Сутність і характеристика трудового процесу як основного елементу нормування праці на підприємстві.

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 869

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відокремлюються обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, одиничними дієприслівниками, прислівниками та іменниками в непрямих відмінках.

Відокремлюються:

· поширені обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, що стоять у будь-якій позиції щодо пояснюваного слова (дієслова-присудка): Заплющивши очі, він піддався сумові, що колисав душу ;

· поширені обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, на випадок, залежно від, згідно з, відповідно до та ін.: Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня.

· непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками: Поспішаючи, кудись ховаються останні тужи, й гуки довгої літньої днини.

· Можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини: Життя клекотіло внизу, в глибокій долині, а тут стояла тиша.

Не відокремлюються:

· одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії:
Людина! Це ж яке слово! Його треба завжди говорити стоячи і кашкета скидати.

· обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, що є фразеологізмами:
Працювати не покладаючи рук. Сидіти склавши руки. Бігти не чуючи ніг.

ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Уточнюючі члени речення, на відміну від відокремлених другорядних членів, вживаються не для підсилення їхньої смислової ролі, а для конкретизації змісту, вираженого іншими компонентами речення.

Уточнюючі члени речення можуть бути і поширеними, і непоширеними.

Уточнюючими найчастіше бувають обставини місця і часу. Стосуються вони таких же обставин, але більш широких за значенням, уточнюють їх, відповідаючи на питання де (звідки, куди) саме? коли саме?:
Отут, (де саме?) в низенькій цій хатині, моя любов жила колись. Це було літом, (коли саме?) у жнива.

Рідше уточнюючими членами речення бувають:

· обставини способу дії: Жваво, (як саме?) з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хатину.

· означення: На тлі інших, (яких саме?) низеньких, будинок здається майже гігантом.

· додатки: Кільком учням, (кому саме?) переможцям районної спартакіади, вручено призи.

Уточнюватися можуть і головні члени речення:

· підмети. Два його сини, (хто саме?) Андрій і Віталій, також стали офіцерами.

· іменні частини присудка: "Я ж робітник, (хто саме?) червонодеревник", — ніяковіючи сказав англієць;

· дієслівні присудки: Машини запрацювали, (що саме робили?) шуміли, скреготіли, грюкали, свистіли.

Уточнюючі члени зв'язуються з іншими членами речення за допомогою інтонації (як у наведених прикладах), а також за допомогою приєднувальних слів особливо, за винятком, крім, головним чином, у тому числі тощо: Голос його щирим відгуком забринів у селянських серцях, особливо в серцях молоді.

42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.

Вставні одиниці - слова, словосполучення, речення - це

компоненти, які виконують модальну функцію, виявляють ставлення мовця до висловлюваної думки.Вставні компоненти не пов'язані граматично з іншими словами в реченні, отже, не є членами речення. І вони можуть вживатися без сполучників або з підрядними (найчастіше як) чи сурядними (найчастіше і, а) сполучниками.

Вставні одиниці можуть передавати: 1)оцінку вірогідності висловлюваного (впевненість або невпевненість): може, мабуть, можливо, певно, напевно, видно, здається;

2) логічну впорядкованість мовлення: однак, крім того, приміром, зрештою, взагалі, отже, зокрема;

3) емоційну оцінку висловлюваного: на лихо, на жаль, на щастя, хвалити долю, на біду, чого доброго та ін.;

4) характер висловлюваного: коротко кажучи, іншими словами, так би ;

5) вказівку на джерело інформації: по-моєму, на мою думку, кажуть, за повідомленням..., за даними...;

6) прагнення мовця активізувати спілкування: чуєш, знайте, бач, вірите, погодьтеся, майте на увазі.

! Не бувають вставними слова: майже, мовби, немов, наче, нібито, приблизно, причому, все-таки, адже, просто, тобто, принаймні, отож, тільки та деякі інші. Вони виступають у ролі службових частин мови.

Вставлені речення доповнюють, пояснюють, уточнюють предметний зміст основного речення, передають додаткові зауваження, не мають граматичного зв’язку з реченням, можуть приєднуватись до основного речення сурядними та підрядними сполучниками: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі - умер на панщині(Т.Шевченко).

Звертання:

Слово або сполучення слів, які називають особу, предмет, до яких звернена мова.

Основна функція звертання — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань ча­сто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо.

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назви тварин та неживих предметів: Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому, Тільки світи миленькому, Як іде додому! (Нар. тв.

Звертання виражається кличним відмінком у формі одни­ни чи множини: Чудна ти, дочко! Я про тебе дбаю (Л. У).

За формою вираження звертання поділяються на_непоширені і поширені: Слався, людино, коли по землі Йдеш ти як ратай, сіяч, будівничий (Рил.); Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Т. Ш.).

Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: — Чого ти, сину, став такий смутний (Н.-ЛевСвоєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально або емоційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! (Л. У.) — оклик; Сину?.. Ой синоньку! Ой, що ж я набідилася з отею відьмою! (Л. У.) — скарга; — Сину мій! Дитино моя! — угледівши скрикнула мати і кинулась до Петра (П. М.) — переляк; — Марійко! Ма­рійко! Годі тобі! Людей соромся... її стримує Софія й сама плаче... (Івч.) — прохання-заборона; — Ех, ти, Век­ша, Векша! Що ж ти так!.. (Івч.) — осуд.

№43 Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.

Складносурядні речення

Ознаки:

§ Рівнозначність предикативних частин , кожна з предикативних частин виступає як відносно самостійна, зберігає значення окремого повідомлення.

§ Предикативні частини поєднуються сполучниками сурядності.

§ Ніколи один з його компонентів не може знаходитися усередині іншого.

Складносурядні реч. – це складне речення, що утворюється з двох або більше предикативних одиниць,в яких прості реч рівноправні за змістом і повязані сурядним сполучником.

Коми немає коли спільний другорядний член ;спільний не тільки повнозначне слово, а й не повнозначне – лише, тільки

Тире перед спол і, та(п.з.і) коли в простих реч говориться про швидку зміну подій, або 2 реч мітить у собі несподіваний наслідок, чи різке протиставлення

№44 Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень. Складнопідрядним називається таке складне речення. В якому одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Наприклад: Люблю народ, якого силу ніхто не зломить у віках.
Складнопідрядне речення складається з головного речення і одного або кількох підрядних, що пояснюють головне в цілому або один з його членів. Від головного речення до підрядного в більшості випадків можна поставити питання. Наприклад: 1. В небі ластівка мріє далека (яка?), що на крилах весну принесла. У цьому складнопідрядному реченні перше просте речення є головним, а друге — підрядним, що приєднується до головного сполучним словом що. Підрядне речення пояснює в головному підмет ластівка. Підрядне речення може стояти перед головним, після нього і в середині нього.Підрядні сполучники служать для зв'язку підрядного речення з головним і не бувають членами речення. За будовою вони, як відомо, поділяються на прості (що, як, щоб, якщо, якби, хоч, ніж, мов,чи та ін.) і складені (через те що, тому що, у зв'язку з тим що, дарма що та ін.).Сполучні слова є повнозначними словами, вони виступають членами підрядного речення. Наприклад: 1. А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Означальні – який і т.п. хто саме, що саме.Підрядні означальні речення з’єднуються з головним з допомогою сполучних слів (займенників і прислівників) який, котрий, чий, де, куди, звідки, коли і підрядних сполучників що, що, ніби, наче, як.Для виділення іменника і залежного від нього підрядного речення використовуються вказівні слова такий, той, кожний, весь та ін. Наприклад: Ті пісні любі, що несуть радість межи люди.
До підрядних означальних близькі займанниково-означальні підрядні, що відносяться до члена речення. Вираженого займенником, вони відповідаю на питання хто саме? Що саме? Наприклад: То й дає раду, хто знає правду. 2. Що посієш, те й пожнеш. (нар. Творчість).
Підрядні з’ясувальні речення відповідають на питання непрямих відмінків уточнюють зміст тих слів у головному реченні, які означають різні вияви сприйняття, мислення (міркувати, згадувати, вирішувати), мовлення (говорити, відповідати, просити, запитувати), почуття (радіти, бажати, щасливий, шкода). Наприклад: 1. І снилось (що?), як гаряче дихають дні. Підрядні з’ясувальні речення з’єднуються з головними сполучниками що, щоб, ніби, мов, як сполучниками словами хто, який, чий, де, куди як, часткою чи, вжитою в значенні сполучника.
Підрядні речення ступеня і способу дії уточнюють спосіб дії або ступінь дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання як? Яким способом? У якій мірі? Наскільки? Ці підрядні речення приєднуються до певного слова або сполучення слів у головним у реченні за допомогою сполучників як, що, щоб, ніби, мов, чим – тим та сполучних слів як скільки, наскільки. Якщо в головному реченні є вказівні слова настільки, так, такий, до того, то підрядне відноситься до них. Наприклад: 1. Здіймаючись над ніччю, заграви багряніли попереду (як?), як здиблене в небо нерухоме багряне море.
Підрядні порівняльні речення не слід плутати з порівняльними зворотами, які не мають присудків і є членами простого речення. Наприклад: Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало.
Підрядні речення місця вказують на місце дії, про яке говориться в головному реченні, і відповідають на питання де? куди? звідки? З головним реченням вони з’єднуються сполучними словами де, куди, звідки. У головному реченні сполучним словам відповідають вказівні слова там, скрізь, звідти, туди. Наприклад, Забудь усе й лети, куди життя несе в огні труда.
Підрядні речення часу уточнюють час дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідають на питання коли? З якого часу? До якого часу? Як довго? Підрядні речення часу з’єднуються з головним до допомогою сполучників і сполучних слів коли, як тільки, поки, доки, ледве, в той час як, в міру того як. У головному реченні деякими з названих сполучників і сполучних слів відповідають вказівні слова тоді, відтоді, доти. Наприклад: Ти нікуди не підеш звідси доти, доки не гратимеш вправи як слід.

Умовні – за якої умови, при якій умові.

Допустові – незважаючи на що.

Причини – чому, з якої причини, через що.

Кома – одночасність або часова послідовність.

Крапка з комою – поширені і менш зв’язані між собою за змістом.

Двокрапка – 2-е розкриває, доповнює зміст 1-го; 2-е вказує на причину в 1-ому.

Тире – Зміст обох реч протиставляється або зіставляється; 1-е вказує на час або умову в 2-ому; 2-е виражає наслідок, результат, висновок з дії 1-го.