Загальна характеристика фондового ринку

Фондовий ринок – це система економічних і правових відносин, пов’язаних із випуском та обігом цінних паперів; це ринок, якому притаманні специфічні риси поєднання інтересів продавців та покупців капіталу у вигляді грошей, цінних паперів, фондів.

Суб’єкти підприємницької діяльності виступають на ринку як емітентами цінних паперів, так і інвесторами. Під час випуску цінних паперів вони залучають на різних умовах вільні фінансові ресурси і цим формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів.

Залежно від ступеня розвитку фондовий ринок може виступати більш чи менш ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів і стійкі темпи зростання економіки цих країн.

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах. Історія бірж налічує близько п’яти століть, хоча деякі спеціалісти фондового ринку стверджують, що перша біржа виникла в Японії у І ст. до н.е. Перші операції з цінними паперами відбувались у бельгійському місті Антверпен, який відіграв значну роль у світовій торгівлі.

Значну роль в історії створення фондового ринку та особливо ринку цінних паперів відіграла біржа в Амстердамі. Ця біржа була першою в історії розвитку фондового ринку на межі ХVI і поч. ХVII ст. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів. У результаті діяльності фондових торгів значно змінився державний устрій та система державних фінансових установ. У розрахунках між клієнтами і державою почали використовуватись державні (казначейські) облігації та векселі. Передовиками в галузі розвитку фондової торгівлі були Англія, Франція, Німеччина і Нідерланди.

У ХІХ ст. в результаті первісного нагромадження капіталів роль фондових бірж значно зросла. Нагромаджений капітал, який виник внаслідок промислової революції, став джерелом накопичення великих фінансових капіталів, які в свою чергу вплинули на появу та розвиток нових організаційних форм у вигляді промислових корпорацій та акціонерних банків. Наприкінці ХІХ ст. з розвитком державно-монополістичної системи управління роль фондових ринків змінюється від кількості до якості процесу обертання цінних паперів.

Поряд з перспективами розвитку фондовий ринок зазнавав падіння, криз і банкрутства. Так негативним був вплив економічних криз 1869-1895 рр. Особливо небезпечною для поступового розвитку фондового ринку була світова економічна криза 1929-1933 рр. Так, на Нью-Йоркській фондовій біржі 22 жовтня 1929 р. відбувся масовий продаж цінних паперів, що спричинив паніку серед інвесторів і біржовиків. Так, стався крах Нью-Йоркської фондової біржі. У жовтні 1987 р. сталася чергова біржова криза, яка не була такою драматичною, як у жовтні 1929 р., не призвела до всесвітньої економічної депресії, але наслідки її були дуже відчутні. На Лондонській фондовій біржі вартість акцій зменшилась більше як на 13 млрд. фунтів, у Франції – на 200 млрд. франків, у США – 700 млрд. доларів. На початок грудня 1987 року загальне знецінення акцій на біржах усього світу сягнуло 2000 млрд. доларів.

Особливістю фондового ринку Англії є те, що там переважно емітуються іменні цінні папери – акції та облігації. Якщо говорити про величину ринків різних цінних паперів, то можна зазначити, що в Європі найбільшим ринком акцій є англійський, а облігацій – німецький. Найбільші в світі національні ринки акцій належать США, Японії та Англії. У західноєвропейських країнах акціонерний капітал має більш незмінну структуру, ніж у США. Значна частина корпорацій перебуває у володінні окремих осіб або сімей, які допускають дуже незначну частину акцій або й зовсім не допускають свої акції на ринок.

У нашій країні початок фондового ринку датується ХVІІІ ст. Одеську фондову біржу було відкрито у 1796 р. Фондові біржі в Петербурзі, Одесі та Москві вважалися ліберальними, але були досить вимогливими.

В Україні фондовий ринок почав розвиватися у 1997 році. Він має ряд особливостей.

По-перше, зв’язок з процесом приватизації державної власності та акціонування підприємств.

По-друге, основна частина операцій з цінними паперами (98%) зосереджена на первинному ринку.

По-третє, вторинний ринок розвивається слабко через низьку ліквідність акцій новостворених акціонерних товариств.

По-четверте, розвивається переважно неорганізований ринок, на який припадає до 95% всього обігу, що свідчить про низьку інформованість та ефективність ринку.

Завданнями фондового ( ринку цінних паперів) є: мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій; формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам; розвиток вторинного ринку; активізація маркетингових досліджень; трансформація відносин власності; удосконалення ринкового механізму і системи управління; забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання; зменшення інвестиційного ризику; формування портфельних стратегій; розвиток ціноутворення; прогнозування перспективних напрямів розвитку.

Сучасний світовий фондовий ринок розвивається за такими напрямками:

відбувається подальша автоматизація фондових операцій, окремі комп’ютерні системи поєднуються у Всесвітню мережу електронної комунікації;

триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів;

збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності.

Для України крім цих трьох напрямів актуальними для розвитку фондового ринку сьогодні є:

своєчасне становлення системи державного регулювання;

сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку;

створення сучасної інфраструктури фондового ринку;

забезпечення умов для конкуренції у фондовій діяльності;

розвиток вторинного ринку цінних паперів, насамперед у рамках системи фондових бірж України тощо.

Загальні принципи функціонування організованого фондового ринку:

- упорядкованість – наявність «правил гри», контролю за їх виконанням;

- прозорість (ринок має відповідати умовам відкритості інформації про емітентів, угоди, стан попиту і пропозиції тощо);

- рівність можливостей для всіх учасників ринку;

- спокій (ринок не може бути «бурхливим», бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишають ринок);

- збалансованість – відповідність у розвитку всіх його секторів та ін.

Принципи створення і функціонування національного фондового ринку ґрунтуються на стратегії формування ринку, основою якої є Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України (детально принципи розглянуті в темі 1).

Роль фондового ринку визначається функціями, які він виконує: загальноринкові – це:

отримання прибутку від операцій на даному ринку;

цінова, що забезпечує формування ринкових цін, їхній постійний рух;

інформаційна – забезпечує збір інформації про суб’єктів і об’єктів ринку і доведення її до учасників;

регулююча – ринок встановлює правила торгівлі, порядок вирішення спірних питань між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю і навіть управління та ін.;

специфічні – це:

функція перерозподілу;

функція страхування цінових і фінансових ризиків (стала можливою завдяки появі ф’ючерсних і опціонних контрактів);

перерозподіл коштів між галузями і сферами ринкової діяльності;

перерахунок заощаджень з невиробничої у виробничу форму;

фінансування дефіциту державного бюджету на не інфляційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових коштів та ін.

Фондовий ринок виконує також функції у політичній, соціальній, морально-психологічній сферах. Дані функції ідентичні функціям фінансового ринку, що розглянуті у темі 1.