Захист від електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 701

Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв′зків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему, наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняються політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

1 Представлення доповідача

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про нього: його прізвище, ім′я та посада. Не потрібно викладати зміст цого повідомлення, адже це його власне завдання, але голова зібрання може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже з моменту представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

2 Попередня інформація для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:

1)тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;

2)склад аудиторії;

3)хто ще виступатиме на зібранні;

4)де й коли відбудеться засідання, конференція, круглий стіл, зустріч тощо.

Доповідь

Проголошення доповіді вимагає серйозної підготовки. Перший крок у підготовці – накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що їх він має охопити. Насамперед, заздалегідь слід сформувати предмет та тему останнього (можливо, все це вже було визначено організаторами зібрання). Другий крок – добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана х двох джерел 1)теоретичні джерела – це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосується теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники; 2)усні розмови з обізнаними з проблемою людьми. Висвітлюванні питання мають ґрунтуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях (якщо це науковий виступ), на останніх виступах у пресі, на радіо та телебаченні, як прихильників, так і опонентів (якщо це політичний виступ), на аналізі та посиланні на протоколи попередніх засідань (якщо це громадські збори). Добираючи інформацію, необхідно пам′ятати, що повідомлення буде торитично обґрунтованим та актуальним лише за умови наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, слід організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючи таких вимог: теоретична обґрунтованість, опора та фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок – написання плану доповіді на папері, що містить:

- вступ,

- основний текст(серцевина доповіді),

- висновки.

Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містить докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, або не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають бути короткими й стосуватися виключно суті питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Практичні поради доповідачеві:

1. подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові);

2. чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй присвячина остання;

3. стисло поясніть, у якій спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільм, графіки,діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).

3 Основний текст

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв′язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов′язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот - випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам – перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов′язково мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

Висновки

Підсумуйте все сказане.

Висновки певним чином мають узгоджуватися із виступом і не випадати з загального стилю викладу.

У тому разі, якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто готовити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стилістичними засобами мови, адже важливо умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично. Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у прцесі виголошення завершальної частини доповіді.

4 Страх перед аудиторією

Страх перед аудиторією – явище досить поширене серед промовців. Він дається взнак по – різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь – яких проявів волі. Ці ознаки – справжня напасть для доповідача. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напруження, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – ненатягнутий лук не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження.

Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж не можна дати кілька порад.

По – перше, потрібно гарно підготуватися;найкраще записати усю доповідь на папері, викликавши її розмовною мовою, а потім прочитати в уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По – друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілось б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви – звичайна людина, як і решта, котрі прийшли на зустріч, щоб почути щось нове, цікаве, а для того щоб марнувати час.

По – третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити, щою ними одразу можна було скористатися.

По – четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на наш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

5 Зв′язок з аудиторією

Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані доповідачем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому не підборному інтересі. Доповідач випромінюватимете довіру якщо сам віритиме в себе, не применшувати своїх можливостей, але й перебільшуватиме їх, залишатиметься діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже потрібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має здоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу : «Ви розумієте…», «Ви також помітили, що…», «Як ви знаєте…». Це подобається людям, скільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

6 Жести

Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки культури.

Практичні поради:

1)жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;

2)жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюй те руками протягом усієї доповіді;

3)керуйте жестами – жест не повинен відставати від слова;

4)урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтесь одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

5)жести мають відповідати своєму призначенню.

7 Використання голосу

Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, викладач, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.

Бесіда

На початку бесіди слід передусім заручитися прихильністю свого співбесідника: якщо ви зустрічаєтеся вперше, треба принаймні познайомитись, викликати до себе симпатію, а вже потім, добившись його уваги, можна викладати свої думки, аргументи, наміри, міркування. Читач, певно, пам′ятає, що бесіда як форма спілкування складається зі вступної, основної й завершальної частини. Так – от, саме початок розмови відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування, історично позначається на подальшому перебігу розмови і, безумовно, на її результатах. Проте найсильніший аргумент не варто оприлюднювати на початку розмови, бо ж ідеться не про письмове повідомлення, де найпереконливіші докази традиційно розміщують спочатку, щоб викликати інтерес у читача і бажання довідатися, що там далі. У бесіді віч – на – віч краще приберегти переконливі докази на кінець розмови, щоб «приголомшити» ними партнера зненацька, коли він трохи втратить пильність і буде переконаний, що нічого цікавого вже не буде. А ось про надзвичайну важливість невербальних форм взаємодії саме на початку бесіди не треба забувати, бо з виразу обличчя, пози, вітального жесту можна скласти певне враження про свого партнера – приязне, байдуже чи вороже – довідатися про рівень його культури і навіть про ставлення до мети зустрічі. Більшість дослідників погоджується, що словами передається в основному інформація, а ставлення до неї висловлюється за допомогою жестів, міміки тощо, до того ж вербальний компонент розмови займає 35%, а не вербальний – 65% часу. Іще одне: коли почнете бесіду з докладного викладу позиції свого співрозмовника, твердить Андре Маруа, тим самим виб′єте грунт у нього з – під ніг.

Щоб досягти мети бесіди, ви маєте з першого до останнього слова підтримувати психологічний контакт зі своїм співрозмовником, викликаючи й постійно стимулюючи в нього зацікавленість розмовою. Слід впливати на нього не тільки за допомогою логіки, розмовних міркувань, а й зачіпати його почуття. Адже сильні емоції завжди позначаються на думках, надовго залишаються в пам′яті. Та ви не повинні виходити за межі тактовної поведінки під час розмови – не слід влаштовувати своєрідного міні – шоу з голосними вигуками, зайвими запевненнями чи, навпаки, з гіркими сльозами (Ольга Корніяка).

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке доповідь?

2. Яку інформацію має знати доповідач заздалегідь?

3. З яких основних частин складається доповідь?

4. Як подолати страх перед аудиторією?

5. Назвіть невербальні засоби інформування.