Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.

Загальне розуміння філософії, її предмета, методів і функцій.

Філософія (грец. Філіо-любов і софіа-мудрість) – це історичний тип світогляду, суспільна форма свідомості, яка на основі науково-теоретичних (раціональних) знань та ірраціонально-практичного досвіду формує цілісне уявлення людини про світ і її місце в ньому. Існує 3 історичні типи світогляду: міф, релігія та філософія. (Основа науки-знаня; основа філософії-мудрість). Ф. виникає в середині 1 тис. до н. е.

Предметом філософії є світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єктивно-об’єктивного відношення – взуємозв’язок людини і світу. Предметом філософії є не тільки вчення наявного і минулого, але і можливо і майбутнього. П. характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина

Функції філософії: світогляднапов’язана з поясненням світу; загальнометодологічнаполягає у фомуванні загальних принципів і норм одержання знань, їх координації та інтеграції; пізнавальна (гносеологічна)полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення; прогностичнарозкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу; критична з її принципом «піддавати усе сумніву» виконує анти догматичну роль у розвитку знань; аксіологічнамає вимогою дослідження об’єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей; соціальназавдяки їй соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, але й може зазнати змін; гуманістичнаформує гуманістичні цінності та ідеали й виконує роль інтелектуальної терапії; освітняпов’язана з впливом філософії на свідомість людей.

Метод – це спосіб, знаряддя, які сприяють розв’язанню теоретичних чи практичних проблем. Методи філософії: загальнонаукові (абстрагування, синтез, аналіз, індукція, дедукція), спеціальні (діалектика Гегель, Маркс – намагається з’ясувати зміст найзагальніших понять залишаючись у сфері самих понять не беручи до уваги реальну дійсність/ визначає поняття через його протилежність/; метод трансцендентального аналізу –Кант, неокантіанці- визначення сущого дається через розкриття суб’єктивних умов (засад) його формоутворення; феноменологія –Гуссрель- головним його завданням є формування філософських понять шляхом інтуїтивного схоплення сутностей загального в одиничному; герменевтика –Гайдегер, Дільтей- значно поширився останнім часом, він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі зясування їх місця в контексті культури). Філософія містить у собі такі розділи: онтологія, гносеологія (епістемологія), аксіологія, філософська антропологія. Існують також спеціальні філософські дослідження: філософія культури, філософія релігії, філософія права, філософія науки, філософія бізнесу і т.ін.

Філософування завжди передбачає критичне, вільне від упереджень, догматів мислення. Філософія не допускає самозаспокоєності. Філософія – завжди проблема для самої себе. Питання, що означає бути філософом і як філософувати хвилює кожного філософа, і відповіді тут найрізноманітніші.

 

Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції.

1. Унікальність економічного життя. Стародавня Греція формувалася з полісів – міст-держав(місто з навколишніми селами) де існував рабовласницький лад (на 1 вільного грецького громадянина від 3-10 рабів) який давав освіченим аристократам час для занять філософією.

2. Політичні фактори. Єдина держава того періоду де існувала демократія, а відповідно виборні органи й необхідність розбудови держави.

3. Сфера культури, яка охоплює міфологію, релігію, епос, архітектуру, живопис. У 7-6 ст до н.е. відбувається перехід від міфологічного сприйняття із його принципом хаосу, до космоцентричного із його способом порядку. Філософія набуває широкого поширення тому, що переймається упорядкуванням діяльності людини!

У середині першого тисячоліття до н.е. у Стародавній Греції склалися унікальні соціально-економічні, політичні та культурні передумови для формування філософії. Насамперед відбувся розпад міфологічного світогляду. Він відбувався водночас із розпадом племінного ладу та досяг апогею у V ст. до н.е., коли почалася Пелопоннеська війна. У VI ст. до н.е. боротьба землеробів проти земельної аристократії, підтримувана міським демосом, призвела до радикальних реформ, до зміцнення політичної ролі демосу. Так, у 594 році до н.е., унаслідок реформи Солона, народні збори почали відігравати значну роль в управлінні Афінською державою. У 509 р. до н.е. Клісфен видав конституцію, що заклала основи афінської демократії. Цією конституцією була впроваджена правова рівність між громадянами, усунена залежність політичних прав від розміру майна. Грецька демократія (передусім Афінська) визначила сутність пайдейї (виховання, освіченість, культура, освіта). У VIII ст. до н.е. греки вдосконалили запозичене у фінікійців письмо. Використання письма широкими колами громадян надавало культурі світського характеру. Така, світська, культура поставили замість авторитету традиції – авторитет закону, замість релігійного авторитету – авторитет людського розуму. У греків відбулося відкриття людини. Найважливішим досягненням грецької культури виявилася ідея про громадянина поліса як самостійну цінність, визнання за ним права на ініціативу, віра в те, що вільна людина здатна зробити правильний вибір, довіра до розуму людини та її свободи. Духовне життя греків містило в собі унікальну епічну літературу, політеїстичну релігію, мистецтво, архітектуру, наукові знання.

!!!