Тема: 6. Правові основи грошового обороту.

Категорію "грошова система" слід розглядати у двох аспектах, які мають відповідний зміст. По-перше, досліджувана категорія -це конкретно-історичний тип організації грошових відносин; вона відображає стан еволюції організаційно-правової форми грошового обороту. Тип грошової системи залежить від того, які метали виконують роль загального еквівалента, які гроші функціонують як засоби обігу і платежу, а також тим, який зв’язок існує між паперовими й повноцінними грошима1. Залежно від цього розрізняють такі типи грошових систем: а) система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу й виконує всі функції грошей, а кредитні гроші розмінні на метал; б) система обігу кредитних і паперових грошей, за якої повноцінні гроші витиснуті з обігу.

Тип грошової системи визначається характером зв’язку між загальним еквівалентом і грошима, що перебувають в обігу, який спочатку складається стихійно, а пізніше закріплюється законодавчим рішенням.

У правовій науці склалося досить однотипне бачення змісту категорії "грошова система". Це дає підставу для висновку, що грошова система держави є результатом державно-правового впливу на процес руху грошей, який виступає об’єктом цього впливу.

Грошова система—особлива категорія. її особливість полягає в тому, що вона одночасно належить і до економічного базису і до політичної надбудови. Як базисна категорія грошова система є сукупністю економічних відносин, що складаються в процесі функціонування грошового обороту між його суб’єктами на території держави. Будучи надбудовним явищем, ця система є державно-правовою формою організації грошового обороту, включаючи сукупність державних органів, які здійснюють управління грошовим оборотом і наділені для цього відповідним правовим статусом. Отже, грошова система в першому випадку є об’єктивною економічною категорією, а в другому - правовою.

Єдність економічного і правового аспектів організації грошового обороту є визначальним моментом сутності грошової системи держави. Виокремлення різних аспектів грошової системи є певною мірою результатом використання методу наукової абстракції. Насправді ж економічний і правовий аспекти грошової системи нерозривно взаємопов’язані. Тому за своєю природою розглядувана категорія є економіко-правовою. На думку А. С. Гальчинського, інституційне регулювання грошових відносин у межах чинної в тій чи іншій країні грошової системи є однією з головних функцій держави. Законодавчими актами закріплюються основні функціональні ланки грошової системи: грошові знаки, які держава наділяє законною платіжною силою; форми безготівкового обігу; порядок емісійного процесу й характер його кредитного забезпечення; механізм організації регулювання грошового обігу, нормативних валютних відносин. Законодавчими нормами визначаються також структура й функціональні обов’язки грошово-кредитних інститутів держави, способи їх взаємодії, основні принципи, напрями й механізм реалізації грошової політики, яку вони здійснюють.

Отже, з урахуванням викладених підходів під грошовою системою України слід розуміти організаційно-правову форму грошового обороту на її території.

Зміст грошової системи слід розглядати як внутрішню форму організації грошового обороту. Подальший аналіз слід проводити на основі методологічних посилань з урахуванням ключових моментів, закладених у визначенні грошової системи. Використання терміна "організація" передбачає внутрішню впорядкованість змісту певного системного об’єкта.

Важливим моментом теоретичного аналізу змісту грошової системи є визначення поняття "елемент грошової системи". Зміст вирізнення елемента системи полягає насамперед не в його "фізичній", матеріальній інтерпретації, а саме у визначенні його співвідношення з усією системою, у з’ясуванні тієї "ролі", яку він відіграє у створенні глобального ефекту, але з іншого боку, саме матеріальна конкретність елемента дає змогу окреслити "конструктивні", морфологічні контури системи’.

Методологічна важливість дослідження структури грошової системи полягає в тому, що саме таким чином створюється теоретична організаційно-правова модель функціонування грошового обороту на території окремої держави, зокрема в Україні. Перш ніж перейти до детального розгляду структури грошової системи, зауважимо, що специфіка елементного складу будь-якої національної грошової системи зумовлена її тилом. Відповідно й особливості правового режиму грошової системи залежать від типу останньої. У цьому виявляється прояв історичного чинника.

Л.А. Лунц зазначав, що формальне завершення регулюючої діяльності держави у сфері грошового обігу виявляється в тому, що всі грошові знаки, які випускаються урядом чи з його дозволу, об’єднуються в грошову систему країни, котра, з юридичного погляду, визначається як сукупність різних видів грошових знаків, виражених в одній і тій самій грошовій одиниці, що визначає їхню відносну платіжну силу.

Можна виділити два основні підходи до визначення змісту терміна "грошова система": а) у вузькому розумінні - це сукупність державних

грошових знаків та організація їх обігу; б) в широкому сенсі сукупний процес функціонування грошового обороту на території держави, тобто за сферою охоплення економічних відносин грошова система явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту1. Як бачимо, структура грошової системи є похідною від її змісту, що має безпосереднє значення для законотворчої діяльності.

Значення системи правового регулювання зумовлює потребу в осмисленні її місця в структурі грошової системи. Очевидно, систему правового регулювання не можна розглядати як однопорядковий елемент національної грошової системи, оскільки грошова система будь-якої держави є об’єктом правового регулювання2. Правове регулювання грошового обороту слід розглядати не тільки як спосіб упорядкування процесу руху грошей. Роль права в цьому регулюванні полягає в тому, що воно є формою суспільних відносин, нерозривно пов’язаною зі змістом, зумовленою ним і такою, що безпосередньо впливає на нього"3. Тому грошова система держави повинна розглядатися саме як правова форма організації грошового обороту.

Першим елементом грошової системи, її, так би мовити, лицем є грошова одиниця (чи одиниця рахунку), яка встановлюється законодавством про грошову систему. В ній виражається вартість (ціна) товарів, робіт, послуг. У національних грошових одиницях здійснюють облік вартості майна, в них позначають номінал грошей, які випускає (емітує) певна держава4. В Україні, відповідно до ст. 99 Конституції, грошовою одиницею є гривня.

Сучасну сторінку в історії гривні відкрито на початку останнього десятиліття XX ст. Приводом до цього був процес національно-державного відродження України. Національні гроші і грошова система традиційно розглядаються як найважливіші атрибути державності. Тому вже на первинному етапі побудови незалежної Української держави була висловлена ідея введення власної грошової одиниці і створення самостійної грошової системи.

У розділі VI Декларації про державний суверенітет України проголошено, що Українська РСР самостійно створює банківську, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує Державний бюджет, а при необхідності вводить свою грошову одиницю. Закон УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3.08.1990 р. (ст. 6) закріпив право республіки на самостійну організацію грошового обігу на її території.

У другій половині 1991 р. Україна взяла курс на побудову незалежної держави. Введення національної валюти і побудова самостійної грошової системи стали одним з основних пріоритетів трансформації в економічній сфері. З розпадом СРСР подальше існування єдиної грошової системи в межах міждержавного простору стало неможливим, і кожна з колишніх союзних республік зіткнулася з потребою будувати власну грошову систему.

Гривню як повноцінну національну валюту було введено в процесі проведення грошової реформи у вересні 1996 р. Однак цьому передувала низка подій, які внесли кардинальні зміни в чинну грошову систему. Кожну з проведених трансформацій у системі організації грошових відносин за своїм значенням можна назвати грошовою реформою. Проте, як справедливо зазначають фахівці, з огляду на суть і внутрішню логіку здійснених заходів, слід визнати, що було проведено одну грошову реформу, яка тривала майже п’ять років.

У процесі проведення грошової реформи можна виділити три етапи: 1) введення в готівковий обіг тимчасової валюти — українського карбованця (купона багаторазового використання) з 10 січня 1992 p.;

2) введення в листопаді того ж року в безготівковий обіг карбованця;

3) випуск в обіг у вересні 1996 р. гривні - повноцінної національної української валюти.

Наступним після національної грошової одиниці елементом грошової системи України є масштаб цін. З’ясувати його сутність як невід’ємного, але досить специфічного елемента грошової системи, можна при розгляді його генезису. За доби існування примітивних грошових форм функцію масштабу цін у різних соціальних колективах виконували речі, використовувані як загальноприйняті мінові посередники. Згодом, коли золото стало виконувати грошові функції, сформувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу було золото у вигляді зливків різної ваги. Цей історичний чинник зберігає своє значення й сьогодні: грошовою одиницею у Великій Британії є фунт стерлінгів. Зі зміною типу грошової системи, з переходом ВІД ЗОЛОТОЗЛИВКОВОГО до золотодевізного стандарту суттєво змінюється природа масштабу цін

— він набуває чітко вираженого державно-правового змісту, оскільки нормативно закріплює зв’язок між грошима в обороті й дорогоцінним металом, який вони представляли, що дістало вираження у формуванні державою правового механізму забезпечення кредитних грошей.

Будучи величиною грошової одинці, масштаб цін змінюється під впливом дії низки об’єктивних чинників. Серед них можна виокремити такі: а) установлений державою і нормативно закріплений ваговий вміст дорогоцінного металу в грошовій одиниці; б) правовий механізм ціноутворення в державі; в) інфляція; г) проведення деномінації як одного з видів грошових реформ. Масштаб цін змінюється під впливом як одного з цих чинників, так і різних їх сукупностей. Особливістю цих чинників є те, що вони виступають як система, при цьому лише інфляція має виключно економічну природу. Тому з’ясування сутності цього елемента грошової системи передбачає аналіз нормативно-правових актів, на підставі яких відбувалися його зміни.

Третім елементом у запропонованій структурі грошової системи України є види державних грошових знаків. Грошові знаки, або готівка, є таким елементом, який "можна потримати в руках". Готівка

— найбільш простий і сприйнятий елемент грошової системи. До того ж він одночасно є найдавнішим з них, оскільки виникнувши, натуральні форми грошей мали вираження саме грошових знаків. Значення готівкових коштів на сучасному етапі розвитку економічних відносин пов’язане з тим тривалим періодом, коли саме вони були єдиною грошовою формою. Незважаючи на стрімкий розвиток і вдосконалення системи безготівкових розрахунків, грошові знаки не втрачають власної актуальності, виконують усі грошові функції, залишаючись найліквіднішою формою грошей та важливим складником національних грошових систем.

В Україні види державних грошових знаків мають подвійне законодавче закріплення: по-перше, в ч.2 ст. 34 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 р. встановлено, що "готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих)"; по-друге, у п.3.2. ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" 05.04.2001 р. передбачено, що "грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість". Це означає, що законодавцем встановлено вичерпний перелік державних грошових знаків, які можуть перебувати в обігу на території України. Будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті» визначено в ст. 1 Закону "Про Національний банк України9’ як грошові сурогати.

Казначейські білети перебували в грошовому обігу на території СРСР після проведення грошової реформи 1960 р. Статус казначейських білетів мали грошові знаки номіналом 1,3 і 5 карбованців. Інші паперові грошові знаки номіналом 10,25, 50 і 100 карбованців мали статус білетів Державного банку СРСР. Між банкнотами та казначейськими білетами існувала формальна відмінність. Вона полягала в різному їх забезпеченні. Білети Держбанку СРСР забезпечувалися золотом, іншими дорогоцінними металами та іншими активами Держбанку СРСР, а казначейські білети - всім надбанням Союзу РСР.

За ч. З ст. 34 Закону "Про Національний банк України", банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку України і забезпечуються всіма його активами. У цьому формулюванні слід вирізнити два конститутивних елементи, що визначають правову природу вітчизняної готівки: банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку України, а також порядок їх забезпечення.

Банкноти і монети, за визначенням ст. 35 Закону України "Про Національний банк України", мають однакову правову природу, оскільки є єдиним законним платіжним засобом на території України, їх приймають усі фізичні та юридичні особи без будь-яких обмежень за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви й для переказів. Отже, між банкнотами і монетами немає суто юридичних відмінностей. Про це свідчить застосування єднального сполучника " і" при викладенні норм, що визначають статус цих грошових знаків. Відмінність між ними полягає лише в різних фізичних властивостях: банкноти - це паперові грошові знаки, а монети - металеві.

Про банкноту як про зобов’язання емісійного банку можна говорити лише тоді, коли існує двосторонній цивільно-правовий зв’язок між суб’єктами такого зобов’язання. Цей зв’язок існує лише за умови вільного розміну банківських білетів на дорогоцінний метал.

Правову природу державних грошових знаків в Україні визначає не зобов’язальний приватноправовий, а публічний державно-правовий елемент. Законодавче положення про визнання банкнот і монет безумовними зобов’язаннями Національного банку України та їх забезпечення всіма його активами слід розглядати не з цивільно-правової точки зору, а саме а з огляду на реалізацію покладеної на Національний банк України конституційної функції - забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Крім зазначених вище елементів у структурі грошової системи слід виокремити Національний банк України, який є емісійним центром та спеціальним органом, що здійснює регулювання грошового обороту в Україні, а також дві підсистеми: готівкового обігу та безготівкового обороту