Корпорації і моральність

В останні роки корпоративна соціальна відповідальність стає частиною ділової етики лідируючих міжнародних і українських компаній.

Незважаючи на відсутність єдиного і загальноприйнятого визначення корпоративної соціальної відповідальності, це поняття зазвичай відноситься до процесу прийняття рішень у бізнесі, здійснюваному в прив'язці до етичних цінностей, дотримання вимог законності, поваги до людей і їхніх співтовариств, охороні навколишнього середовища. Компанії заохочуються до впровадження або розвитку корпоративної соціальної відповідальності в результаті тиску з боку держави, споживачів, постачальників, співробітників, співтовариств, інвесторів, громадських організацій і інших зацікавлених сторін.

Принцип корпоративної соціальної відповідальності, може виражатися в розробці і реалізації підприємствами й організаціями наступних програм і заходів:

– Соціальні програми для працівників підприємства або організації і членів їхніх родин.

– Соціальні програми для населення по місцю діяльності підприємства або організації.

– Заходи щодо розвитку освіти, включаючи підвищення комп'ютеризації.

– Заходи щодо розвитку охорони здоров'я, включаючи боротьбу з алкоголізмом, табакопалінням, наркотиками і ВІЛ-інфекцією.

– Антидискримінаційні заходи, включаючи рівноправність чоловіків і жінок, рівні права для представників різних національностей, рас і релігій.

– Заходи щодо боротьби з корупцією.

– Заходи щодо удосконалення безпеки праці.

– Природоохоронні заходи, включаючи запобігання негативного впливу на природу, переробку відходів виробництва, енергозбереження, відновлення природних ресурсів.

Професіоналізм, компетентність і інформованість. Професіоналізм є основним принципом ділової етики. У випадку прийняття непрофесійних рішень страждають інтереси всіх зацікавлених сторін, наноситься збиток як корпорації, так і всім учасникам корпоративних відносин. Виходячи з цього, професіоналізм є необхідною умовою для людей, які приймають непрості бізнес-рішення: членів рад директорів і менеджерів.

Професіоналізм передбачає оволодіння людиною визначених ділових якостей і здібностей, необхідних для успішного виконання своїх професійних обов'язків.

Принцип професіоналізму виражається в наступному:

– Відношення до роботи як "служінню" своїй справі і суспільству в цілому.

– Забезпечення високої якості вироблених товарів і послуг.

– Повага, довіра, співробітництво і взаємодопомога стосовно колег.

– Чесна конкуренція з іншими представниками своєї професії.

– Повага до представників інших професій.

– Ведення "здорового" способу життя для найкращого виконання професійних обов'язків.

– Прагнення здобувати потрібну кваліфікацію і знання для виконання своїх обов'язків найбільш професійним образом. Це досягається, по-перше, неухильним дотриманням усіх вимог професійних кодексів або стандартів; по-друге, постійною самостійною роботою для підвищення свого професійного рівня (проходженням тренінгів, навчання й ін.).

– Виконання своїх посадових обов'язків з рівнем компетентності, необхідним на даній посаді.

– Виконання своїх обов'язків з високим ступенем ввічливості.

– Обов'язок при прийнятті рішень враховувати не тільки економічну доцільність, але і рішення, прийняті іншими особами, а також інтереси інших зацікавлених сторін ділових відносин.

– У відповідних обставинах (коли професіонал розуміє свою можливу некомпетентність) залучати до обговорення проблеми незалежних експертів і консультантів або своїх колег. Тобто, здатність заявити про некомпетентність по якому-небудь питанню є важливим чинником ділової етики.

Інформована згода означає неприпустимість приховувати яку-небудь інформацію від акціонерів (власників), членів рад директорів і інших зацікавлених осіб при ухваленні рішення, яке зачіпає їхні права і законні інтереси.

Ситуація, коли менеджери приховують важливі фактори, які можуть вплинути на рішення, прийняті радою директорів або загальними зборами акціонерів, є одним із найбільш брутальних порушень одного з основних прав учасників корпоративних відносин – права на вичерпну і достовірну інформацію.

Розкриття інформації є одним з важливих інфраструктурних (забезпечуючих) умов для впровадження етичних стандартів. При цьому розкриття інформації забезпечує ефективну реалізацію всіх зазначених принципів.

Так, наприклад, професіоналізм містить у собі такі умови, як розкриття інформації про свою некомпетентність у якомусь питанні.

Принцип інформованої згоди означає, що інформація повинна розкриватися з метою ухвалення повноцінного рішення "з відкритими очима". Критерій можливого розкриття інформації обов'язково повинен враховуватися при аналізі майбутніх дій будь-якого учасника корпоративних відносин. Питання – яка буде реакція інших учасників при публічному розголосі дій, якщо вони будуть зроблені – є істотною перешкодою для здійснення неетичних дій. Таким чином, вимога про розкриття інформації про всі дії або бездіяльність, критичних з погляду етики, є однією з найважливіших умов впровадження етики в діяльність компанії. Тому приховування інформації в суперечливих ситуаціях, навіть якщо дана інформація усе-таки відповідала рамкам етичних правил, повинно визнаватися етичним порушенням, навіть якщо це не заподіяло несприятливих наслідків.

Конфіденційність і професійна таємниця. Під конфіденційністю мається на увазі повага і захист таємності справ компанії, акціонерів, директорів і менеджерів і інших учасників корпоративних відносин.

Дотримання конфіденційності означає збереження в таємниці тільки інформації про сумлінну і законослухняну поведінку. Коли мова йде про некомпетентність, приховування інформації, яка підлягає розголосу, тоді набирають сили обов'язкові правила розкриття інформації, аж до спрямування інформації про протизаконну або неетичну поведінку в керівні органи компанії або в компетентні державні органи.

Конфіденційність містить у собі наступні компоненти:

– Охорона інформації, що відноситься до діяльності компанії і не підлягаючому розкриттю – тобто, інформації, що відноситься до комерційної таємниці.

– Дотримання повної таємності у відношенні бізнесу і, фінансових і особистих справ акціонерів, директорів, менеджерів, співробітників і контрагентів компанії.

– Нерозголошення інформації третім особам, включаючи державні органи, якщо вимоги третіх осіб не засновані на законі. В умовах високого рівня адміністративного тиску на бізнес і коррупціогенності такі ситуації можуть мати місце.

– Розголошення інформації третім особам може бути тільки у випадках, коли:

а) або мало місце вимога, заснована на законі;

б) або мала місце згода зацікавленої особи, чиї інтереси зачіпаються даною інформацією.

– Забезпечення обережності в ході будь-яких переговорів – усних, письмових або інших – для запобігання поширення конфіденційної інформації і прояву особливої обережності при використанні будь-яких засобів телекомунікації.

– Обмеження доступу до будь-якого конфіденційного або важливого документів.

– Повага прав колег і підлеглих на таємність їхніх персональних справ, крім випадків, коли інтереси блага компанії або права і законні інтереси учасника корпоративних відносин можуть бути піддані ризикові в результаті нерозголошення інформації.

Для дотримання належної суворості і регламентованості режиму конфіденційності рекомендується установити і дотримуватися загального правила, відповідно до якого будь-яка інформація, одержувана в професійній діяльності власника, директора, менеджера або працівника і яка стосується діяльності компанії і/або її контрагентів, повинна розглядатися як конфіденційна.

Директори і менеджери повинні гарантувати власникам (акціонерам) і іншим зацікавленим особам, що працівники компанії, що працюють з конфіденційною інформацією, розголошення якої може заподіяти шкоду зазначеним зацікавленим особам, належним чином проінструктовані й у компанії діють реальні механізми і процедури (розписки, інструктаж, контрольні заходи), що запобігають розголошення інформації. Варто також враховувати, що захист конфіденційної інформації повинен носити триваюлий характер. Працівник, директор або менеджер, які працюють на компанію, приймають на себе зобов'язання не розголошувати конфіденційну інформацію, що стала відома їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків, і після відходу з компанії і припиненні роботи в ній. Дана інформація належить компании і директори, менеджери і працівники повинні усвідомлювати відносини взаємної довіри і лояльності, що існували між компанією і її службовцями. Найбільш надійним і гарантованим методом збереження службовцем конфіденційної інформації є його тверде і неухильне рішення не обговорювати неї з ким би те ні було, навіть з колегами, що не мають доступу до даної інформації, а також з родичами.

З вимогою конфіденційності тісно зв'язані правила дій в умовах конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів виникає, коли зіштовхуються фінансові й індивідуальні інтереси директора, менеджера або працівника й інтереси компанії. У зв'язку з цим керівництво і всі співробітники повинні одержати чіткі інструкції про свої дії в сферах, де потенційно може виникнути конфлікт інтересів. Особливу значимість дії у випадку конфлікту інтересів здобувають для вищого керівництва компанії: директорів і топ-менеджерів. Нерідкі ситуації, коли члени рад директорів мають свій власний бізнес, володіють власними компаніями, є генеральними директорами інших компаній. У цих випадках потрібно або чітке розмежування між інтересами різних бизнесов, до яких має відношення даний член ради директорів, або повне усунення від ухвалення рішення, якщо розмова йде конфлікту інтересів. Другий варіант представляється найбільш кращим, оскільки дозволяє усунути можливі претензії в упередженості і необ'єктивності.

Тому тверда рекомендація – виходити із ситуації конфлікту, керуючись принципом: "ніяких конфліктів".

Варто враховувати наступні сфери, у яких може виникнути конфлікт інтересів для директора, менеджера, працівника:

1) Фінансові інвестиції. Співробітники не повинні інвестувати в компанії, що конкурують з фірмою – їхнім роботодавцем, або фірми, що є контрагентами своєї компанії. Це порозумівається тим, що об'єктивність їхніх дій у відношенні своєї компанії може бути підірвана наявністю в них фінансових інтересів у компаніях – конкурентах або компаніях – контрагентах.

Природно, якщо мова йде про малозначні (портфельних), а не про прямі інвестиції – ніякого конфлікту інтересів не виникає (якщо співробітник відповідної "розставляє пріоритети"). Однак, так чи інакше питання "малозначності" інвестицій є оцінною категорією, тому співробітник повинний повідомляти об цьому безпосереднє керівництво.

2) Позаслужбова підприємницька або інша економічна діяльність в інших компаніях. Якщо співробітник, директор або менеджер має інший бізнес або іншу роботу, то це об'єктивно відривається час і сили, що могли бути прикладені для процвітання компанії. Тому повиннео бути обов'язковим для всіх директорів, менеджерів і працівників розкриття інформації про сторонні ділові інтереси, які б відволікали істотну частину часу або уваги від виконання прямих посадових обов'язків або іншим способом негативно позначалися на її діяльності.

Природно в залежності від рангу і характеру посадових обов'язків обмеження можуть бути різними. Допускається повна заборона на сполучення для звичайних працівників (звичайно, якщо це дозволено законодавством або колективним трудовим договором).

3) Подарунки. Не допускається прийняття працівником, директором або менеджером скільки-небудь коштовних подарунків. У противному випадку дарувальник може розцінити дії що обдаровується як прийняття визначених зобов'язань з боку компанії. Це може спричинити залучення директора, менеджера або працівника в ситуацію конфлікту інтересів.

4) Робота або підприємницька діяльність родичів. Варто враховувати, що робота або підприємницька діяльність родичів директорів, менеджерів або працівників може спричинити виникнення конфлікту інтересів у випадках, коли вони працюють або мають бізнес у фірмах-конкурентах або фірмах-контрагентах компанії.

Тому такі директори, менеджери і працівники, по-перше, повинні розкривати інформацію про це; по-друге, не приймати участі в обговоренні і рішенні питань, якщо мова йде про потенційний конфлікт інтересів.

Захист і належне використання активів корпорації. Директори і топ-менеджери компанії повинні брати на себе письмово оформлене етичне зобов'язання не робити зловживань з активами компанії і додавати всі зусилля по їх належному використанню. Виходячи зі специфіки діяльності компанії, обсягу її оборотів, розподілу повноважень і відповідальності між радою директорів і виконавчих органів кожна компанія може розробити свої етичні процедури по захисту активів, що будуть носити обов'язковий характер для директорів і менеджерів. Особливі вимоги до етики керівництва повинні пред'являтися при здійсненні великих угод і угод із зацікавленістю. Здійснення зазначених угод без належної процедури схвалення з боку ради директорів і загальних зборів акціонерів може спричинити серйозні збитки для акціонерів (власників) компанії, а саму корпорацію привести до банкрутства.

Виходячи з цього рішення проблеми (у рамках конкретно узятої компанії) лежить у встановленні особливих етичних процедур, що повинні дотримувати директори і топ - менеджери при забезпеченні захисту активів корпорації і здійсненні великих угод і угод із зацікавленістю.

Прикладом такого "етичного важеля" може бути підписання директором з компанією угоди, у якому він зобов'язується сповіщати компанію про яких-небудь фактори прямої або непрямої зацікавленості в угодах, що підлягають схваленню з боку ради директорів. Як додаток до угоди може бути зобов'язання про відшкодування визначеної неустойки, виплачуваної у випадку приховання членом ради директорів інформації, незалежно від того, заподіяло таке приховання збитки чи компанії ні.

Дотримання законності є необхідною умовою етичної поведінки директорів і менеджерів. Якщо спиратися на "піраміду Ричарда Дафта" (американського експерта в галузі менеджменту), то дотримання етики є другим рівнем піраміди розвиненості бізнесу, що базується на першому рівні (дотриманні закону).

Напрямок інформації про або незаконну або неетичну поведінку в керівні органи компанії або в державні органи. Закордонний досвід показує високу ефективність таких дій при впровадженні етичних стандартів у діяльність компанії, особливо у випадках матеріального заохочення таких дій з боку керівництва компанії.

Тому рекомендується встановлювати в етичних кодексах компаній підстави і порядок напрямку інформації про протизаконну або неетичну поведінку на адресу керівництва компанії. Природно, повинна бути гарантована незалежна і неупереджена процедура розгляду таких звернень, без яких-небудь негативних наслідків для авторів звернень.

Боротьба з корупцією. Найважливішою умовою для впровадження етики в діяльність компаній є запобігання коррупціогенних факторів і припинення фактів корупції в компанії.

З позиції припинення корупції необхідною є здійснення боротьби з "чорними касами" організацій і індивідуальних підприємців (коштами, не відбитими в офіційній звітності), оскільки саме з них витрачаються гроші на корупційний підкуп.

Досить позитивний у цьому відношенні досвід США, що відносяться до числа країн, які послідовно ведуть боротьбу з корупцією. Так Закон про цінні папери 1934 року зі змінами від 1970 року забороняє будь-які виплати, вироблені в секретному порядку (без відображення цього в звітності).

У такий спосіб приховується інформація про хабарі і підкупи від акціонерів і аудиторських фірм. Відповідно до цього закону будь-яке безконтрольне розпорядження фондами фірми є серйозним порушенням і може привести до карного переслідування.

Прозорість (транспарентность). Варто впливати на економіко-корупційну злочинність шляхом твердого упровадження відкритості (прозорості) прийняття економічно значимих рішень державними посадовими особами. Порушення порядку відкритості повинне розглядатися як корупційне діяння без доведення яких-небудь шкідливих наслідків.

Боротьба з правопорушеннями проти інтересів служби в комерційних організаціях.

Такі правопорушення, на жаль, виявилися "за кадром" державного контролю.

Можна рекомендувати наступні норми протидії корупції для упровадження у внутрішні документи компанії:

1. Впровадження ефективного системи контролю за фінансовими потоками компанії.

2. Перетворення ревізійної комісії і комітету з аудита ради директорів у реально діючі структури.

3. Створення системи моніторингу за коррупціогенно небезпечними сферами компанії.

4. Введення системи дисциплінарних і матеріальних санкцій за порушення встановлених антикорупційних процедур.

Фірма, що діє з дотриманням принципів ділової етики, надходить відповідально. Вона допомагає своїм працівникам діяти відповідально, роз'ясняючи їм їхнього обов'язку, він заохочує них брати на себе відповідальність. Лише тоді, коли всі зайняті у фірмі приймають на себе належну моральну відповідальність, фірма здатна повною мірою виконувати свої моральні обов'язки.