Знакова система

Семантика чисел?

АРТЕФАКТИ (від лат. arte — штучний, factus - виконаний) – це продукти та наслідки людської діяльності. Артефакти – це штучно створені людиною предмети і явища, виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії. Артефакти — це феномени культури. Артефакти — предмети культури, на відміну від явищ природи мають подвійну визначеність. З одного боку, у них, як і у природних явищ, також є об'єктивна визначеність, тобто їх можна розглядати як реальність, яка існує сама по собі, окремо від людини. Але з іншого боку, артефакти мають ще й іншу суб'єктивну визначеність. У них втілено те, що називають «смислом», «значеням». Ця об'єктивна визначеність виникає у них тому, що людина опредмечує у них світ уявлення, цілі, бажання, художній смак, ідеали тощо. Людина олюднює продукти своєї діяльності. Отже, предмети культури є наслідком духовно-творчої активності людини (теза ідеаціонізму). Культура виступає також як світ знаків. Виступаючи в якості носіїв смислу, «оброблені» (фізично і духовно) людиною речі, процеси, явища стають знаками.

Знак — предмет (явище, дія), що виступає в якості носія інформації про інші предмети і використовується для її отримання, зберігання, опрацювання та передачі.

Знаки і системи знаків досліджуються спеціальною наукою — семіотикою. Поняття знакової системи в семіотиці охвачує дуже широкий обсяг об'єктів. Знаковими системами є природні (розмовні) мови (російська, українська, англійська та інші), а також різні штучні мови — мова математики, хімічна символіка.

До знакових систем відносяться різноманітні системи сигналізації, мови, образотворчих мистецтв, театру, кіно, музики, правила етикету, релігійні символи і ритуали, геральдичні знаки та взагалі багато предметів, які можуть служити засобами для відображення якогось змісту.

Ми живемо не тільки в світі речей, але і в світі знаків. Це третя найважливіша характеристика культури.

Явища культури — це знаки і сукупності знаків (тексти), в яких зашифрована соціальна інформація, тобто започаткований у них людьми зміст.

Зрозуміти будь-яке явище культури це означає побачити в ньому не просто чуттєве, відчути річ, але її «невидимий» суб'єктивний смисл. Саме тому, що явище виступає в якості знака, символу, тексту, який потрібно не тільки спостерігати, але і усвідомлювати, вона стає фактом культури.

Коли будь-які предмети (наприклад, знаряддя праці) використовуються лише з утилітарною метою, їх знакова функція відступає на другий план, а на перший план виступають фізико-хімічні властивості. Але в даному випадку ми їх не сприймаємо як предмети культури. Та все міняється, як тільки ми маємо на увазі їх знаковий характер: тут вони уже виступають як предмети культури. Для археолога золоті прикраси, віднайдені під час розкопок стають предметами давньої культури: вони цікавлять його найперше як носіїв соціальної інформації, а для злочинця, це лише засіб наживи — їх значення, культурна функція йому не важливі. Меч — зброя, і тому, коли вона застосовується для захисту або нападу, він використовується як предмет, а не як знак. Але одночасно меч, прикріплений до пояса стає символом того, що його володар — воїн, лицар, людина шляхетного походження. Дворяни ХУІІ-ХУІІІ ст. замість меча носили шпагу. Маленька парадна шпага практично уже не була зброєю — вона лише знак, символ символів, вона символізує меч, який означав належність до дворянського стану. В «Скупом рьщаре» Пушкіна син барона Альбер мріє отримати скарби батька, щоб надати їм «істинне», тобто практичне застосування. Але для самого барона золото — не засіб, що забезпечує можливість розкішне жити, а символ могутності і влади надлюдьми. Макар Дєвушкін в «Бідних людях» Достоєвського соромиться дірявих підошв чобіт і вигадує особливу ходу, щоб не було їх видно. Дірява підошва як реальна річ може причинити багато неприємностей: за винятком промочених ніг, охолодження організму, простуди. Але Макар Дєвушкін страждає не від цього, а від того, що йому соромно. Для нього страшніше всього є те, що дірка у підошві - це знак бідності. Сором його викликаний не фізичними, а знаковими властивостями його чобіт.

Про те, як здавалося б, окремо взяті буденні предмети набувають характеру знаків, наповнених великим, символічним змістом, прекрасно сказано у вірші Є. Вінокурова «Речі»:

Я глубоко уверен в том, что вещи

Красноречивей всяческих речей...

Вот колокол. Он собирал на вече

Лудильщиков, кожевников, ткачей.

Вот горн. Им якобинцы возвестили,

Что кончилась на свете эра зла...

Вот кочерга, которою в Освенциме

Помешивалась белая зола

Слід відмітити, що знакову природу, а відповідно й спроможність бути культурними феноменам, набувають не тільки творіння РУК людини, але й природні явища, коли вони стають предметами її духовної діяльності. Задіюючи їх у свій духовний світ, люди наділяють їх «людським» (моральним, естетичним, релігійним) змістом. Такими стають образи хитрої лисиці, чи боязливого зайця у народних казках, постійні описування веселки чи заходу сонця, містичні інтерпретації затемнень, комет тощо. Виверження вулкана — природне явище, і як таке воно лежить поза сферою культури. Але коли воно усвідомлюється як прояв гніву богів або як трагедія людського безсилля перед загрозливою стихією («Останній день Помпеї» К.П. Брюлова), то стає знаком, символом, у якому люди усвідомлюють особливий «позаприродний смисл». І це надає йому значення явища культури.

Символами, носіями особливого смислу стають і самі люди. Коли вони виступають один для одного не просто як живі істоти, а як кінозірки, письменники, політичні діячі, представниками тієї чи іншої професії, гуру тощо, тоді це є не що інше ж культурний феномен (наприклад хвороблива людина, яка проголошена монархом чи папою, стає могутньою і священною «величністю» чи святістю. Якщо ж вона повалена, вона втрачає свою соціокультурну цінність і її могутність, функції, соціальний стан і особистість докорінно міняються. Із величності чи святості вона може стати презирливою чи ненависною людиною).

Якщо огляд культури як світу людської діяльності розкриває головним чином її матеріальні прояви, як смислів — її духовний зміст, то культура як світ знаків постає перед нами у єдності матеріального і духовного. Інтелект нації є підвалиною, на якій тримаються і економіка, і господарство, і культура, і суспільство загалом. На значущість інте лекту вказував ще на початку XX ст. В.І.Вернадський. «Той народ, – писав він, – який зуміє якомога повно, якомога швидко, якомога до сконало оволодіти знанням, що відкривається в людському житті, досконало розвинути й застосувати його до свого життя, здобуде ту могутність, досягнення якої й спрямування якої на загальне благо є основним завданням усякої розумної державної політики»1. Вернадский В. Начало и вечность жизни. – М., 1989. – С. 190. Про корені цього писав Олександр Довженко: «Єдина країна в світі, де не викладалась би в університетах історія цієї країни, де історія вважалась забороненою, ворожою і контрреволюційною – це Україна. Іншої такої країни на Земній кулі нема».

 

Ми повинні знати хто ми є. Для чого? Для того, щоб знати як і куди нам рухатись далі. Останніми роками ми все частіше і частіше стикаємось з питанням - "Куди нам прямувати?". Так саме для цього і потрібно розібратись ким ми є.