МІСТЕЧКАТема. Наш край у 1900—1914 рр. СЕЛА Переважна більшість населення краю проживала у селах, тобто поселеннях, у яких основним заняттям мешканців було сільське господарство. Північні райони нашого краю являли собою лісисту місцевість. Зручні для оранки землі були невеликими за площею, тому звідси сільські поселення були дрібними, розкиданими по берегах численних річок та озер. Часто траплялися хутори. Це були справжні "ведмежі кутки", відрізані бездоріжжям від центрів економічного та культурного прогресу. Неосвіченість, патріархальщина проявлялися тут з особливою силою. З просуванням на південь поступово скорочувалися простори, зайняті лісами і болотами, збільшувалася площа земельних ділянок, придатних для обробітку, отже, зростали розміри поселень. Села ставали більш багатолюдними. Селянське господарство ґрунтувалося на особистій праці селянина і членів його родини, було сімейним. Переважна більшість селянських дітей залучалася до праці з 5 років, а з 10 років повністю включалася у сільську роботу. Родина пересічного селянина нараховувала 4-6 осіб, з них 2-3 були у працездатному віці. Типовий селянин був універсалом. Змалечку батьки передавали йому всітрудові навики І УМІННЯ. Від цього залежав його добробут. Він повинен був знати і уміти все, що стосувалося господарювання: орати, сіяти, косити, збирати і зберігати вирощене, доглядати за худобою, лагодити реманент, збрую, будувати та ремонтувати оселі, господарські приміщення. Майже всі селяни знали якийсь промисел. Селянки вміли прясти, шити, ткати і вишивати. Одним словом, селянське господарство не могло існувати без людей умілих, здатних виконувати будь-які господарські роботи власними руками. Селяни були справжніми трударями, які жили за рахунок важкої повсякденної праці. Органом селянського самоврядування було волосне управління, що складалося з волосного правління, до якого входив волосний старшина і писар, та волосного суду. МІСТЕЧКА Містечком вважалося поселення, більшість жителів якого належали до міщанського стану (ремісники, дрібні торгівці, домовласники та інші категорії населення, які складали міщанське товариство). Керівництво ним здійснювала міщанська управа, яку очолював староста та один або два помічники. Основним заняттям членів товариства були ремісничо-торгові промисли. Статус містечок мали такі населені пункти нашого краю: Полонне, Остропіль, Берездів Новоград-Волинського повіту; Базалія, Волочиськ. Красилів, Кузьмин, Купель, Кульчини, Ожигівці, Теофіполь Старокостянтинівського повіту; Білогородка, Гриців, Корпиця, Лабунь, Славута, Судилків. Шепетівка Ізяславського повіту Волинської губернії; Балин, Городок, Збриж, Гусятин (Біла), Зіньківці, Карва-сари, Купин, Лянцкорунь, Маків, Оринін, Смотрич, Фрашпіль, Чемерівці, Черче, Шатава, Жванець Кам'янецького повіту; Кузьмин, Миколаїв, Сатанів, Тарноруда. Фельштин, Чорний Острів, Шарівка, Ярмолинці Проскурівського повіту; Деражня, Михалпіль, Зіньків, Буцнівці, Меджибіж, Спитівка Летичівського повіту. Віньківці, Дунаївці, Жванчик, Заміхів, Калюс, Китайгород, Кривчик, Муровані Курилівці, Соколець, Солобківці, Студениця, Тинна, Миньківці, Вільховець Ушицького повіту Подільської губернії. Майже половину населення містечок складали євреї -44%. Єврейську громаду містечок очолював рабин, але головним органом влади єврейської общини був кагал, до складу якого входило 21 і більше осіб, яких щорічно переобирали. Найбільшим містечком за кількістю населення були Дунаївці (12 540 осіб), найменше проживало жителів у Шатаві (1 894). Містечка як одиниця поселенської мережі зникли у першій половині XX ст. Статус міста у нашому краї мали Кам'янець-Подільський, Проскурів, Летичів, Нова Ушиця, Стара Ушиця Подільської губернії, Ізяслав, Старокостянтинів Волинської губернії. Основним юридичним документом, який регламентував устрій та управління міст, була "Грамота на права та вигоди містам Російської імперії" 1795 року. Жителі міст ділилися на 6 станів: 1) справжні міщани (власники будинків та земельних угідь); 2) купці всіх гільдій; 3) цехові ремісники; 4) приїжджі та іноземні гості, приписані до міста для торгівлі та промислової діяльності; 5) імениті громадяни чиновники, банкіри тощо; 6) прості міщани, до яких належали нецехові ремісники, дрібні торгівці, інші верстви міської бідноти. Наприкінці XIX ст. у краї було проведено міську реформу, згідно з якою жителі міст отримали право обирати органи самоврядування - міську думу, яка в свою чергу обирала міського голову. Проте губернська адміністрація мала право призначати посадових осіб міського самоврядування. Цим самим істотно урізувалися права міст. Найбільшим містом нашого краю був Кам'янець. У 1897 р. тут проживало 36 156 жителів, у Проскурові -31 457, а найменшим - позаштатне місто Стара Ушиця -5 671 житель. На початку XX ст. в селі Ружична налічувалось 389 дворів, де мешкало 2065 чоловік населення.
|
