Супротивники

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 809

Ю.Павленко одним з перших здійснив спробу окрес- лити місце України в світовому цивілізаційному процесі. Всупереч поширеній нині думці щодо "європейської" ци-
вілізаційної належності України, він відносив її до окре- мої східноєвропейської цивілізації [14, с. 2; 15, с. 301 – 308]. Дійсно: з праць відомих адептів плюрально- циклічного підходу випливає, що "європейської цивіліза- ції" як суб'єкту цивілізаційного процесу фактично не іс- нує: більшість авторів виділяє "західну" ("західнохристиянську") цивілізацію, куди, поряд з низкою західноєвро- пейських країн, входять усі ті, що сповідують християнст- во західного зразку (католицизм, протестантизм) і корис- туються латинською абеткою. Як правило, окремо вирізняється також "східноєвропейська" або "православна" цивілізація, куди входять країни Східної Європи право- славного віросповідання з кириличною абеткою а також регіони заселені росіянами (і маємо, очевидно, додати – українцями) в Азії [19, с. 47–49; 21, с. 54–60; 22]. Слід відійти від думки, що даний поділ зумовлений виключно ідеологічними розбіжностями і політичним протистоянням між "Заходом" і "Сходом" упродовж ХХ ст., а тому нині він має бути тим або іншим чином знятий. Справді, деякі цивіліологи дивилися на означе- не розмежування саме з таких позицій, але даний по- гляд є хибним, адже кожна цивілізація в процесі своєї еволюції може переживати переоцінку цінностей, зміну напрямків соціально-економічного розвитку, політичних орієнтирів та пріоритетів. Критеріями цивілізаційного розмежування мають бути не тимчасові ідеологічні вподобання і, тим більше, не перебування груп країн в тому чи іншому політичному таборі, а найбільш осново- положні світоглядні засади і стійкі культурні характери- стики, які зберігаються упродовж всього часу буття ци вілізації, репрезентуючи її зовнішнє "обличчя". Найбільш яскравим та найбільш універсальним критерієм для цивілізаційного визначення України дійсно може бути визнане християнство східного зразка з його засадничими принципами моралі, з притаманним йому стилем та історично з ним пов'язаною кириличною пи семністю, що в сумі чітко вирізняє певне коло країн се-ред усіх інших цивілізацій світу.

56. С. Хантінгтон: концепція зіткнення цивілізацій

Вчений визначає цивілізації як соціокультурні спільноти самого вищого рангу і як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Для кожної цивілізації характерно наявність деяких об'єктивних ознак: спільність історії, релігії, мови, звичаїв, особливостей функціонування соціальних інститутів, а також суб'єктивної самоідентифікації людини. Спираючись на роботи А.Тойнбі й інших дослідників, С. Хантингтон виділяє вісім цивілізації: західно-християнську, православно-християнську, ісламську, конфуціанську, латиноамериканську, індуїстську, японську й африканську. З його точки зору, цивілізаційний фактор у міжнародних відносинах буде постійно посилюватися. Цей висновок обгрунтовує в такий спосіб. По-перше, відмінності між цивілізаціями, основу яких складають релігії, найбільше суттєві, ці відмінності складалися сторіччями і вони сильніші, ніж між політичними режимами. По-друге, посилюється взаємодія між народами різної цивілізаційної приналежності, що веде як до зростання цивілізаційної самосвідомості, так і до розуміння відмінностей між цивілізаціями і спільністю в рамках своєї цивілізації. По-третє, зростає роль релігії, причому остання виявляється нерідко вирішальною щодо пояснення цивілізаційних коренів. По-п'яте, культурні відмінності менше піддаються змінам, ніж економічні і політичні, і, отже, менше сприяють компромісним розв'язанням. По-шосте, політолог відзначає посилення економічного регіоналізму, нерозривно пов'язаного з цивілізаційним чинником - культурно-релігійна схожість лежить в основі багатьох економічних організації й інтеграційних угруповань.

Вплив цивілізаційного чинника на світову політику після закінчення "холодної війни" С.Хантингтон бачить і в появі синдрому "братерських країн". Цей синдром полягає в орієнтації держав у взаємовідносинах між собою вже не на спільність ідеології і політичної системи, а на цивілізаційну близькість. Крім того, як приклад реальності цивілізаційних відмінностей він указує на те, що основні конфлікти останньих років відбуваються на лініях розламу між цивілізаціями -- там, де проходить межа зіткнення цивілізаційних полів (Балкани, Кавказ, Ближній Схід).

Прогнозуючи майбутнє, С.Хантингтон приходить до висновку про неминучість конфлікту між західною і незахідними цивілізаціями, причому головну небезпеку для Заходу може представляти конфуціансько-ісламський блок -гіпотетична коаліція Китаю з Іраном і поруч арабських і інших ісламських держав. Політолог пропонує заходи, які, на його думку, повинні зміцнити Захід перед новою навислою над ним небезпекою. Серед іншого він закликає звернути увагу на так звані "розколоті країни", де уряди мають прозахідну орієнтацію, але традиції, культура й історія цих країн нічого загального з Заходом не мають. До таких країн С.Хантингтон відносить Туреччину, Мексику і Росію. Від зовнішньополітичної орієнтації останньої в значній мірі буде залежати характер міжнародних відносин доступного для огляду майбутнього, тому інтереси Заходу потребують розширення, підтримки і співробітництва з Росією.

58 міжнародні організації у галузі масової інформаціїМіжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції.
Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України (ст. 27 Закону України "Про національну програму інформатизації").
Міжнародне співробітництво у галузі зв'язку. Встановлення правових, організаційних, технологічних і фінансових відносин з міжнародними організаціями зв'язку, а також представництво України в цих організаціях за дорученням Кабінету Міністрів України, здійснення співробітництва з організаціями зв'язку іноземних держав, міжнародний правовий захист інтересів України у питаннях зв'язку покладається на Адміністрацію зв'язку України, а питання використання радіочастот та радіоелектронних засобів на міжнародному рівні — на Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України.
Адміністрація зв'язку України представляє Україну в Міжнародному союзі електрозв'язку (МСЕ), Всесвітньому поштовому союзі та залучає до цієї роботи інші організації, міністерства і відомства. Координує участь інших міністерств та відомств у роботі МСЕ Державна комісія з питань зв'язку та радіочастот.
Міжнародне співробітництво в галузі зв'язку здійснюється на основі чинного законодавства та відповідних міжнародних договорів України (ст. 31 Закону України "Про зв'язок"). Основною міжнародною неурядовою організацією універсального характеру в галузі охорони навколишнього середовища є Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Штаб-квартира МСОП знаходиться у Швейцарії. МСОП об'єднує більш 300 національних державних і громадських організацій майже 90 країн. Завдання організації - охорона і поліпшення навколишнього середовища в масштабі планети, визначаються МСОП на підставі матеріалів, що подаються державними і спеціальними науковими організаціями. З питань охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, активного регулювання природних процесів, пропаганди природоохоронних ідей МСОП співробітничає з багатьма міжнародними організаціями. Ціль МСОП - підтримка співробітництва з питань охорони природи урядових, державних і громадських організацій всіх країн світу. У 1982 році ООН прийняла "Всесвітню хартію природи", в якій вперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність людства за стан природи. Велику роль зіграли й Форум із міжнародного права в галузі охорони довкілля, проведений в Італії у 1990 році, й доповідь комісії Брутланда, й Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 року, яку ухвалили 83 держави світу, й Конференція 1992 року в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь 100 держав, та ряд інших ініціатив. На конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ "Порядок денний на XXI століття", що вміщує план міжнародних дій з навколишнього середовища на межі XX та XXI століття.Реалізується програма "Людство та глобальні зміни", метою якої є вивчення взаємозв'язків в системі "людина—середовище— життя".На міждержавному рівні запропоновано оцінювати успіхи держав в цьому напрямку системою:А) індекс гуманітарного розвитку, який включає в себе досягнуту в державі тривалість життя його громадян, рівень освіти, рівень опанування ресурсами;Б) індекс стійкого економічного добробуту Даллі-Кобба (1987) з поправками на екологічні витрати.

57. Масова комунікація є одним із видів комунікації.

Кожен вид комунікації відрізняється один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи комунікації залежно від її виду та природи.

Є цікава думка у Зернецької О. В. про специфічну природу масової комунікації. Природа її - у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричиненепередусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі. Виробничий підхід до процесу масової комунікації був зумовлений самою структурою масової комунікації та переходом людства на рівень побудови індустріального суспільства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і підтримання контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні - це:

1) виробництво інформації як продукції;

2) використання технічних засобів для виробництва інформації;

3) масова культура (масові цінності, типові для мас моделі поведінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної продукції, її призначення;

4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

Глобалізація системи масової комунікації - то є поняття, яке активно використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес трансформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов"язана з утворенням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контролюються більш організованою спілкою їх виробників.

Глобалізація комунікації – це граничне розширення того простору, в якому відбуваються різні види спілкування.

Серед головних продуктів глобалізації комунікації експерти називають наступні:

- руйнування цензури;

- інформаційне перевантаження;

- демократизація інформації;

- повноваження людей з інформаційним доступом

Україна в контексті глобальної та регіональної безпеки