Стандарти та міжнародні рекомендації в галузі систем екологічного менеджменту

Одним із лідерів апробації нових ринкових інструментів екологічного менеджменту є Великобританія, де в 1990 році було прийнято новий “Екологічний Акт”, на засадах якого в 1992 році було запроваджено Стандарт в галузі систем екологічного менеджменту BS 7750.

В 1992 році в Європейському товаристві були випущені “Вимоги до екоаудиту”. Мета цього документу – створити стимули використання прийомів екологічного аудиту для оцінки діяльності підприємств, яка включає не лише перевірку виконання вимог природоохоронного законодавства, але й завдань власної екологічної політики підприємства. Передбачалось, що впровадження систем екологічного менеджменту буде сприяти постійному поліпшенню екологічних характеристик діяльності підприємств шляхом:

· розробки і реалізації екологічної політики та екологічних програм;

· періодичної об’єктивної та систематизованої оцінки параметрів діяльності усіх підрозділів підприємства;

· надання населенню екологічної інформації про підприємство.

Цикл системи екологічного менеджменту відповідно до вимог міжнародної “ Схеми екологічного менеджменту і аудиту “ (EMAS)містить п’ять основних компонентів:

1) розробку екологічної політики та випуск документу (заяви), що окреслює спрямованість підприємства на досягнення конкретних екологічно значущих цілей шляхом вирішення певних завдань;

2) оцінку наявної ситуації, тобто встановлення початкових характеристик діяльності, відносно яких буде оцінюватись ефективність функціонування системи екологічного менеджменту;

3) формулювання конкретних завдань, що відповідають цілям екологічної політики підприємства;

4) розробка екологічної програми, що деталізує шляхи і стадії вирішення поставлених завдань;

5) проведення екологічного аудиту з тим, щоб періодично перевіряти чи вирішуються організацією завдання та чи призводить функціонування системи екологічного менеджменту до покращення екологічних показників діяльності підприємства.

Серія міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту ISO 14000. Рішення про розробку цих стандартів було результатом Уругвайського раунду переговорів по Всесвітній торговій угоді та зустрічі на вищому рівні з проблем навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з врахуванням уже зарекомендованих міжнародних стандартів із систем менеджменту якості продукції (ISO 9000). В міжнародних стандартах серії ISO 14000 екологічний аспект визначено як елемент діяльності підприємства, його продукції та послуг, який взаємодіє чи може взаємодіяти з навколишнім середовищем. Для впровадження та аудиту систем екологічного менеджменту (СЕМ) використовуються наступні стандарти (див. табл.)

Таблиця

Перелік міжнародних стандартів серії ISO 14000

	Принципи створення й використання систем екологічного менеджменту
ISO 14001	Система екологічного менеджменту (ЕМS) – Специфікації та посібник з використання
ISO 14004	ЕМS – Загальний посібник з принципів, систем і методів
ISO 14014	Посібник з визначення «початкового рівня» екологічної ефективності підприємства
	Інструменти екологічного контролю і оцінки
ISO 14010	Посібник з екологічного аудиту – Загальні принципи
ISO 14011/1	Посібник з екологічного аудиту – Процедури аудиту. Аудит систем екологічного менеджменту
ISO 14012	Посібник з екологічного аудиту – Критерії кваліфікації екологічних аудиторів
ISO 14031	Посібник з оцінки екологічних показників діяльності організації
	Стандарти, зорієнтовані на продукцію
ISO 14020 (cерія)	Принципи екологічного етикетування продукції
ISO 14040 (cерія)	Методологія "оцінки життєвого циклу" – оцінки екологічного впливу, пов'язаного з продукцією, на всіх стадіях її життєвого циклу
ISO 14050	Екологічний менеджмент. Глосарій (словник)
ISO 14060	Посібник з обліку екологічних аспектів у стандартах на продукцію

Система стандартів повинна забезпечувати зменшення несприятливих дій на навколишнє середовище на трьох рівнях:

організаційному – через поліпшення екологічної “поведінки” корпорацій;

національному – через створення суттєвого доповнення до національної нормативної бази і компоненти державної екологічної політики;

міжнародному – через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Окрім стандартів, у економічно розвинутих країнах використовують також ринкові інструменти екологічного менеджменту, такі як:

· податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючи): податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента;

· інструменти системи кредитування (пільгові чи податкові);

· субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, на екологічні цілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію;

· екологічні платежі за викиди шкідливих речовин в атмосферу, водні джерела, ґрунт;

· цінові інструменти;

· сплата за досягнення певних екологічних результатів тощо.

Однак, враховуючи складний фінансовий стан більшості промислових підприємств, різке скорочення бюджетного фінансування охорони довкілля і відтворення природних ресурсів, недоліки українського законодавства, можна зробити висновок, що західна модель екологічного управління, особливо в аспекті запровадження стимулюючого механізму ринкових інструментів, для нашої країни не зовсім підходить. Однак, деякі з західних моделей все-таки можна застосувати.

На сучасному етапі розвитку економіки можна виокремити такі елементи економічного механізму регулювання природоохоронної діяльності: плата за природокористування; система економічного стимулювання природоохоронної діяльності; плата за забруднення навколишнього середовища та розміщення відходів; створення ринку природних ресурсів; удосконалення системи ціноутворення з урахуванням екологічних чинників, особливо на продукцію природо витратних галузей народного господарства; створення екологічних фондів; екологічне програмування; торгівля ліцензіями; платежі за заставу; екологічне страхування.