Інструменти фондового ринку

Основними інструментами фондового ринку є цінні папери, які частково

уже розглядалися в попередніх темах.

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником, і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збереження

інформації створив умови для поступової заміни на ринках певної частини паперових цінних паперів, їх стали називати безпаперовими – запис, що зберігається в комп'ютерних файлах («електронні цінні папери»).

Цінні папери, як грошові документи, включають три аспекти:

1) документальний – випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітентом і власником цього цінного паперу. Тобто
поняття "документальний характер" має те саме значення, що й
"офіційний";

2) матеріальна форма документа – означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ;

3) наявність певного набору взаємних прав та зобов'язань, що
випливають із власності на конкретний цінний папір – включає наявність достатньої інформації про учасників ринку, про ціни, угоди й пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної довіри.

Цінний папір як грошовий документ – це закріплена на матеріальному носії офіційна інформація емітента, придбання якої призводить до виникнення взаємних прав і зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір (папери, сертифікати, цінні папери) або комп'ютерний запис (електронні цінні папери).Не кожний грошовий документ може мати статус цінного папера. В більшості країн світу існує перелік грошових документів, що закріплюється законодавчо в актах, що мають юридичну силу. Деякі цінні папери мають більшу юридичну силу, інші – меншу. Перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може бути вичерпним або відкритим.

Перелік вичерпаний (Японія, Україна) – цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які чітко визначені у переліку.

Перелік відкритий (США) – до категорії цінних паперів належать всі грошові документи, перераховані в законі, а також інші, не зазначені в переліку, якщо вони задовольняють вимоги, встановлені законами.

Переліки цінні паперів можуть бути широкими і вузькими – залежно від кількості грошових документів, які включає перелік. Так в Україні до переліку входить дев’ять видів цінних паперів, що закріплені Законом, це: акції; облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; інвестиційні сертифікати.

Кожний національний ринок цінних паперів поряд з великою кількістю спільних з іншими національними ринками рис має і свої особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що пояснюються історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістичне походження. Реальні особливості – якщо порівняти переліки цінних паперів, що містяться в японських та американських законах, то стає очевидним, що при визначенні видів цінних паперів, японський підхід є жорсткішим, а американський – відносно вільний. В Японії право більше стежить за тим, щоб тільки певні грошові документи відносились до категорії цінних паперів (їх всього 9); в США цінні папери мають більшу кількість грошових документів (їх більше 100). Лінгвістичні особливості проявляються в тому що один і той самий термін відносно цінного папера може мати різне значення в різних державах. Наприклад, в Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді називають «драфтом», а в США – біллем.

Цінні папери поділяють на три групи:

пайові – емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують його участь у статутному фонді, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів або частини майна при ліквідації емітента;

боргові – емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані у його діяльність, але які не надають їх власникам прав на участь в управлінні справами емітента;

похідні – механізм обігу їх пов'язано з пайовими, борговими цінними паперами або з іншими фінансовими інструментами чи правами щодо них (детально розглядались у темі 8).

Найпоширенішими видами цінних паперів, які випускаються і знаходяться в обігу на ринках цінних паперів країн світу є: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі, інвестиційні сертифікати.

Роль цінних паперів визначається функціями, які вони виконують. Основні із них – це:

мобілізаційна – стосується майже всіх видів цінних паперів – підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає моменту, коли починає відчувати нестачу коштів; з метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск цінних паперів, і за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвитоквласної діяльності;

управлінська – означає наявність у власника певного виду цінних паперів і можливість брати участь вуправлінні емітентом;

запозичувальна – виконується лише борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, свідоцтвами про заборгованість, комерційними паперами), частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших; розрахункова – цінні папери можуть виступати засобами розрахунку, тобто ними можна сплачувати вартість робіт, послуг, товарів, а також вартість одних цінних паперів може оплачуватись іншими цінними паперами; забезпечувальна — принцип забезпечення означає, що цінні папери або права на них передаються кредитору і виступають як гарантія того, що у випадку невиконання зобов’язань збитки будуть відшкодовані за рахунок вартості цінних паперів;

перерозподільна – реалізується лише на вторинному ринку, де відбувається перерозподіл капіталу між різними галузями господарства.

На виконання цінними паперами визначених функцій впливають різні чинники:

1 ) вартісні – використовують для визначення їх:

- надійності – ступеня ризику, якому піддається інвестор, коли купує цінні папери;

- визначеності - можливість інвестора мати судження про цінні папери з більшим чи меншим ступенем достовірності;

- тривалості життя – періоду їх існування. Чим довший період, тим більша їх вартість (більший відсоток);

- ліквідності – здатності цінних паперів швидко перетворюватись у готівку.

2 ) цінові – це чинники, що впливають на коливання цін на цінні папери: попит і пропозиція. Коли попит перевищує пропозицію, ціна зростає, і навпаки.

Самими поширеними інструментами фондового ринку є акції та облігації.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства (АТ), підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ. Отже, акція – безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки АТ. Самими поширеними видами акцій є:

1) прості – власникам яких надаються права майнові й особисті на одержання дивідендів залежно від обсягу прибутку АТ; на участь в управлінні АТ шляхом голосування на зборах; на одержання частини майна у разі ліквідації товариства;

2) привілейовані – називаються так тому, що їх власник має певні привілеї у порівнянні з власниками звичайних акцій того самого емітента. Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду АТ. У світовій практиці основними видами привілейованих акцій є:

- кумулятивні – дають право не тільки на поточний дивіденд, а й на раніше не виплачений з якихось причин;

- некумулятивні – неоголошені дивіденди не накопичуються і втрачаються;

- з часткою участі у прибутках – дає право на додаткові дивіденди, якщо дивіденди за простими акціями більші; випускаються рідко;

- конвертовані – дають право їхнім власникам обмінюватись на певну кількість звичайних акцій тієї ж компанії;

- з регульованими дивідендами – дивіденди регулюються періодично залежно від рівня доходу АТ;

- префакції (відзивні) – АТ має право викупити; поверненість зручна для компанії, але не для інвесторів;

- ретрективні – власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною;

- прямі привілейовані – із звичайними привілеями щодо активів і дивідендів;

- із змінюючим або плаваючим курсом – дивідендні платежі змінюються залежно від рівня відсотків;

3) види акцій залежно від ризику та очікуваної дохідності:

- з блакитними корінцями – найбільш солідних і великих корпорацій;

- дохідні – дивіденди за якими перевищують середній рівень;

- зростання – акції корпорацій, що стрімко розвиваються і доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі;

- циклічні – ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці; в основному це акції базових галузей економіки – коли відбувається підйом у галузі – інвестори купують акції, а коли спад – продають;

- спекулятивні – акції молодих і маловідомих компаній;

- захищені (антициклічні) – акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці та ін.

Облігації – це один з видів боргових цінних паперів, що підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій. Згідно з Законом «облігація – це цінний папір, що підтверджує внесення її власником грошових коштів і засвідчує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою встановлених відсотків».

В Україні випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств.

Облігації не можуть бути лише іменними чи на пред’явника. Існує ціла система поділу облігацій на види залежно від критеріїв, основними із них є:

1 – залежно від суб’єкта, який випускає облігації:

державні; місцеві;

інституційні (підприємств);

2 – залежно від способу виплати винагороди:

процентні (відсоткові) – дохід сплачується у вигляді відсотка, який нараховують згідно з номінальною вартістю конкретної облігації; дисконтні – випускаються з терміном до 1 року і дохід за ними створюється як різниця між ціною, за якою облігація погашається емітентом і ціною, за якою вона продається емітентом;

конвертовані – грошовий дохід за ними не виплачується, а замінюється безкоштовною видачею нових цінних паперів;

безпроцентні – цільові позики, часто безвідсоткові облігації, що випускаються з метою накопичення коштів для будівництва об’єктів місцевого значення, важливих для населення;

3 – залежно від строку обігу на ринку цінних паперів:

короткострокові – випускаються в обіг на термін до 1 року;

середньострокові – від 1 до 5 років;

довгострокові – понад 5 років.

безстрокові (цільові позики) – дохід за такими облігаціями виплачується 1 раз на квартал або 1 раз на півроку;

з правом дострокового погашення – при випуску таких облігацій емітент повідомляє, що резервує за собою право на довгострокове погашення боргу;

4 – за ступенем надійності:

забезпечені – емітент гарантує виконання своїх зобов’язань повернути основну суму боргу і виплатити доходи; є надійними, відсотки за ними встановлюються меншими, ніж за незабезпеченими облігаціями;

незабезпечені – прямі боргові зобов’язання, що не висувають майнових претензій до компаній. Забезпеченням таких облігацій є загальна платоспроможність компаній;

5 – залежно від місця реєстрації основного офісу емітентів:

вітчизняні – місце юридичної реєстрації головного офісу емітента і територія, на якій знаходяться в обігу випущені ним облігації знаходяться під юрисдикцією однієї держави;

іноземні (самурай-облігації) – знаходяться під юрисдикцією різних держав;

6 – залежно від цілей:

вільного обігу – можуть вільно переходити з власності одних інвесторів у власність інших на умовах угоди;

з обмеженим обігом – випускаються, коли емітент не завжди зацікавлений, щоб випущені ним облігації перебували у вільному обігу;

без права обігу – інвестори, які придбали такі облігації, залишаються їх власниками до моменту погашення без права продавати, обмінювати чи дарувати їх.

Розглянуті самі поширені види облігацій, крім зазначених існують облігації серійні, облігації з розширенням, з фіксованою, змінною та індексованою ставкою та інші.

У сучасних умовах застосовуються такі методичні підходи до аналізу й оцінки цінних паперів:

1) підхід, заснований на фундаментальному аналізі;

2) підхід, заснований на технічному аналізі. Вони є основою ціноутворен­ня на закордонних фондових ринках.

Фундаментальний аналіз базується на такому принципі: будь-який економічний фактор, що знижує пропозицію або збільшує попит на товар, спричиняє підвищення ціни, і, навпаки, будь-який фактор, що збільшує і зменшує попит, як правило, при­зводить до накопичення запасів і зниження ціни. На цій основі враховуються вартісні показники. Вони сигналізують про стан економіки в найближчому майбутньому, її можливі зміни і коли­вання рівня інфляції; відображають основні напрями змін в економіці і спростовують або підтверджують прогнозні показ­ники. Ці показники називають індикаторами. Основними інди­каторами є: динаміка валового внутрішнього продукту, індекс споживчих цін, індекс інфляції. Фундаментальний аналіз на фінансовому ринку здійснюється переважно шляхом економіко-математичного моделювання. Але, зважаючи на нерозви­неність фінансового ринку в країнах СНД, у тому числі й в Україні, цей вид аналізу малоперспективний.

Технічний аналіз вивчає конкретне співвідношення між по­питом та пропозицією, тобто зміну цін на фінансовому ринку. Його суть зводиться до побудови діаграм і графіків, які відоб­ражають показники обсягів торгівлі та інші фактори. Графіч­ний аналіз є корисним, оскільки:

1) дає змогу виконати ре­альний прогноз цін;

2) визначає точний час подій;

3) фіксує динаміку цін і виявляє стійкі тенденції.

Цей вид аналізу прийнят­ний для фінансових ринків, що розвиваються, і широко викорис­товується в Україні.

У сучасних умовах український фондовий ринок набуває важливого значення як альтернативне джерело фінансування економіки. Здійснюючи емісію державних цінних паперів, муніципальні органи влади і суб’єкти ринкових відносин одержують додаткове джерело бюджетного фінансування, покривають бюджетний дефіцит. Випускаючи муніципальні цінні папери, органи місцевого самоврядування поповнюють прибуткові статті місцевих бюджетів і одержують інвестиції на реалізацію необхідних програм. Емітуючи корпоративні цінні папери, акціонерні товариства формують і поповнюють акціонерний капітал, забезпечують фінансування виробничо-господарського розвитку. Векселі, ощадні книжки на пред’явника, депозитні та ощадні сертифікати використовуються як своєрідний грошовий еквівалент для заощадження і заміщення грошей. Заставні, варанти, коносаменти обслуговують фінансово-кредитну сферу, замінюючи грошове забезпечення. Опційні, форвардні та ф’ючерсні контракти використовуються для оформлення строкових операцій. Такі цінні папери активно використовуються при порушеннях грошового обігу та зростанні інфляції. Таким чином, цінні папери є універсальними фінансовими інструментами, невід’ємною частиною фінансового механізму. Ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку, яка акумулює тимчасово вільні фінансові ресурси та інвестує їх у розвиток економіки і як альтернативне джерело фінансування економіки, ринок забезпечує перерозподіл інвестицій, розвиток пріоритетних галузей, їх реструктуризацію, реалізацію фінансової політики держави.