Берлінська та Карибська кризи, їх врегулювання і політичні уроки для світу.

Відносини між СРСР і США значно загострились у зв'язку з проблемою Західного Берліну. Західний Берлін був відкритим анк­лавом капіталізму в середині соціа­лістичної НДР. Це викликало роз­дратування урядів НДР та СРСР. З 1958 р. Хрущов почав домагатися зміни статусу міста, погрожуючи односторонніми діями. В травні 1960 р. в Парижі було скликано конференцію представників США, СРСР, Англії і Франції на вищому рівні. Напередодні цієї події ра­дянські засоби протиповітряної обо­рони збили над Уралом американсь­кий розвідувальний літак У-2. На конференції Хрущов ультимативно зажадав припинити такі польоти над територією СРСР. Президент США Ейзенхауер відхилив цю ви­могу. Конференція була зірвана. Не відбувся візит Ейзенхауера до СРСР. На зустрічі з новим амери­канським президентом Джоном Ф.Кеннеді в квітні 1961 р. у Відні Хрущов в ультимативній формі зажадав зміни статусу Берліна. Знову виникла загроза блокади Берліна. Американці на цей ви­падок навіть підготували план об­меженого ядерного удару по ра­дянських військах в НДР.

19 серпня 1961 р. вздовж всьо­го кордону Західного Берліна було збудовано загорожу, а потім мур, який став символом «холодної війни». Оскільки блокади не було, США обмежились незначною демонстрацією сили. Керівництво СРСР побачило в цьому свій без­сумнівний успіх і з легкістю пішло на наступний крок, який викликав серйозну загрозу ядерної війни.

У 1959 р. СРСР визнав уряд Фіделя Кастро, який прийшов до влади в результаті революції на Кубі, поваливши диктатуру генера­ла Батісти. У 1960-1961 рр. актив­но розвивались торгово-економічні відносини між СРСР та Кубою. Проникнення СРСР на американсь­кий континент і прорадянська орієн­тація режиму Кастро викликали за­непокоєння уряду США, який орга­нізував збройну інтервенцію на Ку­бу. Проте, інтервенти були розбиті в бухті Плайя-Хірон. СРСР надав Кубі допомогу зброєю. Остеріга­ючись прямої агресії з боку США на «Острів Свободи», СРСР і Куба домовились про розміщення на ос­трові балістичних ракет з ядерни­ми боєголовками, які мали стати га­рантом миру в регіоні. Розміщення ракет призвело до кризи радянсь­ко-американських відносин. США встановили морську блокаду Куби, щоб запобігти подальшому поста­чанню острова радянською зброєю. 23 жовтня 1962 р. радянський уряд розцінив дії США як агресивні та заявив, що завдасть відповідного удару у випадку розв'язання війни. Заява була розрахована на те, що США відступлять. Американці не були зацікавлені у війні з СРСР. Конфлікт зайшов надто далеко і для його вирішення Д.Кеннеді та М.Хру­щову необхідно було проявити полі­тичну мудрість і далекоглядність.

26-28 жовтня 1962 р. між ліде­рами СРСР і США були досягнуті домовленості, згідно з якими Ра­дянський Союз виводив з тери­торії Куби свої ракети і бомбар­дувальники Іл-28, а США повинні були зняти блокаду і дати гарантії невтручання у внутрішні справи Куби.

Пізніше на випадок необхідності в контакті між Кремлем та Білим домом був встановлений прямий телефонний зв'язок, так звана «га­ряча лінія».

Карибська криза показала без­перспективність політики з позиції сили і те, що зростання небезпеки ядерної війни може призвести до катастрофи. СРСР став проводити більш помірковану політику щодо підтримки революційних рухів у країнах «третього світу» і більше не загрожував застосуванням ядер­ної зброї в кризові моменти.

Карибська криза змусила над­держави вжити заходів для того, щоб зробити гонку ракетно-ядер­них озброєнь більш керованою, а значить, більш безпечною. У 1963 р. між США, Англією, СРСР був укладений договір про забо­рону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі та під водою. Під час переговорів була втраче­на можливість домовитись про заборону випробувань ядерної зброї під землею. Сторони не дійшли згоди в питанні контролю. СРСР розцінював контроль як форму шпіонажу.

У 1967 р. було укладено договір про заборону розміщення ядерної зброї в космічному просторі.

Цими договорами був покладе­ний край міжнародним відносинам, в яких переважали воєнно-полі­тичні методи вирішення конфліктів між великими державами. Проте, суперництво між ними не припини­лось і прогресу в стосунках не від­булось. Суперництво лише переміс­тилось на периферію і набуло фор­ми регіональних конфліктів, які на­довго заблокували мирний процес.