Суб'єкти фінансового ринку

На фінансовому ринку діють різні суб'єкти (учасники ринку), функції яких визначаються метою їх діяльності та участю у здійсненні угод. Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: фізичні особи, не обмежені законом у правосуб'єктності та дієздатності, групи громадян (партнерів), трудові колек­тиви, юридичні особи усіх форм власності, держава.

Класифікація суб'єктів фінансового ринку є досить складною і не завжди точно визначеною. Вона ускладнюється в міру деталізації й розгляду в різних аспектах, зважаючи на різноманітність операцій з фінансовими активами і ба­гатогранність функцій, які можуть виконувати різні учасники фінансового ринку.

Найбільш узагальнено суб'єктів фінансового ринку можна класифікувати за формою:

- домогосподарства (населення);

- суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери);

- держава.

Домогосподарство є одним із надзвичайно важливих суб'єктів фінансового ринку, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і за наявності відповідного фінансового механізму може бути потужним джерелом економіч­ного зростання країни.

Найбільш поширеною формою заощаджень населення є використання час­тини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

Проте варто зазначити, що не всі домашні господарства належать до кате­горії заощаджуючих. Наприклад, молоді сім'ї в основному витрачають набага­то більше, ніж заробляють, щоб придбати деякі дорогі товари і послуги (напри­клад, житло, транспортні засоби, оплата навчання у вищих навчальних закладах тощо). Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилого віку, перебуваючи на пенсії, теж схильні витрачати більше коштів, але за ра­хунок їх вилучення з накопичених у минулому заощаджень. Однак від'ємна величина заощаджень домогосподарств такого типу перекривається позитив­ною величиною заощаджень сімей, що складаються з осіб з високими дохода­ми і стабільною кар'єрою.

У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70 % населення вклада­ють кошти у різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отри­мує довгострокові кредити на придбання житла та інші цілі. В Україні тільки близько 5 % населення займається інвестуванням у цінні папери; практично немає довгострокового кредитування населення банківськими установами, що є наслідком тривалого перехідного періоду з нестабільним та недостатньо роз-зиненим фінансовим ринком.

Інститути позафінансової сфери (суб'єкти господарювання) — юридичні зсоби, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та на­данням послуг. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фер­мерські господарства, малі підприємства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства, установи, організації тощо. Разом з іноземни­ми учасниками ринку вони або є інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, як прави­ло, є банківські кредити, інші види позик, облігації та акції. Корпорації з ви­соким кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіта­лу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи, на жаль, з об'єктивних при­чин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.

Держава також є активним учасником фінансового ринку. Оскільки дер­жавні витрати, як правило, перевищують доходи, то виникає бюджетний дефі­цит, який може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансо­вому ринку. Ці позики реалізуються шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо під­приємствам і домогосподарствам. Держава на фінансовому ринку є, в основно­му, позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому і внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання; вона також виконує специфічну і дуже важ­ливу функцію — регулювання фінансового ринку. За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. Іноді держава може бути на фінансовому ринку інвестором, здійснюючи фінансову підтримку певних суб'єктів господарювання. Це відбувається у тому випадку, коли в держави ви­никає надлишок фінансових ресурсів. Тоді уряд стає постачальником грошо­вих коштів на фінансовий ринок.

Суб'єктів (учасників) фінансового ринку класифікують також залежно від виконуваних ними функцій. З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку його професійних учасників поділяють на три групи:

- продавці і покупці фінансових активів (послуг);

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури фінансового ринку.

Продавці і покупці фінансових активів (послуг) становлять групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні функції у про­веденні фінансових операцій.

На ринку позикових капіталів основними видами прямих учасників фінан­сових операцій є:

- кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які нада­ють позику в тимчасове користування під певний відсоток. Основною функ­цією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути: держава (здійснюючи цільо­ве кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); банківські установи, які здійснюють найбільший обсяг і найширший спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи;

- позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку,
отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за неї
плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку є держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), банківські установи (отримуючи кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошо­вих активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестицій­них ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

На ринку цінних паперів основними прямими учасниками фінансових опе­рацій є:

- емітенти, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випус­ку (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти є виключно продавцями цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають з умов їх Випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади та органи місцевого самоврядування), а також юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть повертатися цінні папери, емітовані нерези­дентами;

- інвестори, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отриман­ня інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних папе­рів. Інвесторів, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікують так: за статутом їх поділяють на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансо­во-інвестиційними інститутами); за метою інвестування виділяють стратегіч­них (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управ­ління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за належністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних ін­весторів.

На валютному ринку основними учасниками валютних операцій є:

- продавці валюти, якими можуть бути: держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів), комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій), підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за екс­портовану продукцію), фізичні особи (які реалізують наявну в них валюту че­рез мережу обмінних валютних пунктів);

- покупці валюти, якими є ті самі суб'єкти, що й продавці.

На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) і дорогоцінного каміння основними прямими учасниками фінансових операцій є:

- продавці дорогоцінних металів та каміння, якими можуть бути держава (реалізує частину свого золотого запасу); банківські установи (реалізують частину своїх золотих авуарів); юридичні та фізичні особи (за необхідності реінвестування коштів, які раніше були вкладені в цей вид активів (засобів тезаврації);

- покупці дорогоцінних металів і каміння, якими є ті самі суб'єкти, що і продавці (за відповідного нормативно-правового регулювання їх складу).

На розвиненому ринку діє величезна кількість фінансових посередників, які за певну плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку. За емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку фінансові посе­редники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. За емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту вони сприя­ють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функ­ціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвесту­вання. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ці­ною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їхню роль на ринку (стра­хові, інвестиційні компанії, брокерські фірми), а інші — широкий спектр фінан­сових послуг (наприклад, банківські установи, які, крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на кредитному ринку, здійсню­ють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку пози­кових капіталів, так і на фондовому та валютному ринках). Останнім часом у зв'язку з послабленням державного регулювання національних ринків та зрос­таючими потребами учасників фінансового ринку в якісних та різноманітних послугах фінансове посередництво набуває більш універсальних форм. Пере­важна більшість фінансових посередників, що діють на розвинених фінансових ринках, надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг.

Фінансові посередники (наприклад, банківські установи, інвестиційні, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди тощо) водночас є й інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Інфраструктура фінансового ринку – сукупність установ та організацій. які обслуговують учасників фінансового ринку з метою підвищення ефектив­ності здійснюваних ними операцій і забезпечують процес безперервного функ­ціонування фінансового ринку та вільний рух товарів і послуг на ньому.

До інститутів інфраструктури фінансового ринку належать такі структурні утворення: фондові та валютні біржі, банківські установи, брокерські ком­панії, інвестиційні дилери та андерайтери, системи міжбіржових та міжброкерських зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, фінансово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, страхові компанії пенсійні фонди, національна депозитарна система, реєстратори цінних папе­рів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установ» та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.