ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 845

На нашу думку, у разі перебування сироти в декількох формах виховання, коефіцієнти соціалізаційної відповідності необхідно додавати. Таким чином, ми пропонуємо отримувати сумарні коефіцієнти негативного соціалізаційного досвіду, які, на наш погляд, можна враховувати під час аналізу даних у межах цього дослідження. Отримані коефіцієнти негативного соціалізаційного досвіду згрупуємо за наборами значень: від 1 до 5 і від 6 до 16 пунктів, що буде визначати більш позитивний і більш негативний соціальний досвід. Тобто, чим вищий показник коефіцієнта негативного соціалізаційного досвіду, тим в більшій кількості форм утримання перебувала особа. Наприклад, респондент перебував у таких закладах: сім’я батьків-інтернат-сім’я піклувальників-ПТУ-ВНЗ. Визначаємо сумарний коефіцієнт соціалізаційного досвіду у відповідності до табл. 2.1, і отримаємо результат, який дозволяє вважати соціальний досвід цього респондента більш негативним (0+3+1+1,5+1,5=7).

Проблеми студентів-сиріт в українських реаліях:

спроба соціологічної розвідки

Юнацький вік є переломним для формування соціальної позиції, оскільки вважається, що відмінність між студентом і працівником менша, ніж між студентом і школярем, хоча стиль життя в останньому випадку змінюється менше. Особистості необхідно на певному етапі визначити подальший (для більшості – перспективний) шлях, при цьому відповідальність за цей вибір лягає на її власні плечі. Однак окремі індивіди виявляються не готовими як до самого вибору, так і до прийняття відповідальності за нього [175].

Як зазначає М. Заброцький, рання юність – це віковий період від 14–15 до 18 років. На його думку, рання юність є періодом завершення фізичного дозрівання організму й етапом початкової соціалізації особистості [156].

Однак відсутність перспектив – це вкрай несприятливі умови для самовизначення. На кожному етапі життя доцільним є розуміння перспектив, що відповідають попередньому рівню досягнень, особливостям віку, потенційним можливостям людини. Перспективи потребують розуміння тієї життєвої ситуації, яка на сьогодні склалася, свого місця в ній, власного вчинкового потенціалу, найближчих цілей [176].

Побудова свого життєвого шляху пов’язана ще й з тим, що особа усвідомлює себе не лише як окрему індивідуальність, а ще й як члена групи, що встановлює контакти з дедалі більшим колом людей. Якість формування зазначених вище мотивів становить надійну основу самовизначення – центральної події юнацького віку.

На думку В. Панок, саме в юнацькому віці людина вперше вчиться оволодівати перспективами свого життя [216].

Цілком усвідомленою на цьому етапі стає навчальна діяльність особи та її навчальна (трудова) мотивація. Як зазначає А. Петровський, саме в старшому шкільному віці з’являється свідоме ставлення до навчання [221].

Повним ходом іде активізація міжстатевих взаємин: розширюється сфера стосунків, з’являються серйозні захоплення, прагнення підтримки відповідних стосунків. Відбуваються й подальші якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є надійною основою становлення особистості на цьому етапі розвитку. Головний психологічний здобуток юності – відкриття індивідом власного внутрішнього світу.

На межі кінцевого шкільного та нового дорослого життя часто виникає так звана криза 17 років, а для тих, хто закінчив середню школу раніше, – 15 років [183]. До того ж криза 15 років характерна в основному для тих, хто має сильну гедоністичну установку (не обов’язково спрямованість особистості в цілому), і частково для підлітків з егоїстичною спрямованістю. Такі підлітки, особливо під час кризи, бувають цинічні й досить відверті. Живучи сьогоденням, вони не завжди чітко планують майбутнє, і період юності для них буде, швидше за все, часом спроб та помилок. Але і їм також притаманні елементи духовності, іноді вони досить критичні до свого характеру, причин низької успішності й конфліктів у школі.

У 17 років криза проходить гостро. Як зазначав Д. Ельконін, це найбільш важкий кризовий період поряд із кризами 3 і 11 років [284].

Більшість випускників шкіл має наміри продовжити освіту, незначна частина збирається працевлаштуватись. Вища освіта їм потрібна для того, щоб здобути спеціальність, що дає змогу «достойно жити», «багато заробляти», «забезпечувати себе і сім’ю», зробити блискучу кар’єру [183].

Для осіб, які важко переживають кризу 17 років, характерними є надмірна тривожність, різні побоювання: відповідальність за вибір, незначні (слабкі) досягнення в навчанні, початок нового життя, можливість допущення помилок, невдача при вступі до ВНЗ. Один із найважливіших процесів у юнацтві – це формування персональної ідентичності, почуття індивідуальної самототожності та цілісності. Найбільш ґрунтовно це питання досліджено в працях Е. Еріксона [285]. Юність, за Е. Еріксоном, – це, передусім, криза ідентичності, яка полягає в послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Успішно впоравшись з вирішенням певних завдань, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

На думку П. Шавір, рівень сформованості професійної самосвідомості випускника – це своєрідний показник успішності й завершеності його професійного самовизначення [277].

За Л. Мітіною, одним із найважливіших смислоутворювальних мотивів є мотив відповідності самому собі. Він пов’язаний із самооцінковими емоціями й забезпечує несуперечливість образу «Я» в цілому.

Усі ці проблеми в підлітковому віці зумовлені психологічними змінами та переходом від одних соціальних ролей до інших.

На думку В. Кременя, тільки завдяки системній, багатовекторній, цілеспрямованій, відповідальній роботі можлива співпраця представників освітянської галузі та соціальної роботи. Практика сьогодення дає позитивні результати накопичення такого досвіду, тому слід з надією та завзяттям продовжувати й примножувати подібну діяльність усім, хто причетний до неї [214, с. 36].

Б. Зеленков вважає, що необхідним елементом наукової організації навчання й виховання у ВНЗ є широке використання конкретно-соціологічних досліджень, які дають можливість виявити ефективність підготовки студента до майбутньої трудової діяльності [57; 65].

Результатом діяльності державних структур, зусиль спеціалістів, які працюють із дітьми-сиротами, можна розглядати вступ до самостійного життя випускників у післяінтернатний період. Вступаючи в самостійне життя, вони стикаються з проблемою отримання житла, пошуку роботи, організації харчування, якісного дозвілля, забезпечення себе прожитковим рівнем, взаємодії з суспільством, організації вільного часу, отримання медичної допомоги, створення власної сім’ї тощо.

Належність підлітків до такої соціальної спільності, як студенти-сироти, породжує ще більші проблеми. Проблеми соціалізації сиріт у ВНЗ були виявлені за допомогою соціологічного інструментарію, який описано вище, що надало можливість розробити авторську соціальну технологію у вигляді моделі роботи із цією групою клієнтів.

Індивідуальні особливості в кожного сироти досить різні. Навіть якщо випускник спокійний по життю і все складається для нього вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з новими людьми викликають значну напруженість. Допомагають адаптуватися в основному два фактори: підтримка сім’ї та впевненість у собі, почуття компетентності [183].

За статистикою, середній вік вступників до українських ВНЗ – 16–17 років. Частка студентів, які вступили до ВНЗ у віці 18 та 19 років, приблизно рівна й становить 17%. Як показують результати нашого соціологічного дослідження, більшість студентів-сиріт є випускниками загальноосвітніх шкіл, незначна частина закінчила гімназії, професійно-технічні навчальні заклади, школи-інтернати тощо. Проаналізувати вік вступу сиріт до ВНЗ можна також за допомогою графіка (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Розподіл відповідей на запитання «Зазначте, в якому віці Ви вступили на перший курс»

Зростання показника віку пояснюється фактом попереднього навчання сиріт у таких навчальних закладах, як ПТНЗ, коледж тощо. Згідно з отриманими даними, виявлено, що абітурієнти-сироти вступають до ВНЗ не завжди одразу після здобуття середньої освіти, а й упродовж наступних років.

Однією з найважливіших проблем респондентів є соціальні передумови сирітства: 74% студентів є соціальними сиротами, а 26% – відповідно, біологічними.

Респонденти отримали соціальний статус від самого народження до 18 років, причому основна частина цього часового інтервалу заповнена приблизно рівним чином, відмінність же спостерігається у віковому проміжку з 11 до 15 років, де збільшує своє значення до максимальних показників 6,5–14,3%, а потім поступово знижується (рис. 2.3). Відсоток студентів, які залишились без батьків під час навчання у ВНЗ і після досягнення ними повноліття, серед опитаних становить 7,5%.

Рис. 2.3. Розподіл відповідей на запитання «В якому віці Вам надали відповідний соціальний статус?»

Статевий розподіл студентів-сиріт в українських ВНЗ: дівчата – 56%, хлопці – 44% (рис. 2.4). Цей розподіл відповідей дещо повторює загальнодержавну демографічну статистику в частині гендерного розподілу.

Рис. 2.4. Статевий розподіл студентів-сиріт в українських ВНЗ

Відсотковий розподіл сиріт по курсах навчання відображено на графіку (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Відсотковий розподіл студентів-сиріт в українських ВНЗ по курсах навчання

Аналізуючи державну статистику щодо вступу сиріт до ВНЗ, можна зробити висновок: щороку дедалі більше сиріт вступає до ВНЗ. Фактори, які сприяють вступу сиріт до певного ВНЗ, такі (за відсотками отриманих відповідей): престиж ВНЗ та можливість отримання сучасних знань; порада близьких родичів; місце розташування ВНЗ; порада колишніх вчителів, вихователів, завучів; порада друзів; порада представника релігійної громади (церкви). Детальніше вищезазначене видно з діаграми на рис. 2.6, на якій ми поділили сиріт за деприваційною ознакою. Колишні вихованці інтернатних закладів, як видно з діаграми, пораду близьких родичів майже не зазначили, натомість обрали такого агента соціалізації, як представника релігійної громади тощо.

Рис. 2.6. Розподіл відповідей на запитання «Що для Вас було визначальним для вступу до ВНЗ?»

Наступною проблемою є те, що сироти розділяють оточення на «ми» та «вони» (ми – це друзі з інтернатних закладів, знайомі сироти; вони – це решта оточення). Це показують результати відповідей на запитання, пов’язане зі зв’язками із друзями з попередніх місць навчання: 18% сиріт із сімей піклувальників не підтримують зв’язків із друзями із середніх шкіл, інтернатних закладів; 9% респондентів із державних форм виховання також не підтримують таких зв’язків (рис. 2.7). Аналізуючи розподіл відповідей на це запитання, можна зробити висновок, що істотна частина студентів-сиріт не підтримує своїх колишніх соціальних зв’язків, а тому є підстави вважати, що вони не так якісно проходять процес соціалізації, як їх однолітки зі звичайних сімей.

Рис. 2.7. Діаграма зв’язків із друзями з попередніх місць навчання

До наслідків цієї проблеми можна віднести високий рівень конфліктності. У разі виникнення конфліктних ситуацій, наприклад з викладачами ВНЗ, 24% сиріт займають позицію ініціаторів конфлікту, а 51% респондентів вважають, що ініціаторами конфлікту були студент-сирота та викладач (співробітник) ВНЗ. У разі виникнення конфліктних ситуацій зі студентами ВНЗ 73% сиріт відповіли, що ініціаторами конфлікту були вони та інші студенти ВНЗ.

З наведених відповідей стає зрозуміло, що студенти-сироти не мають достатнього досвіду з конструктивних вирішень конфліктних ситуацій, на рис. 2.8 подано відповідну діаграму конфліктологічних взаємодій з основними учасниками навчально-виховного процесу.

Рис. 2.8. Діаграма конфліктологічних взаємодій студентів-сиріт із основними учасниками навчально-виховного процесу у ВНЗ

Сімейні та шлюбні орієнтації студентів-сиріт теж знайшли своє відображення в нашому дослідженні. Виявлено, що частина сиріт перебуває в шлюбних відносинах, які мають такий розподіл: шлюб (офіційно зареєстрований) – 4%; шлюб не зареєстрований, але живуть разом – 7% (рис. 2.9). Останні цифри свідчать про розуміння сиротами «небезпеки» узаконення своїх шлюбних відносин, адже це нібито пов’язано з можливим зняттям пільг. Хоча на сторінках журналу «Бюджетна бухгалтерія» неодноразово йшла мова про те, що студенти із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на повному державному утриманні, при реєстрації шлюбу не втрачають статусу осіб із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, та користуються всіма пільгами, які передбачені законодавством України [186, с. 24].

Рис. 2.9. Розподіл відповідей на запитання «Чи перебуваєте Ви у шлюбі?»

Цікаво також дослідити очікування студентів-сиріт щодо планування та створення сім’ї. Додатково в графічній залежності (рис. 2.10) ми відобразили відповідну думку сиріт за деприваційною ознакою.

Як бачимо, близько 50% студентів-сиріт із різних форм утримання зазначають, що не планують створення сім’ї в близькому майбутньому. Це свідчить про наявність проблем і в цій площині.

Досить важливим чинником є статевий компонент у вихованні, враховуючи слабкий соціальний досвід сиріт, цей бік соціального життя теж потребує корегувань. Враховуючи особливості проведеного соціального діагностування, дослідити орієнтації було б досить важко. Так, на думку Н. Басова, проблема юного материнства (матерів у віці від 10 до 19 років) в останні десятиліття стає все більш актуальною. Це пов’язано зі зростанням сексуальної активності підлітків, яке приводить до збільшення кількості незапланованих вагітностей та пологів у дівчат-підлітків [255, с. 248].

Рис. 2.10. Розподіл відповідей на запитання «Чи плануєте Ви створення власної сім’ї?»

Проте цікаво зазначити, що студенти-сироти, які були вихованцями інтернатних закладів, виявляють бажання мати власних дітей, а серед сиріт, які виховувались у сімейних формах виховання (у тому числі в сім’ях опікунів (піклувальників), 6% респондентів узагалі не планують мати дітей. Можливо, це пов’язано з можливими недоліками виховання в сім’ях опікунів (піклувальників), а можливо, і негативним досвідом реального проживання із біологічними батьками в минулому. Більш детально відповіді подано на рис. 2.11.

Аналіз даних щодо стану здоров’я свідчить, що 51% респондентів вважають свій стан здоров’я задовільним (не звертаються до лікарів), 15% мають хронічні захворювання, 2% мають інвалідність, решта студентів-сиріт (32%) мають відмінний стан здоров’я (рис. 2.12). Незважаючи на якісне медичне обслуговування та, здавалося б, відмінне харчування, діти з інтернатних закладів значно відстають від однолітків за багатьма параметрами, у тому числі за станом здоров’я. Серед медичних діагнозів досить часто зустрічається невідповідність антропометричних показників (маса тіла не відповідає зросту, більшість підопічних мають різні викривлення хребта, вади опорно-рухової системи). Частина дітей, яких батьки залишили в пологових будинках, взагалі мають незадовільні показники ще при народженні, можливо, через недотримання батьками основних засад здорового способу життя.

Рис. 2.11. Розподіл відповідей на запитання «Зазначте, скільки Ви б хотіли мати дітей, орієнтовно»

Рис. 2.12. Розподіл відповідей на запитання «Оцініть стан свого здоров’я»

Проблемність участі студентів-сиріт у навчальному процесі розглянемо більш детально, адже в розрізі діяльності ВНЗ цей напрям є одним з пріоритетних. Як виявилося, п’ята частина сиріт закриває сесії на оцінку 3,0. Добрі та відмінні показники навчання мають 43,0% опитаних; решта (37%) мають середній бал навчання 3,00–4,00. З відповідей сиріт встановлено, що до вступу до ВНЗ їх успішність була кращою, причому відсоток школярів-відмінників зі вступом до ВНЗ падає вдвічі. Відповідність середніх балів подано на рис. 2.13. Розглядаючи проблеми академічної неуспішності, зазначимо, що 38% студентів-сиріт мають академічні заборгованості, причому їх кількість варіює від 1 до 11, що відповідає кількості навчальних предметів орієнтовно за 2 навчальні семестри.

Рис. 2.13. Порівняльна діаграма успішності сиріт у ВНЗ та загальноосвітніх школах (у відповідний період життя)

Щодо навчання у вищому навчальному закладі, то половина студентів-сиріт (53%) зазначає, що їх середній бал не змінюється; 25% говорять про збільшення і 22% констатують зменшення цього показника (рис. 2.14). У загальнодержавному розрізі вчені наголошують на невпинному зниженні головного результату функціонування вищої школи – освіченості студентів, рівня їх професійної компетенції. Саме ці тенденції визначають життєві стратегії й моделі поведінки сучасного студенства [267, с. 189].

Рис. 2.14. Розподіл відповідей на запитання «Як змінюється Ваш середній бал під час навчання у ВНЗ?»

Як свідчать проведені інтерв’ю з особами, які відповідальні за ведення виховної роботи у ВНЗ, проблеми з накопиченням академічних заборгованостей на практиці мають понад третина студентів-сиріт. Враховуючи їх соціальний статус, здебільшого емпатійні аспекти з боку адміністрації факультетів ВНЗ до підопічних, у разі їх виникнення ці академічні заборгованості «закривають». Цьому дещо сприяє факт наявності щорічних перевірок ВНЗ різними правоохоронними органами, контрольно-ревізійним управліннями тощо. Правовими підставами до таких перевірок є звернення студентів-сиріт, їх піклувальників щодо правомірності нарахування (ненарахування) виплат студентам із цим статусом [140; 177; 244].

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Питання стипендіального забезпечення» № 882 [230], соціальна стипендія сиротам нараховується лише при складанні сесій із середнім балом 3,00–5,00. Таким чином, зрозуміло, що надання стипендії студентам, які мають заборгованості, неможливо, адже її призначення призводить до порушення законодавства, нецільового використання коштів державного бюджету.

Більшість вищих навчальних закладів пов’язує нарахування соціальної стипендії з іншими матеріальними виплатами сиротам, які передбачені нормативно-правовою базою. Як ми вже зазначали, такими виплатами є: соціальна стипендія; кошти на харчування, придбання одягу, взуття, літератури; матеріальна допомога, премії в разі особливих успіхів у різних сферах студентського життя. На нашу думку, пов’язувати нарахування соціальної стипендії з іншими матеріальними виплатами від ВНЗ неправильно. Соціальна стипендія хоч і є соціальною виплатою по суті, але одне з головних її призначень – це заохочення студента. Враховуючи наведені проблеми з призначенням матеріальної підтримки, важливо, щоб у студентів-сиріт не з’явились утриманські (маргінальні) погляди на життя у ВНЗ, що в дорослому житті може мати негативні наслідки в процесі соціалізації особистості.

У межах нашого дослідження до анкети також було внесено запитання щодо стипендіального забезпечення та матеріальної підтримки. Відповіді респондентів свідчать, що сироти мало орієнтуються в основних своїх джерелах доходів, причому як у кількісному, так і в якісному відношенні. За результатами відповідей респондентів встановлено, що 36% опитаних узагалі не знають розміри та види матеріальної підтримки від ВНЗ (рис. 2.15).

Аналізуючи статистику тих респондентів, які показали більш-менш достовірні дані (53%), можна зробити висновок, що середній розмір щомісячної матеріальної підтримки від ВНЗ становить 2700,00 грн, це відповідає передбаченим нормативам у ВНЗ України (для орієнтиру: станом на 01.01.2012 р. прожитковий мінімум становив 1004,00 грн).

З відповідей в анонімній анкеті випливає, що понад 18% респондентів додатково вказали отримання власної заробітної плати, проте від зазначення її конкретних розмірів утрималась більшість респондентів.

Щодо матеріального заохочення, то 3,5% студентів-сиріт отримують його за навчання та різні успіхи у вигляді іменних стипендій (стипендія мера, обласного голови тощо). Причому розміри цих заохочень варіюють від 220,00 до 1600,00 грн.

Рис. 2.15. Розподіл відповідей на запитання «Які Ваші основні джерела постійних доходів?»

Пенсія по втраті годувальника також знайшла своє відображення в анкеті. Середній розмір пенсії по втраті годувальника, яку отримують респонденти, становила 690,00 грн, причому суми варіювали від 300,00 до 1400,00 грн, що можна пояснити різними рівнями заробітної плати їх батьків у відповідні етапи їх життя. Так, 23% студентів-респондентів отримує цей вид пенсійного забезпечення, але зазначили, що не знають її розміру або ухилились від відповіді, бо пенсію отримують безпосередньо піклувальники, які в більшості випадків проживають за місцем основного проживання студентів-сиріт.

Розподіл основних витрат показує, що це питання для респондентів є дещо важким для аналізу, більшість відповіла, що їх витрати менші, ніж джерела постійних доходів. Діапазон витрат варіює від 800,00 до 2800,00 грн (в окремих випадках сума сягає 5000,00 грн). У кишеньковій книзі для випускників інтернатних закладів, яка розроблена для колишніх вихованців цих закладів, досить детально розписано рекомендації щодо планування свого бюджету [171, с. 42–43]. Останнім часом також проводиться робота зі створення та видання посібників щодо розвитку життєвих навичок сиротами в різних формах виховання, іноді вони містять у собі інноваційну складову, а саме: розділи про формування бюджету, міжособистісне спілкування, уникнення конфліктів, життєві цілі, гендерні аспекти поведінки, запобігання насильству та торгівлі молодими людьми [239, с. 80; 236]. Встановлено, що більшість колишніх випускників інтернатних закладів та дітей із сімей піклувальників не вміє якісно планувати свій бюджет. Можливими причинами для перших може бути той факт, що подібні посібники просто не доходять до свого кінцевого читача (хоча їх наклад достатній для повного розповсюдження), а щодо других – то здебільшого це поява утриманських поглядів, у зв’язку з наявністю поруч опікунів (піклувальників), які цьому сприяють.

Попри високий рівень матеріального забезпечення, більшість студентів-сиріт зазначає, що в них виникає потреба додаткового заробітку (69% респондентів). Вихід студентів-сиріт на ринок праці в більшості випадків призводить до пропусків занять, появи академічних заборгованостей, що є першопричиною відрахування студентів із ВНЗ.

На запитання «Чи заважає Вам щось навчатись, якщо так, то що саме?» найбільш популярними відповідями були такі: «слабкі знання, отримані під час попереднього навчання»; «стан здоров’я»; «особисті лінощі»; «невміння налаштувати себе на навчання»; «неправильний вибір спеціальності» (рис. 2.16).

За часів СРСР надійним помічником студента (студента-сироти, зокрема) був куратор академічної групи. Нині інститут кураторства майже втратив своє значення й функції, студенти вже не сподіваються на допомогу а куратор не має можливості сам одержати висококваліфіковану інформаційну та консультативну підтримку в разі необхідності [217].

Рис. 2.16. Розподіл відповідей на запитання «Чи заважає Вам щось навчатись, якщо так, то що саме?»

Аналізуючи відповіді щодо роботи кураторів академічних груп у теперішній час (рис. 2.17), розуміємо, що виконується вона далеко не на належному рівні. Проблемою є те, що 19% сиріт на запитання «Як часто Ви спілкуєтесь з куратором групи?» відповіли, що не знають, хто це. Відповіді сиріт, які б засвідчували недостатнє виконання роботи кураторами, також були: кожні півроку – 13%; раз на рік – 14%, тобто 46% сиріт узагалі не має необхідного контакту із кураторами академічних груп. Нами отримана статистика, яка деякою мірою відображає бездіяльність науково-педагогічних працівників на теренах усієї держави. На думку сучасних науковців, завданнями куратора є сприяння адаптації студентів до університетських умов навчання й життя, надання їм допомоги у вирішенні проблем, найкращим чином розкриваючи та розвиваючи їх можливості, інформувати про життєдіяльність ВНЗ. Ідея призначення кураторів ґрунтується на прикріпленні викладачів випускових кафедр до студентських груп за спеціальністю [235, c. 183].

Рис. 2.17. Розподіл відповідей на запитання «Як часто Ви спілкуєтесь з куратором групи?»

У рамках авторського соціологічного дослідження передбачено оцінки сиріт щодо проблемної підтримки кураторами академічних груп. Для цього було поставлено декілька запитань дещо дублюючого характеру (напівзакриті запитання), відповіді на які графічно зображено на діаграмах для осіб, які мали більш нормальний досвід сімейного проживання (рис. 2.18) та колишніх вихованців інтернатних закладів (рис. 2.19). Отримані дані вражають: кураторська підтримка майже зникла з діаграм та становить не більше ніж 3% у першому випадку (у сиріт, які мали більш нормальний досвід сімейного проживання) та 2% у депривованих сиріт, колишніх вихованців інтернатних закладів. Приголомшує також думка про особистісний вплив на сприяння навчанню, зростанню – 71 та 62%, відповідно. Заступник декана, декан, ректор користуються популярністю у 6 та 21% респондентів, відповідно.

Аналіз відповідей на запитання анкети № 40–44 свідчить, що до організованого молодіжного руху у ВНЗ не залучено 18% опитаних сиріт, з них 93% із сімей піклувальників та 7% з інтернатних закладів.

Рис. 2.18. Розподіл відповідей сиріт із сімей піклувальників, на запитання «Хто, на Вашу думку, найбільше сприяє Вашому навчанню, зростанню?»

За радянської доби також вирізнялась роль та місце комсомольських організацій. Правонаступниками комсомольських організацій у наш час стали студентські профспілки та органи студентського самоврядування ВНЗ у різних формах. Так, перші є яскравими захисниками прав та інтересів студентської молоді, другі ж активно набирають обертів. Показово працюють деякі студентські профспілки, згідно із положеннями яких, у більшості організацій є комісія соціального захисту студентів, яка в основному повинна вести облік, посильний «соціальний супровід», контролювати отримання матеріальних благ у вигляді соціальної стипендії, коштів на харчування, літературу, одяг, взуття, оздоровлення тощо. Враховуючи сучасну загальнодержавну підтримку органів студентського самоврядування, доцільно, щоб вони також, як громадський орган, взяли на себе частину повноважень із соціального супроводу студентів пільгових категорій, тим самим сприяли б їх соціальному становленню.

Далі було поставлено запитання про виникнення можливих форс-мажорів: «При виникненні проблем, до кого б Ви звернулися у першу чергу?». Дещо зріс відсоток відповідей щодо участі опікунів чи піклувальників (порівняно із попередніми розподілами), але збігаються відповіді щодо участі заступника декана, декана, ректора. Також студенти-сироти змінили свою думку щодо діяльнісної підтримки профспілок та студентських організацій (рис. 2.20).

Рис. 2.19. Розподіл відповідей колишніх вихованців інтернатних закладів на запитання «Хто, на Вашу думку, найбільше сприяє Вашому навчанню, зростанню?»

У цілому 23% респондентів вважають, що ставлення до них викладачів та співробітників ВНЗ не є позитивним. Це свідчить про недостатню підготовленість не лише кураторів академічних груп, а й інших представників професорсько-викладацького складу ВНЗ, які, за великим рахунком, вважаються науково-педагогічними працівниками.

З погляду соціалізаційної компоненти, цікавими також є відповіді на запитання «Чи користувались Ви конспектами, навчальними посібниками одногрупників (співмешканців гуртожитку)?»: 18% опитаних дали негативну відповідь, а от 68% час від часу користуються ними для підготовки до занять. Схожим за спрямованістю є запитання щодо підготовки до семінарських (практичних) занять спільно з одногрупниками (співмешканцями гуртожитку): 32% сиріт відповідають, що не готувались до семінарських (практичних) занять спільно з одногрупниками (співмешканцями гуртожитку) і 68% стверджують, що так, готувались у такому форматі.

Рис. 2.20. Розподіл відповідей респондентів на запитання «При виникненні проблем до кого б Ви звернулися у першу чергу?»

На запитання «Що заважає Вам навчатись?» найбільш популярними відповідями були такі: «слабкі знання, отримані від попереднього місця навчання»; «особисті лінощі, невміння налаштувати себе на навчання»; «неправильний вибір спеціальності». Лише 4% опитаних відповіли, що їм нічого не заважає.

Десята частина сиріт вважає роки навчання у ВНЗ марнуванням часу. Також цікавим є аналіз соціальної активності сиріт у ВНЗ. Так, 86% не бере участі в наукових заходах; 77% не навчається (не навчались) на додаткових освітніх курсах (наприклад, з іноземної мови тощо); 75% не бере участі в спортивному житті факультету, ВНЗ; 74% не беруть участі в громадському житті ВНЗ (заходи студентського самоврядування); 79% не беруть участі в культурно-мистецькому житті ВНЗ (виступи, концерти тощо); 44% навіть не беруть участі у виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування. Загальний аналіз показує, що 10% сиріт виявляють пасивну життєву позицію.

Щодо спорту, то соціологи ХНУ ім. В. Каразіна вважають, що заняття спортом може полегшити пристосування людини до виконання різних ролей поза спортом і виробити не тільки спортивні, а й більш широке ціннісне ставлення до дійсності [289, с. 139]. На думку цього ж авторського колективу, спорт є каталізатором соціалізації [289, с. 161]. Для гармонійного розвитку сиріт додатково необхідно проводити роботу із залучення сиріт до організованого спортивного руху з наступним поділом на базові напрями тренувань, які б відповідали особистим фізичним показникам кожного.

На запитання щодо місця основного проживання (рис. 2.21) ми отримали такі дані: 55% студентів-сиріт приїхали на навчання з інших населених пунктів (причому з них 24% респондентів – з сіл, 31% – з міст).

Рис. 2.21. Розподіл відповідей на запитання «Ви мешкаєте в місті, в якому знаходиться ВНЗ?»

Одним з основних питань, які стоять перед випускниками після закінчення ВНЗ, є питання пошуку подальшого місця проживання. Під час навчання ні студенти-сироти, ні особи, які мають відповідати за проведення виховної, корекційної діяльності і, тим паче, куратори академічних груп навіть не замислюються над цим особливо важливим питанням. У сиріт-випускників з’являється необхідність не лише отримати перше робоче місце та спробувати конкурувати на ринку праці, а ще й знайти собі житло. Згідно з відповідями сиріт (рис. 2.22), лише 39% респондентів планують проживати в успадкованому житлі, 13% – у житлі піклувальників, решта (понад 48%) – це потенційні особи без місця проживання, які очікують на допомогу держави. Найбільшою проблемою є те, що 13% респондентів очікують отримати житло, яке надається згідно з обліком на квартирній черзі, але не знають, як і куди подати відповідний комплект документів (64%).

Рис. 2.22. Розподіл відповідей респондентів на запитання «Де Ви плануєте проживати після завершення навчання?»

Аналізуючи сучасний стан будівництва житла, можна дійти висновку, що в Україні воно майже відсутнє (причому будь-якого: соціального, нового тощо). Розподіл житлової площі здійснюється з вторинного житлового фонду, у якому якщо й розподіляється житло, то лише те, що перебуває у власності місцевих громад. Згідно із чинною нормативно-правовою базою, діти-сироти після закінчення (припинення) навчання в державному навчальному закладі, а також молодь цієї категорії після проходження строкової служби в Збройних силах України, забезпечуються житлом позачергово. Це твердження є декларативним і не відповідає дійсності. Головна причина такого стану справ полягає в тому, що для отримання житла необхідно перебувати на квартирному обліку в пільговій черзі.

Зрозуміло, що забезпечуватись житлом повинні ті особи, які не мають житлової площі для проживання у певному місті. Відсутність житла у сиріт безпосередньо пов’язана з їх подальшим працевлаштуванням. У випадку, коли житла немає, сироти-випускники вимушені працювати на низькооплачуваних роботах, де роботодавець надає житло. Згідно з нещодавніми змінами в нормативно-правовій базі, на цю чергу можна стати лише в населеному пункті, де було надано відповідний соціальний статус.

Аналіз даних Державного комітету статистики [149] щодо наявності житла у сиріт свідчить, що із загальної кількості сиріт в Україні житло мають 61%, з них на праві власності – 14%, на праві користування – 47%, частка ж сиріт, які взагалі не мають житла, сягає майже 39%.

Також причинами відсутності можна вважати брак у регіонах сформованого житлового фонду соціального призначення, системи обліку осіб, які мають право на соціальне житло (соціальний квартирний облік), тощо. Проблема відсутності власного житла в дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа в найближчі роки будуть загострюватись у зв’язку з погіршенням фінансово-економічної ситуації в країні. У зв’язку із цим потребує негайного прийняття розроблений Департаментом з усиновлення і захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту законопраект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування)». Прийняття цього законопроекту дасть можливість урегулювати на законодавчому рівні питання обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як громадян, котрі потребують поліпшення житлових умов, за місцем їх походження або проживання при досягненні 16-річного віку, що прискорить процес отримання дітьми такої категорії впорядкованого житла. До проблеми забезпечення житлом дітей-сиріт могли б долучитися бізнес-організації та благодійні фонди [234, с.168].

У 2012 р. кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які досягли повноліття, становила 13 881 осіб, з них 8616 осіб (62%) мають житло і 467 осіб (3,3%) мають житло, не придатне для проживання; 1576 осіб (11%) перебувають на квартирному обліку й 3376 осіб (25%) потребують взяття на квартирний облік [149].

Остання частина анкети включала запитання такої спрямованості, як підготовка студентів-сиріт до «виходу із ВНЗ». На питання про вміння готувати їжу позитивно відповіли 96%, прасувати вміють 97%, планувати власний бюджет – 86%, складати меню свого харчування та закуповувати відповідні продукти – 16%.

Працевлаштування студентської молоді останніми роками взагалі стало вкрай складною проблемою. Підготовкою до виходу на ринок праці ВНЗ якщо і займаються, то дуже мляво. Адаптацію майбутнього фахівця до робочого місця треба починати ще зі студентських лав. Бази практик останнє десятиліття перебувають у кризовому стані, зрозуміло, тож тут багато чого треба поліпшувати.

Виходячи на сучасний ринок праці, 72% респондентів (на їх думку) вміють складати резюме. Наскільки якісно вони це роблять – інше питання. Проблема полягає в тому, що 28% сиріт не розуміють: щоб працевлаштуватись, треба вміти якісно заповнити відповідні документи та чітко відповідати вимогам сучасного ринку праці (рис. 2.23).

Основним джерелом поповнення трудових лав є молодь, яка вступає у працездатний вік. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, – це невід’ємна частина української молоді, і поліпшення її освітнього рівня є вагомим чинником наближення якісних характеристик трудових ресурсів України до бажаних значень у найближчому майбутньому [244, с. 20]. Досить завищеною виглядає думка студентів-сиріт щодо подальшого працевлаштування. Так, понад 50% сиріт покладають надії лише на власні сили. Інша половина респондентів вважає, що колишні вчителі, завучі, вихователі; заступники декана з виховної роботи, декан, ректор; викладачі випускових кафедр, профспілкові студентські організації та центри зайнятості будуть тими агентами соціалізації, які здатні сприяти соціальному становленню випускників (рис. 2.24).

Рис. 2.23. Розподіл відповідей респондентів на запитання «Чи вмієте Ви складати резюме?»

Проте відчувається вплив кризи традиційної системи розподілу випускників. Студенти частіше за все навіть не вказують серед тривожних для них факторів ситуації розподілу, не сподіваючись на ВНЗ [267, с. 186].

Нормативно-правова база, яка регулює питання отримання першого робочого місця сиротами, ґрунтується на Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням [226]. Згідно з п. 6 цього Порядку, випускник зобов’язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідними кваліфікаційними характеристиками та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад має забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Рис. 2.24. Розподіл відповідей на запитання «На чию допомогу Ви будете розраховувати при працевлаштуванні?»

Відповідно до п. 14 зазначеного Порядку, «у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовнику всі витрати» [226]. Згідно з п. 17 цього Порядку, випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавцями державного бюджету.

Поряд з цим на офіційному сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в 2011 р. було оприлюднене роз’яснення щодо питань працевлаштування ВНЗ: «Основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено у законі й те, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування – в обов’язки вищого навчального закладу входить сприяння працевлаштуванню своїх випускників. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, тому, що відсутні правові механізми, які б зобов’язали його відшкодувати до державного бюджету вартість навчання. Враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, у тому числі, значне зменшення державного сектору (від 0 до 30%, залежно від галузі економіки), керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни» [237].

У загальному випадку відпрацьована раніше система розподілу студентів була якісною та досить показовою. Вона й зараз складається з двох етапів:

1) попередній розподіл, що включає зустріч студента із потенційними роботодавцями перед процесом «дипломування»;

2) кінцевий розгляд кандидатур, отримання направлення молодого фахівця на роботу.

Форма направлення на роботу зазвичай заповнюється кадровою службою вищого навчального закладу й далі видається на руки випускнику, який повинен прибути на робоче місце. На зворотному боці цього направлення зазначають суму місячного заробітку студента (колишні звичайні студенти – в розмірі мінімальної академічної стипендії; сироти – в розмірі соціальної стипендії). Ці кошти і будуть першою заробітною платою молодому спеціалісту за перший місяць роботи за місцем направлення.

Додатковим стимулюючим фактором щодо працевлаштування сиріт є можливе отримання ними матеріальної допомоги від ВНЗ у зв’язку із працевлаштуванням. Згідно зі встановленою процедурою, вона виплачується за місцем попереднього навчання сиріт при наданні документів, що засвідчують прийняття на роботу. Розмір такої допомоги випускникам-сиротам встановлюється Постановою КМУ від 5 квітня 1994 р. № 226 [4] та становив у 2012 р. суму, яка відповідає 6 мінімальним заробітним платам (для порівняння: у 2007 р. – 795,00 грн; 2008 р. – 1590,00; станом на 1 квітня 2012 р. – 6222,00 грн) [177, c. 6; 185, с. 24].

Аналізуючи останні оприлюднені дані сайту Державного комітету статистики, можна виявити чисельність соціально незахищених категорій населення на прикладі сиріт-випускників, графічну інтерпретацію яких подано на рис. 2.25.

Державний інститут проблем сім’ї та молоді провів дослідження, яке було спрямоване на вивчення соціальних проблем працевлаштування молоді. Дослідники виявили низку найважливіших тенденцій стосовно освіти як чинника працевлаштування. Серед них:

· зростання значення освіти, насамперед вищої, для обрання кандидата роботодавцем;

· збільшення частки молоді без професійної й навіть середньої освіти на ринку праці України;

· надвиробництво спеціалістів за професіями, для яких в існуючій економічній системі не вистачило робочих місць;

· невідповідність рівня випускників ВНЗ потребам суспільства, динаміці розвитку економічного сектору;

· специфічна роль вищої освіти в Україні, що дедалі більше стає не спеціалізованою і не професійною, а загальною;

· відповідне падіння цінності освіти як такої та поширення трактування її як інструменту для заробляння грошей;

· відносне зниження частки молоді, що працевлаштована в так званій «тіньовій» або неформальній економіці;

· збереження за наймом на працю офіційного характеру при перевазі неформальних каналів пошуку роботи тощо [261, с. 144].

Рис. 2.25. Працевлаштування соціально незахищених верств категорій населення (на прикладі дітей-сиріт, що підлягають випуску) [213]

До анкети також було внесено запитання про знання сиротами іноземних мов, щодо рівня володіння ними, користування ресурсами іноземних видавництв та спілкування з іноземними колегами в соціальних мережах. Так, 76% респондентів стверджує, що не знає іноземних мов і, як наслідок, це може стати додатковим бар’єром соціалізації, створити певні проблеми для їх якісного працевлаштування.

Також ми поцікавились щодо намірів та планів студентів-сиріт продовжити навчання за кордоном і виявили, що 7,5% сиріт має таке бажання та ще й зазначили держави, до яких вони хотіли б поїхати на навчання (рис. 2.26).

Щодо власної самооцінки студентів, то загалом успішними вважають себе 17,8% респондентів; скоріше успішними – 53,4%; «дуже важко відповісти» обрали 28,8%.

Бажання здобути додаткову вищу освіту є в 74% сиріт, що свідчить про незадоволення наявною освітою та розуміння необхідності підвищення освітнього рівня.

Більшість сприймає помилку при виборі професії («професійна невдача») як життєву катастрофу. Унаслідок цього виникає комплекс «особистості, яка не відбулася» [189, с. 20]. Особливо це стосується студентів-сиріт, які через слабке усвідомлення власних перспектив не мають мотивації до здійснення успішної кар’єри, подальшого фахового зростання тощо.

Рис. 2.26. Розподіл відповідей респондентів на запитання «Чи плануєте Ви після завершення навчання в Україні продовжити навчання за кордоном?»

У ВНЗ молода людина стикається з незвичною системою методів навчання, труднощами засвоєння нового матеріалу, необхідністю самостійно розпоряджатись власним ресурсом часу, новим середовищем друзів і товаришів; а немісцеві студенти – з особливостями способу життя в гуртожитках, необхідністю пристосування до незнайомого міста тощо. Це вносить істотні зміни в особистість студента, створює ряд труднощів у вихованні та навчанні. Усі ці фактори сильно впливають на процес адаптації студента до нових умов, змісту й характеру навчальної праці [189, с. 23].

Конкурентоспроможністю сиріт можна вважати їх здатність певним чином перевершити показники конкурентів за певних умов. Зрозуміло, що ця здатність є багатофакторною, здебільшого вона залежить від мотивації, рівня стартової освіти, стану здоров’я, різних психоемоційних особливостей, матеріального стану, вміння вести діалог між різними агентами соціалізації тощо. За роки навчання за рівних умов сироти мають отримати нові знання та навички, поетапно адаптуватись до основних сфер життєдіяльності студента (майбутнього фахівця), закласти фундамент подальшого успішного працевлаштування, професійної соціалізації та соціалізації в цілому.

Вкрай необхідним для соціалізації є професійне самовиховання у процесі становлення професійної самосвідомості. Самовиховання – це найбільш усвідомлена особистістю функція, яка передбачає систематичну, свідому корекційну діяльність особистості, спрямовану на самопізнання, самовдосконалення та поглиблення власних знань. Неякісно проведена робота з профорієнтації теж має бути відкорегована під час навчання у ВНЗ. Наприклад, іноді достатньо зрозуміти, навіщо вивчається та чи інша навчальна дисципліна, щоб виникла зацікавленість у її вивченні, розуміння місця предмета в ієрархії навчальних дисциплін тощо.

Підбиваючи підсумки соціологічної характеристики проблем студентів-сиріт в українських реаліях, зазначимо, що всі студенти-сироти становлять соціальну спільність сиріт у ВНЗ, але всі вони мають свої особливості, схильності тощо. Підтвердженням цих слів є думка науковців ВНЗ «Народна Українська Академія», що при зіставленні негативних та позитивних рис студентства кінця XX ст. виникає парадокс: йому одночасно притаманна інтелектуальність і бездуховність, альтруїзм і егоїзм, цілеспрямованість і нехлюйство, гуманізм і агресивність, заповзятливість і апатичність, поривання до знань і жага багатства. Така протилежність підводить до безглуздості ідеї побудувати один єдиний соціальний портрет [267, с. 190].

На утримання цієї соціальної групи держава витрачає чималі кошти, а ефективність підтримки у більшості випадків украй мала [212, с. 117]. Студенти із числа дітей-сиріт мають певні обмеження, зумовлені, насамперед, нижчим рівнем освіти. Це підтверджує й нижчий рівень успішності студентів із числа дітей-сиріт [283, с. 21]. Подальшому працевлаштуванню заважають рівень і якість здобутої освіти, відсутність попиту на випускників навчальних закладів на ринку праці. При цьому відсутність роботи із цією категорією сприймається важче, що призводить до більш тяжких соціальних та психологічних наслідків (розпад сім’ї, покинуті діти, вступ до кримінального оточення, залучення до наркоманії та алкоголізму) [255, с. 68].

Факт спрямування коштів з боку держави на соціальний захист сиріт не є цілком достатнім для соціального становлення сиріт, це лише частина необхідних ресурсів. Для їх подальшого професійного становлення вкрай необхідна допомога психологів, соціальних працівників тощо [283, с. 21]. У численних напівзакритих запитаннях респонденти мали змогу відповісти, що їх соціальному становленню також сприяють соціальні працівники, психологи, вихователі гуртожитків, але таких відповідей не зафіксовано взагалі.

Використання міжпредметного підходу під час підготовки фахівців повинно закласти надійний фундамент у підготовку соціалізованих особистостей, поліпшити навчальну та виховну роботу у ВНЗ, що буде дієвим способом оптимізації й ефективного використання коштів державного бюджету в умовах економічної та демографічної криз.

Суттєвих змін потребує система вищої освіти, призначення якої полягає не лише в наданні певного обсягу знань, а й у створенні умов для самореалзації та розвитку особистості. Критерієм ефективності вищої освіти стає її спрямованість у майбутнє, здатність підготувати людину до побудови соціально-професійних відносин на багаторічну перспективу, коли знання стає єдиним джерелом довготривалої стійкої конкурентної переваги [276, с. 176].

Вища школа дає змогу вирівняти різні, насамперед дискриміновані, соціальні групи населення. У результаті соціальна нерівність значною мірою усувається для громадян з вищою освітою. Так, встановлено, що з підвищенням освітнього рівня населення, особливо за наявності вищої освіти, зростають шанси отримати роботу, знижується ризик її втратити, підвищується рівень заробітної плати [262, с. 546].

Щодо виховної функції, то вища школа покликана формувати активних і відповідальних громадян у демократичному суспільстві. Ця виховна формула передбачає, що випускники мають не лише спрямовувати енергію на руйнування застарілого, а й бути здатними конструктивно створювати нове, більш ефективне, конкурентоспроможне [262, с. 546].

Актуальною проблемою організації виховної роботи є систематична перевірка керівництвом деканатів факультету журналів куратора, в якому мають відображати план виховної роботи із групою, характеристика групи, відомості про відвідання та успішність студентів, місце проживання, стан здоров’я, інтереси, вподобання, склад сім’ї тощо [235, с. 185].

Невирішені питання, зазначені у національних доповідях [234, с. 283], фактична відсутність дієвих державних програм та моделей щодо соціального супроводу сиріт (у тому числі у ВНЗ) значно знижує ефективність роботи з підтримки й без того вразливої групи клієнтів – студентів-сиріт. Застосування при цьому соціальних технологій з роботи із цією групою клієнтів, використання саме соціологічної бази, мають закласти надійний фундамент для підготовки соціалізованих особистостей, поліпшити навчальну та виховну роботу ВНЗ, щоденно сприяти соціальному становленню майбутніх фахівців.

Враховуючи, що опіка та піклування є найбільш поширеними формами влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, необхідно розробити й запровадити механізм соціального супроводу сімей опікунів (піклувальників) залежно від їх віку, створених умов для виховання й проживання дітей у родині [234, с. 76].

Слід розробити й забезпечити системний психолого-педагогічний супровід допрофільної підготовки учнів основної школи (проведення діагностики з виявлення нахилів, спрямованості й мотивації учнів до певного профілю навчання, того чи іншого виду діяльності, моніторинг успіхів школярів у процесі освоєння курсів за вибором, індивідуальні консультації, групові тренінги тощо). Має бути відновлена державна система професійної орієнтації школярів та навчально-матеріальна база для успішної реалізації технологічного профільного навчання, а також вжити заходів з відповідної підготовки й перепідготовки педагогічних працівників до роботи в умовах профільного навчання [262, с. 546].

У деяких випадках академічна успішність, спосіб життя студентів-сиріт зумовлені станом здоров’я, схильністю до захворювань, слабким імунітетом, хронічними захворюваннями тощо. Погіршений стан здоров’я студентів-сиріт пояснюється цілим рядом факторів: більшість їх біологічних батьків свого часу не готувалась до усвідомленого батьківства, вела «молодіжний» спосіб життя (переважали алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління). Важливим критерієм стану здоров’я сиріт є наявність хронічних захворювань, що в більшості випадків можна розглядати в межах генетичної програми та екологічної ситуації за місцем постійного проживання. Серед сиріт зустрічаються діти з родин з низьким освітнім і матеріальним рівнем, невідповідністю нормам умов проживання, стресами в стосунках, низькою соціальною та медичною активністю батьків тощо.

Щодо студентів-сиріт з числа випускників інтернатних закладів, то виявлено також факти зниження темпів їх фізичного та нервово-психічного розвитку, погіршення показників соматичного здоров’я, зустрічаються поліморфізм і накопичення різнопланових захворювань в однієї особи. Чим раніше дитина-сирота потрапляє в інтернатний заклад, тим більш невідворотними можуть бути відхилення в психічному розвитку, тим більш імовірним може бути поліморфізм і складнішим процес соціалізації під час навчання та проживання в студентських гуртожитках.

Для якісної соціалізації студентів-сиріт необхідно вживати комплексних заходів, які б у цілому забезпечували гармонійний розвиток підопічних, сприяли змістовному навчанню та вихованню, залучали їх до організованого молодіжного руху, створювали відповідні мотивації та, врешті-решт, надали можливість державі відчути власну відповідальність за підготовку цієї категорії студентів до дорослого життя. В умовах ВНЗ соціальний супровід дітей-сиріт також мають здійснювати соціальні працівники, психологи, наявність яких у ВНЗ є вимогою часу.

Є також окремі питання щодо соціальної підтримки осіб, які у віці після 18 років залишилися без батьків. Навіть коли студент під час навчання у ВНЗ став «біологічним сиротою», юридично його не можна називати «сиротою», оскільки він на час смерті батьків вже не був дитиною.

Додатково подібною правовою колізією є той факт, що діти, згідно із Цивільним кодексом України, – це особи до 18 років; і немає в Україні жодного нормативно-правового документа, де було б зазначено, що молодь із числа студентів-сиріт після досягнення повноліття і за умови продовження навчання зберігає за собою право на отримання державних пільг.

Орієнтиром на найближчі роки теж має залишатись політика доступності вищої освіти. Так, на думку Є. Рябенко, має бути забезпечений рівний доступ до якісної освіти вихідцям із різних верств суспільства, зокрема, прошарків населення, що потребують особливої уваги в умовах перехідної економіки (діти із малозабезпечених родин, безпритульні, люди з особливими потребами), не порушуючи інші принципи демократичної освіти, такі як свобода, безпека, ефективність [243, с. 148]. Також науковець вважає, що національна система освіти має забезпечувати безперервність поступу країни, здійснювати ефективну соціалізацію та професійну підготовку молоді до життєдіяльності в світі, який постійно ускладнюється [243, с. 137].

Останнім часом на загальнодержавному рівні проводиться політика щодо створення в кожному ВНЗ структурного підрозділу для сприяння працевлаштуванню студентів та випускників. Є певні надії щодо серйозності намірів держави забезпечити кожного випускника першим робочим місцем і тим самим сприяти соціальному становленню. Ще одним напрямом діяльності ВНЗ є створення психологічної служби, підстави для створення якої вже давно назріли, але дії державних установ у черговий раз чомусь призупинені.

Держава гарантує сиротам права практично в усіх життєво важливих сферах, надає пільги, постійно підвищує мінімальні стандарти. Однак при неуспішній соціалізації в разі наявності роботи вони легко її втрачають; отримавши житло, у результаті безглуздих «оборудок» залишаються без помешкання, приводять його у непридатний для проживання стан.

Одним із головних завдань, які стоять перед суспільством щодо випускників, є забезпечення їх соціальної захищеності як результату соціалізації, можливості повноцінно жити та працювати. Завдання вкрай складне. Так, на відміну від дитини із сім’ї, випускник-сирота повинен набагато раніше бути готовим до самостійного життя, оскільки він залишається без підтримки з боку рідних.

Підсумовуючи, зазначимо, що ситуація на ринку праці є невтішною: кошти державного бюджету, які багато років поспіль спрямовуються на соціальну підтримку сиріт, витрачаються, як ми виявили, малоефективно. Головними показникам цього є низька мотивація до працевлаштування, низький рівень реальної працевлаштованості цих студентів, утриманські погляди більшості випускників-сиріт, фактичне «відхрещення» держави від проблем отримання першого робочого місця (надання житла), що значно знижує конкурентоспроможність випускників ВНЗ з числа сиріт на ринку праці.

Додатковою проблемою є слабке сприяння більшості ВНЗ у питаннях соціалізації сиріт до життя, молодь не отримує житло, тому що вчасно не була поставлена на «квартирну чергу», питанню мотивації до навчання теж не приділяється достатньо уваги, молодь хоч і отримувала від держави підтримку, але цього було замало для якісної поетапної адаптації та соціалізації в цілому.

Враховуючи виявлені проблемні та потреби в значному покращенні соціалізації сиріт у ВНЗ шляхом проведення моделювання та технологізації, необхідно розробити експериментальну багаторівневу концепцію (модель) соціалізації студентів-сиріт у ВНЗ та саме її покласти в основу програм і заходів, спрямованих на супровід дітей-сиріт, сімей опікунів (піклувальників); змістовну роботу із соціальної адаптації та соціалізації в цілому. Використання такої моделі (концепції) соціалізації надасть змогу оновити зміст роботи у сфері вищої освіти, відповідних сфер суспільства та держави в цілому; підвищить мотивацію до отримання якісних знань, здійснення успішної кар’єри; підвищить конкурентоспроможність випускників-сиріт на ринку праці поруч із молоддю зі звичайних сімей; певною мірою вирішить найбільш проблемні питання, виявлені при нашому соціальному діагностуванні та наведені в згадуваних національних доповідях. Застосування при цьому соціальних технологій з роботи з різними групами клієнтів, використовуючи саме соціологічну базу, повинно закласти надійний фундамент для підготовки соціалізованих особистостей, поліпшити навчальну та виховну роботу ВНЗ, щоденно сприяти соціальному становленню майбутніх фахівців тощо.

Отже, можна розглядати сучасний стан соціалізації студентів-сиріт у ВНЗ як такий, що потребує детального вивчення та осмислення. Студентам-сиротам необхідна значна підтримка соціальних працівників, практичних психологів, осіб, які повинні відповідати за проведення виховної роботи в навчальних закладах. Як свідчить практика, далеко не в кожному навчальному закладі фахово побудована робота зі студентами пільгових категорій та сиротами зокрема, озброєння цих посадовців у ВНЗ «типовою» моделлю соціалізації сиріт є актуальною вимогою часу.

Подальша соціалізація випускників ВНЗ з числа сиріт у пост-навчальний період (при вході у доросле життя)

Якісним показником адаптованості й соціалізованості молоді є показники навчання, рівень обізнаності, готовності сприймати нове та генерувати власний продукт. За роки життя кожній особистості була надана можливість навчання в різних навчальних закладах, перебування з різних обставин в інтернатних закладах або заручатись сімейними формами виховання та підтримки тощо.

Проведене нами соціальне діагностування сиріт під час навчання у ВНЗ показало існування комплексу проблем. Так, на другому етапі цього дослідження з метою уточнення й аналізу життєвого шляху випускників ВНЗ останніх років ми вирішили провести якісне частково структуроване інтерв’ю колишніх студентів-сиріт, тобто молоді, яка, за нашими прогнозами, мала б уже вступити в самостійне (доросле) життя. Користуючись архівними справами та контактною інформацією кадрових служб ВНЗ, ми встановили соціальні зв’язки із колишніми вихованцями, які закінчили ВНЗ у попередні роки.

Для уточнення й більш чіткого розуміння соціальної ситуації, процесів соціалізації та інтеграції дітей-сиріт у пост-навчальний період (при вході в доросле життя) було проведено опитування за розробленою раніше формою (Додаток Б), до якої увійшли такі запитання:

1. Скільки років пройшло після закінчення Вами ВНЗ?

2. Через скільки часу після закінчення ВНЗ Ви отримали своє перше робоче місце (за трудовою книжкою, без трудової книжки)?

3. Чи отримали Ви омріяну роботу після закінчення ВНЗ?

4. Які фактори заважали Вам вступати в самостійне життя після отримання диплома про вищу освіту (якщо заважали)?

5. Якби Ви могли б повернутися до часів навчання у ВНЗ, Ви хотіли б щось змінити?

6. Хто сприяв Вам при працевлаштуванні на перше робоче місце (ВНЗ, студентські профспілки, органи місцевого самоврядування, служби зайнятості тощо)?

7. Як швидко ви адаптувались до свого першого робочого місця? Що заважало?

8. Яких саме навичок Вам не вистачало при «виході» із ВНЗ (якщо не вистачало)?

9. Яку пораду Ви хотіли б дати тим сиротам, що навчаються зараз у ВНЗ? На що їм треба звернути особливу увагу під час навчання та при виході в самостійне життя?