Механізм формування сенсорних умінь

Для визначення механізму згортання сенсорного вміння, його перетворення в миттєве відображення об’єкта необхідно звернутися до однієї з найважливіших категорій психології – поняття інтеріоризації, під якою в науці розуміють перетворення зовнішніх за своєю формою процесів із зовнішніми ж предметами у процеси, що протікають у розумовому плані та підлягають специфічній трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються [9, с. 95].

Відомий вітчизняний вчений О. Запорожець, ураховуючи специфіку функціонування перцептивних дій, конкретизує сутність їхньої інтеріоризації. На першому етапі проблема вирішується в практичному плані, за допомогою зовнішніх матеріальних дій з предметами. Це, звичайно, не означає, що такого роду дії виконуються наосліп, без усякої попередньої орієнтації в завданні. Але оскільки остання базується на попередньому досвіді, а завдання ставляться нові, ця орієнтація виявляється недостатньою, і необхідні корективи вносяться в процес неопосередкованого зіткнення з матеріальною дійсністю, у ході виконання практичних дій. На цій генетичній стадії починає складатися зовнішній, матеріальний прототип майбутньої ідеальної перцептивної дії. На другому етапі сенсорні процеси, перебудовані під впливом практичної діяльності, самі перетворюються у своєрідні перцептивні дії, які реалізуються за допомогою рухів рецепторних апаратів і випереджають наступні практичні операції. На третьому етапі перцептивні дії згортаються, час їх перебігу скорочується, їхні ефекторні ланки гальмуються і сприймання починає справляти враження пасивного, бездіяльного процесу. Зовнішня орієнтувально-дослідна дія перетворюється в ідеальну, в рух уваги полем сприймання (проте слід зазначити, що в дотиковому обстеженні зовнішні рухи остаточно не редукуються; припинення впливу сигналів на руку означало б унеможливлення цього виду рецепції взагалі) [6, с. 116–118].

Дослідження, які дозволили встановити механізм утворення перцептивних дій, проводилися переважно на матеріалі зорового сприймання кольорових і просторових властивостей предметів (З. Богуславська, Л. Венгер, О. Запорожець, В. Зінченко, В. Котирло, Т. Лаврентьєва, М. Поддьяков, О. Проскура, А. Рузська, В. Сохіна, В. Холмовська та ін.). Схожі результати були отримані також під час дослідження процесів сприймання інших модальностей. Так, у формуванні фонематичного слуху старших дошкільників і молодших школярів (Д. Ельконін, М. Жинкін, Л. Журова, В. Рєпкін та ін.) застосовувались матеріалізовані звукові схеми і спеціальні фішки, які моделювали складонаголошувальну структуру слова, кількість звуків у слові й у кожному складі, властивості голосних і приголосних звуків. Послідовно промовляючи й інтонаційно підкреслюючи звуки слова, дитина заповнювала клітинки схеми відповідними фішками. На наступних етапах практична дія скорочувалась, діти поступово переходили від голосного промовляння слова до його шепотіння і далі – до виключно розумової дії.

Висока ефективність розвитку звуковисотного та метро-ритмічного музичного слуху (Н. Ветлугіна, Ю. Гіппенрейтер, Т. Єндовицька, О. Леонтьєв, М. Лісіна, Т. Мухіна, О. Овчиннікова, Т. Рєпіна, Б. Теплов та ін.) досягалась шляхом підстроювання голосу до висоти наданого звука, моделювання висоти і тривалості звучання різноманітними рухами – переміщенням руки вгору і вниз, переведенням пальця з одної зображеної «сходинки» на іншу, короткими або довгими рухами руки вправо по горизонталі, плесканням ритмічного рисунка вслід звучанню, відтворенням ритму за уявленням тощо.

Наведені дані дозволяють стверджувати, що узагальненим механізмом формування сенсорних умінь є інтеріоризація зовнішніх орієнтувальних дій, які складаються на основі розгорнутої практичної діяльності з предметами (моделями) у тісному зв’язку з виконавчою частиною і поступово набувають відносної самостійності та ідеальної форми.

З’ясувавши сутність, структуру і механізм формування перцептивних дій, конкретизуємо визначення сенсорного вміння як особливої категорії. Сенсорне вміння – це виконання системи інтеріоризованих ознайомлювально-розпізнавальних перцептивних дій на основі засвоєних еталонів і навичок їх застосування в обстеженні зовнішніх властивостей об’єктів сприймання. Таке визначення сенсорного вміння, так само як його структура і механізм утворення, є справедливими щодо кожного виду сенсорних умінь, з тією різницею, що зорове вміння – це виконання системи зорових інтеріоризованих перцептивних ознайомлювально-розпізнавальних дій на основі засвоєних еталонів і навичок їх застосування в обстеженні кольорових і просторових властивостей предметів; слухове – виконання системи слухових інтеріоризованих перцептивних ознайомлювально-розпізнавальних дій на основі засвоєних еталонів і навичок їх застосування в обстеженні фонематичних і музичних явищ; дотикове – виконання системи дотикових інтеріоризованих ознайомлювально-розпізнавальних дій на основі засвоєних еталонів і навичок їх застосування в обстеженні фізико-механічних і просторових властивостей речовин.

Зауважимо, що в методиці початкового навчання сенсорні вміння відносяться до групи загальнопізнавальних умінь і розглядаються як компонент ключової компетентності молодших школярів – уміння вчитися.