Типи сукцесій.

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 1187

Непряме оподаткування передбачає сальдовий розподіл до­ходів громадян. Чим вищі доходи, тим більше їх залишається на власні потреби, тому, що рівень непрямого оподаткування віднос­но збалансований самим рівнем споживання. Таким чином, є сти­мул заробляти більше, і не має побоювань, що держава забере більшу частку додатково отриманих доходів.

З товарів, що переміщуються через митний кордон Украї­ни, справляється мито, якщо інше не передбачено Митним Ко­дексом України, законодавством України та міжнародними до­говорами України.

Мито підвищує ціну конкурентного імпортного товару при його надходженні на внутрішній ринок країни, що дає змогу національним виробникам підвищити загальний рівень цін вітчизняних то­варів та одержати додатковий прибуток.

Мито захищає внутрішні ціни і прибутки національних підприємств.

Введення мита може передбачати досягнення кількох цілей, серед яких:

♦ фіскальна;

♦ економічна;

♦ політична.

Введення мита може мати на меті здійснення економічного тиску на певні держави або надання їм режиму найбільшого спри­яння з політичних мотивів.

Платниками мита є будь-які фізичні або юридичні особи, які здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів.

Об'єктом оподаткування митом виступає митна вартість то­варів або інших предметів.

Мито сплачується при здійсненні митного оформлення товарів на підставі основного митного документа - "Вантажної митної Декларації".

Митним кордоном України є межі митної території України, що включає територію штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічно-морській зоні України. Митний кордон України збігається з Державним кордоном країни за винятком території спеціальних митних зон, межі яких є складовою части­ною митного кордону України.

Існують такі види переміщень через митний кордон України:

♦ ввезення в Україну та вивезення з України товарів та інших предметів;

♦ транзит через територію України, переміщення товарів та інших предметів під митним контролем через територію України між двома або в межах одного пункту на її митному кордоні.

Законом України "Про єдиний митний тариф" передбачаєть­ся існування двох видів мита:

♦ імпортного;

♦ експортного.

Ввізне (імпортне) мито нараховується на товари під час їх ввезення і виконує такі основні функції:

а) формує оптимальну структуру імпорту шляхом диференці­ації ставок на ввезення різноманітних товарів;

б) впливає на господарську діяльність підприємств та соціаль­ну сферу в суспільстві, виступаючи складовою частиною механіз­му ціноутворення;

в) через проведення політики протекціонізму захищає окремі галузі національної економіки від можливого заподіяння збитків іноземною конкуренцією:

г) дозволяє проводити активну зовнішньо-торговельну політи­ку та впливати на партнерів підчас проведення торговельних пе­реговорів, формувати митні союзи;

д) сприяє оптимізації співвідношення експорту та імпорту, митних витрат та надходжень, досягненню сприятливого торго­вельного балансу.

Вивізне (експортне) мито нараховується на товари під час їх вивезення за межі митної території країни. Його застосовують з метою одержання додаткових надходжень до державного бюджету та регулювання експорту окремих видів товарів. Це не розпов­сюджений вид мита, і фактичне існування цього мита в законо­давстві свідчить про низький рівень розвитку економіки країни; в Україні експортне мито запропоновано для захисту споживчого ринку України та поліпшення структури експорту.

На сьогодні вивізне мито застосовується до таких видів то­варів: насіння соняшнику, жива худоба та шкіряна сировина, мета­лобрухт.

Відповідно до режиму митної політики можна виділити такі види мита:

1)статистичне;

2) протекціоністське;

3) фіскальне;

4) преференційне.

Статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту та імпорту товарів в умовах зовнішньої торгівлі. Статистична інфор­мація використовується для:

♦ визначення стратегії, тактики та основних напрямків розвит­ку зовнішньо-економічноі діяльності, проведення перего­ворів з торговельно-економічних питань;

♦ застосування методів тарифного і нетарифного регулювання;

♦складання платіжного балансу, планування і проведення ва­лютно-фінансової політики;

♦ визначення ринків збуту товарів та ін.

Статистичне мито не має бюджетного призначення і ставки його не високі.

фіскальне мито має бюджетне призначення і встановлюється на товари сталого попиту.

Протекціоністське мито вводиться в односторонньому порядку з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку товарів іноземного виробництва.

Преференційне мито протилежне протекціоністському, вста­новлюється на двосторонній або багатосторонній основі з метою сприяння міжнародній торгівлі.

Особливі види мита використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, вітчизняних товаровиробників, а також еко­номічних інтересів, що визначається законодавством України під час ввезення та вивезення товарів, незалежно від інших видів мита, застосовується:

1) попереднє та/або остаточне спеціальне мито;

2) тимчасове та/або остаточне антидемпінгове мито;

3) попереднє та/або остаточне компенсаційне мито. Спеціальне мито застосовується:

♦ У разі коли товар ввозиться на митну територію України в такій кількості і на таких умовах, що завдає збитків або існує загроза заподіяння значних збитків українським виробникам подібного товару або безпосередньо конкуруючого товару;

♦ як запобіжні заходи щодо учасників зовнішньо-економічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, або для припинення недобросовісної конкуренції у випадках, що визначаються законами України;

♦ у відповідь на дискримінаційні або недружні дії з боку іно­земних держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують використання законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньо-економічноі діяльності.

Антидемпінгове мито вводиться для захисту внутрішнього ринку в умовах товарного демпінгу.

Під демпінгом розуміється продаж товарів за ціною нижчою, ніж середня ціна продажу подібного товару в країні-експортері.

Компенсаційне мито встановлюється з метою компенсації субсидії, яка надається виробникам даного товару державни­ми фондами.

Компенсаційне мито має врівноважувати ціни на іноземні та вітчизняні товари з метою виключення цінової конкуренції.

Види ставок мита:

♦ адвалорні ставки - це ставки мита, визначені у відсотках до митної вартості товару;

♦ специфічні ставки - це ставки мита, визначені в фіксованих одиницях на предмет оподаткування;

♦ комбінована ставка - це ставка мита, в якій поєднується відсоткова ставка та фіксована (тверда) ставка.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть види мита та опишіть його еволюцію.

2. Механізм формування ставок мита та їх різновиди.

3. Що таке Єдиний митний тариф?

4. Розкрийте методи визначення митної вартості.

2.4. Змістовий модуль 4:Податки на доходи і прибутки

2.4.1. Тема 9. Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств в Україні характеризується як аналог розповсюдженого у світі податку на прибуток корпорацій. З розвитком акціонерної форми власності прибуток став важливим об'єктом оподатковування, а тому вимагав особливих форм обкла­дення. В зарубіжних країнах, як правило, при приватній організацій­но-правовій формі ведення бізнесу як до власника, так і до найма­них робітників і службовців застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподатковування висту­пає прибуток власника або заробітна плата робітників і службовців).

Прибутковий податок відіграє важливу роль у фінансовому ре­гулюванні економіки. Регулюючий механізм цього податку реалі­зується через диференціацію ставок і пільгове оподаткування. Роз­межовуючи прибуткове оподаткування юридичних та фізичних осіб і встановлюючи для них різний рівень ставок, держава підтримує певні пропорції між фондом споживання і фондом нагромаджен­ня. Встановлюючи пільгове оподаткування з пониженням ставки або зі звільненням для окремих галузей і регіонів, держава стиму­лює відповідний перелив капіталу і веде певну структурну політику. Держава може встановлювати пільгове оподаткування тих на­прямків формування і використання фондів, в яких зацікавлене сус­пільство. Незважаючи на труднощі справляння цього податку, він використовується практично у всіх країнах світу, у т.ч, і в Україні. Чинний у даний час в Україні податок на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність до податку на прибуток корпо­рацій зарубіжних країн, і дійсно, фактично всі діючі підприємства у своїй організаційній формі втілюють ознаки колективної форми власності, тобто їхній прибуток має явні ознаки колективного при­бутку. Проте на відміну від Європейських країн, прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковуєть­ся податком на прибуток також, як акціонерні товариства. В Ук­раїні відношення власності ще не прийняло такого рівня розвит­ку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподатковування, виходячи із застосовуваного підходу в країнах із розвиненою ринковою економікою.

У країнах із розвиненою ринковою економікою основним пря­мим засобом централізації ВВП у бюджет є особистий прибутко­вий податок. Але одним із головних регуляторів виробничо-гос-подарських процесів є податок на прибуток корпорацій. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

Але в багатьох постсоціалістичних країнах Східної Європи й країнах СНД частка податку з прибутку підприємств у дохідній частині бюджету перевищує частку прибуткового податку з гро­мадян. Це зумовлено інерційністю фінансів, оскільки в умовах планово-адміністративної економіки основні фінансові ресурси були зосереджені на підприємствах, а громадяни мали обме­жені доходи.

Розвиток теорії прибутку здійснювався за двома провідними напрямами: компенсаторним та функціональним. Перший з них пояснює походження прибутку як винагороду, плату підприємцю, власникам підприємства за вкладений капітал, прийняття ризику, а також успішне виконання економічних та управлінських функцій.

Група функціональних теорій належить до об'єктивних кон­цепцій, у яких визначальну роль у створенні прибутку відведено економічному середовищу: монопольному становищу підприєм­ства, кон'юнктурному та інституціональному поясненню виникнен­ня прибутку. Західні концепції сутності та характеру прибутку до­повнюються технологічними та інноваційними теоріями. Зміст їх полягає у тому, що прибутковість, вища за середній рівень, по­яснюється результатами застосування новітніх методів виробниц­тва й різних нововведень. Новітні методи управління, маркетингу, сучасні програми фінансування та обліку сприяють збільшенню обсягів продажу вдосконалених або нових товарів. Саме це і по­роджує різницю між існуючими цінами й витратами, зниження останніх генерує прибуток.

Практика підтверджує можливість отримання надприбутків тими компаніями, діяльність яких ґрунтується на інноваційній стра­тегії - упровадженні новітніх досягнень у масове виробництво. Але переваги технічного прогресу окремої фірми поступово нівелю­ються, це відбувається тоді, коли аналогічну продукцію почина­ють виготовляти конкуренти компанії,

З теоретичної точки зору прибуток у трансформаційний період виступає як об'єкт та інструмент управління, в якому сконцентро­вано інтереси майже всіх суб'єктів економічної діяльності. Він є джерелом фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та дер­жави. Як особливе джерело формування й поповнення фінансо­вих ресурсів підприємницьких структур прибуток із переходом до ринкової економіки є тією частиною грошових нагромаджень підприємства, яка сприяє розширенню виробництва. В цьому полягає відтворювальна та стимулююча функція прибутку. Як важ­ливий показник оцінки фінансових результатів діяльності суб'єкта господарювання, його фінансового стану і перспектив розвитку прибуток є показником ефективності функціонування підприємства в цілому й фінансових можливостей держави. Саме тому він ви­конує контролюючу функцію та сигналізує про необхідність заходів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів ви­робництва, доцільності змін у ціновій політиці, розширення асор­тименту товарів.

Також прибуток значно впливає на величину фінансових ре­сурсів держави, зокрема бюджетних ресурсів і фінансів суб'єктів господарювання. Він характеризує економічні й соціальні процеси та явища, впливає на визначення загальноекономічних про­порцій, рівень фінансового забезпечення суспільного виробниц­тва, темпи нагромадження. Взаємозв'язок прибутку з макроеко-номічними показниками найповніше відображено на всіх стадіях руху ВВП: при створенні, розподілі та використанні.

Звернемо увагу на визначення прибутку до оподаткування за схемою:

П=СВД -ВВ-А

П - прибуток до оподаткування;

ВВ- валові витрати виробництва;

А - амортизаційні відрахування;

СВД - скоригований дохід;

Такий метод обчислення бази оподаткування приводить до виникнення різних показників прибутку за бухгалтерським та по­датковим обліком. У бухгалтерському обліку це показник прибут­ку, виведений за правилами такого обліку, а для обчислення при­бутку, що підлягає оподаткуванню, потрібно еести так званий податковий облік, який дасть можливість визначити реальну базу для обчислення податку на прибуток підприємств.

Платниками податку є юридичні та фізичні особи як резиден­ти, так і нерезиденти України, які здійснюють на території України підприємницьку діяльність.

Закон передбачає, що платники податку, які мають філії, мо­жуть сплачувати консолідований податок на прибуток, а саме: юридична особа або головне підприємство може обрати сплату консолідованого податку на прибуток підприємств. Вибір форми сплати здійснюється самостійно до початку звітного року, про що повідомляються податкові органи за місцем знаходження голов­ного підприємства або філії. Зміна вибраної форми сплати по­датку упродовж року не дозволяється.

При сплаті консолідованого податку платник сам визначає розмір податку та сплачує до відповідних бюджетів за місцем знаходження філії пропорційно питомій вазі суми валових витрат філії та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника, які розташовані за місцем знаходження філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відраху­вань такого платника податку.

Базова ставка податку - 25 %. За ставкою 15% оподатковують­ся дивіденди нерезидентів (податок на репатріацію доходів на не­резидента складає 15%). За ставкою 6% оподатковуються доходи нерезидентів від фрахту, у зв'язку із здійсненням міжнародних пе­ревезень та валові доходи страхувальників за договорами страхування і перестрахування життя в разі дострокового розірвання договору, не пов'язаного зі смертю застрахованої особи (0% - за звичайних умов). За ставкою 3% оподатковуються інші доходи від страхової діяльності. Доходи страховика від здійснення діяльності, не пов'язаної зі страхуванням, оподатковуються за ставкою 25%.

Досить широкого застосування набула така складова, як амор­тизаційні відрахування, що по своїй суті є знижкою з податку на прибуток підприємств. Тому чим більшу частку прибутку підприє­мство може віднести на амортизацію, тим менше податків воно сплачує і більше доходів залишається у його розпорядженні.

Економічне призначення амортизаційних відрахувань полягає у нагромадженні фінансових ресурсів для забезпечення своєчас­ного відновлення машин і обладнання, передавальних пристроїв, будівель і споруд. Однак в умовах інфляційних процесів аморти­заційні відрахування швидко знецінюються, оскільки вартість нової техніки зростає, а амортизація нараховується за єдиними норма­ми до залишкової незмінної балансової вартості основних фондів.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансо­вої вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (у розрахунку на подат­ковий квартал):

- група 1 - 2%;

- група 2 - 10%;

- група 3 - 6 %;

- група 4 - 15%.

Питання для самоконтролю:

1. Платники, об'єкт та ставки.

2. Визначте, з чого складається валовий дохід платника.

3. Валові витрати підприємства їх склад та структура.

4. Операції особливого виду та їх оподаткування.

5. Пільги та строки.

6. Санкції,

7. Особливості сплати консолідованого податку.

2.4.3. Тема 11. Вплив внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на доходи платників

В Україні система соціального страхування складається з пенсійного страхування, медичного страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням, страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, страхування на випадок безробіття. Проте на сьогоднішній день діють тільки чотири види обов'язкового соціального страхування, окрім медич­ного, і їх функціонування супроводжується серйозними проблема­ми як законодавчого, так і організаційного характеру.

З 1 січня 2007 року максимальна величина фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справля­ються страхові внески до фондів соціального страхування та Пен­сійного фонду, дорівнює п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

На 1 січня 2007 р. прожитковий мінімум дорівнює 525 грн х 15 = 7875 грн.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконав­чої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські організації, об'єднан­ня громадян та інші юридичні особи, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, , що не мають стату­су юридичної особи. Об'єктом оподаткування є: фактичні витра­ти на оплату праці працівників, які включають витрати на випла­ту основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі. Ставка збору у 2006 році - 31,8 відсотки від об'єкта оподатку­вання, 2007 р. - 33,2 відсотки.

Для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування визна­чається окремо за ставкою 4 відсотки від об'єкта оподаткуван­ня для працюючих інвалідів та за ставкою 33,2 відсотки від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприєм­ства (якщо кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, збір на обов'язкове держав­не пенсійне страхування визначається за ставкою 4 відсотки для всіх працівників).

2) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують(не використовують) працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу. Об'єктом оподат­кування є: сума оподатковуваного доходу (прибутку).

3) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правови­ми договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі праців­ники. Об'єктом оподаткування є: сума оподатковуваного доходу.

Ставка збору - 0_:5 відсотока від об'єкта, якщо сукупний опо­датковуваний дохід не перевищує прожиткового мінімуму для пра­цездатних осіб на початок року; 2 відсотки від об'єкта оподаткування, якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує прожит­ковий мінімум для працездатних осіб на початок року.

Для платників збору, які мають статус державного службовця або працюють на посадах, робота на яких зараховується до тру­дового стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний за­хист журналістів", „Про наукову і науково-технічну діяльність", „Про статус народного депутата України", „Про Національний банк Украї­ни', Митного кодексу України. Положення про помічника-консуль­танта народного депутата України, ставки збору становлять;

1 відсоток від об'єкта оподаткування з частини сукупного опо­датковуваного доходу, що не перевищує 150 гривень; 2 відсотки від об'єкта оподаткування з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 151 до 250 гривень; 3 відсотки від об'єкта оподаткування, з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 251 до 350 гривень; 4 відсотки від об'єкта оподатку­вання з частини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі від 351 до 500 гривень; 5 відсотків від об'єкта оподаткування з час­тини сукупного оподатковуваного доходу в розмірі понад 501 гривню.

4) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют. Об'єктом оподаткування є сума операції з купівлі-продажу валют. Ставка збору - 1 відсоток від об'єкта опо­даткування.

5) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгі­влю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каменю. Об'єктом оподаткування є вартість реалізованих ювелір­них виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каменю. Ставка збору - 5 відсотків від об'єкта оподаткування.

6) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових авто­мобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інва­ліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Об'єктом оподаткування є вартість легкового авто­мобіля. Ставка збору - 3 відсотки від об'єкта оподаткування.

7) суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерези-денти| - виробники та імпортери тютюнових виробів. Об'єктом оподаткування є кількість вироблених ними тютюнових виробів (крім тих, які експортуються), що підлягають продажу, обміну на інші товари, безоплатній передачі або з частковою їх оплатою, та кількість тютюнових виробів, що ввозяться на митну територію України. Ставка збору - 1,5 гривні за 1000 шт. цигарок без фільтру та 2,5 гривні за 1000 шт. цигарок з фільтром.

8) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які купують нерухоме майно, за винят­ком державних підприємств, установ і організацій, що купують не­рухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами та привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, а також громадян, які купують житло або перебувають у черзі на одержання житла, або купують житло вперше. Об'єктом оподаткування є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна. Ставка збору-1 відсоток від об'єкта оподаткування.

9) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно.

Об'єктом оподаткування є вартість будь-яких послуг стільни­кового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг опе­ратору, що їх надає. Не може бути об'єктом оподаткування: транс­лювання програм радіо - та телевізійними станціями; передавання або прийом інформації за допомогою радіозв'язку мережами відомчого чи технологічного зв'язку, що не мають автоматичної комутації з мережею зв'язку загального користуван­ня; користування радіотелефонами та радіоподовжувачами, підключеними до номерів квартирних телефонів. Ставка збору -6 відсотків від об'єкта оподаткування.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Фонд створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та на­дання соціальних послуг, Фонд є цільовим централізованим стра­ховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Дер­жава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Кошти Фонду не включа­ються до складу Державного бюджету України.

Страхуванню на випадок безробіття підлягаютьособи, які працюють на умовах трудового договору, включаючи тих, які про­ходять альтернативну службу, а також тих, які працюють непов­ний робочий день або неповний робочий тиждень.

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:працю­ючі пенсіонери та особи, які отримали право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами Ук­раїни. Страхувальниками є роботодавці і застраховані особи,

Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у 2007 р,: для роботодавців -1,3 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих пра­цівників; для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці; на підприємствах та в громадських організаціях інвалідів, де кількість інвалідів, не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів; для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціаль­ному страхуванні на добровільних з'ездах 1,8 відсотка суми опо­датковуваного доходу (прибутку).

Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратоюпрацездатності.

Фонд є органом, яким здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням, провадить збір та аку­муляцію страхових внесків та інших коштів, надає матеріальне забезпечення та соціальні послуги, а також здійснює контроль за використанням цих коштів.

Суб'єктами страхування від тимчасової втрати працездатності є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Страхувальниками є роботодавці і застраховані особи.

Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням:для роботодавців - 1,5% 2007 р. суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; для роботодавців на підприєм­ствах , де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загаль­ної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, - окремо 0,7 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 1,5% суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників; 0,5 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче прожиткового мініму-ма для працездатних осіб та найманих працівників-інваліді в, які працюють на підприємствах; 1 відсоток - для найманих праців­ників, які мають заробітну плату більше прожиткового мінімуму; для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соц­іальному страхуванні на добровільних засадах 2% суми оподатко­вуваного доходу (прибутку).

Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюганя України.

Розмір страхового внескузалежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього чи надбавки (за висот рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Існують 67 класів професійного ризику виробництва і залежно від класу встановлені страхові тарифи (до 2005 року діяли ставки від 0,84 для 1 класу до 13,8 для 67; з 1 січня 2006 р. відповідно від 0,66% до 13,6%)

Питання для самоконтролю:

1. Види відрахувань до державних цільових фондів.

2. Збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання.

3. Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня на випадок безробіття.

4. Збір на загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовле­ними народженням та похованням.

5. Збір на загальнообов'язкове соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

2.5. Змістовий модуль 5:Інші податки. Податковий процес і контроль

2.5.1. Тема 12. Єдиний податок для суб'єктів малого бізнесу

Згідно з Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємниц­тва" встановлено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, по­слуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооб-лікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг ви­ручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень. Середньооблікова чисельність пра­цюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за догово­рами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відособлених підрозділів.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вва­жається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяль­ності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення опе­рацій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спро­щену систему оподаткування - за єдиним податком, не мають пра­ва застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продук­цію, крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

У разі здійснення операції з продажу основних фондів ви­ручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отрима­ною від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи - мають право самостійно вибирати спосіб оподаткування доходів за єдиним подат­ком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва -фізичних осіб - встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може ста­новити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць,

У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва -здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких уста­новлено різні ставки єдиного податку, нею купується одне свідоц­тво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановле­ної максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємниць­ку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного по­датку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка спла­чує єдиний податок, - звільняється від обов'язку нарахування, відра­хування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебува­ють з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

до місцевого бюджету - 43 відсотки;

до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповід­но до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відно­синах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як са­мого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудо­вих відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, яка пе­рейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, -самостійно вибирає одну з таких ставок єдиного податку:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати по­датку на додану вартість згідно із Законом України „Пр° податок на додану вартість";

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи -сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступ­ного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначей­ства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

до Державного бюджету України - 20 відсотків;

до місцевого бюджету - 23 відсотки;

до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Платники єдиного податку - юридичні особи - ведуть подат­ковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з Указом.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаче­ною законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обо­в'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним вибрано.

Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступ­ного звітного(податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та повернення до раніше встановленої систе­ми оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періо­ду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів держав­ної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

За результатами господарської діяльності за звітний (подат­ковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юри­дичні особи - подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі вибору ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручен­ня на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою бан­ку про зарахування коштів. Суб'єкт малого підприємництва -юридична особа - зобов'язана вести книгу доходів та витрат і касову книгу.

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 Указу, плат­ник єдиного податку повинен перейти на загальну систему опо­даткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

♦ податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподаткування доходів за єдиним по­датком за ставкою 6 відсотків;

♦ податку на прибуток підприємств;

♦ податку з доходів фізичних осіб (для фізичних осіб -суб'єктів малого підприємництва):

♦ плати (податку) за землю;

♦ збору на спеціальне використання природних ресурсів;

♦ зборів на загальнообов'язкове соціальне страхування;

♦ комунального податку;

♦ податку на промисел;

♦ збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

♦ збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

♦ внесків до Фонду соціального страхування на випадок без­робіття;

♦ плати за патенти згідно із Законом України „Про патенту­вання деяких видів підприємницької діяльності".

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служ­би за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єкта­ми спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.

Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - плат­ники єдиного податку мають право не застосовувати електрон­них контрольно-касових апаратів для проведення розрахунків із споживачами.

Порядок ведення спрощеного обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва відповідно до Указу затверджується Міністерством фінансів України.

Дія Указу не поширюється на:

♦ суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України „Про патентування деяких видів підприємниць­кої діяльності'¹ в частині придбання спеціального патенту;

♦ довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансо­во-кредитні та небанківські фінансові установи:

♦ суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприє­мництва, перевищують 25 відсотків;

♦ фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридич­ної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюно­вими виробами, паливно-мастильними матеріалами;

♦ спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Питання для самоконтролю:

1. Суб'єкти єдиного податку.

2. Перелік податків і зборів, у рахунок яких сплачується єди­ний податок.

3. Особливості сплати і нарахування єдиного податку для юри­дичних осіб.

4. Особливості сплати і нарахування єдиного податку для фізичних осіб.

2.5.3. Тема 15. Місцеві податки і збори

Сьогодні залишається актуальним питання визначення місця і ролі місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів, їх складу та структури, створення науково-обґрунтованої концепції доходів органів місцевого самоврядування. Усвідомлення Украї­ни як європейської держави неможливе без розвитку місцевого самоврядування, яке має ґрунтуватися на загальноєвропейських засадах та принципах, визначених Європейською хартією місце­вого самоврядування.

Як зазначено в Хартії, „місцеве самоврядування означає пра­во і спроможність місцевих властей, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення".

Оскільки, місцеві бюджети "здійснюють безпосередній вплив на задоволення різних потреб населення" за рахунок можливості більш ефективного швидкого реагування на соціально-економічні, екологічні, інвестиційні потреби, необхідним постає питання фор­мування їх прозорої, стабільної і зростаючої фінансової бази.

Важливе місце у фінансовому забезпеченні і демократизації місцевого самоврядування посідає право визначати місцеві по­датки і збори. В статті 9 Європейської хартії місцевого самовря­дування записано, що принаймні частина фінансових ресурсів місцевих органів самоврядування має надходити за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноважен­ня визначати в межах діючого законодавства.

Таким чином, важливим питанням є забезпечення місцевих органів самоврядування фінансовими ресурсами, достатніми для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування. В прак­тиці формування місцевих бюджетів різних країн до основних форм залучення фінансових ресурсів відносять:

♦ надбавки до діючих у країні загальнодержавних податків і зборів у встановлених межах;

♦ відсоток від податкових надходжень що збираються цент­ральним урядом або місцевими владами для центрального уряду;

♦ місцеві податки;

♦ міжбюджетні трансферти;

♦ платежі за послуги, що надаються муніципалітетами;

♦ доходи від муніципальної власності;

♦ позики та інші.

Чим вище рівень розвитку країни тим більша роль у форму­ванні місцевих бюджетів відводиться місцевим податкам. Місцеві податки вводяться з метою фінансування субсидій стосовно по­зитивних місцевих "екстерналій^: (або зовнішніх ефектів, які вини­кають, внаслідок діяльності органів місцевого самоврядування), місцевих товарів і суспільних послуг,

Англійський дослідник С. Бейлі визначає: „Податок називається місцевим, якщо місцева влада: визначає податкові надходження встановлюючи ставки або/чи визначаючи податкову базу, і витрачає податкові надходження на місцеві потреби".

Місцеві податки - це запроваджені відповідно до закону місце­вими радами обов'язкові безоплатні платежі, що стягуються на те­риторії відповідної адміністративно-територіальної одиниці з орган­ізацій та фізичних осіб шляхом відчуження належних їм на праві власності, господарського відання і управління грошових коштів з метою фінансового забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування та зараховуються до місцевого бюджету.

Місцеві збори - обов'язковий грошовий внесок, що за рішенням місцевої ради стягується на території відповідної ад­міністративно-територіальної одиниці з організацій та фізичних осіб з метою компенсації комунальних послуг, які надаються платнику місцевого збору в системі місцевого самоврядування. На відміну від місцевого податку, місцевий збір має відплатний характер, він виступає однією з умов здійснення в інтересах платника місцевого збору певних дій, пов'язаних з наданням йому відповідних послуг.

Отже, місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та надходять до місцевого бюджету з метою фінансового забезпечення виконання функцій, покладених на органи місцево­го самоврядування. Місцеві збори, на відміну від податків, мають цільовий характер їх використання.

Фінансовій системі СРСР була характерна нерозвиненість систе­ми місцевого оподаткування. В 1993 році в Україні були зроблені кроки стосовно вирішення питання місцевого оподаткування. Дек­ретом Кабінету міністрів України "Про місцеві податки та збори" (тра­вень 1993 року) були встановлені обов'язкові платежі, які вилучали­ся органами місцевого самоврядування. Було запроваджено 2 податки та 14 зборів до місцевих бюджетів. Місцеві податки; ко­мунальний податок. Місцеві збори: за право використання місцевої символіки; за паркування автотранспорту; за видачу дозволу на роз­міщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок; за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон, та інші.

Проте на сьогодні доходи від місцевих податків в Україні не є достатніми для забезпечення фінансової бази органів місцевого са­моврядування, їх частка в доходах місцевих бюджетів залишається незначною, існуючий перелік податків не дозволяє використовувати їх в якості дієвого інструменту регулювання соціально-економічних процесів в конкретній місцевості.

Питання для самоконтролю:

1.Зміст і призначення місцевих податків.

2. Види місцевих податків.

3. Досвід зарубіжних країн у запровадженні місцевих податків і зборів.

4. Порядок обчислення і сплати місцевих податків в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про систему оподаткування» в редакції Закону №77/97-ВР від 18.02.97 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР).— 1997. —№16. —С. 119,

2. Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютю­нові вироби» від 15.09.1995 р., № 329/95-ВР.

3. Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тю­тюнових виробів» від 19.12.1995 за №481.

4.Закон України «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби» від 06.02.1996 за№ 30/96-ВР.

5. Закон України « Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої « від 07.05.1996 за № 178/96-ВР.

6. Закон України « Про ставки акцизного збору на деякі транспортні засоби « від 24.05.1996 № 216/96-ВР із змінами і доповненнями.

7. Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11.07.1996 за №313/96-ВР зі змінами та доповненнями.

8. Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платни­ків податків та інших обов'язкових платежів» від 22.12.1994 р., №320/94-ВР.

9. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в ре­дакції закону №3813-12 від 24.12.94 р. зі змінами та доповненнями // ВВР. — 1994. — № 15. — С. 84.

10.Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р., № 334/94-ВР.

11.Закон України «Про патентування деяких видів підприємниць­кої діяльності» від 23.03.1996 р., № 98/96-ВР.

12.Закон України «Про плату за землю» від 03.07.1992 р., № 2535-ХП.

13.Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» у редакції Закону №75/97-ВР від 18.02.97 // ВВР. — 1997. — № 5. — С. 117.

14.Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-1У від 22 травня 2003 р. // ВВР. — 2003. — № 37. — С. 308.

15.Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., № 168/97-ВР.

16.Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р., №2181-111.

17.Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» № 320-ХІУ від 17 грудня 1998 р. // Урядовий кур'єр. — 1999. — 6 січня.

18.Постанова Кабінету Міністрів України «Про Методику норма­тивної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23.03.1995 р. № 213.

19.Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» від 22.01.1996 р., № 118.

20.Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження По­рядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду» від 6 липня 1998 р. № 1012//Урядовий кур'єр, 1998, 16 липня.

21.Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору для користування водами для потреб енергетики і водного транс­порту» від 16 серпня 1999 р. № 1494.

22.Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження ма­рок акцизного збору нового зразка з голографічними захисними елеме­нтами і маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 23.04.2003 р. № 567.

23.Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992 р., №18—92.

24.Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» № 7-934 ФС від 21 січня 1993 р.//ВВР. — 1993. —№ 13, —С. 113.

25.Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори від 20.05.1993 р., №56-93.

26.Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» у редакції від 17.03.1993 р., № 24—93.

27.Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р., № 727/98.

28.Білик Н. Д., Золотько І. А. Податкова система України: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни — К.: КНЕУ, 2007. — 192 с.

29.Буряковский В. В. и др. Налоги: Учебное пособие.— Днепро-петровск: Пороги, 2008.

30.Король В., Довгалюк В., Ярмоленко Ю. Оптимізація податкових перевірок як механізм удосконалення повернення ПДВ експортерам // Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал: «Підприємництво, господарство і право». — К., ТОВ «Гарантія» 2003 р. № 10, С. 12—17.

31.Все про податки: Довідник / М. Я. Азаров, В. Д. Кольга, В. А. Онищенко. — К.: Експерт-Про, 2006. — 492 с.

32.Довгалюк В. І. Методичні вказівки до семінарських і практичних занять з дисципліни «Податкова система» (для студентів спеціальнос «Фінанси»,, денної форми навчання). Хмельницький: ПВНЗ «Хмельни­цький економічний університет». — 2006. — 41с.

33.Довгалюк В. І. Податковий аудит: контролюючі органи та види перевірок // Збірник наукових матеріалів міжнародної науково-практичної конференції: «Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період». — Хмельницький НВП «Ев-ріка» ТОВ, 2003. — С. 44

34.Довгалюк В. І., Ярмоленко Ю. Ю. Про деякі аспекти упереджен­ня відтоку капіталу за кордон та перспективи створення реального ме­ханізму протидії відмивання «брудних» коштів в Україні // Економіка: Проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць Дніпропетровсь­кого національного університету. — 2002. — № 135. — С. 42—52.

35.Золотько І. А. Податкова система: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,2004. — 204 с.

36.Крисоватий А. І., Десятнюк О. М. Податкова система: Навч. по­сібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2007. — 331 с.

37.Методичні вказівки для практичних та семінарських занять з ку­рсу «Податковий менеджмент» (для студентів спеціальності «Фінанси» денної форми навчання) / Ю. Ю. Ярмоленко. — Хмельницький: ХЕУ. — 2006. — 84 с.

38.Нечай Н. В. Подушний податок: історія введення // Вісник пода­ткової служби України. — 2000. — № 4. — С. 62—63.

39.Нечай Н. В. Контрибуції і надзвичайні податки — перші заходи радянської влади у фінансовій політиці // Вісник податкової служби України, 2008.

40.Нечай Н. В. Податкова система в період нової економічної полі­тики 1921—1924 рр. // Вісник податкової служби України.— 1999.— №38. —С. 57—60.

41.Оншценко В. А. Податковий контроль (основи організації).— К.: Ред. журн. «Вісник податкової служби України», 2007. — 432 с.

42.Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава — податки, бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання еконо­міки). — К: Либідь, 2008. — 328 с.

43.СинчакВ. П. Деякі особливості формування системи оподатку­вання в сільському господарстві // Збірник наукових матеріалів міжна­родної науково-практичної конференції: «Стан і проблеми трансфор­мації фінансів та економіки регіонів у перехідний період. Наукові праці III Міжнародної науково-практичної конференції 12 травня 2005 року у Хмельницькому економічному університеті». Ч. 1. — Чернівці: Букрек, 2005. —С. 337—341.

44.Синчак В. П., Ярмоленко Ю. Ю. Оподаткування іноземних до­ходів: стан та перспективи // Вісник Хмельницького інституту регіона­льного управління та права. — 2007. — № 3 (11). — С. 319—325.

Содержание

1. Возникновение и развитие налогообложения России…………………..3

2. НДС, его место и роль в налоговой системе и доходных источников бюджета. Налогоплательщики. Объект налогообложения. Налоговая база. Ставка налога……………………………………………………………………16

Список использованной литературы………………………………………….22

Возникновение и развитие налогообложения России

В России не ругает налоги только ленивый. Слова подбирают хлесткие, достаточно прочитать только заголовки соответствующих публикаций. Редко встретишь мнение, что российская налоговая система не так плоха, как кажется. Активно обсуждается вопрос о реформировании налоговой системы.

Безусловно, налогообложение в любой стране не может быть чем-то неизменным уже потому, что оно является не только фискальным механизмом, но и инструментом государственной политики, которая, меняясь, обрекает на перемены и систему налогообложения. К тому же в России система налогообложения находится в стадии становления, как и ее рыночное хозяйство и политическая система, направленная на развитие свободы предпринимательской деятельности. Поиск путей повышения эффективности российской системы налогов просто необходим.

В этом отношении "объективно необходимым и чрезвычайно важным для совершенствования налоговой системы России является изучение опыта организации налоговых систем и организационных структур налоговых служб зарубежных стран — США, Германии, Дании и ряда других государств. Изучение опыта организации налоговых систем других стран будет способствовать и искоренению следов крайней идеологизации в отечественной науке, объединявшей изучение фактов, закономерностей развития государства и налогового права и овладения богатым историческим опытом по рассматриваемому вопросу.

На Западе налоговые вопросы давно уже занимают почетное место в финансовом планировании предприятий. В условиях высоких налоговых ставок неправильный или недостаточный учет налогового фактора может привести к весьма неблагоприятным последствиям или даже вызвать банкротство предприятия. С другой стороны, правильное использование, предусмотренных налоговым законодательством льгот и скидок, может обеспечить не только сохранность и полученных финансовых накоплений, но и возможности финансирования расширения деятельности, новых инвестиций за счет экономии на налогах или даже за счет возврата налоговых платежей из казны.

При налоговом планировании не следует ориентироваться только на размеры налоговых ставок.

Напротив, размеры налоговых ставок с точки зрения обложения налоговой деятельности имеют второстепенное значение. Иначе трудно бы было понять, почему в условиях полной свободы движения капиталов компании продолжают действовать в странах с уровнем корпорационного налога в 4% – 50% и не перебираются в "налоговые гавани", где ставки этого налога 2 – 5% или он вовсе не применяется[4, c. 43].

На самом деле, и в странах с нормальными (не пониженными) ставками налогов, компании с хорошо поставленным налоговым правительством платят налоги по эффективной налоговой ставке не свыше 20 – 25%. А эти ставки уже сравнимы с уровнем налогообложения в странах-"налоговых гаванях". Поэтому выбор между странами с нормальными налоговыми ставками и "налоговыми гаванями" далеко не всегда предопределен в пользу последних; во многих ситуациях и те и другие играют на равных.

Снижение высоких нормальных налоговых ставок до пониженных, эффективных в западных странах, в принципе, доступно для всех компаний, хотя и носит избирательный характер. Практически во всех этих странах существуют значительные налоговые льготы (или даже прямые субсидии и компенсации) для экспортной деятельности, для инвестиций в новые промышленные мощности, в создание новых рабочих мест, для предприятий, создаваемых в относительно менее развитых районах и т. д. Поэтому в отношении реальной производственной и коммерческой деятельности налоговые режимы развитых стран вполне конкурентоспособны с режимами стран-"налоговых гаваней", особенно если учесть, что для реальной деятельности важны состояние инфраструктуры, доступности источников сырья, близость рынков сбыта, наличие квалифицированной рабочей силы, в чем "налоговые гавани", очевидно, уступают развитым странам.

Но даже и для "базовых" компаний, не осуществляющих никакой деятельности в стране своего местонахождения, а только управляющих активами, обслуживающих или контролирующих деятельность в других странах, размещение в стране с нормальным уровнем налогообложения может оказаться не менее выгодным, чем в стране - "налоговой гавани". Дело в том, что многие страны (США, Великобритания, Франция и т. д.) предоставляют своим компаниям отсрочку от налогообложения доходов, полученных за рубежом до тех пор, пока они не будут реально репатриированы в страну.

Такая отсрочка может фактически иметь бессрочный характер, а при современном уровне процентных ставок отсрочка в уплате налогов на 7 – 8 лет равносильна полному освобождению от налога.

Компании с международным масштабом деятельности могут даже пользоваться весьма существенными льготами, предусмотренными международными налоговыми соглашениями; страны-"налоговые гавани" таких соглашений не имеют.

Наконец, некоторые развитые страны (США, Франция, ФРГ, Япония и т. д.) в последние годы приняли специальные законы, направленные за перемещением капиталов из этих стран в "налоговые убежища", которые на деятельность их граждан и компаний не распространяются. Это также служит сдерживающим фактором при выборе страны размещения капитала.

При всем этом давление развитых стран Запада на страны-"налоговые гавани" никогда не было особенно сильным. Точнее было бы сказать, что отношение налоговых властей западных стран к "налоговым гаваням", при всей остроте официальной критики, остается в рамках "резервируемой благосклонности". Большинство из стран-"налоговых гаваней" при желании могли бы быть сокрушены простыми политическими и экономическими мерами буквально в несколько дней. Но на самом деле, капиталы только "базируются" в налоговых гаванях", а реально они вкладываются и функционируют в тех же западных странах. Туда же переводятся и доходы с этих капиталов, поскольку их владельцы проживают в этих странах. Более жесткая позиция по отношению к "налоговым гаваням" могла бы побудить инвесторов и компании окончательно покинуть свою страну. Наконец, страны-"налоговые убежища" играют важную роль для смягчения остроты конкурентных противоречий между развитыми странами в борьбе за привлечение капиталов и дают важный аргумент для внутриполитической борьбы в этих странах, позволяя властям защищать предоставление существенных налоговых льгот капиталам ссылками как раз на наличие этих "налоговых убежищ" за рубежом.

Таким образом, уплата предприятием налога по стандартной, установленной законом ставке, является необычным, редким явлением и свидетельствует о плохой постановке налогового планирования на данном предприятии.

Проблемы налогообложения постоянно занимали умы экономистов, философов, государственных деятелей различных эпох. Один из основоположников теории налогообложения А. Смит (1723-1790) говорил о том, что налоги для того, кто их выплачивает, - признак не рабства, а свободы.

Ф. Аквинский (1225 или 1226-1274) определял налоги как дозволенную форму грабежа. Ш. Монтескье (1689-1755) с полным основанием полагал, что ничто не требует столько мудрости и ума, как определение той части, которую у подданных забирают, и той, которую оставляют им[1, c. 104].

Итак, налоговая система возникла и развивалась вместе с государством. На самых ранних ступенях государственной организации начальной формой налогообложения можно считать жертвоприношение. Не следует думать, что оно было основано исключительно на добровольных началах. Жертвоприношение было неписаным законом и, таким образом, становилось принудительной выплатой или сбором. Причем процентная ставка сбора была достаточно определенной. В Пятикнижии Моисея сказано: ".... и всякая десятина на земле из семени земли и из плодов дерева принадлежит Господу"[1, c. 106]. Итак, первоначальная ставка налога составляла 10% от полученных доходов.

По мере развития государства возникла «светская» десятина, которая взималась в пользу влиятельных князей наряду с десятиной церковной.

Данная практика существовала в различных странах на протяжении многих столетий: от Древнего Египта до средневековой Европы. Так, в Древней Греции в vii-viвв. до н. э. представителями знати были введены налоги на доходы в размере одной двадцатой части доходов. Это позволяло концентрировать и расходовать средства на содержание наемных армий, возведение укреплений вокруг городов- государств, строительство храмов, водопроводов, дорог, устройство праздников, раздачу денег и продуктов беднякам и на другие общественные цели.

В то же время в древнем мире имелось и серьезное противодействие прямому налогообложению. В Афинах, например, считалось, что свободный гражданин не должен платить прямых налогов. Другое дело -добровольные пожертвования. Но когда предстояли крупные расходы, то совет или народное собрание города устанавливали процентные отчисления от доходов.

Многие стороны современного государства зародились в Древнем Риме. Проследим за развитием там налоговой системы. Первоначально все государство состояло из города Рима и прилегающей к нему местности. В мирное время денежных податей граждане не платили. Расходы по управлению городом и государством были минимальными, поскольку избранные магистры исполняли свои должности безвозмездно, порой вкладывая собственные средства. Это было почетно. Главную статью расходов составляло строительство общественных зданий. Эти расходы обычно покрывала сдача в аренду общественных земель. Но в военное время граждане Рима облагались налогами в соответствии со своими доходами.