Султан турецький Мухаммед IV

Джерело: И. Спивак История создания шедевра живописи

Оцінка достовірності[ред. • ред. код]

Американський вчений Деніел Во оцінив «Лист запорожців турецькому султанові» як підробку і пов'язав її появу з процесом становлення національної української самосвідомості.^[1]

Вплив на культуру[ред. • ред. код]

· Історія написання листа лягла в основу сюжету знаменитої картини видатного українського і російського художника-реаліста Іллі Рєпіна »Запорожці пишуть листа турецькому султану";.

· Гійом Аполлінер присвятив цьому факту свій вірш «Réponse des Cosaques Zaporogues au Sultan de Constantinople» (укр. «Відповідь запорізьких козаків турецькому султанові»)

· Своєю чергою, Дмитро Шостакович на основі вірша Аполлінера написав частину симфонії XIV, соч. 135^[2].

Див. також[ред. • ред. код]

· The Cossack Letter

Література[ред. • ред. код]

· Саєнко В. М. «Лист до турецького султана» та деякі міфологічні відповідності // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — Вип.13. — К., 2004. — С. 418–420.

Примітки[ред. • ред. код]

1. Вгору↑ «One of the other examples of the apocryphal correspondence came to be used for a different purpose. The correspondence of the sultan with the Chyhyryn Cossacks had undergone a textual transformation sometime in the eighteenth century whereby the Chyhyryntsy became the Zaporozhians and the controlled satire of the reply was debased into vulgarity. In this vulgar version, the Cossack correspondence spread quite widely in the nineteenth century. In a number of instances, it was cited as authentic documentation, largely, it seems, because the letters tended to confirm a preconceived romantic picture of what the Cossacks were thought to be like coarse and piratical, but heroes of the struggle in the Ukraine for independence from non-Ukrainian controls. Obviously the revival of the Cossack correspondence in such a context is to be connected with the growth of Ukrainian nationalism as well as the growing scholarly interest in the study of national and ethnic distinctions. The best-known reflection of the nineteenth-century popularity of the Cossack correspondence is the famous painting by II'ia Repin showing the uproarious Zaporozhians penning their reply. (Waugh D. C. The Great Turkes Defiance: On the History of the Apocryphal Correspondence of Ottoman Sultan in its Muscovite and Russian Variants. Columbus. Ohio. 1978. P. 169.)

2. Вгору↑ Дмитрий Шостакович Четырнадцатая симфония, соч. 135

Запорожці пишуть листа турецькому султану[ред. • ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ілля Рєпін

Запорожці, 1880—1891

Полотно, олія. 2,03 м × 3,58 м

Державний Російський музей, Санкт-Петербург

«Запоро́жці пи́шуть листа́ туре́цькому султа́ну» (рос. Запорожцы пишут письмо турецкому султану) — відома картина російського та українського художника Іллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах. Величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891році.

Етюди до картини художник писав в кубанській станиціПашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.

Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідьзапорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.

Сюжет[ред. • ред. код]

Докладніше: Лист запорожців турецькому султану

За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.

Історія створення[ред. • ред. код]

Рєпін сам на достатньому рівні знав історію українського народу, проте задля створення цієї роботи звернувся до історика Д. І. Яворницького (на картині зобразив його в якості писаря). У листі до В. Стасова Рєпін писав: «...ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки»^[1].

Попередні замальовки (альбом «Малоросійські типи») здійснював під час подорожі 1880-1881 р. Коли в літературному журналі «Північ» у 1886 році надрукували один з цих ескізів під назвою «Хохол», Рєпін звернувся до гравера В. Мате, аби той передав редактору журналу П. М. Гнедичу, щоб він не змінював написів під його творами на ті, які неправильно відображають назву народу й принижують його національну гідність^[2].

Версія, що зберігається у Харківському художньому музеї

Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Позувало Рєпіну для картини багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з'явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить уТретьяковській галереї.

Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, бо на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаґо, Будапешт,Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тисяч рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.

Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник спробував зробити «історично достовірнішим», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.

Прототипи персонажів[ред. • ред. код]

Персонаж	Відомості
	Один з вельми колоритних персонажів змальований з художника Івана Францевича Ционглінського, викладача малювальної школи Імператорського Товариства заохочення художеств, активного учасника пітерського творчого об'єднання «Світ мистецтва». За національністю він був поляком, проте, все-таки склав компанію запорожцям.
	Красень з благородними рисами обличчя і цілком інтелігентною усмішкою — онучатий племінник відомого російського композитора М. І. Глінки. Знайшов Рєпин молоду людину в Петербурзі — в ті часи той був камерпажем.
	Високий казарлюга з пов'язкою на голові — це одеський художник Микола Дмитрович Кузнєцов. Жартівник, силач, академік Академії мистетств, професор, керівник класу батального живопису в Академії. За національністю він був греком.
	Беззубий зморщений дідусь з люлькою був замальований Рєпіним з випадкового подорожнього на пристані міста Олександрівська (нині Запоріжжя).
	Типовий бурсак, підстрижений під макітру, і що не встиг ще відростити вуса — художникПорфирій Демьянович Мартинович. Навчався в Академії художеств, володів філігранною графікою, але через хворобу у 25 років був вимушений залишити живопис. Рєпин його в очі ніколи в житті не бачив. А персонажа «Запорожців» він писав не з живого Мартиновича, а з гіпсової маски, знятої з лиця молодого художника. Коли з нього знімали маску, той усміхнувся, і усмішка так і залишилася на масці. Так її Рєпін і змалював.
	Для похмурого козака із смерковим поглядом позував Василь Васильович Тарновський, український коллекціонер і меценат, власник відомого маєтку Качанівка. У Качановці Рєпін змальовував козачу амуніцію (а заразом — і самого Василя Васильовича), якої у Тарновського було дуже багато. Його колекція старовин козацької епохи стала основою колекції Чернігівського історичного музею.
	Образ козака Голоти змальований з кучера Василя Тарновського Никішки. Рєпін, будучи захоплений Никішкиними щербатістю, одноокістю, нетверезістю і смішливістю, встиг його замалювати, коли вони разом з Тарновським переправлялися через Дніпро на поромі.
	Отаман тодішньої кошовий Січі Іван Дмитрович Сірко — одна з центральних фігур картини. Художник довго шукав для нього образ, що був схожим, зупинившись, врешті-решт, на генераловіМихайлі Івановичі Драгомірові, тодішньому командувачі військами Київського військового округу, згодом — київському генерал-губернаторі.
	Персонаж, що зображає татарина, малювався, дійсно, із студента-татарина. Але не всі риси обличчя у нього татарські. Прекрасні білі зуби були змальовані художником з черепа козака-запорожця, знайденого на розкопках біля Січі.
	Для товстуна, який повинен був зображати ще одного хрестоматійного персонажа — Тараса Бульбу, — прототипом став професор Петербурзької консерваторії Олександр Іванович Рубець. Не зважаючи на те, що Олександр Іванович жив і працював в Пітері, родом він був із Стародуба, був нащадком польського шляхетського роду.
	Із-за Бульби понуро виглядає худий, високий довговусий козак. Це ще один музикант, солістМаріїнського театру, Федір Гнатович Стравінський, батько відомого композитора Ігоря Стравінського.
	Власник цієї обширної лисини і триповерхової потилиці — Георгій Петрович Алексєєв. Предводитель дворянства Екатерінославськой губернії, Обер-гофмейстер двору його Величності, кавалер майже всіх російських орденів, почесний громадянин міста Катеринослава, пристрасний нумізмат, автор наукових праць по російській нумізматиці. Побачивши його унікальну потилицю і лисину Рєпін зажеврів бажанням відобразити їх на картині. Проте Алексєєв з обуренням відкинув пропозицію художника позувати йому в такій непривабливій позі. Тут на допомогу Рєпіну прийшов Яворницький. Запросивши Алексєєва подивитися свою колекцію монет, він нишком посадив художника ззаду, і поки довірливий нумізмат милувався колекцією, моторна рука майстра зобразила його в потрібному ракурсі. Георгій Петрович упізнав себе вже в Третьяковці і був дуже ображений на обох, але робити було нічого.
	Напівголий запорізький вояка (заразом і картяр) — це приятель Рєпіна і Яворницького, педагог народної школи, Костянтин Дмитрович Белоновський. Картярем він був лише за сюжетом картини, а зовсім не в житті. Саме тому, що цей персонаж повинен являти собою образ не тільки воїна, але і любителя азартних ігор, він зображений з голим торсом — при серйозній грі козаки знімали сорочки, щоб не ховали карти за пазуху і в рукави.
	Писар — Дмитро Іванович Яворницький. Саме він був головним натхненником і консультантом художника. Саме з експонатів зборів Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброїі іншої козацької атрибутики. Перший закінчений ескіз картини Ілля Юхимович подарував саме Дмитру Івановичу. Усмішку, яка відображена на картині, Рєпіну вдалося видавити з Яворницького не відразу. Коли Яворницький приїхав в майстерню художника позувати, він був вельми похмурий. Але у Рєпіна знайшовся журнал з карикатурами, який він підсунув Яворницькому. Той, проглянувши декілька сторінок, заусміхався, і у такому вигляді потрапив в остаточний варіант картини.

Цікаві факти[ред. • ред. код]

· У лівій частині полотна козаки тримають списи із стрічками відповідно жовто-синього та червоно-чорного кольорів. Сама картина вважається правдивим історичним документом, адже Рєпін завжди ставився до своїх картин на історичну тематику як до документів, що відображають конкретний, реальний історичний момент.

· Картина надихнула українського письменника Володимира Малика на створення пригодницько-історичної тетралогії «Таємний посол».

Посилання[ред. • ред. код]

· Історія створення і персонажі картини Рєпіна «Запорожці пишуть лист турецькому султану»(рос.)

Примітки[ред. • ред. код]

1. Вгору↑ Репин И. Избранные письма, с. 240

2. Вгору↑ Коваленко А.Н. Передвижники и Украина, К, "Наукова дума", 1979, с.83