Рецепція римського приватного права

Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культу­рі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху, або як сприйняття однієї культури іншою.

Для правознавців рецепція полягає у впливі якогось пра­ва на менш розвинену правову систему, яка знаходиться на етапі формування. Стародавній Рим на початку виникнення цивільного права здійснив рецепцію грецького права, що допомогло римлянам створити Закони XII таблиць. Але римське приватне право згодом стало предметом не­одноразових рецепцій, здійснених наступними цивілізаціями.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить близьке до категорії «правова акультурація», під якою розуміють прищеплювання однієї правової системи до іншої. Однак, на відмі­ну від акультурації, обмеженої якимось од­ним інститутом чи навіть нормою, рецепція є глобальним явищем, таким, скажімо, як Цивільний Кодекс Наполеона, під впливом положень якого протягом ХІХ ст. виникали подібні зводи цивільного права у ряді країн Європи.

Рецепцію слід відрізняти від реставрації, під якою розуміється відновлення якогось явища до первинного вигляду. Це поняття вживається, скажімо, для позначення тих політичних режимів, встановлення яких демонструє спробу повернення до державного устрою, який існував свого часу і був повалений революцією. Відомі, наприклад, реставрація Стюартів у Англії та реставрація Бурбонів у Франції. Так само реставруються певні політичні режими початку минулого століття у пострадянських державах. Зовні категорії рецепція і реставрація вельми близькі, але мета рецепції – створення на існуючій базі чогось нового у галузі права. Реставрація ж має зводитися до відновлення якогось явища до первинного вигляду, без змін або доповнень, що у будівництві «нових–старих» політичних режимів неможливо.

З урахуванням сказаного рецепція римського права може бути визначена як його відродження, сприйняття духу, головних принципів і положень на новому витку розвитку подальших цивілізацій. Рецепція римського права у феодальній і буржуазній Європі є відновленням дії, відбором, переробкою, засвоєнням його сутності.

Оскільки рецепція римського права є поняттям не одновимірним, вона має відбуватися в різних формах і видах, а саме: 1) вивчення в навчальних закладах як юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правознавців; 2) поширення римського права як надбання світової культури; 3) дослідження і коментування римських юридичних джерел; 4) безпосереднє вживання норм і положень римського права; 5) використання норм римського права як зразка під час створення нормативних актів; 6) використання римської методики створення нормативних актів і практики їх реалізації; 7) використання засад, принципів і категорій римського права.

Слід розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї римського права, окремі його положення в основному рецептуються опосередковано, шля­хом запозичення з законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторин­на» або «похідна» рецепція). Рецепція може бути також не тільки явною, але і прихованою, що притаманно країнам, де існувала або існує соціалістична система права.

Ареал рецепції римського права охоплює всю європейську цивілізацію. Романісти вирізняють три типи рецепції: 1) візантійський; 2) англо-саксонський; 3) західноєвропейський континентальний.

Візантійський тип рецепції був заснований на чітко встановлених ідеологічних положеннях і проводився «за ініціативою згори», проявленою свого часу Юстиніаном. При цьому рецепція не відпо­відала потребам ромейського суспільства, яке переходило від рабовласництва до феодалізму. Щоправда ромеям з числа аристократів, що служили Юстиніану, потрібні були зразки для спадкування маєтностей. Для цього типу рецепції характерні ретельна систематизація досягнень римського права, обмежена філософська підстави рецепції, яка зводилася до впливу на цей процес православного християнства, організація профінансованих державою системних дослідницьких робіт у вказаній галузі життя ромейського суспільства, обмеження в просторі процесу рецепції, створення єдиного кодифікованого акту, який діяв майже дев’ять століть до завоювання Константинополя турками.

Західноєвропейський континентальний тип рецепції засновувався на плюралізмі політичних та правових ду­мок, причому під рецепцію була підведена міцна теоретична основа (глосатори, коментатори, філологічна, історична тощо школи). Філософським базисом цієї рецепції стали вчення про природне право, цивільне суспільство, правову державу і т.ін. До того ж рецепція у цьому ареалі стала результатом компромісу різних політичних, економічних і соці­альних сил. Відбувалася вона «знизу», відповідно до невідкладних потреб торгового обігу, природних для його «регулювальників» – купців і мануфактуристів доби Середньовіччя, які стали провісниками майбутньої буржуазної цивілізації.

Англосаксонський тип рецепції є просто парадоксальним, адже багато правознавців упевнені, що Англія уникнула рецепції римського права, створивши специфічну систему права, якій досягнення римської цивілізації були непотрібні. Однак у солідних підручниках з історії держави і права завжди вказується, що англійські учені серед видів права, що переважають в їх державі (загальне, комунальне, звичаєве, статутне, право справедливості, міжнародне право, комерційне і канонічне право) називають також римське приватне право. Це так хоча б з огляду на те що його вивчення студентами забезпечує формування у них юридичного світогляду. Англійським юристам римське право потрібне для вироблення правильного підходу до правотворчості, для створення норм позитивного права. Врешті-решт можна стверджувати, що без рецепції римського приватного права у Європі не існували б демократичні і правові держави, пересічні громадяни яких «обожнюють» приватну власність.