Територіальна урбанізація

Насамперед, визначимо поняття урбанізовованого середовища. А саме, що воно включає в себе:

· цілісну середу історичних кварталів центральної частини міста з високою якістю архітектурного вигляду будинків, багатофункціональним використанням, плануванням орієнтованої на пішохідну доступність основних центрів активності;

· території безпосередньо поруч зі збереженими історичними кварталами, які підходять для розвитку загальноміського центру;

· великі території, придатні для нового будівництва: вільні ділянки з можливістю забезпечення транспортної та інженерної інфраструктурою на периферії міста і зони реконструкції в його центрі;

· включення природних ландшафтів безпосередньо в міський простір;

· значна насиченість об'єктами гуманітарної інфраструктури: освітніми центрами та музеями;

Далі, природне середовище:

· унікальний характер рельєфу місцевості з різноманіттям панорамних видів і перспектив на міську забудову і навколишній природний ландшафт, який є основою формування виразного силуету міста;

· різноманітність природних ландшафтів, придатних для використання як для забудови, так і для рекреаційних цілей.

А також транспортна інфраструктура:

· близьке розташування аеропорту від центру міста, досить добре обладнана автотраса, що важливо, по слабо забудованої території, що виключає затримки в дорозі внаслідок відсутності джерел інтенсивного руху.

· вільні території навколо аеропорту для його подальшого розвитку, в тому числі будівництва супутньої логістичної і комерційної забудови, підприємств, обслуговуючих туристичну зону;

· повний спектр видів транспорту:, ж / дорожній, авіа, автомобільний;

· використання для внутрішньоміських перевезень електричного транспорту (трамвая), розвинена мережа ліній з можливістю її подальшого розвитку;

Після закінчення Першої світової, польсько-ук­раїнської та радянсько-польської воєн населення міста швидко відновлювалось насамперед за рахунок припливу польського елементу з корінних польських територій в особі державних службовців, студентів, робітників і службовців залізниці та державних обо­ронних, поліграфічних, залізнично-ремонтних під­приємств. З огляду на приплив єврейських біженців з галицької периферії чисельність євреїв у місті теж ви­росла. Перепис населення 1921 р. зафіксував загальне відновлення його довоєнної чисельності. У місті про­живало 219388 осіб[17].

Незважаючи на те, що у міжвоєнні роки еконо­міка Львова перебувала у стані стагнації і не досягла навіть рівня 1913 p., населення збільшувалося за ра­хунок чиновницько-міщанського елементу, домаш­ньої челяді, військовиків та їх сімей, учнівської та студентської молоді, що рекрутувалася також з краю, викинутих безземеллям шукачів заробітку у вели­кому місті. У сферу промисловості й будівництва ак­тивно вторгався український елемент. На чисельності міського населення, за переписом 1931 p., сильно позначилось приєднання у 20-х pp. до Львівської міської ґміни приміських сіл Замарстинова, Клепа-рова, Голоска Малого, Знесіння, Сигнівки, Кульпар-кова, присілка Левандівки від Білогорщі, частини гміни Кривчиці5. З цих причин до 1931 p.. населення міста виросло на 42,32% і досягло 312231 особи.

Зайняте населення становило майже рівно поло­вину. Також половину (77424 особи) становили най­мані робітники і робітниці[18].

У радянські часи, проявлялось намагання надати місту характеру промислового центру та впровадити типові стандарти планування і забу­дови.

13 квітня 1945 р. Рада Народних Комісарів СРСР прийняла постанову "Про відбудову і розвиток про­мисловості, транспорту і міського господарства міста Львова", згідно з якою місто мало перетвори­тися в найбільший індустріальний центр заходу Ук­раїни. В ньому мали будувати нові заводи на основі машинобудівної, радіотехнічної та електротехнічної промисловості. Для цього із повоєнної Німеччини перевезли багато технічного устаткування. Крім цього, реконструювались існуючі підприємства, роз­вивалась легка, харчова і промисловість будівельних матеріалів. Такий порівняно активний розвиток промисловості у повоєнному Львові, на відміну від доволі кволих і невизначених планів довоєнного часу, пояснювався трьома головними причинами: 1) відсуванням державного кордону на захід від Львова; 2) перетворенням Львова у важливий вій­ськовий плацдарм для контролю над державами, які стали сателітами СРСР; 3) етнічною чисткою Львова і перетворенням його в соціальному плані в типове радянське місто. В зв'язку із цим особливе значення мав перший радянський повоєнний генеральний план (арх. А. В. Натальченко і Г. Л. Швецько-Ві-нецький)3, що визначив основні планувальні й архі­тектурні ідеї для міста до кінця століття[19].

Головним архітектором міста і його авторство, згідно з радянськими правилами, було автоматично обумо­влене його адміністративною позицією. Головним виконавцем й ідеологом цього проекту став Генріх Львович Швецько-Вінецький4.

Крім пошуку нових територій для розвитку про­мисловості і зв'язаного з нею житла, одним із прин­ципових моментів повоєнного генплану було сприй­няття його авторами історичної частини Львова. Тобто до того, що і є, власне кажучи, Львовом.

Якщо аналізувати урбанізаційні процеси в Львівській області ХХІ ст, то варто відмітити, що частка міського населення протягом 1994-2010 рр. є достатньо високою (більше 60%), хоча зменшилась в динаміці - з 61,02% станом на 01.01.1995 р. до 60,77% станом на 01.01.2011 р., тобто на 0,25%. Варто зазначити, що характерною рисою Львівської області є велика кількість малих міст, в яких зосереджена значна питома вага населення. По своїй суті Львів є центром регіону і значно впливає на розвиток цих малих міст. Посилення індустріалізації в свій час зумовило розвиток промисловості не лише в місті, а й відкриття філій та перенесення виробництв у малі міста області. Проте наслідки фінансово-економічної кризи гостріше відчули саме підприємства малих міст, більшість їх не витримали нових умов господарювання та збанкрутували або ж це було наслідком якраз неефективної діяльності (чи менеджменту) головних підприємств у м. Львові. Все це призводить до підвищення безробіття населення, його зубожіння. І, якщо у Львові у мешканців є більші шанси на подальше працевлаштування, то мешканцям периферії дуже важко знайти роботу, тому більшість з них приїжджають у велике місто аби забезпечити себе та свої родини. Таким чином, все більше мешканців покидає свої домівки з надією покращити своє життя. Разом з тим, підвищення інтересу до архітектурної спадщини, культурно-історичних місць, призвело до збільшення потоків як українських, так і зарубіжних туристів до м. Львова і за рахунок цього відбувається дифузія культури і в малі міста. Це проявляється не тільки у посиленні інтересу до визначних пам’яток культури, але і у формуванні нового світогляду, посиленні культурних тенденцій, що відрізняє усю Львівську область від інших регіонів України[20].

Варто зазначити, що посилення урбанізаційних процесів у Львівській області вимагає, аби головне місто відновило свою роль як «пульсара» розвитку – центра економічного і культурного життя Львівщини, навколо якого формуватиметься мережа майбутніх високо урбанізованих районів[21].

Оскільки суб’єктом урбанізації залишається людина, композиція та організація розвитку міського організму є надалі важливою. Сьогодні спостерігається тенденція до відкидання цієї потреби, оскільки людське суспільство є механізованим та електронізованим. На цій основі постала ідея “глобального міста інформаційної епохи (the Informational City = the Global City) ”, популяризованого як ідея глобалізації, тобто швидкого поширення цивілізаційно однотипних урбаністичних форм та вирішень, які вважаються досконалими. Ідеї щодо кризи традиційного міського простору з’явилися під час промислової революції та укріпилися протягом ХІХ ст. Проте необмежений розвиток міст та їхнєпо дальше агломерування вже тоді викликало турботу про стан здоров’я мешканців та появу численних ідей санації 189 середовища, у т. ч. розвиток міст містами-супутниками (ідея міста-саду Е. Говарда). Приниження ролі міста традиційного з новою силою повторилося також у двох хвилях модерністичного руху ХХ ст. (20–30-ті рр. та 60–70-ті рр.) з вірою футуристів у домінування технології над гуманізмом та культурою. Для них було характерним відкидання історичної спадщини та побудова міста як сукупності “машин для життя”[22].

Насправді спостерігається явище протилежне. Люди, які перебувають у високомеханізованому та електронізованому середовищі, знаходять більше часу та можливостей для пошуку та перебування у місцях, які б відповідали психологічному уявленню про лад, безпеку (що дає відчуття спокою), давали б різноманітність естетичних переживань та консумпційного задоволення.

Тут можна виділити такі аспекти у розвитку міст:

· для масового заспокоєння таких запитів в останнє десятиліття виникли т.зв. “нові середмістя (new downtowns)”, тобто початково підміські комплекси супер- та гіпермаркетів сьогодні доповнені культурно-розважальними центрами;

· разом з тим великі міста індустріальної епохи амортизувалися, у їхньому організмі збільшуються т.зв. депресивні райони, які вимагають не так кардинальної реконструкції, як фактично нового освоєння (як, напр., парк Ля Віллєт у Парижі постав у 80-ті рр. На місці боєнь та м’ясопереробних закладів; на поч. 2000 рр. район газгольдерів у Відні було переведено на торгово-рекреаційний центр; численні житлові райони у вигляді “європейського містечка (euro towns)” на місці депресивних районів великих міст США);

· у високорозвинених країнах стратегія покращання умов проживання городян пов’язується із охороною історичної спадщини, тобто велике місто розпадається на ряд специфічних комплексів із автентичними якостями;

· подальше зростання міст окремими ізольованими житловими районами, зведеними у формах традиційного містечка, вздовж транспортної мережі - “полімістечковість (poly towns)”.

Отже, організація розвитку міста стосується одночасно як предметів, так і суб’єктів цього процесу, оскільки суб’єкти, які творять цю організацію, також еволюціонують у часі, щоб виконати наступні завдання. Особливе значення належить тут існуючій і передбачуваній просторовій організації міста і фази його розвитку. Найважливішою єр оль закону концентрації та деконцентрації. Ґрунтуючись на принципі рівноваги, цей закон даєм ожливість збудувати модель врівноваженого розвитку міст у масштабі регіону. Система однорідної рівноваги згідно з законом концентрації перетворюється на систему ієрархізовану, яка однак може деконструюватися, утримуючи спеціальний інвестиційний поштовх, скерований на утворення нових інноваційних осередків[23].

Закон концентрації має особливе значення в організації врівноваженого розвитку із врахуванням різних просторових форм цього процессу. Підпорядкування цьому закону даєз могу збільшити ефективність використання міських територій, їх зовнішніх та внутрішніх транспортних зв’язків аж до межі росту густоти населення. Істотне значення маєт акож підпорядкування та організація територій міської забудови із врахуванням різних умов, які залежать від функціональних та локалізаційних умов, а також відносно форми забудови.