Загальна характеристика злочинів в сфері службової діяльності

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 499

Геополітична концепція мондіалізму, сутністю якої є утвердження повної планетарної інтеграції, створення єдиного світу має дуже давні історичні корені. Мондіалізм – геополітична ідеологія злиття всіх держав і народів в єдине планетарне формування і створення «Світового Уряду». Ця ідеологія передбачає знищення расових, релігійних, етнічних, національних і культурних меж.

Давню історію мають претензії американців на виключність. Вже в середині ХІХ ст. деякі американські ідеологи стверджували, що в недалекому майбутньому США стануть центром, навколо якого всі нації об'єднаються в єдиний на­род. Найбільш чіт­ко ці установки були сформульовані американським політологом Г. Моїсом 1941 р., який стверджував, що ХХ ст. має стати значною мірою американським. Американці, як він прогнозував, повинні взяти на себе тягар білої людини, несучи із собою скрізь "стабільність" і "прогрес" американського зразка. Ці ідеї 1945 р. були покладені в основу державної зовнішньої політики США, в яких підкреслювалося, що перемога у Другій світовій війні покладає на американський народ тягар відповідальності за подальше керування світом. У ХХ ст. США стали головним ідеологічним і політичним центром мондіалізму. Розроблено кілька моделей переходу до єдиної світової системи під патро­натом США. Один з них спирався на ідеї конвергенції (злиття, зближення). Теорію конвергенції створив американський соціолог російського походження П. Сорокін. У 70-х роках ця концепція була модернізована під потреби мондіалізму групою аналітиків під керівництвом З. Бжезін- ського і Г. Кіссінджера. В рамках цієї теорії розроблені методи створення нової культурно-ідеологічної цивілізації, проміжної між соціалізмом і капіталізмом з утворенням світового уряду. До світового уряду мають увійти Вашингтон і Москва.

Причому мондіалізм другої половини ХХ ст. передбачав два варіанти розвитку подій: або повну перемогу Заходу над Сходом в їх геополітичному протистоянні (що передбачало руйнування Радянської держави та комплексну трансформацію її союзників на основі західних цінностей), або конвергенцію двох ідеологічних таборів в життєздатну комбіновану конструкцію. Реалізувався перший варіант. Зосередження геостратегічної влади Заходу в руках Сполучених Штатів своїм результатом мало перетворити цю країну в «штаб мондіалізму».

Новою версією мондіалізму після руйнування Варшавського блоку, країн Східної Європи стала концепція „кінець історії”. Її автором є американський вчений і політик Френсіс Фукуяма. У 1989 р. він опублікував статтю "Кінець історії", а в 1992 р. – книгу з цією ж назвою. Соціальний контекст книги зводиться до того, що Захід спроможний наполягати на "правильності своїх моральних, політичних і економічних стандартів поведінки щодо навколишнього світу". Така переконаність базується на інтелектуальній традиції теорії модернізації, яка в своїй основі будувалася на посилках західного домінування й формулювала вельми етноцентристські висновки та рекомендації щодо локальних незахідних культур.

У відмінності від реалістів Фукуяма - прихильник глобального ліберального капіталізму західного зразка: "Те, свідками чого ми, ймовірно, є, є не просто кінець холодної війни чи закінчення будь-якого періоду післявоєнної історії, а кінець історії як такий: тобто, кінець ідеологічної еволюції людства і універсалізації західної ліберальної демократії як остаточної форми людського правління ".

Саме цінності Заходу підлягають глобальному розповсюдженню, - неважливо, вітається це іншими учасниками міжнародної системи чи ні. Фукуяма розглядає незахідні світи як майбутню проекцію західних цінностей.

Автор концепції "кінець історії" вважає, що "незапад" не здатний внести творчий внесок у світовий розвиток; його долею залишається лише терпляче й пасивне очікування свого поглинання Заходом.

З падінням СРСР пов'язано закінчення історії і початок особливого планетарного існування, яке проходитиме під знаком Ринку і Демократії, які об'єднають світ у злагоджену раціонально функціонуючу машину.

Такий Новий Порядок, хоча і заснований на універсалізації чисто атлантичної системи, виходить за рамки атлантизму, і всі регіони світу починають переорганізовуватись за новою моделлю, навколо її найбільш економічно розвинених центрів.