Інфраструктура грошово-кредитної системи Англії

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 516

Поняття культурної ідентифікації пов'язане з етапами розвитку етносу, системою його символічно-знакових уявлень та оцінок про навколишній світ та формами культурно-історичного буття. Етнос - це культурно-духовна спільність людей, споріднених походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями. Часто термін "етнос" порівнюють з поняттями "народ" і "нація".

Налагодження зв'язків у суспільстві, реалізація творчих можливостей кожного індивіда неможлива без потреби у відчутті глибинних коренів. Культурна ідентифікація - це самовідчуття людини всередині конкретної культури.

Світогляд етнічної групи формується за допомогою символів спільного минулого етносу - міфів, легенд, святинь тощо. Ця культурно-історична спадкоємність у житті етносу досить динамічна і рухлива. Виробляючи своє, запозичуючи щось у сусідів та акумулюючи його, народ поступово формує національну культурну традицію - те, що передається в спадок майбутнім поколінням: побутові звичаї, обряди, національний одяг, місцеву розмовну мову (діалект), фольклор.

Процес усвідомлення кожним індивідуумом своєї приналежності до певної етнічної спільноти визначає етнічне самоутвердження як норму, коли традиції, мова, культура, звичаї, потреби збігаються з власними інтересами та готовністю їх відстоювати; це визначає етнічну ідентичність, тобто сприйняття себе часткою етносу як цілісного суспільного організму. Усі ці чинники відіграють вирішальну роль у забезпеченні життєдіяльності та життєздатності етносу.

Державна влада та писемність стали першими передумовами майбутнього національного об'єднання людей. До XVII ст. в Європі вже були передумови для утворення націй і національних культур. У XIX ст. в історії людства з'явились нації - нові утворення, зміцнені не тільки економічно і політично, а й силою людського духу. Націю, на відміну від етносу, об'єднує не стільки кровно-споріднений зв'язок, скільки, крім економічних і політичних факторів, національний характер і національна психологія, національні ідеали і національна самосвідомість і воля.

Слово «нація» двозначне, на що звернув увагу німецький історик і філософ Ф.Майнекке (1862—1954) («Космополітизм і національна держава»). Ним позначають такі поняття:

а) спільноти людей, об'єднаних культурно-психологічним підтекстом, витвореним історично («культурна нація», у сучасному слововживанні — «етнічна нація», нація- етнос);

б) єдність (солідарність) громадян у межах певної держави («державна нація», держава-нація, у сучасному слововживанні — «політична нація»). Політична нація є різновидом політичної спільноти, оскільки передбачає об'єднання і на емоційному рівні — почуттям солідарності, патріотизму тощо. У демократичній державі вона є основною запорукою здатності народу контролювати владу, блокувати політичні технології «поділяй і володарюй».

Належність людей до націй-етносів обумовлюється не державними кордонами, а існуванням національної культури і тим, яку національну культуру особа вважає своєю, рідкою (етнічний українець — громадянин СІЛА. Культурні нації (нації-етноси) формувалися протягом багатьох століть шляхом об'єднання традиційних етнічних спільнот (общин, племен) у нову етнокультурну цілість — «етнічні нації».

Політичні нації сформувалися тільки внаслідок утворення національних держав, тобто після розпаду колишніх теократичних і монархічних імперій. Належність до політичної нації визначається громадянством, якщо при цьому громадяни відчувають і усвідомлюють себе частиною однієї громади (громадянського суспільства).

Сучасна українська ідентифікація (ототожнення, встановлення збігу ознак) є прямим продовженням етнічної та мовно-фольклорної ідентифікації української нації, яка почала активно формуватися ще з середини XIX ст. Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. М. Костомаров, який одним з перших обґрунтував історичну, культурну та етнічну своєрідність сучасних українців, використовував як синонім поняття "південноруська" мова - українська мова (в офіційній суспільно-історичній думці Російської імперії вживання слова "український" було заборонено).

Національна свідомість і національна культура - неодмінні ознаки духовності народу. Статус проблеми вони дістають в умовах "суспільного нездоров ' я". Переломні, кризові періоди в суспільному житті супроводяться вибухом подібних проблем у їх драматичному варіанті. Цей драматизм посилюється, якщо суспільна криза торкається усіх сфер життя: економіки, політики, моралі тощо. Національна культура в її основних вимірах є основою життя соціальної спільноти, яка називається нацією. Тому національна культура виступає предметом особливої уваги в кризові періоди. Саме вона є джерелом національної свідомості і об'єктом звернення, системою координат національної самосвідомості в пошуках тотожності.

Неоднозначність трактувань сутності національних феноменів породжена їх складністю, багатомаїттям і віртуальним характером. Культурологічний підхід, в основі якого лежить зв'язок національної культури і національної свідомості, дає можливість плідніше аналізувати різні події, процеси і явища, пов'язані з національним характером буття певного народу. Коли говорять про національну свідомість, то йдеться про достатньо однорідний духовний феномен, змістом якого є насамперед певний спосіб світосприйняття, корені якого слід шукати в етнічній традиції. Певний стиль мислення і дії виявляються через мовно-понятійні засоби, а певна система естетичних принципів, які своєрідно відображуються нормами поведінки і спілкування, - існуючими обрядами. Національна свідомість відбиває спосіб буття національної спільності і значною мірою визначає його.

Діалектика національного і загальнолюдського в культурі є складною. З одного боку, нація самоутверджується виокрем­ленням себе із загальнолюдського загалу, і чим послідовніше вона це робить, тим більші в неї шанси на консолідацію і визнання національної ідеї рушієм суспільних змін. З другого боку, на цьому шляху її підстерігає гіпотетична можливість звуження своїх орієнтирів, культурної ізоляції та небезпека міжнаціональних конфліктів.