Поняття джерел міжнародного права

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 545

Відомо, що в полі можна вивчати і визначати властивості грунтів, давати їм назви по зовнішніх, так званим морфолого-генетичним ознакам, бо ці ознаки відображають внутрішні властивості грунту, його життя.

Як зазначавав Н. М. Сибірцев, морфологічні або зовнішні властивості грунтів часто настільки характерні, що по ним можна дізнатися або визначити грунти подібно до того, як ми визначаємо який-небудь мінерал, рослину або тварину. За морфолого-генетичними ознаками можна читати історію розвитку грунту, з'ясувати її генезис і до деякої міри встановити агрономічну цінність грунтів. Тому при вивченні грунтів в полі і морфологічному описі грунтового розрізу дуже важливо правильно «прочитати» грунтовий розріз, його «обличчя», в якому відображені, як в дзеркалі, життя і природні якості грунту.

Для опису грунтових розрізів рекомендуються різні форми польових грунтових щоденників або журналів в щільній палітурці. Дослідник, залежно від характеру і цілей роботи, повинен до виїзду в поле вибрати або сам скласти найбільш прийнятну для його роботи форму грунтового щоденника. Нижче дається зразкова форма щоденника. Техніка і послідовність робіт при вивченні і описі грунтового розрізу і веденні щоденника наступні:

1. Записати номер, дату і географічне положення розрізу, відзначити характер рельєфу, точно вказати, на якому елементі рельєфу зроблений розріз, описати угіддя і його стан, рослинність (склад, густина і стан), стан поверхні (заболоченість, грудкуватість, тріщинуватість, засоленість, каменястість та інші характерні особливості), дати агрономічну оцінку грунтів з урахуванням даних про їх сільськогосподарську цінність і спостережень місцевого населення, відзначити розкриті материнські і підстилаючі породи і глибину грунтових вод, якщо вони виявлені. Визначити місцеположення розрізу і його прив'язку до основних елементів ситуації, що є на топографічній основі, позначити особливими умовними знаками місце розрізу на карті з вказівкою його номера. Ознайомлення з рельєфом, рослинністю, її станом і іншими характерними особливостями ділянки, на якій зроблений розріз, проводиться за той проміжок часу, який необхідний робітнику для розкопки призначеного до вивчення розрізу, тобто близько 2 годин.

2. Визначити глибину і характер скипання грунту від 10-процентного розчину соляної кислоти. Для цього на свіжо-препарованій «лицьовій» стінці розрізу закріплюється клейонковий сантиметр так, щоб нуль співпав з поверхнею грунту, і послідовно від до низу верху капають з маленької піпетки на грунт соляну кислоту, яка за наявності карбонатів кальцію дає «скипання» різної інтенсивності (слабке, середнє, сильне або бурхливе). Глибина і характер скипання відразу ж записуються в грунтовий щоденник. У тій частині стінки, де визначалася глибина і характер скипання від соляної кислоти, зразки грунтів для аналізу брати не можна.

3. Визначити загальну потужність гумусових (А + В) горизонтів і кожного горизонту і підгоризонту грунтів окремо (А1_, А2, В1, В2, З) з подальшим, можливо докладним, вивченням їх морфолого-генетичних ознак, механічного складу, фізичних властивостей і інших особливостей (забарвлення, структура, вологість, щільність, шпаруватість, новоутворення включення, коренева система, характер переходу одного горизонту в іншій). Зробити відповідні записи в грунтовому щоденнику.

4. Для повнішої характеристики грунтів провести деякі прості хімічні аналізи (визначення рН хлористих і сірчанокислих солей, наявність заліза, соди, і ін.) і визначити деякі фізичні властивості (вологість, щільність і ін.), що не вимагають складного устаткування.

5. Дати польове визначення грунту, встановити його сільськогосподарську і лісокультурну цінність, намітити зразкові межі його розповсюдження на території, що вивчається, і, нарешті, узяти грунтові зразки для аналізів, а при необхідності і моноліт.

Грунтові розрізи після їх вивчення, опису і відбору зразків повинні бути закопані. При цьому закопувати його необхідно в зворотній послідовності: закидати до ями грунтову масу спочатку нижніх горизонтів, а потім перегнійних горизонтів, щоб на поверхні і біля закритого розрізу не залишалося маси з глибоких горизонтів —материнської породи.