Психологічне забезпечення і соціально-педагогічний супровід інклюзивної освітиЗ урахуванням основних тенденцій в освіті визначаються пріоритетні напрями розбудови психологічної служби та окреслюються напрями діяльності, які потребують підвищеної професійної уваги. До таких питань відноситься психологічне забезпечення і соціально-педагогічний супровід інклюзивної освіти. Шляхи впровадження інклюзивної освіти визначені у змісті Концепції розвитку інклюзивної освіти (затвердженої наказом МОН України від 01.10.2010 р. № 912) в частині навчально-методичного забезпечення освітнього процесу передбачають реалізацію корекційно-розвиткової складової особистісно-орієнтованого навчального плану в умовах інклюзивного навчання. Зміст та основні завдання участі психологічної служби системи освіти у питаннях впровадження інклюзивної освіти визначена у низці відомчих документів: 1. План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки (затверджений наказом МОН України від 11.09.2009р. № 855) 2. Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах (затвердженого наказом МОН України від 09.12.2010 р. №1224) 3. Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872) 4. План заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2012 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.09.2012 року № 1482) Основна місія соціального педагога по роботі з дітьми з особливими освітніми потребами полягає у прилаштуванні освітнього середовища до потреб дитини. Основна мета – забезпечення соціальних потреб дитини з урахуванням її особливостей та можливостей. Практичний психолог в інклюзивному середовищі формує психологічну готовність учасників навчально-виховного процесу (учнів, батьків, вчителів, представників адміністрації) до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами. Психофізіологічні особливості такої дитини, рівень її розвитку, потенційні можливості щодо опанування знаннями визначаються основними індикаторами, які беруться до уваги при розробці індивідуального плану розвитку. Такий план є динамічним і відображає основні завдання стосовно розвитку дитини, її досягнення, перспективи. До виконання плану долучаються педагоги, батьки, асистенти, профільні спеціалісти. Практичний психолог в свою чергу координує діяльність, визначає напрями, коригує хід виконання плану. З іншого боку психолог працює безпосередньо з дитиною, котра має особливості психофізичного розвитку, щодо збереження її здоров’я, пошуку та реалізації траєкторії оптимального розвитку, формування позитивної мотивації та стимулювання інтенцій до розвитку. Актуальним залишається питання застосування психодіагностичного інструментарію і корекційних програм у роботі з вказаною категорією дітей. Щодо першого, то очевидним є прилаштування інструментарію (стимулів) відносно можливостей дитини та критичного вибору методик, які дозволяють використати потенціал дитини (наприклад: для слабозорої дитини малюнки (методикака "4-й зайвий") повинні бути контрастнішими та більшими за розміром, для дитини зі спастикою кінцівок необхідно домовитися про сигнали, які говорять про відповідність чи невідповідність вибору (методика "Дошка Сегена" тощо). Таким чином психолог приймає рішення (за погодженням з працівниками ПМПК або центру психологічної служби системи освіти) які методики включити до діагностичної батареї з метою окреслення психологічного портрету дитини та визначення плану її розвитку. З урахуванням вади розвитку та потенційних можливостей дитини організовується і психокорекційна робота. Більшість дітей з особливими освітніми потребами можуть бути долучені до роботи в корекційній групі. Однак психологу необхідно заздалегідь оцінити і продумати альтернативні вправи, виконанню яких не перешкоджає дефект розвитку. Однак, коли мова йде про корекцію чи розвиток окремих пізнавальних процесів краще організовувати індивідуальні заняття. Результати діагностичної роботи слугують орієнтирами для роботи психолога, педагогів, батьків і самої дитини. Водночас ступінь інтегрованості дитини в освітнє середовище є індикатором ефективності і адекватності психокорекційного впливу. В узагальненому вигляді основні види робіт практичного психолога і соціального педагога,можна визначити так: 1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіда з представниками ПМПК. 2. Бесіда з дитиною і батьками. Визначення можливостей дитини. 3. Оцінка освітнього середовища відповідно до потреб і можливостей дитини, організація відповідних змін. 4. Діагностика особистісних особливостей дитини. 5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми (навчальної програми і програми розвитку). 6. Проведення зустрічі з батьками і учнями класу (школи), педагогами з метою формування психологічної готовності до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами. 7. Проведення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування особистості. 8. Відстеження соціально-психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі. 9. Сприяння соціальній інтеграції дитини: залучення до позакласної і позашкільної діяльність. 10. Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості дитини, корекція відповідних індивідуальних програм, планів.
|
