Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії.

Прийнявши „відкриту позу", необхідно вибрати й оптимальну дистанцію спілкування, тобто найбільш сприятливу у психологічному плані відстань, яка дозволяє уникнути вторгнення в особистий простір людини. Оптимальність дистанції визначається й іншими характеристиками, такими, як доступність звукового й візуального сприйняття.

 

 

Дистанцію до 45 см прийнято вважати інтимною, 45 см — 1 м 20 см — персональною, 1 м 20 см — 4 м — соціальною, 4 м — 7 м — публічною. Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (понад 12 м)— жести і рухи корпуса. Це призводить до появи бар'єрів у спілкуванні. Зміна дистанції — прийом при­вернення уваги під час уроку. Скорочення дистанції посилить вплив. Зміна „діагоналі" на „вертикаль"; і навпаки також підвищує ефективність мовленнєвого впливу вчителя.

Під час спілкування важливо враховувати і взаємне розміщення вчителя й учнів. „Лоб у лоб" спілкуються супротивники. Тому краще вибирати розміщення навскоси (під кутом 45 градусів) або поруч. Це створює більш комфортні умови спілкування [9, с. 31].

Критерії оцінювання ефективності техніки невербальної поведінки педагога:

а) демонстрація учителем упевненості, внутрішньої сили

- його міміка, пантоміміка, постава говорять учням про здатність керувати їхньою діяльністю, утримувати ініціативу у спілкуванні, вести за собою; учні приймають тільки сильних учителів і визнають їхню мудру владу;

б) трансляція учителем спрямованості на діалог з учнями

- зацікавлений погляд, постійний зоровий контакт з ними, щира посмішка, пластика рухів свідчать про його відкритість, визнання особистісної рівності з учнями; учні не бояться таких учителів, бо поважають їх і тому визнають їхній авторитет;

в) естетизація вчителем середовища спілкування з учнями, привнесення до нього елементів краси й насолоди — учитель виразний у своїй поведінці, а її інструментування — погляд, посмішка, рух, жест, розміщення у просторі — сприяє гармонізації стосунків, дає учням задоволення від спілкування з вихователем;

г) природність і доцільність у використанні невербальних

засобів комунікації.

 

Отже, досягнення виразності педагогічної техніки — лише одна із сходинок до педагогічної майстерності. Опанування її прийомами має здійснюватися в контексті підвищення загальної педагогічної культури вчителя.

ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ

Мовлення як важливий засіб професійної діяльності

Складовою педагогічною майстерності вчителя є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення — привабливим; створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. Видатний педагог А.С.Макаренко наголошував, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість.

Відомий актор К.С. Станіславський вважав, що мовлення — та ж музика, ті ж співи. Він застерігав: голос повинен звучати мелодійно, а не стукати словом, як горохом об дошку.

Мовлення вчителя реалізується у двох різновидах — у монолозі і в діалозі. Форми цього мовлення різноманітні. Найбільше вживаними є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності школярів). Діалогічне мовлення вчителя широко представлене в різного роду бесідах з учнями, що будуються у вигляді запитань і відповідей.

Аналізуючи мовлення педагога, нерідко використовують вислів „комунікативна поведінка";. Під нею розуміють не просто процес говоріння, повідомлення чогось, а таку організацію мовлення й

 

Відповідної до нього невербальної поведінки вчителя, яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, характер взаємин між учителями та учнями, стиль їхньої діяльності [11; 10; 6].

Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані.

Слід знати, що в пам'яті учнів після зустрічі з учителем залишається не тільки пізнавальна інформація, яку він повідомив, а й та атмосфера, якою супроводжувалося їхнє спілкування. Учні зберігають враження від зустрічі з педагогом, пам'ять про його погляд, інтонацію, тональність мовлення, спосіб реагувати на поведінку його вихованців.

Тому рівень майстерності мовленнєвої діяльності визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки. На думку визнаних майстрів слова {письменників, державних діячів) гарне мовлення характеризують такі ознаки:

- правильність, тобто відповідність мовлення літературно- мовленнєвим нормам. Д.І. Писарєв писав: „Неправильне використання слів призводить до помилок у сфері думки і потім у практиці життя";

- точність мовлення, тобто відповідність думкам мовця;

- ясність мовлення, тобто її доступність розумінню слухаючого (так, Квінтіліан, римський вчитель красномовності, писав: „Говори так, щоб тебе не можна було не зрозуміти");

- логічність мовлення, тобто її відповідність законам логіки;

- простота мовлення, тобто її природність;

- багатство мовлення, тобто різноманітність мовних засобів;

- чистота мовлення, тобто викорінення із неї нелітературних, жаргонних, вульгарних, іноземних слів;

 

— виразність мовлення — це відсутність словесних штампів, маса відтінків думки, багатство інтонацій, художня образність.