Економічна сутність місцевих бюджетів.

Місцеві фінанси – це сукупність фінансових відносин, що виникають з приводу формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань.

Головними суб’єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в конституції України. Це територіальна громада села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, територіальна громада селища чи міста. Це сільська, селищна, міська ради та їхні виконавчі органи, сільський, селищний чи міський голова. Це також обласна та районна рада. Ще один суб’єкт відносин – держава в особі її органів: обласної, районної міської (міст Києва та Севастополя) місцевої державної адміністрації та центральних органів державної влади, насамперед, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та інших органів. Суб’єктами цих відносин є також Автономна Республіка Крим: Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та юридичні і фізичні особи у сфері фінансів місцевих органів влади на території автономії.

Об’єктами місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються і використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

До складу місцевих фінансових ресурсів включають:

фінансові ресурси місцевих органів влади (місцевий бюджет і позабюджетні фонди);

фінансові ресурси підприємств комунальної форми власності.

Визначальною ланкою місцевих фінансів є місцеві бюджети. Місцеві бюджети – це фінансова база місцевих органів влади. У них зосереджено понад 80 % від усіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні місцевого самоврядування.

Структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.

Згідно з існуючим територіальним поділом до місцевих бюджетів України належать республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, міські, районні, районні в містах, сільські та селищні бюджети.

В Україні функціонують такі місцеві бюджети: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласних бюджети, міські бюджети міст Києва та Севастополя, 443 міські бюджети міст обласного і районного підпорядкування, 490 районних бюджетів, 120 районних у містах бюджетів, понад 900 селищних бюджетів, а також понад 10 тис. місцевих бюджетів.

Сутність місцевих бюджетів необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складається між місцевими та державними бюджетами, а також всередині сукупності місцевих бюджетів.

Як організаційна форма місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території.

Система фінансових відносин місцевих бюджетів включає:

відносини між органами місцевого самоврядування і господарськими структурами, що функціонують на даній території;

відносини між місцевою владою і населенням даної території, що складаються при мобілізації і витрачанні коштів місцевих бюджетів;

відносини між органами місцевої влади різних рівнів з перерозподілу фінансових ресурсів;

відносини між місцевими бюджетами і Державним бюджетом.

В Україні місцеві бюджети поділяються на два самостійних функціональних види місцевих бюджетів. Це місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні доходи і власні видатки.

Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, та деяких інших доходів.

Видатки місцевого поточного бюджету спрямовуються на поточні потреби, на забезпечення утримання соціально-культурної сфери, на адміністративні витрати, на соціальний захист, на виконання делегованих повноважень, на сплату видатків з боргу місцевої влади.

Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок надходження коштів від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; субвенцій з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються державною владою та за рахунок інших джерел. Законодавство забороняє використання доходів бюджетів розвитку на фінансування видатків поточних бюджетів.

Видатки бюджету розвитку – це видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Згідно Бюджетного кодексу України до витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

погашення основної суми боргу;

капітальні вкладення;

внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

Доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов’язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

У Законі “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що доходи місцевих бюджетів за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Доходи місцевих бюджетів районних рад у містах (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами.

У дохідній частині місцевого бюджету починаючи з 1998 р. окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Починаючи з 2000 р. доходи включають загальний фонд і спеціальний фонд.

Доходи місцевих органів влади можуть бути класифіковані за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

податкові доходи;

неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

доходи за рахунок кредитів та позик;

трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

Структура доходів за їхніми джерелами в кожній країні має свої особливості. В Україні відбувається процес становлення системи доходів місцевих органів влади за їхніми джерелами, типової для більшості європейських країн.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на власні доходи, закріплені доходи (передані місцевій владі) і місцеві запозичення. Власні доходи – це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належать місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, інші доходи, передбачені законодавством. Закріплені доходи – це ті, що повністю або частково (в %) зараховуються у певні види бюджетів безстроково або на довготерміновій основі і для їх включення непотрібне рішення органів влади вищого рівня.

До кошику доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування згідно Бюджетного Кодексу України, належать:

1) прибутковий податок з громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на продовження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Податки і збори (обов’язкові платежі), зазначені у Бюджетному кодексі, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів.

Місцеві запозичення – це операції, пов’язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом, та операції, пов’язані з поверненням коштів.

Місцеві запозичення виникають у таких випадках:

запозичення (позики) з бюджетів вищого рівня;

запозичення в комерційних банках;

бюджетні гарантії під запозичення комерційних структур, у тому числі на потребу бюджетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо);

випуск муніципальних позик.

Бюджетним кодексом України передбачено, що запозичення з Державного бюджету надаються місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду бюджету протягом бюджетного року. Дуже часто такі запозичення перетворюються в непряму форму дотування місцевих бюджетів, оскільки вони пролонговуються або взагалі списуються.

Виконавчі органи місцевого самоврядування можуть також отримувати короткотермінові (на термін до трьох місяців) позички у фінансово-кредитних установах з погашенням у межах поточного бюджетного періоду. Ще однією з форм виникнення зобов’язань є надання органами місцевого самоврядування гарантій під позики комерційних банків. У випадку несвоєчасного погашення кредитів бюджетна гарантія вступає в силу.

Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада (будівництво доріг тощо). Облігації місцевої позики реєструються Міністерством фінансів України та Державною комісією з цінних паперів, але держава не несе відповідальності по зобов’язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так, ст. 64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини – видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Починаючи з 2000 р. у видатковій частині передбачено два фонди – загальний фонд та спеціальний фонд. Їх призначення аналогічне відповідним фондам у Державному бюджеті.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації згідно з цілями і в обсягах, що затверджуються відповідними радами. Сільські, селищні, міські, районні ради у містах (у разі їх створення) та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад. Видатки, пов’язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними районними та обласними бюджетами.

Видатки місцевих бюджетів передбачені ст. 70 Бюджетного кодексу. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм залежить від рівня місцевого бюджету. Розглянемо окремі рівні.

Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування і їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Це видатки на:

1) утримання органів місцевого самоврядування;

2) освіту;

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;

4) утримання сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та бібліотек.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Вони охоплюють видатки на:

1) державне управління;

2) освіту

3) охорону здоров’я;

4) соціальний захист та соціальне забезпечення;

5) державні, культурно-освітні та театрально-видовищні заклади;

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту.

До видатків, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, сім’ї;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5) заходи з організації рятування на водах;

6) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

7) транспорт, дорожнє господарство;

8) інші програми.

Передбачення видатків на здійснення повноважень передбачено ст. 93 Бюджетного Кодексу.

Бюджет розвитку за видатками включає:

1) погашення основної суми боргу;

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачання коштів відповідного бюджету.