Право на відмову від прийняття спадщини

1. Спадкоємець може як прийняти спадщину, так і відмовитися ^ВІД її прийняття (ст.1273 ЦК). Зробити це він може протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Якщо спадкоємець виражає бажання відмовитися від спадщини, він зобов'язаний подати заяву про відмову від спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, яким вважається місце останнього проживання спадкодавця або, якщо не можна встановити останнє місце проживання спадкодавця, — місце знаходження Успадкованого майна або більшої його частини (ст. 1221 ЦК).

Якщо цивільна дієздатність особи обмежена, то вона може подавати заяву про відмову від спадщини лише за згодою піклувальника, якого призначив їй суд, а також за згодою органу опіки.

Неповнолітня особа віком з 14 до 18 років може відмовитися від спадщини за згодою батьків і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун, які вважають, що прийняття спадщини суперечить інтересам малолітньої, недієздатної особи, можуть відмовитися від спадщини лише з дозволу органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування приймає рішення, розглянувши заяву про згоду на відмову від спадщини, враховуючи при цьому, чи не буде відмова від спадщини порушувати інтереси неповнолітньої або недієздатної особи.

Слід мати на увазі, що відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Не можна відмовитися від спадкування з тією, наприклад, умовою, що спадщина буде надалі прийнята, якщо будуть погашені чи прощені борги спадкодавця.

2. Якщо у спадкоємця (батьків, усиновлювачів, опікунів малолітньої особи, опікунів недієздатної особи) протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини зміниться позиція щодо прийняття спадщини, то він (або його представники за законом) може відкликати заяву про відмову від спадщини та у встановленому порядку (ст. 1269 ЦК) подати заяву про прийняття спадщини. Згода органу опіки та піклування для відкликання такої заяви батьками, усинов-лювачами, опікунами малолітньої особи, опікунами недієздатної особи не потрібна.

Відмова від прийняття спадщини може бути "безадресною", а може бути вчинена на користь іншого спадкоємця.

При цьому згідно з правилами ст. 1274 ЦК адресат визначається залежно від того, хто вчиняє відмову від спадщини. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом — на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. При цьому, як випливає з тексту вказаної норми, спадкоємець за заповітом не може відмовитися на користь спадкоємця за законом. Його відмова від спадщини, якщо інших спадкоємців за заповітом немає, може бути, очевидно, лише "безадресною". Подальша доля спадщини вирішується відповідно до положень ЦК про спадкування за законом.

Варто також звернути увагу на те, що відмова від прийняття спадщини може бути лише на користь інших спадкоємців (чи то за заповітом, чи за законом). Це пояснюється тим, що спадкоємець, який відмовляється від прийняття спадщиною, розпоряджається лише своїм правом на спадкування, але не спадщиною, і тому не може передати спадкове майно будь-якій іншій особі на свій розсуд. Основною підставою для одержання спадщини при спадкуванні за заповітом спадкоємцями є і залишається воля спадкодавця, ш° склав заповіт. Це визначається і в обмеженні права спадкоємця обирати адресата для відмови на його користь від спадщини.

3. Визначальною є воля заповідача й у тих випадках, коли він підпризначив спадкоємця. Оскільки він бажав бачити спадкоємцем як не одну, то іншу особу, то й спадкоємець за заповітом, шо бажає відмовитися від спадщини, може відмовитися лише на користь підпризначеного спадкоємця. Таке рішення зайвий раз підкреслює значення заповіту, що є вираженням волі спадкодавця. 854

Слід враховувати також обмеження щодо відмови від спадщини неповнолітніми, обмежено дієздатними або недієздатними особами. Вони полягають у тому, що відмова від спадщини може бути проведена з врахуванням правил чч.2—4 ст. 1273 ЦК щодо отримання згоди на відмову відповідних осіб та органів.

Прийняття "адресатом" спадщини, від якої спадкоємець відмовився на його користь, є його правом, а не обов'язком. Тому спадкоємець, на користь якого відбулася відмова від спадщини, має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Оскільки відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця є одностороннім правочином, вона має відповідати усім вимогам, що висуваються до правочинів. Тобто заява повинна бути зроблена особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення відмови. Відмова не може бути визнана дійсною, якщо вчинена під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини (ст.ст.225, 229—231, 233 ЦК). Якщо вказані вимоги порушені, то відмова від прийняття спадщини судом визнається недійсною. Після цього спадкоємець має вирішити: буде він приймати спадщину чи відмовиться від неї без вказівки "адресата" або на користь іншої особи.

4. Правові наслідки "безадресної" відмови від спадщини встановлені ст. 1275 ЦК, котра передбачає низку ситуацій: відмову від спадщини спадкоємця за заповітом, відмову від спадщини спадкоємця за законом тощо.

Загальним правилом є положення, згідно з яким частка успадкованого майна, що належить спадкоємцям, може бути збільшена за рахунок частки спадкоємця, котрий відмовився від прийняття спадщини.

Водночас це загальне правило, будучи конкретизованим стосовно випадків відмови від прийняття спадщини спадкоємця за заповітом або спадкоємця за законом, відображає тенденцію, властиву для регулювання відносин "адресної" відмови від спадщини: відмова від спадщини спадкоємця за заповітом відбувається на користь інших спадкоємців за заповітом, спадкоємця за законом — на користь інших спадкоємців за законом.

Отже, згідно з цією тенденцією у випадку відмови від прийняття спадщини одного із спадкоємців за заповітом частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Втім відмова від спадщини одного із спадкоємців за заповітом може приносити для інших спадкоємців за заповітом не лише прибутки, а й обтяження. Зокрема, якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ (ст.ст. 1237—1239 ЦК), обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, що має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

:І|

дування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, одержаного ним у спадщину (ст. 1231 ЦК).

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою нотаріусом за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідними органами місцевого самоврядування. Охорона спадкового майна триває від моменту, коли стало відомо про відсутність спадкоємців, неприйняття ними спадщини або усунення від спадщини, і до визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність органів місцевого самоврядування (ст.1283 ЦК).