Етапи розвитку людства за К.Марксом

1. Конкретна людина ніби розчиняється в роді, общині, суспільстві і не є самостійною.

2. Відбувається становлення індивідуальності, але одночасно людина відчужується, втрачає сенс свого життя, праці, діяльності, і створені нею ж речі „підкорюють” людину собі.

3. Майбутній етап, на якому повинно відбутися звільнення людини, відчуження долається і комунізм розуміється як гуманізм.

Таким чином, К.Маркс зробив помітний крок у соціологічному аналізі суспільства:

- запропонував „матеріалістичний” підхід до розуміння історії та суспільства;

- економіка та виробництво розглядається як основа соціального розвитку;

- аналіз соціальної структури суспільства стає більш конкретним, в центрі опиняються класи та їх інтереси і взаємодія;

- акцент переноситься з констатації факту соціального прогресу на виявлення його рушійних сил розвитку.

 

ТЕМА 4. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ

ПЛАН

1. Особливості становлення соціології в Росії.

2. Соціологічні погляди Л.І.Мечникова.

3. Розвиток соціологічної теорії в роботах М.І.Кареєва.

4. Теорія культурно-історичних типів М.Я.Данилевського.

5. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні.

6. Соціологія М.Грушевського.

 

1. Особливості становлення соціології в Росії

Виникнення і становлення соціології як самостійної науки в Росії в ІІ половині ХІХ ст.. мало ряд особливостей:

· було викликано економічними процесами, зокрема перехід до капіталістичного способу господарства, урбанізації та індустріалізації потягли за собою зміни в соціальній структурі суспільства, виникнення нових суспільних рухів і партій обумовили те, що зростає інтерес до соціальних проблем суспільства, з’являються потенційні замовники емпіричних соціологічних досліджень.

· В ІІ половині ХІХ ст.. виокремлюються в соціальній думці Росії два рухи, які протистояли один одному: слов’янофіли (М.Я.Данилевський) і західники, які в свою чергу мали 3 основні напрямки:

- теократичний (30-і рр., представник Чаадаєв);

- гуманістичний (40-і рр., представник Бєлінський);

- народники (50-60-і рр., Чернишевський, Добролюбов, Писарєв).

По мірі розвитку революційних процесів в Росії посилюється зв’язок соціології з політикою, в центрі уваги опиняються проблеми політичної соціології.

· соціологія а Росії виникла в традиціях позитивізму, і це визначило початковий період її розвитку. Оформлення соціології в спеціальну наукову дисципліну, яка має свій предмет і методи дослідження, пов’язано з творчістю М.М.Ковалевського. Поклавши в основу вивчення суспільства ідею О.Конта про соціальну статику та соціальну динаміку Ковалевський вбачав сенс соціології у відкритті закономірностей розвитку суспільства.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В РОСІЇ

1. КІНЕЦЬ 60-х. – 80 рр. ХІХ. (Л.І.Мечников);

2. 90-і рр.. ХІХ ст. (М.І.Кареєв, П.Лавров, М.Я.Данилевський, М.Михайловський);

3. Початок ХХ ст.. (П.Сорокін).

2. Соціологічні погляди Л.І.Мечникова

Л.І.Мечников - представник 1 етапу розвитку соціології в Росії, який розвивався в рамках натуралістичного підходу. На цьому етапі розвитку соціології значна увага надавалась географічному фактору в соціокультурному розвитку суспільства. Географічний фактор включає в себе не лише географічне положення, клімат, ґрунт, астрономічні умови, чергування різних ландшафтів, багатство корисних копалин, а і спосіб виживання в природному середовищі.

 

Вплив природи на устрій суспільства Л.Мечников пояснював географічним фактором, провідна роль в суспільному прогресі відводилась системі морів, річок та океанів. Свої погляди виклав в роботі „Цивілізації та великі історичні річки”. Виділяв 3 періоди в історії:

- річковий (перші цивілізації виникли в долинах річок - Стародавній Єгипет, Асиро-Вавилонське царство тощо);

- морський;

- океанічний.

 

Розглядав 2 вузлові проблеми розвитку суспільства: соціальний прогрес та його критерії, механізм соціального прогресу. Мірилом соціального прогресу вважав солідарність і стверджував, що у суспільстві провідним є прагнення до кооперації.

Соціологічні погляди Л.Мечникова вплинули на подальший розвиток соціологічних досліджень в Росії, однак провідних позицій так і не зайняли.

 

3. Розвиток соціологічної теорії в роботах М.І.Кареєва.

М.Кареєв (1850-1931 рр.) був представником другого періоду розвитку соціології в Росії, який формувався переважно в рамках психологічного напрямку. У вивченні суспільства значна увага почала приділятись психологічним основам формування самосвідомості індивіда і групи.

Основне ідейне джерело М.Кареєва – позитивізм, особливо контизм. Основна робота – „Вступ до вивчення соціології”. Разом з тим, Кареєв виступає з критикою контівської класифікаційної піраміди наук, вважаючи, що через недостатній розвиток на той час психологічних знань Конт перейшов від біології до соціології, пропустивши психологію. Тому слід між біологією і соціологією вставити психологію, причому колективну. На його думку, колективна психологія здатна стати справжньою основою соціології, оскільки суспільні (колективні) явища є духовною взаємодією між окремими людьми.

М.Кареєв розглядав соціологію як чисто теоретичну дисципліну, і визначав її як науку яка вивчає закони суспільства. „Соціологія – це загальна абстрактна наука по природу та генезис суспільства, про основні його елементи, фактори і сили, про їх взаємовідносини, про характер процесів, що там відбуваються”.

Вважав соціологію своєрідним методом пізнання, виділяв їх 2:

· порівняльно-історичний (дозволяє уявити та представити статичну картину суспільства);

· еволюційний (дозволяє прослідкувати суспільство в процесі розвитку).

Саме суспільство розглядав як складний продукт взаємодії біологічних, фізичних факторів і факторів зовнішнього середовища. Розглядає суспільство в абстрактній формі без історичних, економічних та інших особливостей. Суспільство поділяє на 2 складові частини:

1. Культурні групи (предмет індивідуальної психології). Рисами культурних груп є звичаї, традиції, звички, котрі виникають в результаті виховання.

2. Соціальна організація (результат колективної психології і вивчається соціологією). Соціальна організація – це сукупність економічного, юридичного і політичного середовищ.

Одним із перших Кренєв став застосовувати соціологічний метод в історичних дослідженнях.

 

4. Теорія культурно-історичних типів М.Я.Данилевського

М.Я.Данилевський – російський історик, культуролог, генерал. Отримав широке визнання лише після смерті, коли було перекладено його книгу „Росія та Європа” на французьку та німецьку мови. В Росії вперше було видано її у 1871 р.

Розробив теорію культурно-історичних типів (КІТ). Це одна з циклічних теорій культурного розвитку суспільства. Виділив 11 КІТ чи цивілізацій:

1. Єгипетська

2. Китайська

3. Давньосемітська

4. Індійська

5. Іранська

6. Єврейська

7. Грецька

8. Римська

9. Аравійська

10. перуанська

11. Романо-германська чи європейька

 

Кожна з цих цивілізацій або КІТ має свою власну історію, і не можна говорити про загальну або універсальну історію людства. Ні одна з цивілізацій не є кращою чи більш досконалою, кожна має свою власну внутрішню логіку розвитку. Кожна цивілізація виникає, розвиває власну морфологічну форму, власні цінності, збагачуючи тим самим спільну скарбницю людських культурних досягнень, а потім відходить, не отримуючи продовження в своїй специфічній сутнісній формі.

КОЖНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ проходить типовий цикл розвитку,який включає 3 періоди:

1. Підготовчий. Триває біля 1000 років. Це період виникнення, коли цивілізація зароджується, приймає різні форми і образ, утверджує свою власну культурну і політичну автономність і мову.

2. Власне культурний. Триває 400-600 років. Період розквіту. Цивілізація повністю розвивається і розкривається її творчий потенціал.

3. Упадок і виродження. Цей період наступає тоді, коли запас творчих сил цивілізації вичерпується.

Історію творять люди, але їх історичні ролі різні. Данилевський виділяє 3 типи історичних агентів:

· позитивні діячі історії. Це люди, які створили великі цивілізації.

· Негативні діячі історії. Це люди, які сприяли кінцевому падінню цивілізацій (татари, гунни, монголи).

· „етнографічний матеріал”. Люди чи групи народів, у яких відсутнє творче начало. Вони являють собою матеріал, який використовується для побудови власних цивілізацій.

 

М.Я.Данилевський став родоначальником циклічних теорій в сучасній історіографій і науці про культуру.

 

 

5. Етапи розвитку соціологічної думки в Україні.

 

Виділяють такі етапи розвитку українського соціологічної думки:

1. Протосоціологічний – най триваліший у часі, розпочинається з княжої доби (ІХ – ХІІІ ст..) і завершується в 60-х рр.. ХІХ ст.. це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину тощо.

2. 60-і рр. ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ ст. Безпосередньо пов’язаний з виникненням на Заході соціології як окремо науки, ознайомлення з якою породжує в українських дослідників цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституалізація.

3. 20-і рр. – 60-і рр. ХХ. З одного боку характеризуються безплідністю соціологічних студій в межах марксистської теорії, а з іншого – значним пожвавленням наукової та педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились в еміграції і знаходились під впливом західної соціології.

4. сучасний етап. 60-і рр. ХХ ст. І по теперішній час. Період політичної відлиги, соціологія починає відроджуватись спочатку у вигляді конкретних соціологічних досліджень, а потім як самостійна наука.

6. Соціологія М.Грушевського

М.Грушевський – видатний вчений, історик, політичний діяч. Праці О.Конта, Леві-Брюля, Е.Дюркгейма вивчав ще будучи студентом. В 1903 році побував у Парижі, що значно вплинуло на його погляди. З історика соціально-економічних і суспільних явищ став істориком-соціологом. Основна праця – „Історія України-Руси”

Суть його концепції в трьох основних поняттях:

Народ