Chapter 59

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 497

zuh – жух (одяг) с. 50***** ко-жух (одяг). Шумерське слово “ kuh - zuh”

визначало одяг (zuh) з риби ( kuh ), тобто з її

шкіри (луски !). Існує багато Вавілонських

(аккадських) зображень Богів у такому одязі.

zuhpan– жухпан жупан – кожух. Можливо давнє значення: “ одяг

слово введене автором у якому ходили на збори “панкус” – “ панський

у цей “словничок” самостійно, на одяг ”.

основі власних міркувань.

kuwanna – мідь с.170******** коваль, від - кувати ( метал ), ковкий,

кований, кувальний.

Гіндвін Леонід Олександрович згадує країну

в південно-західній частині центральної

Анатолії – Kuwalija, при цьому дослідник

порівнює цю назву з хеттською ономастичною

основою « неизвестного значения » Kuwaв

словах: Kuwatalla, Kuwanni. ( Гиндвин Л.А.

« Язык древнейшего населения юга

Балканского полуострова» М.,1967, с.76. )

Порівняйте болгарські слова “ кова” ( кувати,

підковувати ), “ ковач “ ( коваль ),

“ ковачниця “ ( кузня ).

alipu, alepu – слово с.150********* лепет, лепетати язиком (говорити),

лепетання, наклеп, клепати, наклепник,

щелепа, леміш ( «ле» - язик, «міш»- те, що

«розмішує» ).

karam(u), le-karam, кераміка – обпечений у вогні глиняний посуд,

es-karam – посуд с.63********* тобто - керамічний посуд.

Es- karam – можливо- “ посуд для їжі ”, де

«es» - українське - їжа(їсти),

німецьке «essen» - ( їсти, їжа ), литовське –

«esti» ( їсти ).

Про те, що слово «essen» потрапило до

німців, як запозичення, з мови хатто-шумерів,

свідчить існування суто німецького

відповідника – «speise» (їжа ).

«Le– karam» - можливо - “посуд для напоїв ”,

де «Le» - те, що п”ється (лакається), від

“лакати” – пити. «Керамій» з грецької мови

означає « посудина».

salep – шалеп (розмовляти) с.150- щелепа (частина черепа, де

151********** розміщується ротова порожнина);

лепетати, лепет, наклеп, наклепник.

suva – сува ( cтавити, встановлювати, висувати, сувати, посунути, висуванець,.

саджати ) с.43,с.77 ********* засув, сувало. ( дивись «stib» ). Наявність у

давніх клинописних текстах таких означень, як

«stib» і «suva», очевидно, вказує на різний тип

«дверей» у помешканні шумерів («stib») та

хаттів(«suva»).

В одних, вхід у приміщення «заstibувався», у

інших – «заsuvaвся» ! ! !

Казахський дослідник Олжас Сулейменов в

своїй роботі демонструє житло шумерів, яке

має вигляд юрти. Таким чином, вхід в таке

помешкання дійсно «заstibувався».

Це є ще одним з свідчень того, що шумери

були тюркським народом.

( Олжас Сулейменов «Мова письма – погляд в

доісторію – про походження писемности і мови

малого людства», К., 2006 )

tesha – теша (сон) с.16 *********** тиша, тихо (відсутність звуків)

sivatt – сіват – (святковий день) свято – ( siva-tо ) - день відпочинку,

с.124*********сьомий день тижня – сучасна «неділя»,

а в наш час « будь-який день, вільний від

громадської праці ». Значення слова «siva» є

зрозумілим . Воно визначає день відпочинку, як

«щасливий день». Це давнє слово збереглось в

імені одного з верховних богів індуістської

міфології – «Шива» ( давн. інд. Çiva ) «благой»,

«приносящий счастье».

Таким чином, отримуємо зрозуміле всім

значення «siva-tо», яке має визначення

«щастя то [є]» ( «то щасливий день»).

( «Мифы народов мира» Т.2, М., 1992, с.642 )

Дякую- слово введене автором дяка,> подяка, > дякувати, > дяк.

у цей “словничок” самостійно, на Аналізуючи російський етимологічний словник,

основі власних міркувань. складений Галиною Павлівною Циганенко, ми звернули

увагу на етимологію російського слова «Спасибо».

«Спасибо – выражение благодарности,

признательности и т.п., то же, что «благодарю».

В русских словарях отмечается с нач. 18 в.

Развилось из др.-русск. словосочетания спаси богь

, оба слова которого срослись, конечный слабый

гласный ьутратился, а вместе с ним отпал и

согласный г(ср. укр. устар. спасибіг >соврем. спасибі

«спасибо» ; звук і в этом слове развился из о

в закрытом слоге ). См. пасти »

( Г.П. Цыганенко « Этимологический словарь русского

языка», К., 1970, с.445 ).

В праукраїнському середовищі слово «біг», поруч з

формою «бог», вживалось цілком самостійно, де звук

«і» знаходився у слові «біг» з його першовитоків.

Слово «Біг», може трансформуватись у «Біж».

На мапі України знаходимо поселення «Біж»,

«Біжівка». В часи середньовіччя, між сучасними річками

Півд. Буг та Зах. Буг існувало поселення «Межибіж»,

яке нащадки шумерів (тюрків) – анти ( козаки)

називали - «Меджибіж». ( «ж» > «дж» ).

Отже, «бог», «буг» заміщується «бож», «біж».

Ми категорично не згодні з тезою що «звук і в этом

слове развился из о в закрытом слоге» російського

слова «спасибо».

Слово «біг» є невід'ємною і самостійною частиною

складного хатто-шумерського слова «бігме !»

( «бог знає» !, «бог бачить» ! ).

Як праросійське ( лувійське ! ) слово «спасибо»,

так і праукраїнське слово «спасибі», яке ми

визначаємо, як шумерську форму слова, є тотожніми

хаттському слову «дякую».

Це слово, вочевидь, відносилось до хаттських слів

релігійної термінології.

Воно часто вживалось на молитовних зібраннях у

хеттській державі, на нарадах – «панкусі» -

дорадчому органі хеттського царя.

Тільки цим можна пояснити сучасну подібність

литовського, та українського слова, як за фонетикою,

так і за значенням, що визначає вдячність – «дякую».

Про що ми вже писали на початку праці.

Литовці, як нащадки своїх далеких пращурів- хеттів,

запозичили це слово з хаттських релігійних молитов.

Жрець, який читав, чи співав, дяку богу називався

дяк.

З прийняттям нашими пращурами християнства,

добіблійна ( хаттська) посада дякпродовжує

існувати в українській мові їх далеких нащадків –

сучасних українців.

Треба визнати, що християнство спочатку

прийшло на українські землі. Пращури українців

( хатти – авхатти Геродота ! ) сприйняли цю віру

раніше пращурів росіян – лувійців ( с лувіан – суч.

слов'ян ). Тому, слово дяку російській мові є

запозиченням з мови наших пращурів – хаттів

( венедів ) !

Таким самим запозиченням воно є і в грецькій мові –

διαχος ( діякос ). Відділивши грецьке закінчення ος

(ос), отримуємо основу διαχ ( діяк), яка цілком

відповідає українському дяк.

Грецька мова має свій грецький відповідник –

ενχαριστω [ ефхарісто ] ( дякую ), що вказує на

запозичення церковної посади διαχος ( діякос ) з мови

народу хатти (венедів).

Лувійці, використовуючи запозичене ними слово –

дяк, долучали до нього вказівний займенник он,

який, у пізніші часи, злився у єдине слово - дякон

(диякон ).

Нагадаємо, що таких хаттських, та шумерських слів,

які відносились до групи слів релігійної термінології,

і були запозичені греками, ( через них – італиками )

євреями, іншими народами, знаходимо цілу низку:

«ангел», «Євангелія», «меса», «месія», «диякон»,

«історія» ( «історик» ), «Пасха» ( хеттське релігійне, а

отже, хаттське свято «Пасхулас» ), «субота»,

«сівато» («свято», «святий» ! – «щастя»,

«щасливий» ! ), «амінь» …

gurtas –гуртас (місце зібрання) гурт, гуртуватись, гуртом.

с.145** У німецькій мові це слово означає – “пояс”

( gurt, gurtel), як бачимо значення слова

близьке – “ той, що об’єднує “.

У німецькій мові це слово є запозиченням з

хаттської ( венедської ) мови.

згубити –слово введене автором згу – бити (“ згу “ ( мечем )+ бити ; “ мечем бити ” ).

у цей “словничок” самостійно, на Така назва зброї згадується у “Велесовій книзі”:

основі власних міркувань. “ Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити

смертну і на ворогів грядеш, і тих б”єш мечем

мовленим згу, і світлом мружиш очі...”

( Б.Яценко “Велесова книга – Легенди. Міти.

Думи. ” – Київ - 1995, с.112 ).

В “ Українському етимологічному словнику “

знаходимо давнє слово “ згукуватись”,

яке, на нашу думку, мало означати :

“ перекликатись ударами меча по щиту,чи

військовому металевому обладунку,воїна ” ;

згубник - “ той, який забирає життя мечем “ –

вбивця ;

згущати – “ ставати пліч-опліч” – “ меч до меча “ ;

згусток – “ кров на лезі “ меча , можливо

утворилось від «канавки» на мечі, для стоку крові;

згуртувати – “об’єднати… мечі ! ” (об’єднати свої

військові сили, збройно об’єднатись. );

згучатися – «злякатися», «злякатися… меча ! ».

Про те, що основа «згу» в давнину було окремим

словом, з визначенням «меч», свідчить обмежена

кількість слів ( 6 ! ! ! ) у сучасній українській мові.

Ця основа рішуче відрізняється від префіксів

«пере -», «при -», «під -», «від -»..., які широко

вживаються в сучасній українській мові.

ганьбити - слово введене автором гань( ган ) – бити ( “ганчіркою бити” - соромити ).

у цей “словничок” самостійно, на Сучасний український фразеологічний словник

основі власних міркувань. дає пояснення:” ганьбити – покривати ганьбою

( соромом, неславою ) “. Багато дослідників,

досліджуючи історію Хеттської держави, зазначають

шанобливе ставлення до жінок, та їх високий

суспільний стан. У багатьох релігійних обрядах

жінки приймали активну участь і очолювали їх.

Жінка – господиня користувалась повагою чоловіка.

Уявімо собі таку побутову ситуацію: жінка ганчіркою

лупцює свого чоловіка. Старий козарлюга не дуже

припирається, відчуваючи свою провину.

Для чоловіка - воїна найбільшим соромом було,

коли його “била ганчіркою” ( ганьбила ) жінка.

Нам здається, що це слово відносилось до групи

слів хаттської релігійної термінології, і пов’язане з

хеттськими ( отже – хаттськими ! ) ритуалами

«очищення воїнів» в яких приймали участь жінки,

можливо, старшого віку. Слово «Ганна», яке ми

знаємо, як українське жіноче імя, в хеттській мові

подається з визначенням «баба».

Таким чином, в ритуалі «очищення воїнів», щоб

позбавити його боягузтва, та надати сміливості,

мужності, приймали участь саме старі жінки.

Ця процедура, побиття воїна ганчіркою ( жіночим

знаряддям праці ) повинна була бути принизливою

для воїна, та викликати у нього сором.

Про існування подібних ритуалів «повернення

мужності», «військової присяги» свідчать хеттські

релігійні тексти ( А.Е. Наговицын «Магия хеттов»,

М., 2004, с.138-141, с.145-149 ).

Процитуємо деякі з текстів:

«Помошники жреца приносят утварь женщины,

прялку и зеркало, они ломают лук, и жрец говорит

так: « Разве не видите вы здесь женской утвари?

Её принесли для клятвенного обряда. Кто нарушит

эту клятву и кто принесёт зло царю, и царице, и

царевичам, того эти клятвы из мужчины пусть

превратят в женщину ! Пусть воины станут

женщинами, пусть они наденут на себя женские

одежды и покроют головы тканями ! (Б.В.)

Пусть они сломают свои луки и стрелы и разобьют

палицы, а в руки пусть возьмут прялки и

зеркала ! …». ( Там само, с.139-140 ).

В іншому тексті, жриця з країни Арцава промовляє:

«Я помещу зеркало и прялку в руки мужчины.

Он проходит под воротами. Когда он выйдет из

ворот, я возьму у него прочь зеркало и прялку.

Я дам ему лук и стрелы, и я ему скажу так:

«Смотри! Я взяла у тебя женственность и дала

тебе мужественность. Ты отбросил прочь пути

женщины, покажи теперь пути мужчины! »

( Там само, с.146 ).

Знаючи, що на території Хеттської держави,

релігійні ритуали відбувались за хаттською

(венедською) традицією, хаттською (венедською)

мовою, можна впевнено сказати, що слово

«ганьбити» є хаттського (венедського)

походження і входило до слів хаттської (венедської)

релігійної термінології.

різьбити- слово введене автором різь – бити ( бити по різцю, обробляючи каміння ),

у цей “словничок” самостійно, на різець, різ-кий ( камінь придатливий для обробки

основі власних міркувань. різцем.

сметанапродукт харчування, з яким хатти познайомились у

слово введене автором часи своєї “ малоазійської “ історії.

у цей “словничок” самостійно, на З ним хаттів познайомили мешканці сусідньої країни

основі власних міркувань. - Меттані. Таким чином, продукт харчування

“ с ( з ) – Меттані “ став називатись - “ сметана “.

Так само, кольорове непрозоре скло, яке застосовувалось у мозаїці, з острова Мальта, ми

називаємо “ смальта ”, а зернову культуру, що

перейняли від греків, – “ гречка “ ( грецька ).

Мовознавець І.Р. Вихованець вважає, що «грецька» рослина потрапила до східних слов’ян через греків:

« Версію підтверджує якоюсь мірою візантійський похід Святослава. Де вперше натрапили на рослину, то так і назвали… »

( І.Р. Вихованець «Таїни слова», К.,1990, с.47-48 ).

Асимільованих греків, які проживали в оточенні

хатто-шумерів, називали: “Грицьками”,

“Грициками”, так само, лувійці та греки називали

хатто-шумерів: “Антонами”, “Антиками”,

“Антипами”.....

сig – ціг ( цегла ) С.70** цегла, це(глина), це(глей). Це слово було

запозичене у хатто-шумерів німецькими племенами.

У німецькій мові зустрічаємо :dachziegel

( черепиця, де “dach”відповідає українському –

“дах”), ziegel ( цегла ), siegel ( печатка ).

Німецькі “zie”та“sie” відповідають хаттському

( українському ) “се” та шумерському - “це”.

Корінь той самий , трохи попсований – gel,

відповідає українському - гл (и), -гл (а), -гл (е).

Існування суто німецького слова “ глина “ – “Lehm” ,

свідчить, що “сig” вони запозичили у хатто-шумерів.

Давні пращури німців, як і хатто-шумери, робили

печатки з глини. Їх можна побачити у музеях Турції,

Сирії, Іраку.

У хаттську мову ( праукраїнську ) слово потрапило

від шумерів, про що свідчить вказівний займенник –

“ це “, який злився з іменником “ глина “, “ глей “

( цегла , цеглина, це глей ). Порівняємо з

болгарським “ тухла “ ( цегла ), де “ ту “ є вказівним

займенником, який відповідає українському- “ то“.

У болгарській мові фонема “ х” витісняє українське

“ г ”, таким чином, болгарське “ хла ” ( тухла ) цілком

відповідає українському “ гла “ ( цегла ).

Шумери навчились виготовляти і обпікати глину –

робити цеглу.

Це про них говориться у Біблії ( Книга Буття, 11 ) :

“ І була вся земля – одна мова та слова одні.

І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в

Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися

там. І сказали вони один одному: « Ану, наробімо

цегли, і добре її випалимо! ». І сталася цегла для

них замість каміння, а смола земляна була їм за

вапно. І сказали вони: « Тож місто збудуємо собі, та

башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе

ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї

землі » // ( БІБЛІЯ або Книги Святого Письма

Старого й Нового Заповіту – Українського Біблійного

Товариства – 1991- с.10 ).

В наведеному тексті є кілька важливих моментів, на

яких хочеться зупинитись:

1). Біблія говорить, про переселення народу, який ми

ототожнюємо з шумерами, - « зо Сходу » ;

2 ). Біблія свідчить, що вони першими навчились

робити “ цеглу “. Ця назва зустрічається, у давніх

текстах, на глиняних табличках з Малої Азії та

Месопотамії – “ сig “, де “ сі “ є попсованим

шумерським “ це “, а “ g “ – початковою фонемою

іменника “ глина “. У такій транскрипції це слово

знаходимо у багатьох сучасних європейських мовах.

Отже витоки цього - “ сig “ – шумерські ( хатто –

шумерські ). Це, у свою чергу, знову ж підтверджує

те, що мова, у згаданому тексті Біблії, йде про

шумерів.

3). « І сталася цегла для них замість каміння ...» -

мова йде про те, що шумери, до часу переселення у

Месопотамію ( у Шинеарський край ) знали каміння,

як будівельний матеріал, будували з нього, вміли

його обробляти. Це вони будували “ Зіккурати “ -

« башту, а вершина її аж до неба ».

Вміння обробляти каміння, та будувати з нього,

підтверджується наявністю великої кількості

українських прикметників, з закінченням – кий.

На справді ці сучасні прикметники є складними

словами.

У далекому минулому відбулось злиття

шумерського прикметника з іменником – “ кий “

( камінь, скеля ) : “ кріпкий “ ( міцний , як камінь )...

В українській мові «міцний» тютюн називають

«кріпак».

Таким чином, кріп ( міцний) + кий (камінь) =

«міцний камінь». «Кріпити» - зміцнювати.

Dumu ummian с.71** дім знань (школа); Dumu (дім) + ummian ( уміння,

розум, тобто – “знання”. Отже - “Дім знань” ).

Lu ummeanu с.71** учень;

Lu (людина), яка отримує ummeanu (знання ).

З шумерської мови “ Ме ” – “ знання “.

В тюркських мовах це значення збереглось в

словах: медресе, мечеть, мектеб ( початкова

школа для хлопчиків ), меджліс .

Подібним чином греки називали свої храми

«Софіями» ( Sophia ), від грецького σοφια(знання,

мудрість ).

Можливо з цим шумерським (тюркським)

словом пов”язані назви міст, відомих центрів

мусульманської релігії та культури, а отже і

знань - МеккатаМедіна.

В українській мові воно заховалось у словах:

Біг-ме(“ Бог знає ”, і яке тотожнє арійському -

“ Бог відає ”, “Відья Бог” ; слово «Біг» заховалось у

слові «спаси Біг» [суч. «спасибі» ]), мудрість, відьма

, майдан, месія, меса ( Богослужіння ), мета,

метикувати ( розмірковувати ), метикована голова

( мудра голова, розумна голова, світла голова ),

медитація ( роздум, міркування, поглиблення своїх

знань ), мадикувати ( мудрувати, ламати голову ;

тотожнє слову “ медитація “ ), нікчема, нікчемний

( слово «нікчеме», у сиву давнину визначало

людину, яка не бажала вчитись, а отже, не бажала

отримати “ Ме ” (знання); сучасне слово було колись

словосполученням: «ні хче ме» ( «не х[о]че знань» )).

Вислів: “ У нього є мета “ означав у давнину , що

“ у нього є бажання отримати знання ( Ме) “ .

Закінчення “ та ”, у слові “ мета “ є попсованим

вказівним займенником “ то “, який злився з

іменником “ знання “ ( Ме ).

Отже, “ Мета “ означає “ То знання ! “.

“ Метикуватий ” означає: “ той, який озброєний

знаннями ( Ме ) “.

У Фразеологічному словнику знаходимо

зневажливий вислів: «ні бе ні ме»

( «ні (ані) бе ні (ані) ме» ), який означає «не знати»,

«не тямити», «не вміти».

«ні ме» має означати, з шумерської мови,

«ні» (відсутність) «ме» (знань).

Таким чином, «ні бе» означає «ні» (відсутність) «бе».

Значення того «бе», для наших сучасників, вже

втрачене. Можливо, те «бе» пов'язане з словом

«белькотіти» ( говорити не зрозуміло ).

Отже, отримуємо реконструкцію того «ні бе ні ме»

у визначенні:

« не [вміти] говорити, не [вміти] писати », загалом,

«неук».

Якщо реконструкція наша вірна, то можна говорити,

що в деяких випадках синонімом слову «МЕ»,

у значенні «знання», виступає інше значення

«письмо». Татарське «бельмес» ( «він не знає»,

«неук» ). Запозичене з тюркських мов, російське

«балбес» має означати «той, що не вміє говорити».

Порівняйте киргизьке билбес (дурень).

Сучасне українське слово «німець», та

російське – «немец», є запозиченнями з шумерської

мови, і несуть в собі шумерське словосполучення

«ні ме» ( «не ме» ), а закінчення «ць» ( «ц» ), вказує

на зіпсований шумерський вказівний займенник

«це».

«Ні ме ц [е]ь» ( Не ме ц [э] ) - ( «це той, що не

«розуміє» (нашої) мови» ) = ( «це той, що не «знає»

(нашої) мови» ).

Отже, вислів: «ні бе ні ме» означає «це той, що не

вміє говорити ( шумерською ! ) мовою» , та «це той,

що не [ знає ] розуміє ( шумерської ! ) мови».

Слово «розум» є тотожнім, за значенням, слову

«знання»: «розуміти» = «знати» !

Слово мудрість утворене від шумерського

(тюркського ) – медресе – “школа знань”.

Сучасний словник зазначає:

«Медресе ( араб. Мадрасе – давати уроки; місце, де

дають уроки ) – середня й вища релігійна школа у

мусульман у країнах Близького й Середнього

Сходу». ( «Словник іншомовних слів», Київ,1974,

с.420 ).

Можемо впевнено поправити науковців: «медресе –

“школа знань”, де «ме» (знання) ! ! !.

Відьме– “ та , яка відає «МЕ» (знаннями) “.

Це слово від хатто-шумерів потрапило і до

німецьких племен – Widmen

( відповідає лувійському - «посвящать» ).

Про запозичення, свідчить наявність суто німецьких

слів: « weise» ( мудрий ), « weisheit» ( мудрість ).

Грецьке жіноче імя Медея (Μεδεια ) визначає жінку

чаклунку. Очевидно, що слово «медитація»

грецького вжитку, в якому знаходимо шумерське

запозичення – основу «Ме».

Інше грецьке імя Мегера (Μεηαιρα) визначає богиню

помсти, відплати. Ці грецькі жіночі імена виникли під

впливом мови хатто-шумерів, адже запозичили

шумерське слово «ме» (знання).

В сучасній російській мові, як спадкоємиці лувійської

мови, шумерське «ме» заховалось в словах:

«умение», «уметь», «умелец», «ум».

В українській мові , у 17- 19 століттях, вживалось

слово «меценас» ( напр. «пан Меценас» ).

Воно подібне слову «меценат».

Походження слова визначається : « меценат» [ лат.

Maecenas ( Maecenatis) ] - 1. Римський політичний

діяч 1 ст. до н.е., який уславився покровительством

поетам та художникам. 2) Переносно – багатий

покровитель наук і мистецтв. («Сл.ін.сл.», К.,1974,

с.431 ).

Ми вважаємо, що, знаючи визначення

шумерського слова «ме», слово розкладається на

зрозумілі самостійні складові: «ме» + «це» + «нас»,

яке тотожнє слову «менас» : «ме» + «нас».

Слово у латинську мову потрапило через

посередництво грецької мови, як запозичення від

хатто-шумерів. Латинський словник зазначає, що

«Maecenas, Maecenatis m Меценат (C. Cilnius),

Римск. всадник из знатного этрусск. рода

(Лукумонов), близкий друг Августа, покровитель

Вергилия, Горация и др. поэтов; умер в 8 г. до н.э.

H, Sen etc.» (И.Х.Дворецкий «Латинско-русский

словарь» , около 50000 слов, М.,1976, с.609 ).

Прошу звернути увагу, що слово «Меценат»

виводиться від імені реальної історичної

особи. Можливо, так воно і було, і благодійність цієї

конкретної особи дало назву самій благодійності.

Але, ніхто не буде заперечувати, що саме ім’я, як

слово, ще до надання його, у формі імені, певній

особі при народженні, вже мало певне значення,

певну структуру побудови, певну семантику, свою

фонему, а вони – шумерські, хатто-шумерські ! ! !.

Зверніть увагу, також на прізвище ( фамільне ім’я )

роду, з якого походить Maecenas – «Лукумон», яке

цілком відповідає шумерським логограмам, з

початковим «LU» (людина), які визначають посаду,

назву ремесла, місце проживання і т.і. тої конкретної

людини. Відокремивши те «лу», отримуємо основу

слова - «кумон», яке має насти певне самостійне

визначення.

Корисним буде ознайомитись з етимологією цього

слова, та значенням інституту «Лукомонства» в житті

етрусків. ( А.Е. Наговицын «Магия хеттов», М., 2004,

с.100-104, и далее ).

Шумерське слово «LU» (людина) присутнє, як

вважає автор, і в імені малоазійського народу,

далеких пращурів сучасних росіян – лувійців.

Слово «лувієць» утворене, як шумерське

визначення, яке вони дали пращурам росіян –

«LU WY» ( ви люди ! ! ! ). Пізніше це слово дало

назву території, де проживали « лу ви » - «Лувія».

Таке визначення, може свідчити про найдавніші часи,

коли людина, певного племені ( етносу ), робила

перші спроби ототожнити себе з навколишнім

середовищем. На питання шумерів :

«Хто ви є ?», лувійці , розводили плечима, давали

зрозуміти, що вони не можуть визначити себе.

Шумери, розуміючи це, пояснювали їм: « LU WY»

( « Ви – люди» ! ).

Після переселення з теренів Малої Азії, нащадки

малоазійських лувійців визначали себе, як «с лувии»,

тобто, називали себе – «слувианами»

(суч. «словьяне» ). До етрусків ми ще повернемось,

адже історія їх, як ми вважаємо, приховує таємниці

одного з відгалужень малоазійських хаттів ( пізніших

– історичних «венедів» ).

Повернемось до дослідження шумерського слова

«Мейдан».

Мейдан – площа, на якій моляться, де дають

( “дан” ), і отримують, “ Ме” (релігійні знання).

В Україні, як правило, на таких площах, або

поблизу них, будувались церкви.

Згадаємо П.Тичину: “На майдані,коло церкви,