Історія виникнення та розвитку ринку строкових угод. Похідні фінансові інструменти,або деривативи,— це інструмен­ти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних

Похідні фінансові інструменти,або деривативи,— це інструмен­ти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінан­сові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покла­дено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими акти­вами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'я­зані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строкови­ми контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специ­фікаціями — юридичними документами, в яких обумовлюється об­сяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки гро­шовими коштами) та інші характеристики.

Ф'ючерсні, форвардні та опціонні угоди можна розглядати як такі, що мають спільну основу. Всі вони пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед об­умовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціпи на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, яку називають поточною ринковою ціною, ціною грошового ринку або ціною спот.

Одні зі строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закін­чуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. При­чому біржові строкові контракти передбачають дострокове й односто­роннє припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив неба­жаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реаль­ному ринку.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку змен­шити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від та­ких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхуєть­ся за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджувапням. Причому стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник ринку придбав з метою страхування від небажаної зміни цін на ринку стро­ковий контракт на купівлю певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учас­ник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці понижувальні. Тих, хто грає на підвищення цін, називають "биками", а тих, хто на пониження, — "ведмедями".

Коротке хеджування використовують власники активу для страху­вання від можливого падіння цін на цей актив, якщо такий актив 1 потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку ПІД небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строко­вих угод є ефективним механізмом страхування від цінового, про­центного, валютного та інших фінансових ризиків.

На строковому ринку операції провадяться в основному реальними власниками активів і фінансовими посередниками. Власники активів займаються хеджуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансо­ві посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні това­рами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових конт­рактів, їх метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учас­ників строкового ринку називають хеджерами, а інших спекулянтами.

У цілому ринок строкових угод не тільки слугує ефективним ме­ханізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єк­том інвестування вільних фінансових ресурсів.

Великого розвитку ринок строкових угод набув на міжнародному та розвинених національних фінансових ринках. Причому ринки строкових угод більшою мірою розвинулись на ринках з більш мінли­вими цінами та процентними ставками. Збільшення мінливості про­центних ставок не треба ототожнювати з інфляційними процесами або дефляцією. При досить рухливих процентних ставках у різних учасників ринку існують різні прогнози щодо майбутнього розвитку подій, що дає їм змогу укладати велику кількість угод протилежно­го характеру. Розвиток інфляційних процесів породжує однакові очі­кування і прогнози у різних учасників ринку, що не сприяє укладан­ню строкових угод.

Історія виникнення та розвитку ринку строкових угод

Прообразами перших строкових угод були угоди з купівлі-прода­жу акцій перших акціонерних товариств Англії. Акції цих компаній користувались таким великим попитом, що нерідко продавались з поставкою в майбутньому.

Строкові угоди в сучасному розумінні цього слова виникли на по­чатку XVIII ст. Торгівля першими строковими контрактами розпо­чалася в прикордонних районах Середнього Заходу США. Це були форвардні контракти на поставку зерна та кукурудзи. Виробники сільгосппродукції, продаючи форвардні контракти на поставку певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отримання високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за більш високи­ми цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі невисо­кого врожаю та зростання цін на ринку виробники продукції зазна­вали збитків, продаючи за невисокими цінами, зафіксованими у кон­трактах. Проте в будь-якому разі вони, продаючи свою продукцію за форвардними контрактами, гарантували собі надходження певних сум грошових коштів та реалізацію виробленої продукції.

З подальшим розвитком зернової торгівлі в 1848 р. у Чикаго була створена перша біржа з торгівлі строковими контрактами на сільсько­господарську продукцію, яка отримала назву "Чиказька торгова па­лата";. В 1865 р. на Чиказькій "Борд оф трейд" з'явився новий різновид строкових контрактів — ф'ючерсні контракти. Ф'ючерсні контракти на відміну від форвардних були стандартизованими щодо якості, кількості, часу та місця поставки контракту. Не обумовлювалася лише ціна, яка визначалася через аук­ціон на біржі. Для покупців та продавців ф'ючерсних контрактів, для учасників біржових торгів це означало, що на певний вид продукції можна було придбати контракт тільки на визначений обсяг цієї про­дукції, при визначені терміни поставки. Недоліком стандартизації було те, що можна було купити чи продати контракт лише з наперед визна­ченими параметрами, що не завжди відповідало цілям покупця чи продавця. Однак цей недолік згодом став дуже незначним порівня­но з тими перевагами, які дали стандартизація і розробка оригіналь­ного механізму проведення торгів ф'ючерсними контрактами. Внас­лідок цього ф'ючерсні контракти, маючи таке саме формальне визна­чення, що й форвардні контракти, перетворились на суттєво інший механізм страхування від цінових ризиків.

У власників ф'ючерсних контрактів з'явилась можливість закри­вати свої зобов'язання за контрактом, не виконуючи реальної постав­ки активу. Наприклад, маючи контракт на поставку певної продукції» його власник, придбавши протилежний контракт на купівлю цієї самої продукції, міг закрити свої зобов'язання щодо поставки. Крім того, була запроваджена система маржі, яка забезпечила виконан­ня зобов'язань учасниками торгівлі. Ця система полягала в депону­ванні коштів учасниками біржового ринку на біржі чи у представ­ника біржі для гарантованого виконання контракту.

В 70-х роках з введенням плаваючого валютного курсу стали більш мінливими ринкові процентні ставки, що в результаті привело до збільшення мінливості цін різноманітних фінансових інструментів. Це спричинило появу і стрімкий розвиток ринку фінансових ф'ючерсів. Ф'ючерсні контракти дали змогу фінансовим інститутам та іншим учасникам фінансового ринку ефективно управляти ціновим ризиком. Першими фінансовими ф'ючерсами стали ф'ючерсні конт­ракти на іпотечні цінні папери та на іноземну валюту.