Валютно-фінансове середовище міжнародного менеджменту

 

Міжнародний менеджер, приймаючи рішення, повинен орієнтуватись в особливостях міжнародного валютно-фінансового середовища, в якому працює міжнародна фірма, уявляючи, як воно впливає на процес прийняття рішень в компанії і спонукає його змінювати способи, якими оцінюють і порівнюють альтернативні варіанти дії [21].

Особливостями сучасного валютно-фінансового середовища, що впливають на зростання невизначеності під час прийняття рішень міжнародним менеджером, є:

1) різноманітність валют;

2) наростаючий валютний ризик;

3) політичний ризик;

4) різноманітність економічних і юридичних систем;

5) функціонування євроринку;

6) роль уряду.

Всі суб’єкти світового господарства працюють у рамках міжнародної валютної системи. Особливості певного етапу функціонування світової валютної системи повинні враховуватись міжнародним фінансовим менеджером у повсякденній діяльності, так як накладають обмеження на багато його рішень.

Світова валютна система - історично сформована форма організації валютних відносин країн, що закріплена міжурядовими домовленостями. Основними конструктивними елементами валютної системи є:

- міра вартості вивезеного із країни багатства;

- спосіб визначення валютного курсу;

- валютні ринки;

- міжнародні організації, що регулюють валютну діяльність країн.

Діюча світова валютна система була організаційно оформлена на Ямайці у 1976 р. і носить назву Ямайської.

Ямайська валютна система є поліцентричною. У ній роль провідної валюти не закріплено за жодною національною валютою світу. Мірою (засобом) вартості вивезеного з країни багатства може бути будь-яка вільноконвертована валюта або євро.

Сучасна валютна система побудована на базі плаваючих валютних курсів. Центральні банки країн не зобов’язані втручатись у роботу валютних ринків для зміни курсу своїх валют. Але таке втручання і не заборонено. МВФ дозволив країнам-учасницям вибирати режим встановлення валютного курсу самостійно. Сьогодні використовують три системи курсоутворення: плаваючий, фіксований і змішаний.

Плаваючий - вибирають розвинуті країни, включаючи країни, що входять в Європейську валютну систему. Валюти цих країн є вільноконвертованими, і їх курсоутворення визначається різницею попиту і пропозиції на валютному ринку (США, Канади, Австралії, Японії, Швейцарії та ін. країн).

До твердої фіксації звертаються країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійснюється по відношенню до вільноконвертованої валюти, євро.

Змішаний курс був характерний до початку 1999 р. для валют країн Європейської валютної системи. Курси цих валют фіксувались по відношенню до екю, і через цей еквівалент здійснювалась фіксація курсів по відношенню одна до одної.

Роль регулюючого валютного органу в Ямайській валютній системі виконує МВФ. Основне його призначення - спостереження за валютною політикою держав, надання допомоги країнам, що мають труднощі з платіжним балансом. Він покликаний сприяти міжнародній кооперації, забезпечуючи механізм співробітництва держав у вирішенні міжнародних фінансових проблем. До його завдань входять також підтримка правил обміну валютами і нагляд за валютними курсами, створення багатонаціональної системи платежів за валютними операціями, боротьба з національними валютними обмеженнями.

Крім МВФ значне місце у валютному фінансуванні держав і крупних фірм належить МБРР, що надає дешеві валютні кредити на структурну перебудову, а для центральних банків країн суттєву роль відіграє Міжнародний банк розрахунків у Базелі.

Будь-який господарський суб’єкт, залучений до ЗЕД, має валютну позицію.

Валютна позиція – це співвідношення вимог і зобов’язань господарського суб’єкта у певній валюті.

Валютна позиція може бути як відкрита, так і закрита. При співпаданні вимог і зобов’язань у даній валюті валютна позиція є закритою, в іншому випадку - відкрита, яка поділяється на довгу і коротку позиції. Довга валютна позиція передбачає, що зобов’язання суб’єкта у валюті менші, ніж вимоги за нею. Коротка валютна позиція виникає, коли зобов’язання в валюті більші за вимоги за нею на конкретну дату.

Господарський суб’єкт, що має відкриту валютну позицію, піддається валютному ризику. Міжнародний менеджер повинен оцінити розміри відкритої валютної позиції, величину валютного ризику і прийнятні способи покриття даного ризику.

Для нівелювання валютного ризику часто використовують строкові контракти, які є в обігу на міжнародних біржах або об’єктом торгівлі міжнародних банків. До таких специфічних інструментів відносять форварди і свопи (банківські контракти) та ф’ючерси і опціони (в основному біржові контракти).

У своїй роботі міжнародний менеджер повинен базуватись на теоріях, що дозволяють йому будувати сценарій розвитку подій і прогнозувати наслідки рішень, що приймаються. До них відносяться теорії, що описують основні умови паритетів фінансового ринку, зокрема [21]:

- теорія паритету купівельної спроможності валюти;

- теорія паритету відсоткових ставок;

- „ефект Фішера”;

- „міжнародний ефект Фішера”;

- теорія незміщеного форвардного курсу.

Знаходження умов паритету здійснюється за допомогою економіко-математичного апарату і є необхідним для виявлення взаємозв’язку між основними індикаторами міжнародного валютного ринку і пошуку найоптимальніших шляхів для інвестування капіталу.

Всі теорії паритетів є похідними від закону єдиної ціни, згідно з яким ціни (доходи) фінансових активів з однаковим ризиком, скориговані на валютний перерахунок, з урахуванням операційних витрат вирівнюються на всіх світових ринках. Механізмом вирівнювання виступає міжнародний арбітраж (операція, пов’язана з купівлею активу на дешевому ринку і продажем його на більш дорогому.).

Теорія паритету купівельної спроможності валюти. Розрізняють теорії абсолютного і відносного паритету купівельної спроможності валюти. Вони показують взаємозв’язок між рівнем цін в країнах (рівнем інфляції) і їх валютним курсом.

Зміни курсів валют залежать від зміни темпів інфляції між країнами. Більш високе зростання всередині країни у порівнянні з ростом рівня цін в іноземній державі призведе до знецінення національної валюти.