МИХАЙЛО ПРИСЯЖНИЙ

 

МИХАЙЛО ПРИСЯЖНИЙ

МАР’ЯН ЛОЗИНСЬКИЙ

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ

І ПРАЦІ ЖУРНАЛІСТА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Львів 2007

Вступ

Упродовж років незалежності України відбулися суттєві зміни у сфері засобів масової інформації. Позбувшись тоталітарного однопартійного керівництва, преса, а особливо – журналісти, її творці, скинули з себе важкі окови режиму, який не сприяв повному і правдивому інформуванню суспільства, який переслідував інакодумство, не пускав альтернативності суджень і доцільних вчинків, який розглядав і кваліфікував професіонала, як маленький гвинтик у масивному компартійному пропагандистському механізмі. Розвал радянської системи неочікувано мобілізував сили працівників ЗМІ. Бо здавалося, що журналістська маса є одноманітною та сірою і не буде здатною працювати в нових умовах, а насправді лише перший рішучий суспільний поштовх спричинив позитивні зміни в системі ЗМІ. Хоча процеси становлення і розвитку преси у нашій країні ще донині не завершені, ми можемо констатувати, що створюються належні умови для вільного функціонування ЗМІ всіх форм власності. Прийнято низку Законів щодо ЗМІ, які за своєю суттю є демократичними (зрештою, їх можна змінювати і доповнювати), і створюють поле для широкої діяльності. Але незаперечним є і той факт, що з боку владних структур вже у роки незалежності спрацьовували старі стереотипи. Тому шлях правдивого слова до читача був складним, а інколи й небезпечним. На жаль, десятки українських журналістів загинули при виконанні службових обов’язків, сотні редакцій ЗМІ зазнали краху, частина виборювала право на існування в умовах масованого бюрократичного тиску та судових позовів. Міжнародний Комітет захисту журналістів двічі включав колишнього Президента України Леоніда Кучму в перелік десяти найбільших ворогів преси в світі, гарант погрожував подати в суд за наклеп, проте цього не сталося.

Ситуація у сфері ЗМІ після Помаранчевої революції змінюється на краще. Таке твердження чуємо з уст самих творців преси. Творче розкрилля помічаємо у передачах ТБ і радіо, а особливо – на сторінках газет, які намагаються подавати читачам широкий спектр подій, глибоко аналізувати явища і процеси суспільного життя. Преса у нашій країні – неоднорідна. І це добре. У газетній сфері фіксуємо політичну багатоманітність – від різко опозиційних до провладних видань. Виступаючи на Всеукраїнській нараді керівників державних і комунальних ЗМІ 6 травня 2004 р. Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж зауважував, що нині в Україні зареєстровано 246 державних періодичних видань (це лише 1,2% від загальної їх кількості) та 860 комунальних (4,4% від зареєстрованих). Спостерігається тенденція до їхнього зменшення. На жаль, усі ці видання утримуються в основному за державні кошти, колективи не дбають про фінансові надходження і, відповідно, незалежність. Голова комітету на нарадах різних рівнів наголошує на жалюгідному стані місцевої преси, особливо районної та обласної, говорить про мізерні тиражі, жебрацьке існування редакційних колективів, технічне неандертальство. Та державні органи не поспішають допомогти своїм рупорам, а відпустити на вільний ринок інформації – не хочуть. Звісно, разом з приміщенням, майном, поліграфічною базою. Враховуючи закони ринку ЗМІ, послуговуючись можливостями сучасного менеджменту і маркетингу – можна досягти успіху. Голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко констатував: „У нас є журналістські колективи, які вміють заробляти кошти і не потребують додаткового бюджетного фінансування. Треба їх досвід популяризувати, залучаючи до цієї справи кваліфікованих юристів, економістів...”.

Пропонований навчальний посібник „Організація роботи редакції газети і праці журналіста” призначений насамперед для студентів факультетів журналістики, які готуються до відповідальної професійної роботи і вивчають однойменний нормативний курс. Це своєрідна абетка, засвоївши яку молода людина повинна зрозуміти природу сучасної газети, її модель, структуру редакції, закони функціонування і успішного розвитку. До цієї книжки не зайве заглянути й журналістам, які ставлять перед своїм виданням мету досягнути успіху на ринку інформації.

І. Правові основи функціонування друкованих ЗМІ: організаційні аспекти.

Ключові терміни і поняття: друкований засіб масової інформації, діяльність ЗМІ, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, державна підтримка ЗМІ, комунальний ЗМІ, статут редакції, редакція газети (друкованого ЗМІ), додаткова економічна підтримка (дотації), пільгове оподаткування редакцій.

а) Вступні зауваги

Регулювання основних організаційних засад журналістики правом здійснюється через норми Конституції України та норми низки законів у цій галузі. Закон „Про інформацію” дає визначення державної інформаційної політики, суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин, галузі, види і джерела інформації та режиму доступу до неї, права власності на інформацію, прав та обов’язків учасників інформаційних відносин, відповідальності за порушення законодавства про інформацію. У законі „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” викладено детальні положення про принципи функціонування друкованих засобів масової інформації в нашій державі, свободу їх діяльності, обов’язок інформувати суспільство, право на заснування та порядок заснування і державної реєстрації друкованого засобу, відносини між редакціями друкованих засобів масової інформації, громадянами та організаціями, порядок спростування поширеної інформації, якщо вона не відповідає дійсності, а також відповідальність за порушення свободи діяльності друкованих засобів масової інформації і підстави для звільнення від такої відповідальності.

У цьому Законі (стаття 1) чітко визначено, що під друкованими засобами масової інформації (пресою) розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Вказується, що друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується. У цьому ж першому розділі, в наступних статтях виразно визначаються такі важливі поняття, як свобода друкованих ЗМІ, неприпустимість зловживання свободою ЗМІ, мова друкованих ЗМІ, без яких діяльність ЗМІ (збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та сам випуск ЗМІ з метою поширення його серед читачів) була б неможливою.

б) Від заснування до розповсюдження друкованих ЗМІ

Другий розділ Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, який озаглавлено „Організація діяльності друкованих ЗМІ”, визначає специфічні положення і засади, що стосуються важливих питань функціонування преси від заснування до розповсюдження її серед читачів. Визначаються, (стаття 7) приміром, суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ, до яких належать засновник (співзасновники), його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач. Даються відповіді на питання, хто має право на заснування друкованого ЗМІ, чим визначаються відносини між співзасновниками друкованого ЗМІ, які існують гарантії від монополізації, який порядок державної реєстрації від оформлення до розгляду і задоволення (чи незадоволення) заяви і т.д. Важливе значення мають положення 18-19-20 статей Закону, що вказують за яких умов може бути припинений випуск ЗМІ, який порядок оскарження відмови в державній реєстрації, або рішення про припинення його випуску, як здійснюється перереєстрація друкованого ЗМІ.

З-поміж інших у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” розкриваються такі поняття і терміни як державна підтримка ЗМІ та друкований ЗМІ. Державна підтримка ЗМІ, приміром, характеризується як сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Вперше тлумачиться поняття комунального засобу масової інформації – аудіовізуального чи друкованого ЗМІ, створеного органом місцевого самоврядування, або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (чи співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету і статутом (програмними цілями, програмною концепцією) редакції (юридичної особи), якою передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади.

в) Редакція газети (друкованого ЗМІ)

У статтях 21-й та 22-й Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” тлумачиться поняття редакція. Воно юридично точне і відповідно скупе – підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника (співзасновника) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції. Редакція діє на підставі свого статуту та реалізує програму друкованого ЗМІ, затверджену засновником. Статут редакції визначає виробничі, майнові, фінансові та інші умови її діяльності та затверджується засновником відповідно до чинного законодавства України. У статуті редакції визначаються: засновник (співзасновник) та назва друкованого ЗМІ, місцезнаходження його редакції і цілі діяльності, її органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження журналістського і трудового колективів та їх виборних органів, порядок утворення майна редакції, положення щодо вирішення питань виробничого, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності видання та його редакції, умови її реорганізації, припинення діяльності, інші питання.

Чіткі параметри окремих аспектів діяльності редакцій друкованих ЗМІ окреслюються у Законі України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Така підтримка здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Приміром, додаткова економічна підтримка (дотації) надаються редакціям районних, міських та міськрайонних газет, фінансова допомога передбачена ЗМІ для дітей та юнацтва, спеціалізованим науковим виданням, які підготовлені науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації. Важливе значення мають положення (стаття 5) щодо пільгового оподаткування редакцій друкованих ЗМІ, які звільняються від обов’язкового продажу валютної виручки, одержаної від експорту інформаційної продукції, у випадку використання цієї виручки на придбання обладнання та матеріалів, необхідних для подальшого виробництва нової інформаційної продукції, від сплати мита за експорт інформаційної продукції. Редакції ЗМІ також мають право на пільгові кредити для розвитку та розв’язання соціальних проблем своїх трудових колективів.

Рекомендована література:

1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-Медіа, Київ. – 2004. – 368 с.

2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с.

Питання для самоконтролю:

3) Що таке друкований засіб масової інформації?

4) Як ви розумієте термін „діяльність ЗМІ”?

5) Коли друкований ЗМІ вважається виданим?

6) Перелічіть суб’єкти діяльності друкованих ЗМІ.

7) Окресліть характеристики поняття „державна підтримка ЗМІ”.

8) Що таке комунальний ЗМІ?

9) Що визначається у статуті редакції газети?

10) Що таке додаткова економічна підтримка і кому вона надається?

 

II. Журналіст у полі українського та міжнародного

законодавства.

Ключові терміни і поняття: види інформації, права та обов’язки журналістів, етика журналістики, редакційне посвідчення, творчий характер праці журналіста, авторське та суміжне право.

а) Вступні зауваги

Діяльність журналістів в Україні останніх років перебуває під пильним оком всієї суспільності. Коли помилки медика, байдужість педагога, злочинне потурання злу прокурора, бездіяльність економіста, анемічність науковця тощо не зауважуються одразу, то виступ журналіста в пресі чи ефірі є доступним і стає предметом широкого обговорення, а з боку „ображених” чи „засвічених” – причиною різного роду нагінок аж до фізичного знищення. Весь світ, на жаль, ознайомлений з істинним станом справ в українських ЗМІ останніх років: Президент України Леонід Кучма двічі потрапляв у десятку найбільш злісних ворогів преси, яких визначала авторитетна міжнародна організація. Десятки журналістів в Україні загинули через виконання своїх професійних обов’язків. Найбільш резонансним стало зникнення 16 вересня 2000 року директора інтернет-видання „Українська правда” Георгія Ґонгадзе, яке донині не розслідувано. В Україні зафіксовано сотні прикладів побиття, залякувань, погроз журналістам, цензури, тиску на ЗМІ, перешкод виконанню професійних обов’язків.

Між тим в Україні (починаючи із Закону „Про інформацію”, введений у дію постановою Верховної Ради від 02.10.1992 року) напрацьовано низку законів, інших нормативних документів, які обумовлюють засади діяльності журналістів в Україні. Вони відповідають європейським і світовим стандартам. Але для того, щоб вони успішно функціонували, ще належить створити відповідний суспільний ґрунт. Великі надії пов’язуються з процесом дальшої демократизації суспільства, інтегрування його в європейську спільноту.

б) Права та обов’язки журналістів.

Закон України „Про інформацію” дає перелік видів інформації, серед яких статистична інформація, масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру. Журналіст з метою підготовки матеріалів та їх поширення він має право збирати і безперешкодно отримувати необхідну інформацію, але, що не менш важливо, –зобов’язаний подавати її достовірно та об’єктивно.

У резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо етики журналістики, яка була підготовлена Комісією з культури і освіти Ради Європи, зазначено, що „ найвищим завданням журналіста є реалізувати право громадян на інформацію за найглибшого пошанування демократичних цінностей. У цьому сенсі журналістський пошук знаходить свої межі у правдивості і порядності інформації та думок, він не сумісний з кампанією чи заходами з визначеними наперед цілями, що скеровані на задоволення особливих інтересів”.

Стаття 26 Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” чітко розділяє права та обов’язки журналіста, які дозволяють йому діяти на засадах професійної самостійності.

Журналіст має право:

• на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; (Пункт 1 частини другої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1703-IV(1703-15) від 11.05.2004);

• відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

1. відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

2. на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

3. переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

4. на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

5. по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

6. звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

7. поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);

8. відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

9. 11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Журналіст зобов’язаний:

1. дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

2. подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію;

3. задовольняти прохання осіб,які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

4. відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

5. представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

6. виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин;

7. утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

в) Характер журналістської праці.

Журналіст, без сумніву, є творчим працівником, відповідно –характер його праці – творчий. Про це говориться у низці законодавчих актів, зокрема в статті 17 „Основ законодавства України про культуру”, де журналісти визначаються професійними творчими працівниками. Умовою для визнання журналіста професійним творчим працівником в галузі культури є отримання спеціальної освіти і публікація власних творів (ст.19). Визнання журналістів творчими працівниками поширює на них дію статті 9 „Основ законодавства України про культуру” про право інтелектуальної власності на створені ними твори літератури і мистецтва.

Згідно ж Закону України „Про власність” (статті 13, 40-42), всі відносини зі створення і використання об’єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством України. Статтею 472 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини, які складаються у зв’язку зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України „Про авторське право та суміжні права” та іншими законодавчими актами України. Отже, на створені журналістами твори поширюється дія авторсько-правового законодавства України, і журналісти є суб’єктами правовідносин, вказаних у статті 472 ЦК України, тобто авторами.

Практичне значення визначення правового статусу журналіста як автора полягає в наступному:

1. журналісту гарантується захист інтелектуальної власності, його авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності (ст.54 Конституції України);

2. авторські права журналіста визнаються не лише конституційними правами, а й основними правами людини (стаття 54 Конституції України фактично повторює положення пункту 2 статті 27 Загальної Декларації Прав Людини);

3. за журналістом, який працює за трудовою угодою в редакції, зберігаються авторські права на твір (ст.20 Закону України „Про авторське право та суміжні права”). Це означає, що при прийомі на роботу редакція зобов’язана укласти з журналістом авторську угоду. Якщо цього не буде зроблено, то журналіст має право пред’явити позов до редакції про виплату авторської винагороди, окрім зарплати;

4. на журналіста розповсюджуються привілеї, якими користуються автори художніх творів.

Статті та виступи журналістів є творами, що охороняються авторським правом. Серед творів, що охороняються Законом України „Про авторське право та суміжні права”, в підпункті 1 пункту 1 статті 5 вказані літературні письмові твори белетристичного або практичного характеру. В підпункті 2 вказаної статті до творів віднесені виступи, лекції, промови та інші усні твори. Отже, статті і виступи журналіста на радіо та телебаченні визнаються творами, що охороняються авторським правом.

Важливо, щоби для напрацьованого українського законодавства у сфері ЗМІ був створений благодатний суспільний ґрунт.

Рекомендована література:

1. Українське законодавство: засоби масової інформації, IREX У-
Медіа, Київ. – 2004. – 368 с

2. М. Місьо, Н. Петрова, В. Ситцевой. Правничі засади діяльності
журналістів в Україні, IREX Про-Медіа, Київ. – 2000. – 50 с

Питання для самоконтролю.

· Назвіть види інформації.

1. Про що говориться у резолюції Парламентської Асамблеї Ради
Європи щодо етики журналістики?

2. Які обов’язки має журналіст?

· Які права має журналіст?

· Яка „вага” редакційного посвідчення?

· Сутність творчого характеру праці журналіста.

3. Якими документами визнаються і закріплюються авторські і суміжні
права журналіста і що це означає?

 

ІІІ. Ланка управління редакцією газети.

Ключові терміни і поняття:Редактор (головний редактор) газети, заступник редактора, секретаріат, відповідальний секретар, відділ газети, завідуючий відділом, менеджер у системі ЗМІ, функції секретаріату редакції газети, стилі керівництва.

а) Вступні зауваги

Газетний менеджмент характеризується триступінчатістю: на найвищому рівні – редактор (головний редактор), його заступники, відповідальний секретар, середній рівень представлено завідувачами відділів, секторів, на найнижчому рівні знаходяться рядові журналісти, т.зв. позаменеджментні працівники. Отже, редакція кожного друкованого видання складається із двох ланок – ланки управління та ланки виконання. На кожну покладено важливі функції. Два перших рівні представлено працівниками, які одночасно уособлюють керівника редакційного колективу (чи його частини), репрезентанта творчої роботи, підприємця і бізнесмена. Такі співробітники зобов’язані організовувати і планувати виробництво видання і реалізацію тиражу, досягаючи при цьому незбитковості, а в кінцевому результаті – прибутку, керувати редакціями на рівні сучасних вимог, спонукати інших працівників редакції до творчої діяльності, відзначати і заохочувати кожен успіх підопічного, незалежно від симпатій бути гранично об’єктивним, вміти долати конфліктні ситуації, підбирати, навчати співробітників, призначати їх на відповідні місця, проводити ділові переговори. Все це певною мірою стосується як редактора, його заступників, відповідального секретаря, так і завідувачів відділів та секторів редакції газети.