Економічна культура юриста передбачає глибоке знання природних економічних (природно-економічних) законів, які по­винні стати моделлю економічних актів, що приймаються державою.

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 680

Поза суспільством людина жити не може, тільки в суспільстві чоловік усвідомлює себе людиною. Він центральний елемент, творець цього суспільства. Суспільні відносини, що виникли в соціумі, можуть бути лише людськими відносинами. І ці відносини потребують організації, впорядкованості, гармонізації, узгодження, регулювання, у тому числі і в правовому відношенні.

Феномен права найтіснішим чином пов'язаний з людиною, її суттю, сенсом людського буття. Право – це явище, без якого людина не може існувати. Право виникає з людського буття, і ця обставина робить можливою власне правову антропологію.

Правова антропологія – це вчення про право як спосіб людського буття. Антропологічні підстави права завжди займали людей. Вони мріяли про життя по праву, по справедливості. З появою держави виникає і право як особливий інститут життєдіяльності людського суспільства. З того часу людина існує в правовому полі, тобто в рамках, що регламентують співвідношення «мого» і «нашого», «дозволеного» і «недозволеного». Причому регламентація визначається не традицією і обрядом, а правовою нормою, встановленою владою. У подальшому правове поле розповсюджується на всі сфери людських відносин. Людина зобов'язана виконувати встановлені правила і норми, якщо він хоче бути повноправним членом суспільства.

Взаємозв'язок людини і права, обґрунтування права як цінності для суспільства була в центрі уваги філософсько-правовій думці на всьому протязі її розвитку. Але особливо яскраво цей взаємозв'язок виразився в класичній філософії права XVII—XVIII ст.

Розглянемо, як вирішувалося питання про антропологічні підстави правової теорії трьома великими представниками філософії права Т.Гоббсом, Ж.-Ж.Руссо, І.Кантом і які були практичні наслідки цього рішення.

Згідно Т. Гоббсу людина, живучи в суспільстві, керується власними інтересами. Необхідність же правопорядку, тобто загальних для всіх людей норм, усвідомлюється ним лише під впливом страху перед насильством з боку таких же індивідів, і цей страх виправдовує механічну силу держави, що сполучає індивідів в одне ціле. У результаті суб'єктом правопорядку виявляється абсолютно егоїстичний індивід, що прагне перетворити іншого на засіб і домовляється з ним під загрозою власної безпеки. Отже, образу людини, яка керується виключно власними інтересами і орієнтується на пошуки тільки особистої вигоди і щастя, відповідає такий образ права, де власне правова реальність підміняється реальністю державних розпоряджень.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що людина керується в житті мотивом особистої розсудливості, прагненням до самозбереження і щастя. І хоча у Руссо індивід вже віддає перевагу правовому порядку деспотичної державності, проте не на безумовних моральних підставах, а підкоряючись свідомості небезпеки, яка йому загрожує з боку цієї державності. До дотримання загальних норм не тільки держава примушує індивідів, але і саме воно примушується надіндивідуальною недержавною волею. Воля народу стає вищою за всяку законність і починає набувати тих же рис, що і монархічне свавілля Гоббса. У результаті право втрачає свою самостійну реальність і зводиться до виправдання нового свавілля.

Класична німецька філософія підняла правові питання, у тому числі і питання про правові характеристики людини, на принципово новий рівень.

Важливий внесок в це питання вніс основоположник класичної філософії І. Кант. Початковим пунктом філософії права І. Канта є вчення про людину як про істоту етично вільну. В соціальному плані морально автономний індивід характеризується як суб'єкт, який здатний по праву протистояти експансії будь-якої чужої волі, зведеної в закон. Отже, тільки образ «людини моральної» виявляється здатним легітимувати право як безумовну цінність, що не зводиться ні до яких інших цінностей.

Але і сама «людина моральна» потребує виховання, але згідно певним імперативам. Зокрема, юридичний варіант категоричного імперативу І. Канта свідчить: «Чини так, щоб твоя свобода не обмежувала свободи інших». Через цю обставину чоловік вже не може існувати поза правовим полем, а його уміння діяти в рамках права, бути правовою істотою перетворюється на якісну характеристику цивілізованої особи.

Формування правової людини є процес, суть якого полягає у вихованні правових якостей і надбанні правових знань, навиків, умінь. У найзагальнішому вигляді цей процес протікає під впливом двох груп чинників: соціальних (зовнішніх по відношенню до окремої людини) і особових (внутрішніх).

Людина як правова істота володіє певними правами і обов'язками, які повинні гармонійно поєднуватися. Обов'язки без прав – це рабство, деспотизм, права без обов'язків – беззаконня, анархія. Суспільство не може нормально розвиватися, а людина бути правовою істотою, якщо люди вільні від обов'язків і позбавлені прав.

Реальне співвідношення права і обов'язків зумовлюється характером пануючих в суспільстві власницьких відносин. Там, де можновладці крадуть, процвітає корупція і править кримінал, де населення ділиться на «еліту» і «чернь», там неминуча дисгармонія права і обов'язків, там один «закон не писаний», а інші безправні і не захищені від свавілля.