Відмова представника від вчинення дій, передбачених довіреністю

1. Правовідносини представництва можуть бути припинені не тільки у зв'язку із скасуванням довіреності особою, яку представляють, а й внаслідок відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером даної угоди. Відмова від цього права є недійсною. Проте представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи Іншим особам (ч.З ст.250 ЦК).

Відмова від вчинення дій, які були передбачені у довіреності,

має юридичне значення для того, кого представляють, і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Тому представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, що були визначені довіреністю.

2. Частина 4 ст.250 ЦК передбачає санкції за порушення вимої про дотримання порядку відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Зокрема, представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимоги про негайне повідомлення того, кого він представляє, про таку відмову, а також у випадках, коли він відмовився від вчинення дій, визначених довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Відшкодування збитків у цьому випадку відбувається відповідно до ви- мог ст.22 ЦК, а моральна шкода може бути відшкодована на засадах, встановлених ст.23 ЦК.

Розділ

СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Глава 18 Визначення та обчислення строків

1. Поняття і визначення строку та терміну

1. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.

Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм. У ЦК крім норм, шо регулюють дію позовної давності, містяться загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права.

Строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку).

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають у собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують уже об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерва), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або відповідач (п.4.1 ст.263 ЦК); вчинення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст.264 ЦК), тощо. Суд за наявності поважних причин пропущення строку позовної давності може відновити цей строк і захистити порушене право (ч.5 ст.267 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здій-

снення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не посідають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропушення строку позовної давності спричиняє відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позову до відповідача про захист порушеного права.

2. В українській правовій термінології поряд з поняттям "строк",що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад рік, місяць), часто вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певнаподія, шо має неодмінно настати. Тому ЦК окремо визначає поняття "строк" і "термін". Відповідно до ст.251 ЦК строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія абоподія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днямичи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміномже визнається момент у часі, Із настанням якого пов'язана певнадія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

3. Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групу-¹ються за різними критеріями.

1) За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються:

а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усьогожиття автора і 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора);

б) адміністративним актом (наприклад, місячним планом перевезення вантажів визначається строк дії зобов'язання залізниці знадання перевізних засобів, а вантажовідправника — з пред'явлення вантажів до перевезения протягом календарного місяця);

в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певногороку);

г) рішенням суду (наприклад, за рішенням суду дається відстрочення виселення наймача з жилої площі на 3 місяці).

2) За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не піддягають зміні за угодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності), і диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад строки в орендних відносинах).

3) За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремимиперіодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад,річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу умежах загального строку.

У літературі наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені І невизначєні, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві тощо).

4. Загальне значення для всіх Інститутів цивільного права має визначення строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінченням періоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями І годинами. Термін, встановлений законом, Іншими правовими актами, правочином (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов'язково має настати, або моментом витребування кредитора. Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний самостійно або водночас з іншими.

Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. Наприклад, у договорах на виконання обчислювальних робіт строки подання замовником виконавцеві вихідних документів визначаються не тільки календарними датами, а й годинами.

Досить поширеним способом визначення строку у законодавстві і на практиці є встановлення періодів часу, які обчислюються роками, місяцями, тижнями, днями й годинами. При цьому початковий і кінцевий моменти періоду можуть приурочуватися до певної календарної дати або події, яка обов'язково має настати. Наприклад, сторони обумовили, що договір підряду діє з 1 січня по 31 грудня такого-то року.

Іноді строк або термін визначається вказівкою на подію, яка обов'язково має настати. За часову категорію може бути взято подію, настання якої є неминучим, на відміну від події, що використовується при укладенні умовних правочинів (можливість настання події тут може бути ймовірною). Так, обов'язок щодо поповнення неподаних перевізних засобів на внутрішньому водному (річковому) транспорті обмежений рамками навігаційного періоду. І хоч відкриття й закриття навігації у конкретному водному басейні здійснюються за розпорядженнями (наказами) органів управління відповідним транспортом, настання і закінчення навігаційного періо-

ду до певної дати передбачити наперед неможливо, оскільки це залежить від погодних умов у даному періоді.

Нарешті, термін виконання зобов'язання може бути визначений моментом витребування кредитора. Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК боржник має виконати зобов'язання у 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. У законі або договорі можуть бути передбачені й інші строки і порядок виконання зобов'язання за витребуванням кредитора. Так, у договорі можна передбачити поставку продукції на вимогу покупця. У цьому разі поставка здійснюється на основі замовлень, поданих покупцем з виникненням його потреб у товарах, а в договорі зазначаються порядок І строки подання І виконання таких замовлень.