Мистецтво Передньої Азії ІУ – ІІІ тисячоліть до н. е.

Історія цілеспрямованого наукового вивчення культури Передньої Азії розпочинається фактично з середини минулого століття. Про могутнє Вавилонське царство та величну Асірійську державу людство нових часів знало з Біблії та описів Геродота. Ніякими пам’ятками крім глиняних табличок з загадковими знаками нащадки не володіли. Між тим, в Месопотамії, на території нинішнього Іраку в стародавні часи виникла і ствердилась висока культура, що відіграла велику роль в історії цивілізації. Сьогодні вже добре відомо, що жителі Межиріччя були дуже талановитими, але ряд обставин сприяв руйнуванню більшості творів мистецтва. Передусім, Месопотамія була дуже бідна на камінь і практично всі споруди зводились з нестійкої сирцевої цегли. По-друге, в долині Тигру та Єфрату протягом тисячоліть виникали одне за одним нетривалі державні утворення, різні народи постійно воювали поміж собою, руйнуючи міста і села переможених. Нарешті, Межиріччя зовсім незахищене іззовні, постійно піддавалось ворожим іноземним нападам. Така соціально-економічна нестабільність обумовила матеріальне нищення більшості пам’яток культури.

Фактично на території Месопотамії проживали різні народи, що створили кілька культур, позначених, проте, спільними рисами. Іноді все мистецтво регіону називають вавилонським, розповсюджуючи цю назву і на більш давні часи. Але вавилонська культура є спадкоємицею стародавньої шумеро-аккадської культури, що виникла наприкінці неоліту – в ІУ – ІІІ тисячоліттях до нашої ери – в зв’язку з раціоналізацією землеробства. Поступово на цій території первісний лад змінюється на рабовласницький. Але в Межиріччі майже ніколи не існувало в зазначений період єдиної держави з централізованою владою. Натомість співіснували окремі міста – держави, що суперничали між собою за поливні поля, рабів, скот, пасовиська тощо. Влада зосереджувалась переважно в руках жреців. Рабовласницька верхівка була нестійкою, оскільки верховенство постійно переходило від одного міста до іншого.

Нестабільність життя пояснює той факт, що в шумеро-аккадській культурі так і не сформувався розвинений заупокійний культ з його прагненням продовжити і поліпшити блага цього земного існування. Стародавні шумери вважали, що смерть жахлива і уникнути її неможливо. Недаремно в Біблії говориться про те, що живому псу краще, ніж мертвому левові. Потойбічне царство уявлялось дуже непривабливим. Герой найдавнішого епосу Гільгамеш викликає дух найкращого друга з суворого царства мертвих, де “… їх їжа – прах, їжа їх – глина. Убрані, як птахи одежею крил, світла не бачать, в пітьмі проживають. Стелиться порох на дверях й засувах.". Тому в шумеро-аккадському та вавилонському мистецтві зовсім не зустрічається погребних сцен. Всі думки зосереджені на тій дійсності, яку дарує життя. Щоправда, життя було тривожним, грунтувалось на боротьбі і залежало, за переконаннями шумерів від добрих та злих духів.

Провідну роль у віруваннях давніх жителів Межиріччя відігравав культ води та культ небесних світил. Шумерські жреці знали про навколишній світ досить багато. Про це свідчать їх успіхи в математиці /шестидесятична система числення часу/, астрономії. Але наукові знання підпорядковувались гаданням та магічним обрядам. Все політичне, економічне і культурне життя шумерських міст – держав зосереджувалось у храмах. Кожне з міст мало свого бога-покровителя. Так, Ур був присвячений богові місяця Нанні, покровителькою Урука була богиня родючості Інанна /Венера/. Патроном Лагаша вважався бог війни Нінгірсу, а матір всіх богів богиня Нінхурсаг була заступницею Убайда. Серед пантеону шумерських богів значну роль відігравали також бог Небосхилу, батько Інанни Ана та її брат Сонце Уту, бог Повітря, батько Нанни Енліль. Весь побут стародавніх міст був обумовлений складним переплетенням марновірства, чаклунства і покори з тверезою думкою, винахідливістю, навичками точних розрахунків, породжених важкою працею по обводненню земель. Все це накладає відбиток і на мистецтво народів Месопотамії.

Архітектура. Культура Шумеру сформувалась наприкінці ІУ тисячоліття і досягла розквіту в ІІІ тисячолітті до нашої ери. Провідним видом мистецтва була архітектура – передусім, храмова. Вже на початку зазначеного періоду були відпрацьовані типові для будівництва Межиріччя риси. Всі споруди зводились на штучній насипній платформі, приміщення розташовувались навколо відкритого двору. Зовні стіни будівель членувались по вертикалі нішами та лопатками, а по горизонталі – кольоровими смугами-поверхами. Найдавнішими архітектурними пам’ятниками вважаються залишки Білого та Червоного храмів в Уруці.

В середині ІІІ тисячоліття до н.е. серед багатьох міст-держав виділяються як культурні центри Урук, Аль-Убайд, Ур, Лагаш. В цей час в архітектурі використовується переважно цегла-сирець, зберігаються вже сформовані основні принципи архітектурного планування та декорування. В житлових спорудах стіни на вулицю робились глухими. Джерелом світла були двері та вузькі вікна-щілини під стелею. Цікавим пам’ятником є храм богині Нінхурсаг в Аль-Убайді. По горизонталі стіни храму членувались навпіл – білий верх та чорний низ, а по вертикалі – нішами та лопатками. Храм був зведений на глиняному насипу-платформі. Карниз прикрашався гвіздками з глиняними голівками. Над карнизом розташовано фриз із крокуючими мідними бичками. Вище, вже на білій стіні фасаду розміщено один над одним три фризи: мідний горельєф з бичками, що лежать; тематичний фриз-інкрустація- по чорному шиферу білим перламутром – з життя жерців, що доять корів, збивають масло тощо; найвищий фриз зображує білих голубів та корів. Біля входу до храму стояло дві статуї левів з дерева та бітуму, обкладеного міддю. Над порталом – знаменитий мідний горельєф: левиноголовий орел Імдугуд, що утримує кігтями оленів. Навісу перед храмом підтримували інкрустовані колони, до храму вели вапнякові сходи.

Особливою формою культової споруди, що виникла і розповсюдилась в Межиріччі, був зіккурат. Фактично ця баштоподібна будівля була не храмом, а “сходами в небо”, фантастичними сходами, якими боги могли сходити на землю або в моторошний підземний світ. Ніяких внутрішніх приміщень в колосальних спорудах не було, ці штучні гори служили монументальним увінчанням як архітектурного ансамблю, так і всього пейзажу. Кожен з уступів-сходинок мав інший колір: чорний, цегляний, білий, блакитний. Верхнє приміщення-святилище вважалось житлом бога. Вчені припускають, що тераси на кожному уступі мали озеленення. Найвеличнішим комплексом в шумеро-аккадській архітектурі вважається ансамбль з палацу, двох храмів та зіккурату в Урі, споруджений в ХХІІ столітті до н.е. в Урі. До сьогодні збереглись руїни зіккурату, що мав висоту 21 м і складався з трьох уступів: чорного, білого та червоного. Уступи з’єднувались між собою сходами.

Скульптура. В пам’ятках шумеро-аккадськоі пластики привертає увагу рано сформований принцип послідовного розподілу рельєфів на площині, що став панівним у всій Передній Азії. Водночас складаються і правила зображення людини в рельєфі. які також будуть типовими для мистецтва всього Стародавнього сходу. В скульптурі переважають малі форми та посвятительні рельєфи. Чудовим зразком ранньої шумерської пластики є мармурова голова богині з Урука, що приваблює як виразністю образу так і багатством обробки матеріалу. Однією з перших багатофігурних композицій може вважатись алебастровий глек з Урука, де зображено процесію з дарами до статуї богині. Обидва твори виконані на початку третього тисячоліття до нашої ери. Цікавими зразками дрібної пластики цього періоду є печатки-циліндри з сценами епосу, побуту, обрядів.

В середині тисячоліття великого розповсюдження набули невеликі за розміром культові посвятительні статуї – людина в молитовній позі. Всі твори мають досить умовні пропорції, ледве позначені деталі. Водночас, статуетки приваблюють точно відтвореними етнічними рисами. Характерною особливістю їх є підкреслено великі інкрустовані очі, що ніби прозріли божество.

Велика кількість творів прикладного мистецтва та дрібної пластики була знайдена в царських гробницях в Урі /26 століття до н.е./. Точністю передачі деталей позначені такі роботи як голова бика з золота та лазуриту, що, як припускають, служила резонатором арфи. Багато ювелірних виробів з золота та срібла з інкрустацією захоплюють майстерною декоративністю. Найвідомішим із знайдених тут творів є так званий штандарт, виконаний в техніці інкрустації перламутром та лазуритом по асфальту. З обох боків на штандарті відтворено сцени битви, учти переможців тощо. Зображення побудовані построчно, за оповідним принципом. Цікавим пам’ятником цього періоду є також стела Коршунів, створена на честь перемоги правителя міста Лагаша Еннатуми над містами Уммою та Кішем. На ній зображений бог Нінгірсу, що тримає в руках сіть з полоненими ворогами та сцени бою.

В другій половині тисячоліття на перший план в історії Дворіччя виходять міста Аккаду, що пов’язане з ім’ям царя Саргона. Він об’єднав на певний час всю територію Месопотамії в єдину державу і цю політику підтримував його наступник Нарамсін. Від тих часів до нас дійшов високого рівня майстерності портрет Саргона, позначений поєднанням рис індивідуальності та значним узагальненням. Зачіска та борода трактовані з орнаментальною декоративністю, а обличчя має індивідуальну виразність. В цей період створена також стела Нарамсіна. Твір сприймається як епічна поема, де оспівується сповнене переможного ритму сходження царських воїнів на скелю з фортецею. Цікаво, що композиція тут не построчна.

Доба завершального розквіту шумеро-аккадської культури припадає на останні століття третього тисячоліття до н.е. В цей час знову виділяються південні міста Ур та Лагаш. Правитель Лагаша жрець Гудеа активно розбудовує місто, але до наших часів дійшла лише скульптура. Зокрема, відомо біля двадцяти статуй самого Гудеа. Вони відзначаються великими розмірами – до 1,5 м висотою – та високим рівнем виконавської майстерності, знанням анатомії та портретною схожістю.