Закон про загальні справи всіх земель Австрійської монархії та про порядок управління ними21 грудня 1867 р. З відома обох палат рейхсрату я вважаю необхідним, на додаток до основного державного закону про цісарське представництво, видати наступний закон. 1. Загальними справами королівств і земель, представлених в рейхсраті, і земель угорської корони оголошуються: а) закордонні справи, включаючи дипломатичне і торгове представництво за кордоном, а також розпорядження, необхідні для висновку міжнародних договорів; проте, за народним представництвом кожної з обох половин імперії (рейхсратом і угорським сеймом) зберігається право затверджувати ці трактати, оскільки такого твердження вимагає конституція; б) військові, у тому числі військово-морські справи, за винятком дозволу рекрутських наборів, законодавства про порядок відбування військової повинності і розпоряджень про дислокацію і склад війська, а також регламентації цивільного статусу осіб, що знаходяться у війську, їх прав і обов'язків зовні військової служби; в) фінанси, оскільки йдеться про витрати, які повинні покриватися спільно, в першу чергу встановлення кошторису цих витрат і розгляд звітності по ньому. 2. Крім того, наступні питання повинні розв'язуватися хоча і не спільно, але на підставі загальних, встановлюваних час від часу угодою, правил: 1) торгові справи, зокрема митне законодавство; 2) законодавство про непрямі податки, пов'язані з промисловим виробництвом; 3) встановлення монетної системи і грошового курсу; 4) порядок експлуатації залізниць, коли зачіпаються інтереси обох частин імперії; 5) встановлення системи державної безпеки. 3. Витрати, що відносяться до сумісних справ (§ 1), несуть обидві частини монархії в тій пропорції, яку визначають, із затвердження цісаря, їх народні представництва (рейхсрат і сейм) шляхом угод, відновлюваних через відомі проміжки часу. У випадку, якщо народні представництва не зможуть прийти до згоди, ця пропорція встановлюється цісарем, але тільки на один рік. 4. Розміри витрат кожної з частин імперії, пов'язаних з раніше укладеними позиками, будуть визначені шляхом угоди між ними. 5. Керівництво сумісними справами покладається на загальне міністерство, яке, проте, не може одночасно керувати і окремими галузями управління в кожній з обох частин імперії. Розпорядження, управління, командування і організації армії, що стосуються, є прерогативою виключно цісаря. 6. Для вирішення сумісних питань законодавчі органи (рейхсрат і сейм) виділяють зі свого складу делегації. 7. До складу делегації рейхсрату входять 60 членів, з яких одну третину вибирає палата панів, а дві третини – палата депутатів. 8. Палата панів абсолютною більшістю голосів вибирає зі свого середовища 20 членів делегації. 40 членів делегації від палати депутатів мають бути обрані абсолютною більшістю голосів так, щоб депутати від кожного ландтагу, обирані або ними самими зі свого середовища, або на пленарному засіданні рейхсрату, але також з їх середовища, мали в делегації своїх представників в наступній кількості: від королівства Чехії – 10, від королівства Далмації – 1, від королівства Галичини та Лодомерії з великим герцогством Краківським – 7, від ерцгерцогства Нижньої Австрії – 3, від герцогства Зальцбурзького – 1, від ерцгерцогства Верхньої Австрії – 2, від герцогства Штірії – 2, від герцогства Карінтії – 1, від герцогства Краіни – 1, від герцогства Буковини – 1, від маркграфства Моравії – 4, від герцогства Верхньої та Нижньої Сілезії – 1, від графства Тірольського – 2, від землі Ворарлберг – 1, від маркграфства Істрії – 1, від графства Гарц і Градішкі – 1, від міста Трієста з округою – 1; всього 40 делегатів. 9. Кожна з палат обирає таким чином заступників делегатів, число яких для палати панів складає 10, для палати депутатів – 20. кількість заступників делегатів від палати депутатів розподіляється таким саме чином, як і число самих делегатів, причому один заступник повинен доводитися на 1-3 делегатів, двох заступників – на 4 і більш делегатів. Вибори кожного заступника проводяться індивідуально. 10. Обрання делегатів і їх заступників проводиться обома палатами рейхсрату щорічно. Делегати і їх заступники зберігають свої повноваження аж до нових виборів. Члени делегації можуть бути переобраними. 11. Делегації скликаються цісарем щорічно; місце їх скликання визначається цісарем. 12. Делегація рейхсрату вибирає з числа своїх членів голову, віце-голову, секретарів та інших посадовців. 13. В компетенцію делегацій входять всі питання, що стосуються сумісних справ. Інші питання не входять в сферу компетенції делегацій. 14. Урядові пропозиції повідомляються загальним міністерством кожній з обох делегацій окремо. Кожна делегація має з свого боку право вносити пропозиції з питань, що входять в її компетенцію. 15. Для ухвалення законів з питань, що входять в компетенцію делегацій, потрібна згода обох делегацій або, за відсутністю такої згоди, схвалення загального збору обох делегацій і в обох випадках – санкція цісаря. 16. Право притягати до відповідальності загальне міністерство належить делегаціям. У разі порушення прийнятого згідно конституції закону, що стосується сумісних справ, кожна делегація може внести в іншу пропозицію про залучення до відповідальності загального міністерства або одного з його членів. Рішення про залучення до відповідальності набуває чинності, якщо за нього висловлюються обидві делегації окремо або загальний збір обох делегацій. 17. Кожна делегація висуває в цьому випадку двадцять чотирьох суддів з числа незалежних і компетентних в законах підданих що представляється нею країни, з яких інша делегація має право викреслити дванадцять. Обвинувачений або обвинувачені, якщо їх дещо, також має право відвести із запропонованих суддів дванадцять, проте так, щоб з обох делегацій було відведене по рівній кількості членів. Судді, що залишаються, утворюють суд для даного процесу. 18. Спеціальний закон про відповідальність загального міністерства встановить порядок збудження звинувачення, судочинства і судового слідства. 19. Кожна делегація збирається, обговорює питання і ухвалює рішення окремо. Виключення з цього положення передбачені в § 31. 20. Для того, щоб рішення делегації рейхсрату мали законну силу, необхідна присутність на її засіданні не менше тридцяти її членів, окрім голови, і абсолютна більшість голосів присутніх. 21. Делегати рейхсрату та їх заступники не повинні приймати від своїх виборців ніяких інструкцій. 22. Делегати рейхсрату повинні подавати свій голос особисто: умови заміни делегата заступником передбачені в § 25. 23. Члени делегацій від рейхсрату користуються недоторканністю і не підлягають відповідальності, як і депутати рейхсрату, у відповідності з § 16 основного закону про народне представництво. 24. Вихід з рейхсрату спричиняє за собою вихід з делегації. 25. Коли звільняється місце члена делегації або його заступника, проведяться нові вибори. Якщо рейхсрат в цей час не засідає, то місце вибулого делегата займає його заступник. 26. У разі розпуску палати депутатів члени делегації також втрачають свої повноваження. Новообраний рейхсрат вибирає нову делегацію. 27. Після закінчення робіт сесія делегації закривається її головою із згоди або по велінню цісаря. 28. Члени загального міністерства користуються правом участі в засіданнях делегацій і можуть підтримувати свої пропозиції особисто або через своїх представників. Вони повинні заслуховувати всякий раз, коли вони цього зажадають. Делегація має право робити запити загальному міністерству або одному з його членів і вимагати від них відповідей і пояснень, а також створювати комісії, яким міністерство повинне давати всю необхідну інформацію. 29. Засідання делегації, як правило, є публічними. Як виняток ухвалою збору за пропозицією голови або п'яти його членів, прийнятим у відсутність сторонніх осіб, засідання може бути оголошено закритим. У будь-якому випадку ніякого рішення не може бути ухвалений інакше, як на публічному засіданні. 30. Обидві делегації повідомляють один одному свої рішення, супроводжуючи їх, у разі потреби, мотивуванням. Таке повідомлення робиться письмово, на німецькій мові делегацією рейхсрата і на угорській – делегацією угорського сейму, з додатком з кожної сторони разом з текстом точного перекладу на мову іншої делегації. 31. Кожна делегація має право вимагати, щоб яке-небудь питання було вирішено сумісним голосуванням обох делегацій, і ця вимога не може бути знехтувана іншою делегацією після того, як триразовий обмін письмовими повідомленнями залишився без результату. З обопільної згоди обидва голови призначають місце і час сумісного засідання, на якому повинно бути ухвалено загальне рішення. 32. Сумісні засідання ведуть по черзі голови делегацій. Питання про те, хто першим головуватиме, розв'язується жеребкуванням. Протягом кожної з подальших сесій воно належить голові тієї делегації, який не головував на попередній сесії. 33. Щоб рішення сумісного засідання було дійсним, необхідна присутність на ньому не менш дві третини членів кожної делегації. Рішення приймаються абсолютною більшістю голосів. Якщо на сумісному засіданні одна делегація представлена великою кількістю голосів, ніж інша, то рівність голосів між делегаціями має бути відновлена за допомогою утримання від голосування відповідної кількості членів більш численної делегації. Питання про те, хто з делегатів повинен в цьому випадку утриматися від голосування, розв'язується жеребкуванням. 34. Сумісні засідання делегацій є публічними. Протокол ведеться на обох мовах секретарями обох делегацій і затверджується спільно. 35. Порядок ведення справ делегацією рейхсрату встановлюється регламентом, який складається самою цією делегацією. 36. Угода з тих питань, які хоча і не розв'язуються спільно, але повинні регулюватися на загальних засадах, досягається одним з наступних способів: або відповідальні міністри складають за взаємною угодою проект, який вноситься на розгляд народних представництв обох частин імперії і потім урочисто передається на санкцію цісарю; або народні представництва обирають зі свого середовища депутацію, що складається з рівного числа членів кожної з них, яка і розробляє, за ініціативою компетентного міністра, проект, що вноситься потім міністерствами в кожний з представницьких органів і що розглядається депутатами в установленому порядку; потім рішення урочисто надсилають цісарю для санкції. Другий шлях застосовується завжди при розподілі витрат по сумісних справах. 37. Справжній закон набуває чинності одночасно із законами про зміну основного закону про цісарське представництво від 26 лютого 1861 р. і з основними законами про загальні права громадян, про урядову і виконавчу владу, про судову владу і про устрій цісарського суду. Сборник документов по истории нового времени. Экономическое развитие и внутренняя политика стран Европы и Америки. 1870-1914. Сост. П.И.Остриков, П.П.Вандель. - М.: Высшая школа, 1989. – С. 241-245.
Закон про автономію Підкарпатської Русі.
14 грудня 1938 р. *
|
