Фінансові посередники: класифікація та функціональне призначення

Фінансовий ринок формується з різноманітних каналів, якими грошові кошти переміщуються від кредиторів (інвесторів) до позичальників. Такі ка­нали поділяють на дві основні групи: прямого фінансування та непрямого фі­нансування.

При прямому фінансуванні кошти переміщуються безпосередньо від інвес­торів до позичальників. Тобто при такому вкладенні коштів інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають іноді великих втрат, зумовлених цими ризиками. При непрямому фінансуванні важливу роль у переміщенні коштів від власників до позичальників відіграють фінансові посередники (бан­ки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо), які забезпечують таке переміщення і зменшують ризики та втрати, пов'язані з інвестуванням.

Фінансові посередники становлять доволі численну групу учасників фінан­сового ринку. Як правило, це великі фінансові структури (фінансові устано­ви), які допомагають юридичним і фізичним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (тобто вкласти капітал у різні підприємства).

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до чинного законо­давства надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, установи накопичу­вального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юри­дичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові посередники мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії (зумовленої зростанням масштабу операцій), рівномірно розподіляю­чи ризики.

Фінансові установи, які функціонують на ринку, поділяють на дві основні категорії – депозитні та недепозитні.

До депозитних фінансових інститутів належать банківські установи (емісійні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки), ощадні та кредитні організа­ції, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів на ринку є за­лучення коштів у вигляді депозитів та надання позик. Банківські установи здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та ін­ших кредитних ресурсів. Основними операціями банківських установ, крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, є розрахункове і касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, вида­ча поручительств, гарантій та інших зобов'язань, надання консультаційних послуг тощо. Кредитні спілки є наймолодшими серед депозитних інститутів. Це неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних принципах: добровільність вступу та свободи виходу з кредитної спілки, рівноправність членів кредитної спілки, самоврядування, гласність. Кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів.

До недепозитних інститутів належать спеціалізовані небанківські уста­нови (інвестиційні компанії, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду є корпо­рації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і праців­ників. Частина пенсійних фондів наймає фінансових посередників для забез­печення професійного управління активами. Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні страхо­вого випадку. Страхова премія є платою за страхування, яку власник поліса вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи дого­вори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, отримують плату за взяті на себе ризики. Стра­хові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та ін­ших цінних паперів. Інвестиційні компанії є інститутами спільного інвесту­вання, які залучають кошти інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухо­мість. Інвестиційні компанії вкладають кошти в цінні папери великої кіль­кості емітентів для того, щоб у рамках обраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Серед фінансових посередників особливу групу становлять професійні учас­ники фінансового ринку, до яких належать брокери та дилери.

Брокерська діяльність — діяльність щодо укладання угод з цінними папе­рами на основі договорів комісії або доручення. Брокер є посередником (аген­том) інвестора, діє від імені клієнта та за його дорученням отримує винагоро­ду у вигляді комісійних. Для здійснення брокерської діяльності брокер зобов'язаний відкрити окремий брокерський рахунок у банку з метою здій­снення операцій з грошима, що належать клієнту брокера.

Брокерські контори суттєво відрізняються між собою як за спектром по­слуг, які вони надають своїм клієнтам, так і за розміром комісійних. Є бро­керські контори з пониженою комісією, які надають обмежену кількість слуг за зниженою ціною. Інвестори, яким не потрібні консультації чи іі додаткові послуги, звернувшись до таких брокерських фірм, можуть заощади­ти кошти. Часто брокерські фірми є досить великими, і в них інвесторів обслу­говують різні спеціалісти фірми.

Дилерська діяльність — укладання професійним учасником фондового ринку (дилером) договорів з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі або продажу ви­значених цінних паперів із зобов'язанням придбати або продати ці цінні папе­ри за оголошеними цінами. Основний дохід дилерів — позитивна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом і пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу.

Роль дилерів на фондовому ринку полягає в тому, що вони роблять значний внесок у забезпечення ліквідності та стабільності ринку. Надзвичайні цінові ко­ливання, які могли б мати місце, пом'якшуються за допомогою операцій, що проводяться на ринку дилерами. Саме дилери завжди готові продати потрібні інвесторам цінні папери та викупити їх у разі потреби. Здійснюючи операції на ринку, вони зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів. Дилери також можуть надавати інформаційні послуги учасни­кам ринку, а на деяких ринках бути ведучими аукціонів на біржах.

Тих, хто займається дилерською діяльністю на ринку, часто називають спе­кулянтами та маркет-мейкерами (ті, що формують ринок). Торговців цінними паперами, які проводять операції з великими пакетами цінних паперів як від свого імені, так і в інтересах клієнтів, називають трейдерами. Як правило, трейдери виконують і брокерські, і дилерські функції на ринку.

Отже, фінансові посередники, надаючи великий спектр послуг учасникам фінансового ринку, виконують такі важливі функції:

- здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі, сприяючи зниженню вартості фінансових операцій за одночасного зростання їх кількості (так званий "ефект масштабу");

- об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвести­цій на фінансовому ринку. Акумулюючи невеликі за розміром заощадження, фінансові посередники в значній мірі підвищують ефективність інвестиційно­го процесу;

- диверсифікують ринок, що важко зробити окремим власникам заощаджень;

- об'єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансових ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб'єктів;

- сприяють збалансуванню попиту і пропозиції на фінансові активи з різ­ною тривалістю дії, оскільки допомагають вирішити суперечності між схиль­ністю інвесторів до короткострокових (тобто більш ліквідних) вкладень та потребами позичальників у залученні фінансових ресурсів на тривалі строки для здійснення своїх інвестиційних програм.

Фінансові посередники, акумулюючи великий обсяг фінансових ресурсів (навіть якщо більшість цих зобов'язань є короткостроковими), мають мож­ливість придбання і довгострокових активів.

 

 

Контрольні запитання і завдання

 

1. Охарактеризуйте економічну сутність фінансового ринку.

2. Проаналізуйте чинники, що визначають сучасні тенденції розвитку фі­нансового ринку в Україні.

3. На чому базуються методологічні підходи до класифікації фінансового
ринку?

4. Що таке сегментація фінансового ринку?

5. Як класифікують фінансовий ринок за видами фінансових активів?

6. Охарактеризуйте основні функції фінансового ринку.

7. Дайте характеристику фінансових інструментів з урахуванням особли­востей класифікації фінансового ринку.

8. Яку роль виконують домогосподарства (населення) як суб'єкт фінансово­го ринку в сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки?

9. Які аргументи можна навести "за" і "проти" втручання держави у функ­ціонування фінансового ринку?

10. Які заходи здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України щодо вдосконалення інституціонально-нормативного забезпе­чення розвитку фінансового ринку?

11. Назвіть прямих учасників фінансових операцій на ринку цінних паперів
України.

12. Назвіть основні чинники, які впливають на формування та функціону­вання валютного ринку.

13. Проаналізуйте діяльність страхових компаній на фінансовому ринку Укра­їни.

14. Які структурні утворення належать до інфраструктури фінансового ринку?

15. Назвіть основні функції, які виконують фінансові посередники на фінан­совому ринку України.