Педагогічна культура юриста

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 721

Значний внесок у розвиток філософії права в Україні вніс Богдан Кістяківський (1868—1920) — один з видатних україн­ських теоретиків лібералізму. Він народився у родині про­фесора карного права Київського університету, навчався на історико-філологічному факультеті Київського універ­ситету, історичному факультеті Харківського університе­ту, юридичному факультеті Дерптського університету, з яких був виключений за політичними мотивами. Пізніше продовжив освіту за кордоном. У Німеччині захистив док­торську дисертацію на тему "Суспільство й індивід", яка дістала високу оцінку в німецьких філософських і юридич­них колах, але не була визнана достатньою підставою для здобуття звання магістра права в Петербурзі. Викладав право і філософію права в Москві та Ярославлі, займався публіцистичною і видавничою діяльністю. У 1917 р. на ос­нові збірки статей "Соціальні науки і право" у Харківсько­му університеті захистив дисертацію і здобув ступінь док­тора права. Останні роки життя Б. Кістяківського були пов'язані з Україною. З 1917 р. він — професор юридично­го факультету Київського університету, з 1919 р. — акаде­мік Української Академії наук.

Загальна світоглядна позиція Б. Кістяківського сфор­мувалася під впливом ідей М. Драгоманова. Свою філо­софську позицію він визначав як "науковий ідеалізм", здатний забезпечити соціальні науки конкретною методо­логією і гносеологічними підставами. Оригінальний підхід Б. Кістяківського до вирішення філософсько-методологіч­них проблем можна визначити як соціокультурний. Він припускає, з одного боку, визнання права як найбільш значного виразника культури, а з іншого — розгляд куль­тури як найважливішого способу реального буття права. Тому історично сформований рівень правосвідомості і правової культури є визначальними факторами побудови правової держави.

До права Б. Кістяківський підходив і як соціолог, і як прихильник неокантіанської філософії цінностей. У пер­шому випадку він розглядав право як соціальне явище, предмет причинності, засіб контролю суспільства над ін­дивідом; у другому — як соціальне втілення надісторичних цінностей, завдяки яким право посідає центральне місце у сфері культури. Тому загальна теорія права, як вважав Б. Кістяківський, повинна грунтуватися на загальній філо­софії культури.

У питанні про визначення права він займав позицію ме­тодологічного плюралізму. При цьому визнавав цінність різних філософських і особисто-наукових підходів до ви­значення права, але вважав їх обмеженими і відносними.

У розумінні права Б. Кістяківський виділяє чотири під­ходи:

1) аналітичний, відповідно до позитивістської концеп­ції права;

2) соціологічний, де право — форма соціальних відно­син;

3) психологічний, що відповідає психологічному понят­тю права;

4) нормативний, що відповідає аксіологічному поняттю права.

З позиції його синтетичної загальної теорії права слід відкинути кожну з концепцій як однобічну і неадекватну і водночас визнати їх як методологічні підходи, що відпові­дають чотирьом граням права як сукупності культурних феноменів. Розглядаючи позитивні сторони і недоліки кожного з підходів, Б. Кістяківський вважав, що плюра­лізм тільки підготував грунт для фінального синтезу, тоб­то розробки синтетичної теорії права, заснованої на філо­софії культури.

У теорії правової держави Б. Кістяківського можна ви­ділити три аспекти: 1) методологічні основи вчення про правову державу; 2) теорія прав людини як ядро концепції правової держави; 3) концепція "правового соціалізму", у центрі якої "право на гідне існування". Для нього "правова держава" — соціально-політичний ідеал, що рідко досяж­ний в емпіричній реальності. Але у той же час це і реальна історична форма державності, найвища з практично іс­нуючих. У ній поступово втілюється цей ідеал. Правовою держава стає тоді, коли, використовуючи право як інстру­мент упорядкування соціального життя, вона сама стає підлеглою праву.

"Природні", споконвічне властиві людям, права, на думку Б. Кістяківського, обмежують державну владу, ви­ступають основою і доповненням підзаконної влади і ста­новлять основу фундаментальних принципів правової дер­жави. Вони мають бути визнані й охоронятися за допомогою не тільки приватного, а й публічного права. Звідси концепція про суб'єктивні публічні права, основним з яких є "право на гідне існування", що включає право на прожитковий мінімум і освіту, як основу домагань особис­тості. Концепція суб'єктивних публічних прав дала можли­вість Б. Кістяківському розглядати соціалістичну державу як цілком сумісну з індивідуальною волею, яка надає но­вої, більш розвиненої форми правовій державі.

Значним внеском Б. Кістяківського у вчення про право була критика російського "правового нігіліз­му". Він відштовхувався від того очевидного соціального факту, що в Росії протягом століть не було цивілізованого правопорядку. І як наслідок — відсутність у російської ін­телігенції серйозного інтересу до правових ідей. У той же час, щоб увійти в культуру народу, ідеї свободи і прав лю­дини (правові цінності) мають бути не просто запозичені, а й пережиті. Відсутність поваги до правопорядку, на дум­ку Б. Кістяківського, призвела до того, що правосвідомість навіть інтелігенції відповідає рівневі поліцейської держа­ви, коли право сприймається не як правове переконання, а як примусове правило. Він закликає інтелігенцію визнати свою моральну відповідальність і не виправдовуватися зов­нішніми причинами.

Філософсько-правова спадщина Б. Кістяківського має цінність не тільки тому, що є першою вітчизняною систе­матизованою концепцією права, а й завдяки актуальності ідей, що містяться у ній.