Облік вибуття виробничих запасів

Виробничі запаси зі складів підприємства відпускаються в цехи для виготовлення продукції, на господарські потреби, а також на сторону для переробки чи реалізації як надлишкові чи непотрібні.

Відпуск виробничих запасів до комор цехів вважається внутрішнім переміщенням запасів. Під відпуском у виробництво розуміють відпуск виробничих запасів для виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг.

При відпуску запасів у виробництво необхідно дотримуватися наступних вимог:

· запаси повинні обліковуватися за вагою, обсягом, масою відповідно до нормативів витрат на визначений обсяг виробництва;

· відпуск запасів, як правило, повинен здійснюватися у межах попередньо встановлених лімітів. Лімітування здійснюється відділом матеріально-технічного постачання чи плановим відділом;

· з головним бухгалтером повинні узгоджуватися списки осіб, яким надано право отримувати зі складів запаси, а також отримуються зразки їх підписів. Ці дані провинні бути доведені до працівників складів. Запаси у виробництво передаються зі складів тільки представникам цехів, господарств, відділів тощо, які офіційно визначені для їх отримання.

Порядок документального оформлення операцій з відпуску запасів зі складів підприємства залежить від того, для яких потреб вони відпускаються: систематично на виробничі потреби або епізодично в цехи та відділи для адміністративних чи інших потреб.

Основними документами, які відображають відпуск матеріалів зі складу, є лімітно-забірні картки та накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Лімітно-забірні картки використовується для систематичного відпуску у виробництво лімітованих матеріалів, а також для поточного контролю за дотриманням встановлених лімітів їх відпуску.

Відпуск матеріалів за лімітно-забірними картками може здійснюватися лише з одного заздалегідь визначеного складу чітко в межах кількостей, встановлених лімітами, і тільки тих найменувань, які вказані у картках. Лімітно-забірні картки на підприємстві виписуються відділом постачання на один чи кілька номенклатурних номерів матеріалів, як правило, на один шифр витрат у двох екземплярах та строком на один місяць. Один екземпляр картки до початку місяця передається цеху-споживачу матеріалів, інший екземпляр – на склад. Завідуючий складом (комірник) зважує чи відміряє матеріал, який відпускається, в присутності представника цеху і відмічає в обох екземплярах лімітно-забірної картки дату та кількість відпущеного матеріалу, після чого підраховує залишок ліміту по даному номенклатурному номеру матеріалу.

Відпуск господарствам та цехам матеріалів, потреба в яких виникає періодично, здійснюється згідно накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів або лімітно-забірними картками оформляється також і переміщення матеріалів з одного складу на інший чи в комору даного підприємства.

Передачу цехами і господарствами на склад матеріальних цінностей, виготовлених чи перероблених ними, також оформлюється накладними на внутрішнє переміщення матеріалів.

При разовому відпуску запасів для виробничих та господарських потреб також може оформлюватися акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів.

Важливе значення має оцінка запасів при їх вибутті. При відпуску запасів у виробництво, продаж та іншому вибутті згідно з П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з наступних методів:

· ідентифікованої собівартості;

· середньозваженої собівартості;

· ФІФО;

· нормативних затрат;

· ціни продаж.

Підприємство має право застосовувати одночасно декілька методів оцінки, проте, існує наступне обмеження: для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується виключно один з наведених методів.

Підприємство обирає метод оцінки вибуття запасів з урахуваннях інтересів користувачів звітності. Обрані методи оцінки розкриваються з Примітках до річної фінансової звітності за вимогам П(С)БО 9.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці продукції застосовується при списанні запасів, які не підлягають заміні іншими запасами, що є на підприємстві, або запасів, які відпускаються для виконання спеціальних замовлень і проектів.

При застосуванні цього методу рух вартості запасів співпадає з їх фактичним рухом, тому вартість відпущених запасів та їх залишків обліковується за їх фактичною вартістю.

Метод середньозваженої собівартості застосовується окремо для кожної сукупності відображених в обліку запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками. Середньозважена собівартість одиниці, що вибуває, визначається за наступною формулою:

Вартість запасів Вартість отриманих ідентичних

Середньозважена на початок місяця + запасів протягом місяця

собівартість = (6.3)

Кількість запасів Кількість ідентичних запасів,

на початок місяця + отриманих протягом місяця

 

Алгоритм розрахунку середньої вартості одиниці запасу протягом періоду визначається залежно від методу, що застосовується для обліку запасів. Середня вартість одиниці запасів може розглядатися як за звітний період (при періодичному обліку списання запасів), так і після кожного наступного надходження (при безперервному веденні обліку списання запасів).

Цей метод можна застосовувати для оцінки взаємозамінних запасів, при списанні яких не потрібно проводити ідентифікацію. Недоліком вказаного методу є складність визначення середньої ціни в умовах, коли виробничі запаси надходять або витрачаються щоденно.

За постійної системи обліку запасів при застосуванні методу середньозваженої собівартості вартість запасів, що знову надійшли, усереднюється з вартістю наявних запасів. У результаті цього одержується одна партія за однією обліковою ціною, яка визначається як відношення загальної вартості запасів до їх загальної кількості.

При періодичному обліку запасів, що найчастіше застосовується на практиці, при використанні методу середньозваженої собівартості робиться припущення, яке спрощує реальну картину руху запасів: усі запаси надійшли
та відпущенні в один і той же час - у кінці звітного періоду. Застосування
середньозваженої собівартості в умовах періодичної оцінки запасів
означає, що вартість придбаних протягом звітного періоду запасів необхідно розділити на їх загальну кількість, отримавши таким чином середню ціну придбання запасів, яка і буде ціною вибуття запасів у цьому звітному періоді.

Метод ФІФО (першими відпускаються запаси, що надійшли раніше) базується на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також, що грошова одиниця є стабільною. Одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті.

При періодичному обліку реальне чергування надходжень і витрачань замінюється послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а потім - усе витрачання. При цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбуткування запасів за весь звітний період після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів у звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає в його простоті, систематичності ті об'єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулювання прибутком забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО оправдовує себе в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищених вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Метод нормативних затрат використовується на підприємствах промис­ловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Запасами, для яких застосовується метод нормативних затрат, є незавершене виробництво та готова продукція.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норм витрат повинні регулярно перевірятися і переглядатися ціни. На практиці такий метод застосовується рідко через складний механізм включення матеріальних витрат (запасів) до собівартості продукції:

· встановлення норм витрат запасів на кожен вид продукції;

· встановлення згідно з визначеними нормами витрат і цін запасів
кошторисних ставок на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до змін норм витрат запасів або цін.

Метод оцінки за цінами продаж застосовується підприємствами торгівлі з використанням середнього відсотку торгової націнки на товари. Цей метод оцінки застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки, причому в тому випадку, коли застосування інших методів оцінки вибуття запасів є невиправданим.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суму торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості товарів, отриманих у звітному місяці, на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на кінець звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості проданих у звітному місяці товарів.

Сума торговельної націнки, що припадає на реалізований товар, розраховується з використанням середнього відсотку торгових націнок за формулою:

 

Залишок торгових торгова націнка

Сума Продажна націнок на початок місяця + за місяць

торгової = (роздрібна) * (6.4)

націнки вартість продажна (роздрібна) продажна (роздрібна)

вартість залишку товарів + вартість отриманих у

на початок місяця звітному періоді товарів

Зробивши оцінку запасів за одним з розглянутих вище методів, отримують їх собівартість, за якою вони списуються при вибутті.

У бухгалтерському обліку вартість відпущених у виробництво виробничих запасів, незалежно від цілей використання, відноситься або на собівартість виробленої продукції, або на витрати звітного періоду. Якщо використано запаси на виготовлення продукції, роблять проведення: Дт 23 Кт 20 або Дт 91 Кт 20.

При використанні виробничих запасів для управлінських цілей роблять проведення: Дт 92 Кт 20.

При використанні виробничих запасів при збуті продукції їх списують наступним чином: Дт 93 Кт 20, а при використанні товарно-матеріальних цінностей на інші потреби проведення буде таке: Дт 94 Кт 20.

Передача запасів з цеху на склад відбувається на підставі накладної на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів. У ній зазначається номер і дата документу, назва запасів, їх кількість ціна та вартість, прізвища осіб, які передають та приймають запаси, з їх підписами та підписи осіб, які дозволили відпуск.

Розглянемо облік вибуття виробничих запасів на прикладі у таблиці 6.6.

Протягом року цеху соломки передано 300 кг борошна на суму 450 грн. та тарних матеріалів на суму 150 грн. Крім того, ремонтній майстерні передані запчастини на суму 230 грн. Також списано паливо, використане для автомобіля директора, на суму 120 грн. На утримання столової передано будівельні матеріали вартістю 230 грн.

У журналі господарських операцій будуть наступні записи:

Таблиця 6.6.