Зауваження загального характеру. Серед положень проекту КПК на особливу увагу заслуговують норми про негласні слідчі (розшукові) дії

Серед положень проекту КПК на особливу увагу заслуговують норми про негласні слідчі (розшукові) дії, проведення яких віднесено до компетенції слідчого. Сьогодні ця функція здебільшого покладена на оперативно-розшукові підрозділи.

Відповідно до статті 246 проекту КПК негласними слідчими (розшуковими) діями визнається різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню. Такі дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. За своєю суттю ці дії є оперативно-розшуковими заходами.

До негласних слідчих дій проект КПК відносить: аудіо та відеоконтроль особи (стаття 260); накладення арешту на кореспонденцію (стаття 261); огляд і виїмку кореспонденції (стаття 262); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (стаття 263); зняття інформації з електронних інформаційних систем (стаття 264); обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (стаття 267); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (стаття 268); спостереження за особою, річчю або місцем (стаття 269); аудіо-, відеоконтроль місця (стаття 270); контроль за вчиненням злочину (статті 271, 272); негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (стаття 274); використання конфіденційного співробітництва (стаття 275).

У разі прийняття проекту усі зазначені дії зможе проводити слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором (частина третя статті 246).

На нашу думку запровадження у Кримінально-процесуальному кодексі України "негласних слідчих дій" у редакції, передбаченій главою 21 проекту КПК, є не зовсім обгрунтованим та корисним, оскільки зміни у законодавстві насамперед повинні забезпечувати збалансовану діяльність правоохоронних органів, компетенція і порядок дій яких чітко визначені законодавством. Будь-які зміни до законодавства повинні відповідати потребам практики, рівню розвитку суспільства, історії розвитку законодавства та менталітету тієї країни, де діятиме зазначене законодавство.

Поєднання оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної функцій у розслідуванні кримінальної справи у даний час є не тільки неприродним, а й небезпечним. Кримінальний процес не повинен бути одночасно гласним, змагальним і таємним. "Процесуалізація" оперативно-розшукової діяльності, яка пропонується проектом, виглядає не зовсім вдалим запозиченням європейського та світового досвіду у провадженні таких слідчих дій (наприклад, у країнах з англосаксонською системою права також немає чіткого розмежування між кримінальним процесом та оперативно-розшуковою діяльністю, а відтак - і між слідчими та оперативно-розшуковими діями й методами).

Правові норми даного проекту, які дають можливість слідчим провадити у кримінальній справі розшукові дії, не враховують специфіки теоретичної і практичної підготовки працівників слідчих підрозділів. Проведення ними переважної більшості "негласних слідчих дій" пов'язане із застосуванням спеціальних технічних засобів отримання інформації. Стосовно цього слід зауважити, що законопроектом не вирішується питання щодо того, які суб'єкти сприятимуть органам досудового слідства у проведенні вказаних слідчих дій, де слідчі братимуть зазначені спеціальні технічні засоби тощо. Також, зважаючи на такі радикальні зміни у кримінально-процесуальному законодавстві, необхідно буде вирішувати питання про докорінні зміни у системі підготовки слідчих.

На нашу думку, запровадження у кримінально-процесуальному законі окремого механізму, який забезпечить можливість слідчим здійснювати оперативно-розшукові функції, є недоцільним з огляду на те, що законодавцем з метою здійснення цих функцій уже передбачено існування цілих підрозділів у складі окремих правоохоронних органів (стаття 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність").

З огляду на зазначене вважаємо, що глава 21 проекту КПК потребує комплексного доопрацювання, оскільки її положення повинні враховувати не лише зарубіжний досвід провадження у кримінальних справах, але й особливості процесуального законодавства нашої держави з тим, щоб благі наміри, якими керувались розробники проекту, не перетворилися на практиці у невирішувані проблеми. КПК має перш за все вирішувати питання "формалізації" результатів оперативно-розшукових дій і надання їм значення доказів, а не регулювати проведення практично усіх таких дій.

До статті 254

Зміст статті 254 КПК необхідно узгодити з положенням статті 387 КК України. У протилежному випадку захисту від нерозголошення буде підлягати тільки та інформація, яка отримана в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

До статті 290

1. Частина перша вказаної статті містить положення, згідно з якими матеріали досудового розслідування відкриваються тільки підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. З цього можна зробити висновок, що обвинуваченому ці матеріали не відкриваються, з чим не можна погодитися.

2. У частині п'ятій статті передбачається можливість видалення відомостей, які не будуть розголошені під час судового розгляду, із документів, які надаються для ознайомлення. При цьому таке видалення повинно бути чітко позначено.

Вказане положення проекту є досить незрозумілим та нечітким. Зокрема, незрозумілим є механізм видалення відомостей. Адже, досить важко собі уявити, як прокурор з ножицями в руках "видаляє" з цілісного документу відомості, які не будуть розголошені під час судового розгляду. Очевидно, що зазначене положення підлягає редагуванню.

Крім того, з цього припису можна зробити висновок, що підозрюваному, обвинуваченому можуть бути відкриті для ознайомлення не всі матеріали досудового розслідування, а тільки ті, які на думку прокурора будуть оголошуватись в суді. На наш погляд, така законодавча невизначеність буде створювати підстави для зловживань, оскільки у прокурора з'являється можливість не ознайомлювати підозрюваного, обвинуваченого з усіма матеріалами справи, а під час судового розгляду з дозволу суду пред'явити для ознайомлення всі відомості, які були видалені з документів. Фактично це означатиме "легальне" порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист.

3. У частині шостій статті 290 проекту передбачається право сторони захисту не надавати прокурору можливість ознайомлення з усіма матеріалами, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Це положення змістовно пов'язано з тим, що відповідно до вимог статті 6 діючого Закону України "Про адвокатуру" адвокату надаються певні повноваження щодо збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в кримінальному провадженні.

Ці повноваження адвоката можуть стати корисними для забезпечення загальних засад кримінального провадження, зокрема, змагальності процесу, але для цього потрібно врегулювати процесуальний порядок проведення та фіксації результатів цієї діяльності адвоката. Нажаль, законопроектом врегульовуються лише процесуальні повноваження сторони обвинувачення щодо збирання доказів. У зв'язку з цим вважаємо, що без внесення до проекту норм, які б регулювали процес одержання доказів захисником (адвокатом) і гарантували прийняття таких доказів судом до розгляду, сторони в кримінальному провадженні не будуть мати рівноправного процесуального положення.

До глави 27 "Підготовче провадження"