Обліковий ринок і його особливості

Обліковий ринок – частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з терміном погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у ХІХ ст. в процесі розвитку торгівлі і банківської справи. Його основа – купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

Інституційна структура облікового ринку включає такі елементи: центральний банк (в Україні – Національний банк України); комерційні банки; спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок

залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити. Онкольний кредит (on-call credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2-7 днів. Вексельний кредит – це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів. Банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, оплачує його пред’явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну.

Інструменти облікового ринку – це банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань.

Вексель фактично є першою і найдавнішою формою цінного паперу, що використовувався в господарському житті як зручний інструмент оформлення розрахункових відносин, засіб платежу та засіб отримання кредиту, є дієвим ринковим інструментом, що забезпечує виконання зобов’язань та повернення боргів.

Прообраз векселя у формі документів, які забезпечували переказ грошей був характерний ще для Стародавнього світу. Однак широкого застосування векселі отримали лише в середньовічній Італії, коли банкіри-міняли поряд з операціями обміну монет та прийняття грошей на збереження почали здійснювати операції по їх переказу із однієї країни в іншу. У результаті з’явився переказний вексель.

Казначейський вексель – один з видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Це короткострокові зобов’язання держави (терміном до 12 місяців), що випускаються на пред’явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу; їх можуть купувати комерційні банки, а також Центральний банк. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Банківський вексель – це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов’язання векселедавця сплатити, при настанні обумовленого терміну, визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку. Банківський вексель:

· допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачу – одержати

прибуток;

· виконує функцію термінового депозиту (від 1 тижня до 1 року) і є

засобом накопичення;

· може використовуватися векселетримачем як застава;

· дає змогу вигідно розмістити капітал завдяки багаторазовій

оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами;

· може бути засобом платежу.

Комерційний вексель – видається позичальником під заставу товару і завжди пов’язаний з оплатою реальних товарів чи послуг, коли у покупця тимчасово відсутні кошти. Розрізняють векселі простий і переказний. Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму. Переказнийвексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визначений термін. Термін обороту тратти – до 90 днів. Переказний вексель повинен мати акцепт – зобов’язання платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну.

Акцепт (лат. acceptus – прийнятий) векселя – це підтвердження платником згоди на оплату за переказним векселем. Він висловлюється словами: «Акцептовано», «Прийнято», «Заплачу», що зроблені на лицьовій стороні векселя. Акцепт банком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту, який називається акцептованим. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептантом, тобто головним вексельним боржником. Можливий облік (нотація) тратти – її продаж комерційному банку до настання терміну платежу. При цьому необхідний аваль.

Аваль (фр. aval) векселя – гарантія платежу авалістом за траттою; вексельне доручення, що забезпечує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом). Авалістами є банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі («Як аваліст за …», «Вважати за аваль») і підпис у аваліста. За видачу аваля стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент називається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

Передача векселів здійснюється за допомогою індосаменту – передатного напису. Термін «індосамент» походить від лат. in dosso (на спині), так як за стародавньою традицією він надписується на звороті векселя. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бути приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для векселів правила: чого нема у векселі, того не існує.

Відмінною особливістю векселя є «вексельна мітка» – слово «вексель», яке пишеться два рази: перший – у назві документа, другий – у тексті векселя.

Банки виконують з векселями наступні операції: видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселем; інкасування векселів; доміціляція векселя; авалювання векселів; акцепт векселів; облік векселів; форфетування.

Інкасування векселів банком – це виконання банком доручення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем – це інкасація векселя. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, називається інкасо.

Доміціляція (від лат. domicilium – місцеперебування) векселя – це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи.Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим векселем. Доміцільований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміціліатом) у місці проживання платника або іншому місці. Як правило, платником за векселем призначається банк, який є не отримувачем платежу, а його платником. Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей.

Фінансові векселі – не мають під собою реальної поставки товару і застосовуються банками для тимчасового залучення коштів на ринку.

Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання депозиту (внеску). Депозитні сертифікати бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати, які можуть бути продані вкладниками банку або дилерами з втратою відсотків. Депозитні сертифікати випускаються на великі суми.

Банківський акцепт – згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати; оформляються банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.

Чек – складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей особі, яка пред’являє чек, для одержання грошей. В Україні чеки використовуються для безготівкових розрахунків, а також для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні – виписані на певну особу з обов’язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред’явника – без найменування отримувача; іменні – на певну особу. Чекодавець, як правило, пред’являє чек у свій банк на інкасо. Обіг чеків у різних країнах регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При обігу банківського чека не вказується, кому необхідно платити, тобто ставиться тільки напис – індосамент.

Таким чином, на обліковому ринку обертається велика кількість короткострокових цінних паперів, основні риси яких – це велика ліквідність і мобільність.