Chapter 2

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 482

На завершення, наголосимо, що «Словарь живого

великорусского языка» відомого російського мовознавця

Володимира Івановича Даля, створений більше ніж 140

років тому, не розкриває етимології слів «історія»,

«історик», подаючи лише загальне тлумачення:

«История–бытописание, дееписание, бытословие, деи,

описание происшествий, повесть о событиях, о быте и

жизни народов… Историк– писатель по истории,

учёный по этой науке, бытописатель, дееписатель или

бытослов….»

(В.И.Даль «Толковый словарь русского языка» Москва,

«ЭКСМО», 2006, с.300 ).

Можливо, досліднику вдалось розкрити повніше

етимологію слова «старик»?

«Старик - …старый человек, поживший уже за полвека.

Стариков с тягла спускают в 60 лет…» ( там само, с.621 )

Як бачимо, хоча і існує певний взаємозв’язок етимології

слова «старик» з віком людини, та все ж , тлумачення

цього слова приховане від допитливого дослідника –

В.І.Даля.

Пояснимо, що «спускать стариков с тягла» означало

« відправити старшу людину на відпочинок»,

« позбавити її тягла».

По французьки - « надати «пенсіон»»

(надати відпочинок).

Про правильне ототожнення етимології слова «історія» з

словом «старік», як «розповіді, яку можуть розповісти

тільки старші за віком люди» – «старіки», може

свідчити і переклад розмови Солона з єгипетським

жерцем міста Саіс – Сонхісом: «Ах, Солон, Солон!

Вы эллины, вечно остаётесь детьми, и нет среди

эллинов старца ! »

« Почему так ты говориш?» - спросил Солон.

« Вы все юны умом, - ответил тот, - ибо умы ваши не

сохраняют в себе никакого предания, искони

переходившего из рода в род, и никакого учения,

поседевшего от времени».

( Т.Н.Дроздова, Э.Т.Юркина « В поисках образа

Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.288, ).

Коли була завершена третя частина роботи – «Атланти і

Атлантида» ( червень 2008 р.), автору пощастило

придбати у книгарні «Академкниги» цікаву працю

казахського дослідника-тюрколога Олжаса

Сулейменова «Мова письма».

( «Мова письма – погляд в доісторію – про походження

писемности і мови малого людства», К., 2006 )

В цій праці ми відшукали кілька десятків слів, етимологія

яких була визначена нами самостійно, але, враховуючи

те, що визначення, яке подає Олжас Сулейменов, не

завжди збігалось з нашим, або висновки здавались не

цілком переконливими, автор вимушений був

повернутись до розгляду таких слів, зробивши

посилання на зазначену працю казахського дослідника.

Олжас Сулейменов пише:

«Для еллінів античність розпочиналася з Вавилону.

Культ знака istor був настільки вражаючим у давньому

світі, що звід тлумачень його – міфів про діяння богів

отримав власну загальну назву – Історія .

( Системна втрата початкового голосного в германських

аргументується формою англійського story– історія,

оповідання, розповідь, легенда. )

Про зв’язки давньоєгипетської цивілізації з

передньоазійськими мало відомо. І нічого поки що

невідомо про рішучий вплив вавилонських культів і

священних знаків на культуру країни Нілу»

( Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в

доісторію – про походження писемности і мови малого

людства», К., 2006, с.304 )

Розповіді, оповідання, легенди могли розповісти лише

storyкі ( «старі» ) члени роду. В усіх сучасних

європейських мовах ( в тому числі – в німецькій,

англійській, італійській, грецькій, російській,

французькій, … ) словоιστορια є давнім

запозиченням з хаттської мови, через посередництво

грецької, а пізніше – латинської мов.

Долучення голосного «і» відбулось завдячуючи

шумерам ( тюркам ) !

Розповіді, оповідання, легенди розповідали живі люди

( «stariki» ), а не небесні зорі («istr» , «istra» ), хоча,

інколи українці і знаходять час «слухати» небо,

вдивляючись у вечірнє зоряне небо ( особливо у серпні

місяці ! ).

hatta (ghatta) ( фортеця) хата( хатина, хатка, хатуся )- будинок українця.

Дім ( російське - Дом ) - шумерське слово.

Будинокпоходить від аккадського слова “ Bit ”

(будинок).

Халупа,Халабуда –від назви дерева “ Халла”,

яке згадується у Біблії. Поєднання аккадського «bit»

з єврейським «halla» утворює слово «халабуда»

( будинок з дерева «халла» ).

Хата - від хаттського слова – “ Хатта ”.

Хибара– від хеттського “ hippara ” ( поселення )

// ( В. В. Иванов “Хеттский язык”, М.1963, с.102 ).

Як бачимо наші пращури, контактуючи з сусідніми народами, вживали всі наведені назви помешкання.

Це підтверджується і тим, що всі слова і сьогодні

широко використовуються в українській мові.

В німецькій мові існує хаттське запозичення :

“Hutte”, “Kate” ( хата ) та “Gatte”(господар), “Gattin”

(господиня,дружина),“Gottin“(богиня).

. Останнє cлово відповідає хаттському

слову – “Chattum”( дружина царя Хатти, господиня

держави ). В уйгурській мові “ катун “ ( “ хатун “ )

означає “ господиня “ ( В.М. Насилов « Древне-

уйгурский язык» - М., 1963, с.14 ).

Близьке за змістом ім”я хеттської богині –

Хатепінус, та ім”я одного з правителів Хеттської

держави – “ Хаттусиліс “.

Слово «хата» потрапило, у сиву давнину, до

Єгипту. Це не є звичайне запозичення.

Слово “хата” було принесене до Єгипту хатто-

шумерами, яких грецький філософ Платон називає

“атлантами”.

Дослідники вказують , що ім”я однієї з найбільш

шанованих богинь Єгипту, богині неба – Хатхор

( Хат-Хара ) означає: « Дом Хора »

( Пьер Монтэ « Египет Рамсесов», М., 1989, с.359;

“ Египет: Боги и герои “ Тверь, 1995, с. 52 ).

Це вказує, що слово “ Хат” і є тим “ Домом”

( Хатою )Гора , а саме значення цього давнього

слова, у сучасному вимірі, є суто українським.

Отже, було привнесене у давній Єгипет нашими

пращурами – хатто-шумерами.

В топонімії Хеттської держави зустрічаємо назви

поселень: «Хатарса», «Хатена», «Хатина», «Хаткара»,

«Хатти», «Хатуса», «Хатенцува».

(«Переднеазийский сборник» ( вопросы хеттологии и

хурритологии ) М., 1961 ; В.Н.Хачатрян «Восточные

провинции Хеттской империи» ( вопросы топонимики ),

Ереван, 1976, с.176 )

Етимологія цих назв є зрозумілою: «фортеця», «мала

фортеця», «чорна фортеця», «фортеця»…

Назви «Хатенцува», «Хатарса» вказують, що те

«цува» і «арса» є, самостійними словами

, можливо, назвами тих фортець !

Значення слова “ Хатта “ знаходимо на просторах

Східного Сибіру (Якутія), воно присутнє і у назві всім

відомої країни – Китаю. “ Катай “ ( Х(К) - ата – (й ) )

означає у тюркських мовах - “ фортеця “.

Отже “ Хатта “ – “ фортеця “, як тут не згадати

лувійський вислів “ Мой дом – моя крепость “.

Не буде помилкою, якщо ми відзначимо, що зважуючи

на етимологію слова «хата» , на існування тисячі

таких помешкань по всій сучасній Україні, нашу

державу по праву можна називати « Країною тисячі

фортець» ! Завдячуючи нашим далеким пращурам це

слово потрапило і до давнього Єгипту…

Це ще один доказ того, що історія хатто-шумерів

дотикалася до історії давньої єгипетської цивілізації.

Автор спробує у цій роботі довести, на беззаперечних

фактах, що наші пращури суттєво впливали на історію

давньої єгипетської держави.

Відомий український філолог К. Тищенко вказує:

« Пізнім місцевим запозиченням з іранських говірок є

українське слово хата. О. Трубачов визнає «старі

зв’язки південносхіднослов'янської, власне –

української з іранською» і пояснює укр. хата

«як запозичення з пізньоскіфсько-сарматського *хаta <

ір. * kata-, пор. авест. kata «кімната, комора, льох»

( у т.ч. - як тимчасове місце зберігання тіл померлих )

(Bartholomae )». Нагадавши про перехід к- > х- в

осетинській та інших іранських мовах, О.Трубачов

підкреслює, що «неуважність до цієї деталі історичної

фонетики іранських мов негативно позначилася на

етимологізації українського слова». Так, М. Фасмер,

Ф. Славський та інші «лише на підставі цієї

діахронічної відмінности відмовляються від прямого

зближення укр. хата з ір. kata- і висувають

малоймовірну версію про давньомадярське джерело.

Наведені щойно зауваження роблять етимологію укр.

хата < ір. * kata- вільною від сумнівів. Цікава, між

іншим, семантична спадковість, яка існує між укр. хата

«мазанка, землянка», діалектно ( Поділля) – «могила

на кладовищі» та іранським, напр. авест. kata-

«кімната, льох, тимчасове місце зберігання мертвих

тіл, морг». (…) З іраністичного погляду [слово хата]

відображає вторинну, місцеву іранську форму *хаta <

* kata-, а з погляду порівняльно-історичної граматики

слов'янських мов укр. хата було запозичене тоді, коли

іншомовне авже могло відображатися у вигляді ау слов'янських діалектах» ( Трубачев 2003, 42 ). Крапка над іполягає в тому, що «місцева іранська» форма опинилася лише у тому «місцевому слов'янському» діалекті, який виявився протоукраїнським…»

( Костянтин Тищенко «Етномовна історія прадавньої України», Київ, 2008, «Аквілон-Плюс», с.71-72 ).

Ми вважаємо, що слово «хата» в українській мові не є запозиченням з іранського kata-.

Хатти, як одне з арійських племен, поряд з іншими аріями, вживали це слово, як слово власного гатунку.

Це слово визначає добіблійний народ «Хатти»,

за назвою його місця проживання – міста «Хаттуса»

( «Хаттусас» ). Це місто- держава згадується у Малій Азії, в 23 - 18 ст. до н. е., тобто, далеко до часів проникнення скіфів та сарматів на терени Малої Азії (8-7 ст. до н.е.). З втратою своєї столиці – Хаттусас, хетти ( разом з хаттами…) засновують нову столицю на теренах північної Сірії , називаючи її – «Хаттина». Все це впевнює нас у правильності своїх міркувань. Таким чином, спочатку слово «хатта», визначало місце проживання наших далеких пращурів, у значенні «міста-фортеці». У пізніші часи, далекі нащадки хаттів – українці, визначають цим словом «місце свого власного проживання» ( будинок, дім ). Запрошуючи до свого помешкання наші пращури казали:

«Прошу до моєї хатти», «Це моя хатта», що у давні часи мало означати «Прошу до моєї фортеці», «Це моя фортеця».

В такому розумінні слова, і зараз можна почути висловлювання «мій дім- моя фортеця».

kusata- кусата (викуп за в українців існує звичай кусати весільний хліб

наречену) 182 ** (коровай). Автор звернув увагу, що у німецькій мові, у

якій є багато хаттських запозичень, існують подібні

слова: “kuss” ( поцілунок ), “ kussen” ( цілувати ).

Вони за змістом можуть відповідати певним

весільним діям ( поцілунок короваю, перед тим, як

його покуштувати – “відкусити”, або – поцілунок

нареченої... Таким чином, «кусати» означало

отримувати викуп.