БІЛЕТ № 9

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 527

1. Громадяни як суб'єкти цивільного права.

2. Поняття і загальна характеристика юридичної особи. Види юри­
дичних осіб.

3. Держава як суб'єкт цивільного права.

1. Громадяни є одним з суб'єктів цивільного права. Вони вступають у цивільно-правові відносини між собою, з організаціями, а в ряді випадків і з державою. Основними характеристиками громадянина є його правоздат­ність і дієздатність.

Під правоздатністю розуміється здатність мати цивільні права і обов'язки, яка визнається в рівній мірі за всіма громадянами України (ст. 9 ЦК). Правоздатність у громадянина виникає з моменту народження і при­пиняється зі смертю. Його правоздатність не може залежати від статі, етні­чного та соціального походження, місця проживання, мовної ознаки і т.ін. Закон, як правило, не допускає обмеження правоздатності громадянина.

Однак у виняткових випадках допускається обмеження правоздатності за Вішенням суду як санкція за протиправну, суспільно-небезпечну поведінку. Тик, суд може як додаткове покарання встановити обмеження для заняття пивної посади.

Під дієздатністю розуміється здатність своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК), 3 урахуванням обсягу можна виділити три різновиди дієздатності: повна, часткова (неповна), обмежена.

Повна дієздатність настає після досягнення повноліття, тобто з 18 , років або з моменту укладення шлюбу.

Закон дає право визнати громадянина недієздатним внаслідок ду­шевної хвороби або недоумства, якщо він не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Недієздатним громадянина може визнати тільки суд (ст. 16 ЦК}.

Часткова дієздатність характеризується тим, що громадянин має право набувати і здійснювати своїми діями не будь-які, а лише прямо вказати в законі права і обов'язки.

Можна виділити часткову дієздатність неповнолітніх віком до 15 ро­ків і часткову дієздатність неповнолітніх віком від 15 до 18 років.

За неповнолітніх, що не досягли 15 років, угоди укладають від їхнього імені батьки (усиновителі) або опікун. Самі неповнолітні до 15 років ма­ють право укладати тільки дрібні побутові угоди (ст. 14 ЦК).

З 15 до 18 років неповнолітні мають право самостійно здійснювати дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою, стипенді­єю, здійснювати авторські права на свої винаходи та інші об'єкти інтелек­туальної власності. Інші угоди вони мають право укладати самостійно, але я обов'язкової згоди батьків (усиновителів) або піклувальників.

Обмежено дієздатними є громадяни, визнані такими рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, якщо вони ставлять себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище (ст. 15ЦК).

Обмежено дієздатні громадяни мають право самостійно укладати дрібні побутові угоди, інші угоди вони можуть укладати тільки зі згоди пік­лувальника.

Для з'ясування правового положення громадян як суб'єктів цивільно-правових відносин важливим є питання про їх місце проживання. Це пов'я­зано, наприклад, з тим, що спадщина відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця. Істотне значення має місце проживання боржни­ка і кредитора при визначенні місця виконання зобов'язань, при розв'язанні питань про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошенні його померлим. Місцем проживання, згідно зі ст. 17 ЦК, визнається місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Що стосується неповноліт­ніх, які не досягли 15 років, або громадян, що знаходяться під опікою, то місцем їх проживання визнається місце проживання їх батьків (усиновите­лів), опікунів.

2. Підприємства, установи, організації є суб'єктами цивільного пра­ва, тобто вони можуть набувати права і обов'язки як майнові, так і немайнові. Вони стають суб'єктами цивільного права, тільки якщо є юридичними | особами. Юридичними особами вони стають з моменту їх створення і реєстрації в установленому законом порядку.

Для того, щоб підприємство, установа, організація були юридичними особами, вони повинні мати певні ознаки:

1)організаційної єдності;

2)володіти відокремленим майном;

3)виступати в цивільному обороті від свого власного імені;

4)самостійно нести майнову відповідальність.

Тільки наявність цих чотирьох ознак у сукупності дає право юридич­ній особі бути суб'єктом цивільних прав.

Під організаційною єдністю розуміється наявність закріплених в ло­кальному нормативному акті цілей створення даної юридичної особи, встановлений порядок зв'язків між частинами (структурними підрозділами) або членами організації, визначення їх функцій і компетенції.

Організаційна єдність закріплюється в локальному нормативному ак­ті даної юридичної особи. Для підприємств - це статут, для громадських ор­ганізацій - положення.

Відокремлене майно є необхідною передумовою участі юридичної особи в цивільному обороті. Майнова відокремленість виявляється в тому, що майно даної юридичної особи відокремлено від майна його засновників, інших юридичних осіб. Майнова відокремленість відбивається в балансі даної юридичної особи (основні кошти, грошові суми, інші оборотні кошти). Це дає можливість юридичній особі виступати учасником цивільного обо­роту, набувати права і обов'язки.

Самостійна майнова відповідальність безпосередньо пов'язана з тими майновими правами і обов'язками, які юридична особа набуває для себе, самостійно беручи участь у цивільному обороті.

Самостійна майнова відповідальність полягає в тому, що за прийня­тими на себе зобов'язаннями підприємство, установа, організація відпові­дають закріпленим за ними власним майном. Ця відповідальність не може бути покладена на інших суб'єктів, крім випадків, встановлених законом.

Так, Законом України "Про власність" встановлено, що юридична особа за своїми боргами відповідає всім своїм майном. Засновники не від­повідають за боргами заснованого ними підприємства, а підприємство не відповідає за боргами засновників, крім випадків, встановлених законом.

Юридичні особи набувають для себе права і обов'язки безпосеред­ньо через своїх посадових осіб. Структурні підрозділи не можуть від свого імені набувати права і обов'язки, і тому бути позивачами і відповідачами в суді (наприклад, відділ, цех, філіал укладають договори не від свого імені, позаяк вони його не мають, а від імені юридичної особи, до складу якої во­ни входять, якщо таке право їм надане).

Юридична особа володіє правоздатністю і дієздатністю. На відміну від громадян, право - і дієздатність у юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавс­тва.

Іншою відмінною ознакою є, так звана, спеціальна правоздатність юридичної особи, тобто вона має право укладати тільки ті угоди (набувати права та обов'язки), які передбачені її локальним нормативним актом - статутом або положенням.

Діяльність юридичних осіб припиняється шляхом їх ліквідації або ре­організації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення).

Серед підприємств, установ, організацій, виступаючих у цивільному обороті як юридичні особи, в залежності від форми власності, на базі якої вони створені, розрізнюють:

- приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

- господарське товариство;

- підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

- комунальне підприємство, засноване на власності відповідної те­риторіальної громади;

- державне підприємство, засноване на державній власності, в т. ч.
казенне підприємство.

Підприємство вважається створеним і набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Порядок і строк реєстрації підпри­ємства встановлюється Законом України "Про підприємництво" {ст. 8).

3. Третім видом суб'єктів цивільного права є держава.

Держава - це особливий суб'єкт цивільного права. Як носій політич­ної влади держава не є юридичною особою, вона сама визначає порядок і межі здійснення цивільних прав і обов'язків, що належать їй.

Держава реалізує свою правосуб'єктність через систему державних органів. Від імені держави в цивільних правовідносинах беруть участь ор­гани управління державним майном, фінансові та інші спеціальні, уповно­важені державою органи.

Держава є суб'єктом державної власності. Велику частину свого майна вона закріплює за державними підприємствами на праві повного го­сподарського відання, а також за державними установами, організаціями на праві оперативного управління.

Державні підприємства і установи діють у цивільному обороті як са­мостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави.

Держава, що є безпосереднім суб'єктом державного майна, несе са­мостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Держава як суб'єкт майнових правовідносин, виступає через Мініс­терство фінансів (при випуску державних позик, переході до держави без­господарного, конфіскованого майна та ін.). Вона є суб'єктом патентного права при видачі патентів та інших охоронних документів.

ПРАВИЛА ОХОРОНИ ПРАЦІ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ

I. Загальні положення

1.1. Вимоги Правил поширюються на суб'єктів господарювання, які організовують або здійснюють роботи на автомобільному транспорті (далі - підприємство).

1.2. На кожному підприємстві розробляються інструкції з охорони праці відповідно до вимог Положення про розробку інструкцій з охорони праці, затвердженого наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року N 9, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 квітня 1998 року за N 226/2666 (НПАОП 0.00-4.15-98).

1.3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників підприємств проводяться відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року N 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за N 231/10511 (НПАОП 0.00-4.12-05), а з питань пожежної безпеки - відповідно до Переліку посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок їх організації, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29 вересня 2003 року N 368, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 грудня 2003 року за N 1147/8468 (НАПБ Б.06.001-2003), та Типового положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 29 вересня 2003 року N368, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 грудня 2003 року за N1148/8469 (НАПБ Б.02.005-2003).

Забороняється допускати до роботи працівників, які не пройшли навчання та перевірку знань з питань охорони праці та пожежної безпеки.

1.4. Попередній (під час прийняття на роботу) і періодичний (протягом трудової діяльності) медичні огляди працівників повинні проводитися в установлені терміни відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року N246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за N846/14113.

1.5. Неповнолітні працівники (молодші 18 років) допускаються до робіт, не заборонених для них Переліком важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 року N46, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 липня 1994 року за N176/385.

1.6. Не дозволяється жінкам виконувати роботи, які зазначені в Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року N256, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30 березня 1994 року за N51/260, а також підіймати та переміщувати вантажі відповідно до Граничних норм піднімання та переміщення важких речей жінками, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 року N241, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 22 грудня 1993 року за N194.

1.7. Розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві здійснюються відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року за N1232.

1.8. Терміни, що вживаються у цих Правилах, мають таке значення:

• автомобільний транспорт - галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами;
• автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобілі, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

II. Загальні вимоги безпеки

2.1. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на кожному робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до вимог чинного законодавства, а також забезпечити додержання вимог щодо прав працівників у сфері охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує розробку і функціонування системи управління охороною праці.

2.2. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про охорону праці" усі працівники повинні бути поінформовані роботодавцем під підпис про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де вони будуть працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я та про права працівників на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору.

2.3. Для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці, роботодавець створює службу охорони праці відповідно до вимог Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 року N255, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2004 року за N1526/10125 (НПАОП 0.00-4.21-04).

2.4. Проходження на підприємстві передрейсового медичного огляду для водіїв транспортних засобів здійснюється відповідно до Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2000 року N 124/345, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2000 року за N 435/4656.

2.5. Забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту (далі - ЗІЗ) здійснюється відповідно до вимог Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 березня 2008 року N 53, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2008 року за N 446/15137 (НПАОП 0.00-4.01-08).

2.6. Видача спеціального одягу, спеціального взуття та інших ЗІЗ працівникам здійснюється відповідно до вимог Типових Норм безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам автомобільного транспорту, затверджених наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 20 жовтня 1998 року N 207, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 04 січня 1999 року за N 1/3294, та Норм безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам загальних професій різних галузей промисловості, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 16 квітня 2009 року N 62, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12 травня 2009 року за N 424/16440.

2.7. Роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатним лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами відповідно до Порядку безоплатної видачі молока або інших рівноцінних йому харчових продуктів працівникам та службовцям, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 року N 731/П-13.

2.8. Відповідно до Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року N 15, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за N 232/10512 (НПАОП 0.00-8.24-05), з урахуванням специфіки виробництва роботодавцем розробляються і затверджуються відповідні переліки робіт з підвищеною небезпекою, для проведення яких потрібні спеціальне навчання і щорічна перевірка знань з питань охорони праці.

2.9. Для виконання робіт з підвищеною небезпекою роботодавець наказом по підприємству визначає коло осіб, відповідальних за безпечне їх проведення.

2.10. На роботи з підвищеною небезпекою розробляються і вивішуються на робочих місцях технологічні карти та забезпечується їх виконання.

2.11. Кожний працівник до початку роботи повинен переконатись у безпечному стані свого робочого місця, перевірити справність запобіжних пристроїв, інструментів, механізмів, необхідних для виконання роботи.

У разі виявлення працівником порушень безпечного стану робочого місця, які він сам не може ліквідувати, він, не починаючи роботи, повинен повідомити про них посадовій особі, в обов'язки якої покладено здійснення контролю за безпечним виконанням робіт.

2.12. Роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників нормативно-правовими актами та актами підприємтва з охорони праці, дотримання вимог яких під час роботи забезпечує безаварійні та безпечні умови праці.

2.13. Працівники підприємств зобов'язані знати і виконувати вимоги цих Правил, інструкцій з охорони праці, відповідні правила поводження з транспортними засобами, машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту, додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

2.14. Експлуатація ацитиленових генераторів здійснюється відповідно до вимог ГОСТ 12.2.054 "ССБТ. Установки ацетиленовые. Требования безопасности".

III. Вимоги до території, виробничих і допоміжних приміщень, споруд

1. Загальні вимоги

1.1. Територія, виробничі і допоміжні приміщення, площадки і приміщення для зберігання транспортних засобів, споруди повинні відповідати ВСН 01-89 "Ведомственные строительные нормы. Предприятия по обслуживанию автомобилей" (далі - ВСН 01-89), ОНТП 01-91 "Общесоюзные нормы технологического проектирования предприятий автомобильного транспорта" (далі - ОНТП 01-91), чинним будівельним, санітарним та протипожежним нормам і правилам, а також цим Правилам.

1.2. Розташування виробничих та допоміжних будівель, споруд повинно відповідати технологічному процесу обслуговування та ремонту транспортних засобів.

1.3. Виробничі і допоміжні приміщення та споруди використовуються тільки за своїм призначенням, яке передбачене проектом.

Експлуатація будівель, споруд, об'єктів підприємства повинна здійснюватися відповідно до вимог Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 27 листопада 1997 року N 32/288, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 липня 1998 року за N 424/2864 (НПАОП 45.2-4.01-98).

1.4. На всі будівлі і споруди повинна бути документація (паспорти, акти, технічні журнали, проекти тощо), ведення якої передбачено Правилами обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 27 листопада 1997 року N 32/288, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 06 липня 1998 року за N 423/2863 (НПАОП 45.2-1.01-98).

1.5. Відповідно до ОНТП 01-91 транспортні засоби залежно від габаритних розмірів поділяють на чотири категорії. Категорії транспортних засобів залежно від їх габаритних розмірів наведені в додатку 1 до цих Правил.

1.6. На площадках і в приміщеннях зберігання, технічного обслуговування і ремонту, діагностики і регулювальних робіт транспортних засобів, двигуни яких працюють на зрідженому нафтовому газі, забороняється улаштування підземних споруд, підвалів, калориферних камер для відкритих стоянок автомобілів, приямків, оглядових канав, тунелів, колодязів (за винятком приямків на дільницях миття автомобілів).

1.7. Транспортні засоби та агрегати, що підлягають списанню або ремонту, при зберіганні їх поза приміщеннями повинні розміщуватись на окремих рівних площадках з твердим покриттям. Для попередження падіння агрегатів, самовільного руху транспортних засобів і падіння їх вивішених частин необхідно встановлювати спеціальні підставки, упори.

1.8. У виробничих приміщеннях і на території зберігання деталей, вузлів, агрегатів і різного металу повинно бути організовано в окремих місцях на стелажах.

1.9. Виробничі відходи, сміття, непридатні деталі, вузли і агрегати повинні своєчасно прибиратися і накопичуватися на спеціально відведених площадках.

1.10. Відстань від площадок, призначених для зберігання і очікування ремонту транспортних засобів, до будівель і споруд приймається відповідно до вимог ВСН 01-89.

1.11. Небезпечні зони і дільниці на території і у виробничих приміщеннях, перебування та виконання робіт на яких пов'язано з небезпекою для працівників, повинні позначатися сигнальними кольорами і знаками безпеки, дорожніми знаками відповідно до Технічного регламенту знаків безпеки і захисту здоров'я працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року N 1262, ГОСТ 12.4.026-76* "Цвета сигнальные и знаки безопасности" (далі - ГОСТ 12.4.026-76), Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306 (далі - Правила дорожнього руху), та чинних галузевих нормативних документів.

1.12. Підлога в приміщеннях будь-якого призначення повинна бути рівна, з твердим покриттям, непроникна для ґрунтових вод, без виступів і вибоїн.

Матеріали, що застосовуються для покриття підлоги, повинні мати гладку та неслизьку поверхню, зручну для очищення, задовольняти експлуатаційним вимогам даного приміщення.

Там, де використовуються кислоти, луги і нафтопродукти, підлоги повинні бути стійкі до дії цих речовин і не поглинати їх.

Підлоги в приміщеннях фарбувальних дільниць, відділень підготовки фарби, у приміщеннях, де здійснюються антикорозійні роботи, у газогенераторних, а також складів для зберігання пожежовибухонебезпечних матеріалів (рідин), балонів з горючим газом повинні бути зроблені з матеріалів, що не дають іскри при ударі металевим предметом.

Робочі місця в приміщеннях з холодною підлогою повинні бути оснащені міцними дерев'яними переносними решітками (гратами).

1.13. Ззовні при вході у виробничі і допоміжні приміщення повинні встановлюватися металеві решітки або інші пристрої для очищення взуття від бруду.

1.14. На території і у виробничих приміщеннях підприємств не допускається:

захаращувати дороги, проходи, під'їзди до пожежних гідрантів, місць розташування пожежного інвентарю та обладнання;

розміщувати на відкритих майданчиках транспортні засоби у кількості, яка перевищує норму, а також порушувати встановлений порядок їх розташування;

палити поза межами спеціально відведених для цього місць;

користуватися відкритим полум'ям у непередбачених для цього місцях без прийняття відповідних протипожежних заходів;

завалювати запасні ворота як зсередини, так і ззовні, підхід та під'їзд до них завжди повинен бути вільним;

безладно розміщувати і зберігати (привалювати, спирати) матеріали, агрегати, запчастини тощо до елементів будинків, споруд, устаткування і огородження.

2. Вимоги до території

2.1. Територія підприємства повинна бути огородженою, освітлюватися в нічний час, постійно утримуватися в чистоті і порядку.

2.2. В огородженні території підприємства, де передбачено 10 і більше постів технічного обслуговування та ремонту або зберігання 50 і більше автомобілів, необхідно передбачати не менше двох воріт для в'їзду (виїзду).

2.3. Територія підприємства повинна бути обладнана водовідводами і водостоками. Люки водостоків та інших підземних споруд повинні знаходитися в закритому положенні.

2.4. Під час виконання ремонтних, земляних та інших робіт на території підприємства відкриті люки, траншеї і ями повинні бути огороджені. У місцях переходу через траншеї встановлюються перехідні містки шириною не менше 1,0 м з перилами висотою 0,9 м.

2.5. На території підприємства повинні бути проїзди для руху автомобілів і пішохідні доріжки, що мають тверде покриття. Влітку їх необхідно очищати від бруду, а взимку - від снігу і льоду, при ожеледиці посипати протиковзними сумішами.

2.6. Ширина проїздів на території підприємства повинна бути не менше 6 м при двосторонньому русі і не менше 3 м - при односторонньому.

Ширина пішохідної доріжки повинна бути не менше 1 м.

Для проходу працівників на територію підприємства повинна бути влаштована прохідна.

Прохід працівників через ворота забороняється.

2.7. У місцях перехрещення під'їзних шляхів канавами, траншеями, залізничними коліями тощо повинні встановлюватися настили або мости для переїздів.

2.8. Для стоянки власного транспорту слід передбачати місце на окремих площадках поза межами території підприємства. Рух особистого транспорту по території підприємства забороняється.

3. Вимоги до приміщення і площадки для зберігання автомобілів

3.1. Приміщення для зберігання автомобілів не повинні безпосередньо з'єднуватися з іншими виробничими і допоміжними приміщеннями, де постійно перебувають люди. За необхідності таке сполучення повинно здійснюватися через тамбур-шлюз.

3.2. Приміщення для зберігання транспортних засобів повинні мати безпосередній виїзд через ворота, які відкриваються назовні.

Підлога в приміщеннях для зберігання автомобілів повинна мати ухил не менше 1 % в бік трапів і лотків.

3.3. Приміщення і відкриті площадки для зберігання транспортних засобів вздовж стін і огородження території, де установлюються автомобілі, повинні мати колесовідбійні пристрої.

Висота колесовідбійних пристроїв повинна складати для транспортних засобів:

I категорії - 0,12 м;

II і III категорій - 0,3 м;

IV категорії - 0,4 м.

При встановленні транспортних засобів паралельно стіні відстань від стіни до краю колесовідбійного пристрою повинна бути не менше для:

I категорії - 0,4 м;

II категорії - 0,5 м;

III і IV категорій - 0,7 м.

При установленні транспортних засобів перпендикулярно стіні, відстань від стіни до краю колесовідбійного пристрою повинна бути для всіх категорій на 0,5 м більше заднього або переднього звисання автомобілів залежно від схеми їх розстановки.

3.4. Площадки для зберігання транспортних засобів повинні мати тверде, рівне покриття і ухили в поздовжньому напрямку осі автомобіля не більше 1 % і поперечному не більше 4 %.

3.5. Площадки і підлога в приміщеннях для зберігання транспортних засобів повинні мати розмітку, яка виконана незмивною фарбою або іншим способом і визначає місця установлення автомобілів і проїздів. При нанесенні розмітки слід враховувати, що відстань між двома транспортними засобами, які стоять паралельно, повинна бути достатньою для вільного відчинення дверей кабіни.

3.6. Площадки для зберігання транспортних засобів, що перевозять отруйні та інфіковані речовини, фекальні рідини і сміття, повинні розташовуватися на відстані не менше 10 м одна від одної і від площадок для зберігання інших транспортних засобів.

3.7. Площадки для зберігання транспортних засобів, що перевозять пально-мастильні матеріали, повинні розташовуватися на відстані не менше 12 м одна від одної і від площадок для зберігання інших транспортних засобів.

3.8. Для полегшення запуску двигуна в холодний період року (при температурі повітря нижче - 15° C) площадки для відкритого зберігання автомобілів повинні бути обладнані засобами (газо-, електро- або водо- тощо) для їх підігрівання.