Максимилиан Волошин

* * *

До часу приховавши в шафи

Свої регалії бліді,

Повзводно пруться на "Гаввафи"*,

Без хисту й розуму судді.

 

І демократи й комуністи

За ненаситні пироги

Один одного ладні з’їсти,

Вже мафіозні вороги.

 

А поміж ними, мов дитина,

Котру забули світ і Бог,

Моя голодна Україна

За поли сіпає обох!

 

1993

______________

*Гаввафа – місце з котрого Понтій Пілат,

римський намісник, судив

Іісуса Христа

 

 

ПАРТІЇ ВЛАДИ

 

Які вони?

Маленькі... І чималі

Добро і зло пригрівши водночас.

Улесливо - народну кров смоктали,

Довірливих - обдурювали нас.

 

Поцупили і льготи і квартири

У старців потягнули калача

У чарці утопили віру,

Знеславили благословенний час.

 

В спектаклях передвиборних завзятих

Нам крутять розцяцьковане кіно...

Із-під знамен сумлінних демократів

Стирчать знайомі маківки давно.

 

1994

 

ПОВІСТЬ З 2-х ЧАСТИН

 

 

I Рахують.

Крадуть.

П’ють.

Торгують.

Веселяться.

Не сіють

І не жнуть.

І Бога не бояться.

 

2 Живуть на копійки,

Віддавши все державі,

І молять, диваки:

"Помилуй, Боже правий..."

 

1993

 

 

* * *

 

Політика складна потвора

Міняє єстество своє

І те, чому молилась вчора

Сьогодні вже не визнає.

 

Не полюбляю небилички

Та бачу істини прості:

Вже зрікся Леніна Павличко

І Драч блакитно - пожовтів.

 

У що ж повірити громаді

В яке веселе чи сумне

Коли такі хороші дяді

Не заперечують панель?

 

Чи кучерява ти, чи лиса

Моя "макітра", не журись

У полтавчанина Бориса

Державній мудрості повчись:

 

Уважно і привітно слуха,

Не одвертаючи лиця,

Розпанихидить велич духу

Во ім’я Господа - творця.

 

Сльозами обіллєм культуру,

Та щоб нагодувать сім’ю

Несу здавать в макулатуру

Біду розплескану мою.

 

1993

 

* * *

 

Одне і теж мололи всоте

В бундючній псевдоборотьбі

І трохи вгамувавши рота

Ситенько ляпали собі.

 

Два дні собі пропонували,

Та підкріпившись до основ

Два тижні доопрацювали,

Щоб потім все почати знов.

 

І кожен гриз державний стовбур,

Пославши всіх не перший раз,

На себе тяг суспільну ковдру

І загрібав живими нас.

 

І лиш одна - розумна мати

Явила мудрість всіх століть:

"Коли ви хочете урвати,

Кого роздягнете, скажіть?!"

 

 

P.S. Іван сердитий на громаду

І на навколишні світи

Послав усіх... в верховну раду,

Бо далі нікуди іти...

 

 

1996

 

 

* * *

 

Зібралася рідня...

У тітки іменини!

Гармидер нетривкий

І я жартую теж.

Забуте відчуття

Єдиної родини

Розвиднює роки,

Єднає кроки веж.

 

З ясної видноти

Проглянеться минуле,

Майбутнього - нема, -

Будення затягло.

Омріяні світи

Давно усі забули,

Невиразність німа

Охоплює село...

 

Кудись у нову путь

Лаштують Україну

Великі шахраї

Далекі мастаки.

Та звично спини гнуть

Одарки і Горпини

Їм ніколи в брехні

"Чесати" язики.

 

1997

 

КОМПЕНСАЦІЙ ДУЛІ

 

Минулеє собаче

Зійшло - добром:

Я сам себе призначив

Директором.

 

Печатку маю, бланки,

А грошей - ні,

Із вечора до ранку

Пишу пісні.

 

А навкруги хороші

Сюжетики:

Поети роблять гроші

З політики.

 

Жалкують, що ледачі

Були батьки

І хутко ліплять дачі,

Та ще й які!

 

Сумлінно проклинають

Часи руді,

Кмітливо співчувають

Моїй біді.

 

В моїй біді застойній,

Чорнобильській,

Живуть цілком пристойно

І -тний І -ський.

 

А ми часи минулі

Згадаємо,

Бо компенсацій дулі

З них маємо!

 

1993

 

 

ОДНИНА І МНОЖИНА

 

У застінках однина

По печінці била,

А байдужа множина

Воленьку згубила...

 

Де вона? Чия вина? -

Квокче люд убогий.

І ховає давнина

До могили - Бога!

 

Чого варта тлінна плоть -

Міркуй, побратиме,

Очі вгору не підводь

Космос - не вестиме!

 

Не подасть ніхто руки

Ні "лендліз", ні хліба.

Розіпнуть за мідяки

За "сенк’ю" й "спасіба".

 

То ж берись мерщій Іване

Звично - за чепіги,

Поки нова татарва

Не спалила книги.

 

Рідну мову воскресай,

Козацьку науку,

Щоб зуміли коровай

Замісить онуки,

 

Щоб не було ні кінця,

А ні переводу

Віри в Господа творця

Й козацькому роду!

 

1994

 

"людина";

 

Від кроманьйонця і дуліба

Та до житомирських жидів

Печуть думки про кусень хліба,

А про горілку й поготів.

 

Навіщо муки, творчі злети,

В часи розпуки - боротьба?

Митці, філософи, поети -

То ж імпотентна шантрапа!

 

А ми міркуємо, не слабо,

Без протоколів і заяв:

Поїсти, випити і бабу!

І щоб надійно "герць" стояв!

 

1996

 

 

ПЕРЕНЕДОПЕРЕСТРОЇВСЬ

 

Давно не був я в Ірпіні,

Важіє серце, наче камінь,

Ні пить не хочеться мені,

Ні милуватися жінками.

 

Уже дивується сім’я,

Уже й онук занепокоївсь...

Мо, "недоперестроївсь" я,

Чи може пере- перестроївсь?

 

У чому справа, "другарі"?

Моя макітра так збагнула:

Мо, перестройка - угорі,

А унизу - живе минуле?

 

І більший меншого скубе,

Як в сковородинському часі,

Хто що спроможеться - гребе

Й клянеться в відданості "масі"...

 

Нехай промови розмашні

Пер... "депутатський корпус" слуха!

Я ж не люблю, коли мені

Локшину вішають на вуха.

 

1987

 

 

ЗОЛОТОМУ ТІЛЬЦЮ

 

Ти роз’їжджаєш в мерседесі,

А ми - "кравчучку" ще премо.

Ти в телерадіо і пресі,

А ми, "горбаті", мовчимо.

 

Нам ніколи у небо глянуть,

А ти нам "снікерси" та п’янь!

Чутливі вуха наші в’януть

Од всіх твоїх "благодіянь".

 

То де ж ти так прибарахлився?

І звідкіля такий "крутий"?

Розперезався, роз’ятрився

Тілець фальшиво-золотий.

 

А ми не ремствуєм, нівроку,

То ліки, то сивуху п’єм...

Себе з сімнадцятого року

І не припнем і не доб’єм...

 

Нехай твої діла і штуки

Вкрива історії пилок,

А ми навчатимем онуків

Не повторяти помилок.

 

Не плазувати, жебраками,

Щоб на горьованій землі

Не курвились політикани

І не плодились дурмелі.

 

1995

 

 

СУСПІЛЬНЕ КОЛО

 

Холоп. Підпанок.

Пан. Царьок.

І знов холоп!

Суспільне коло,

Від свастики і до зірок,

Заполонило світ довкола.

 

Добродій, що сидить вгорі,

Шукає тепле місце вище.

Знайде! Майне в поводирі

І пнеться в "слуги" - на горище!

А над горищем - сам Господь!

Між "слуг" не має конкурентів.

 

То ж очі вгору не підводь,

Завдячуй персональній "ренті".

І доживай холопський вік,

Поки спочинеш на привіллі, -

Звичайний вбогий чоловік

У розцяцькованій могилі.

 

1993

 

 

ТІНІ

 

Де ви люди, озовіться!

Тіні, тіні, мов примари,

Стерті губи, стерті лиця

На безликому базарі.

 

Мислі плоскі, думи прісні, -

Про купони та "доляри".

Повсякдення ненависне, -

За "всеядність" Божа кара.

 

Де ви мову загубили,

Без’язикі українці?

Чи в Україні любили

Тільки сало, мов чужинці?

 

Кому гідність запродали?

За яку слизьку валюту,

В рідний край вселили "вдало"

І зневагу і спокуту?

 

1993

 

 

Трудодні ви, трудодні,

Трудоодиниці.

Батько ходить без штанів,

Мати без спідниці...

(З віршів поета-диссидента)

 

* * *

 

Ніч. Село.

Похмурі стріхи.

Переплутані стежки.

Аромати нелупихи.

Нерозважливі пляшки...

 

Має вільна Україна

Трохи мови і жаргон.

Картоплину,

Цибулину,

Самогубний самогон.

 

Має те, що заробила

На злиденні трудодні,

Має те, що й не наснила

В неприкаянному сні.

 

Дослухайся, нене рідна!

Чуєш, дзенькають чарки?

То життя свої нуклідне

Обмивають земляки!

 

Мо доп’ються до гарячки,

І в свободні, вільні дні

Розбиратимуться рачки:

"Поважаємо", чи ні?

 

1992

 

СПОКОНВІКУ

 

У чарках - не мілко,

Огірки - смачні,

Пив козак горілку

І співав пісні:

 

Міру треба знати

Кожному - свою:.

Як нема то й хватить,

Бо курінь проп’ю.

 

Напиватись, люди

Нам не до лиця,

Чом же звідусюди

Лине пісня ця?

 

Міру треба знати

Кожному свою.

Як нема - то й хватить,

Бо себе проп’ю!

 

Ми не просихаєм

І вподовж віків

І собі співаєм

Пісню козаків:

 

Міру треба знати

Кожному свою,

Як нема - то й хватить

Бо любов проп’ю.

 

Слухай, Україно,

На сумнім віку

Від дочки і сина

Пісеньку п’янку:

 

Міру треба знати

Кожному свою,

Міру треба знати

Бо святе проп’ю.

 

1994

 

 

ПОДОЛАЙМО "ХОХЛА";

 

Обертався за вікнами, зроду немитими,

Безпорадний отруєний світ.

Гартувався під вітрами несамовитими

Заповіт, Заповіт, Заповіт.

 

Хто там ласий, двуликий, над нами прицмокує?

Чи ковбой, чи зкацаплений жид?

Подаруй мені, Господи, волі і спокою,

Аби це подолать, пережить.

 

Аби доля козацька зійшла над країною,

Українство святе берегла,

Аби ви, хто хизується над Україною,

У собі подолали "хохла".

 

1995