Цукру 0,2

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 838

Підсумкове тестування.

Глосарій (Термінологічний словник).

Література.

Потижневий розклад дистанційного курсу

Модуль 1. „Загальні основи педагогіки та теорія виховання”

Розділ 1.1.: Педагогіка – наука про виховання людини

Зміст

1. Педагогіка як наука про виховання. Основні етапи розвитку педагогіки.

2. Предмет педагогіки.

3. Основні категорії педагогіки.

4. Галузі педагогіки. Зв’язки педагогіки з іншими науками.

5. Основні методи педагогічного дослідження.

Ключові слова: педагогіка, предмет вивчення педагогіки, категорія, виховання, освіта, навчання, розвиток, методологія науки, методологічні основи педагогіки, структура педагогічної науки; методи науково-педагогічних досліджень; структура методів педагогічного дослідження.

Цілі та завдання вивчення розділу 1.1.

Успішне вивчення розділу 1.1. дозволяє:

Мати уяву про педагогіку як науку, її становлення та розвиток; про витоки педагогічної думки як відображення практики навчання та виховання; про джерела педагогічного знання; про зв’язки педагогіки з іншими науками.

Знати основні категорії педагогіки: виховання,навчання, освіта; основні методи науково-педагогічних досліджень.

Володіти ключовими поняттями: педагогіка, предмет педагогіки, об’єкт педагогіки; виховання, освіта, навчання, розвиток, методи науково-педагогічних досліджень; методологія педагогічних досліджень; рівні педагогічних досліджень: емпіричний, теоретичний, методологічний; принципи відбору методів дослідження; структура методів педагогічного дослідження.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.1.

При вивченні Розділу 1.1. важливо узагальнити на основі аналізу понять „виховання”, „навчання”, „розвиток” основні категорійні ознаки кожного з понять; проаналізувати відмінності кожної групи понять.

Даючи визначення основних понять педагогіки, можна помітити, що вони глибоко взаємопов’язані між собою. Тому, при їх аналізі необхідно виділити домінуючу, головну функцію кожного з них і саме на цій основі відокремити їх відмінності.

Вивчаючи пункт 1, зупиниться на основних етапах становлення педагогіки як науки.

Вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на різницю між об’єктом і предметом педагогіки; з’ясуйте, як ця різниця відображається у визначеннях основних педагогічних категорій.

Вивчаючи пункт 3, проаналізуйте сутність педагогічних категорій „виховання”, „навчання”, „розвиток”. Спробуйте відповісти, чому виховання розглядають як соціально-історичне явище?

Вивчаючи пункт 4, проаналізуйте, яке значення мають зв’язки педагогіки з іншими науками про людину для розробки теорії виховання і в чому полягають ці зв’язки.

Вивчаючи пункт 5, охарактеризуйте об’єкт і предмет педагогічних досліджень.

1. Педагогіка як наука про виховання. Основні етапи розвитку педагогіки.

Прочитайте та складіть таблицю: „Становлення та розвиток основних компонентів науково-педагогічних знань”

Свою назву педагогіка одержала від грецьких слів „раida – пайдос” – дитина і „gоgоs – аго” – вести. Прямий переклад слова „пайдагогос” означає „провідник дитини”. Педагогами у Давній Греції називали рабів, які супроводжували до школи дитину свого володаря. Викладав у школі нерідко також раб. Ці раби супроводжували дітей заможних римлян до школи, прислуговували їм, навчали. Їх уперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії і утворився термін „педагогіка”. Поступово цей термін почали вживати у більш широкому змісті, як мистецтво вести дитину впродовж її життя та розвитку.

Деякий час існувала думка, що педагогіка – це мистецтво впливу вихователя на вихованців, але педагогіка – це не тільки мистецтво, але й наука, яка має свої об’єктивні закони та закономірності. Донедавна педагогіку розглядали як науку про виховання, навчання і освіту підростаючого покоління. Але розвиток людського суспільства вказує на те, що виховання і навчання повинні здійснюватися не тільки у період дитинства, але й охоплювати весь період життя людини. Отже, найпоширенішим у сучасній педагогіці є визначення: педагогіка – це наука про виховання, освіту та навчання людей на всіх етапах їхнього вікового розвитку. Найбільш коротко педагогіку можна визначити як науку про виховання людей. Проте, щоб глибше зрозуміти що і для чого досліджує сучасна педагогіка, звернемося до історії її становлення як самостійної наукової галузі.

Практика виховання з’явилася разом з першими людьми і буде існувати доти, доки існуватиме людство. Його необхідність зумовлена як самою природою людства, так і соціальними чинниками: старші покоління завжди турбуватимуться про те, щоб молодь оволоділа знаннями і досвідом, уміла використовувати створені ними виробничі сили і духовні цінності, була підготовленою до праці і суспільного життя. Шляхом виховання молоді старші покоління готують для себе зміну.

В історії розвитку педагогічної науки можна виділити три основні етапи її становлення, виходячи із ступеня наукової розробленості педагогічних знань:

І етап, донауковий, тривав до XVII століття і характеризувався накопиченням значного фонду емпіричного матеріалу у вигляді окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувались у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів, що складають нині основу народної педагогіки; теоретичним осмисленням емпіричного навчально-виховного досвіду у філософських трактатах; виникненням і закріпленням у користуванніряду педагогічних понять.

II етап, концептуальний, тривав від кінця XVII до початку XX століття і характеризувався створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти при домінуючій ролі теорії навчання; накопиченням фактичного матеріалу і досвіду педагогічної діяльності; виділенням та обґрунтуванням провідних компонентів науково-педагогічних знань (принципів, методів, форм організації навчально-виховного процесу). Проте аналіз педагогічної літератури того часу свідчить про відсутність чіткого розмежування сфер діяльності процесів виховання і навчання; ототожнення понять „виховання”, „навчання”, „освіта”; можливість цілісної розробки наукових основ педагогіки у контексті рівня розвитку науки того часу.

III етап, системний, триває з початку XX століття і характеризується високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних емпіричних знань, одержаних у результаті проведення численних педагогічних експериментів; подальшим розвитком категорійного апарату науки; створенням цілісних науково обґрунтованих систем організації навчально-виховного процесу; становленням педагогіки як наукової системи.

Педагогіка як окрема наука вперше заявила про себе у XVI сторіччі. До цього періоду вона була складовою частиною філософії.

Виховання виникає на ранньому етапі первіснообщинного ладу у зв’язку з появою розподілу праці, з необхідністю передачі набутих знань та вмінь молодшому поколінню для підготовки їх до життя. Отже, праця стала головним фактором появи виховання. В той час діти засвоювали здобутий досвід під час сумісної праці та спілкування, виховання було однаковим для всіх дітей роду чи племені, воно ще не здійснювалося спеціальними людьми у спеціальних навчально-виховних закладах.

Розвиток суспільства, поява рабовласницького ладу, подальша диференціація праці призвели до виникнення спеціальних навчально-виховних закладів та появи людей, професією яких було навчання та виховання дітей.

Перші історичні відомості про школи для хлопчиків маємо з Давнього Єгипту, країн Близького Сходу та античної Греції. Поява приватної власності, класів та держави надає вихованню класового характеру: діти різних класів отримують різне виховання та навчання.

Стародавня Греція дала нам приклади залежності виховання й від соціально-економічних умов. Дві протилежні школи – спартанська та афінська – свідчать про це. Головною метою спартанського виховання було виховання мужнього, фізично розвиненого воїна, спроможного виживати у скрутних обставинах. Саме на це була спрямована система спартанського виховання, яка була всебічно підкорена інтересам Спарти і носила громадський характер. Афіни, які були центром торгівлі, ремесел, науки та мистецтва, за мету виховання брали виховання гармонійно розвиненої людини, що поєднує розвиток розуму та естетичного смаку з фізичною досконалістю. Єдине, що об’єднувало ці школи – зневага до праці, як справи, якою повинні займатися лише раби.

У Давній Греції зародилися перші педагогічні теорії щодо розвитку особистості. Серед їх авторів – Сократ, Платон, Аристотель, Демокріт, Протагор та інші.

Античному ідеалу фізичної сили і краси християнство протиставляло людину, стурбовану спасінням душі, самовихованням внутрішнього, а не зовнішнього початку. Вчення філософів Середньовіччя (Августин Блаженний, Северин Боецій, Фома Аквінський) визначили окремий напрямок у розвитку педагогічної думки про формування особистості, що ґрунтувався передусім на засадах християнства. Середньовіччя дає нам два види виховання: лицарське та духовне, які відрізняються одне від одного. Духовне, чи церковне виховання головною метою ставило вивчення Святого Писання та різноманітних наукових праць, що його тлумачили, звідси його догматичний характер і зубріння, як єдина методика викладання.

Епоха Відродження виступає за визволення особистості від феодального гноблення та релігійного аскетизму. Головним принципом цієї епохи був гуманізм, тобто любов і повага до людини, яка розглядається як центр Всесвіту. Видатні філософи пропонують гуманне ставлення до дітей, всебічний розвиток особистості. Гуманізм Відродження сприяє розвитку педагогічної думки, філософи та педагоги (Вітторіно да Фельтре, Франсуа Рабле, Еразм Роттердамський) шукають нових і кращих способів виховання й навчання, головним чином задля того, щоб втілити в життя ідею виховання особистості.

Розвиток суспільства,поява на історичній арені нового класу – буржуазії, необхідність розвитку виробництва призвели до необхідності виникнення достатньо великої кількості освічених людей. Саме в цей час (XVII ст.) педагогіка виходить із складу філософії і починає формуватисяяк окрема наука. Цей процес пов’язаний з ім’ям Яна Амоса Коменського, видатного чеського педагога, який у своїй книзі „Велика дидактика” теоретично обґрунтував принципи, методи і форми навчання, що стали основою класно-урочної системи, яка діє і сьогодні.

У XVIII ст. з’являється ціла плеяда вчених-енциклопедистів, просвітян, завдяки кому ця епоха ввійшла до історії, як епоха Просвітництва. Серед них особливу увагу проблемам виховання приділяли Франсуа Вольтер (1694-1778), Дені Дідро (1713-1784), Жан-Жак Руссо (1712-1778). В Англії систему виховання доброчесного та діяльного джентльмена запропонував Джон Локк (1632-1704).

Подальша історія педагогіки пов’язана з іменами Йоганна Генріха Песталоцці (1746-1827) – засновника теорії і практики початкового виховання і навчання, а також фундатора спеціальної педагогічної освіти Йоганна Фрідріха Гербарта (1776-1841), який зробив спробу теоретично обґрунтувати педагогіку за допомогою філософії та психології; Адольфа Фрідріха Вільгельма Дістервега (1790-1866), який висунув ідею загальнолюдського виховання та ін.

Всесвітню славу вітчизняній педагогічній науці приніс К.Д.Ушинський (1824-1870), який відстоював принцип народності навчання і виховання дітей.

У другій половині XIX - на початку XX ст. в Україні велику увагу проблемам освіти і виховання приділяють відомі письменники, діячі культури і мистецтва, просвітяни – Т.Г.Шевченко (1814-1861) – „Букварь южнорусский” (1861), П.А.Грабовський (1864-1902), Леся Українка (1871-1913), О.В.Духнович (1803-1865), Х.Д.Алчевська (1841-1902) та ін.

Заслуговує уваги радянський період розвитку педагогіки, пов’язаний з іменами С.Т.Шацького (1878-1934), П.П.Блонського (1884-1942), А.С.Макаренка (1888-1939), В.О.Сухомлинського (1918-1970), а також педагогіка співробітництва, запропонована ПІ.О.Амонашвілі, В.Ф.Шаталовим та ін.

Системний період розвитку педагогічних знань, який розпочався на початку XX століття, триває досі і характеризується подальшим розвитком всіх галузей педагогіки; високим рівнем узагальнення і класифікації поняттєвого апарату науки; розвитком педагогіки як наукової системи.

2. Предмет педагогіки.

Предмет вивчення педагогічної науки – одне з найважливішихі, в той же час, одне з найскладніших питань педагогіки. Треба зазначити, що до цього часу триває давня дискусія: „Чим вважати педагогіку – наукою чи мистецтвом”? Щоб надати аргументовану відповідь на це запитання, наводимо ряд критеріїв, які дозволяють визначену галузь знань називати наукою, а саме: а) чітко визначено предмет вивчення; б) наявні об’єктивні методи дослідження явищ і процесів; в) зафіксовані об’єктивні зв’язки (закони і закономірності) між явищами і процесами, що становлять предмет вивчення; г) виявлені закони і закономірності дають можливість передбачати (прогнозувати) розвиток подій у майбутньому.

Довгий час предметом педагогіки визнавалося виховання, як підготовка підростаючого покоління до самостійного життя. Однак виховання як суспільне явище виникло і існує як засіб підготовки людини до життя, розвитку у неї необхідних суспільних властивостей і якостей. Таким чином, закономірності виховання, його характер і методичні основи виробляються не в самій виховній діяльності як такій, а зумовлюються закономірностями розвитку і формування людини як істоти соціальної, а також соціальними вимогами до її підготовки. Рівень розвитку сучасного суспільства потребує постійного самовдосконалення людини, неперервної освіти і виховання впродовж всього її життя. Тому сучасний комплекс педагогічних наук вміщує також галузі, які вивчають закономірності і принципи виховання, освіти і розвитку зрілої людини (акмеологія).

Предмет вивчення педагогіки розвивався і уточнювався протягом всієї історії розвитку педагогічної думки. На сучасному етапі існує оскільки підходів до його визначення. Можна виділити щонайменше три з найбільш поширених. Підхід перший – предметом вивчення педагогіки є виховання як функція суспільства передавати новим поколінням суспільно-історичний досвід; виховання як спеціально організований процес; виховна діяльність, яка здійснюється у навчально-виховних закладах. Отже, провідним процесом, який вивчає педагогічна наука вважається виховання. Підхід другий – предметом вивчення педагогіки визнається дослідження сутності розвитку і формування особистості людини та визначення на цій основі теорії і методики виховання як спеціально організованого педагогічного процесу. Тобто, поряд з процесом виховання до предмету вивчення педагогіки додається дослідження закономірностей розвитку людини. Підхід третій – предметом вивчення педагогіки визнається освіта як реальний цілісний процес, цілеспрямовано організований у спеціальних. Цей підхід досить поширений в останні роки як у вітчизняній так і у зарубіжній педагогіці.

Не зважаючи на різноманітність підходів до визначення предмету педагогіки, провідними завданнями педагогічної науки залишаються вивчення виховання як суспільного явища, яке у широкому його розумінні охоплює освіту і навчання; його закономірностей; дослідження сутності та закономірностей розвитку і формування особистості в умовах спеціально організованого виховання; визначення цілей виховання; змісту, форм та методів виховної діяльності; дослідження ролі виховання у процесі розвитку і формування особистості; розробка основ теорії і практики виховання та навчання. Разом з тим, предмет педагогіки розширено і на сучасному етапі розвитку науки – він вміщує виховання, освіту і навчання як дітей, молоді, так і дорослої людини.

Отже, на сучасному етапі розвитку педагогічних знань ми називаємо педагогікою наукупро закономірності, принципи, форми і методи виховання, освіти і навчання людини на всіх етапах її вікового розвитку. Вона є організованим впливом на світогляд і поведінку людей, аналізує і розкриває об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує його сутнісні зв’язки, причинно-наслідкові залежності.

Об’єкт педагогіки – реальна педагогічна дійсність – всі явища цілеспрямованого формування особистості.

Предмет педагогіки – закономірні зв’язки та відношення, які існують у цій дійсності.

Основні завдання педагогіки як науки – пізнання законів виховання, навчання і освіти людей у процесі формування та розвитку особистості і на їх основі створення шляхів та засобів упровадження теоретичних завдань у навчально-виховний процес.

3. Основні категорії педагогіки

Серед понять науки виділяють основні (базові) категорії. Категорії пронизують все наукове знання і пов’язують його у цілісну систему. Базовими категоріями педагогіки більшість дослідників називають: виховання, освіту, розвиток, навчання, самовиховання, самоосвіту, саморозвиток, виховні відносини.

Значення цих категорій у теоретичній і практичній педагогіці важко переоцінити. Вони: а) цементують все педагогічне знання; б) визнані і використовуються як теоретиками, так і практиками у всьому світі; в) складалися впродовж віків, поступово вигострюючись, входили у свідомість і досвід фахівців різних рівнів кваліфікації. Знання цих категорій дозволяє глибше зрозуміти педагогіку як науку, хоча за ступенем абстрагування й узагальнення педагогіка впевнено посідає місце поряд з філософією.

Серед основних педагогічних категорій значну роль відіграє поняття „виховання”, яке органічно поєднано з процесами навчання, освіти і розвитку. Виховання – поняття найбільш загальне та універсальне. Воно, як процес, спрямовується на вироблення певних норм поведінки людини.

Виховання – це процес цілеспрямованого управління формуванням та розвитком особистості у відповідності з вимогами суспільства. Цілеспрямованість виховання визначається поставленою метою виховання.

Загальною метою виховання є формування соціальне активної, гуманістично спрямованої особистості, яка у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, соціальна справедливість) і культурно-національними (працелюбність, добротворчість, волелюбність і т. ін.) цінностями.

Існує різноманітна кількість визначень процесу виховання. Це пов’язано з тим, що виховання – таке широке і загальне поняття,що без спеціальних уточнень неможливо зрозуміти, про яке виховання саме йде річ.

По-перше, розрізняють виховання у широкому і вузькому значенні слова. В широкомусоціальному – це цілісний процес передачі здобутого досвіду від старшого покоління молодшому. Під досвідом розуміють відомі людству знання, вміння, засоби мислення, міжособистісні та суспільні відносини, – все, що було створено у процесі розвитку людства.

У вузькому значенні виховання розглядають як процес, що протікає у певному навчально-виховному закладі або в сім’ї. Виховання у вузькому смислі трактується з таких суттєвих позицій:

- як діяльність (К.Д.Ушинський) – цілеспрямована, різноманітна;

- як процес (Ю.К.Бабанський), що веде до певних змін;

- як вплив, дія (Н.В.Кузьміна та ін.), що викликає внутрішній відгук суб’єкту виховання;

- як цілеспрямована взаємодія (Ш.Амонашвілі та ін.), що відтворює процеси дії різноманітних об’єктів один на одного (педагогіка співробітництва саме так розуміє виховання);

- як керівництво розвиткомособистості (В.В.Білорусова);

- як процес управління, під яким розуміють взаємодію суб’єктів педагогічних відносин з урахуванням єдності різноманітних впливів, цілісного підходу і рівних прав учасників цього процесу (Р.І.Хмелюк та ін.).

Отже, виховання це:

а) процес, що веде до певних змін;

б) цілеспрямоване управління і керівництво розвитком особистості;

в) взаємодія всіх суб’єктів і об’єктів педагогічного процесу;

г) розвивальна діяльність.

Навчання – процес цілеспрямованого управління пізнавальною діяльністю людей, в ході якого опановуються знання, вміння, навички, розвиваються пізнавальні сили і творчі можливості, формується світогляд.

Навчання – це технологія освіти; навчання відображає процесуальний бік освіти, у межах якої взаємодіють учитель і учень. Теорія навчання зветься дидактикою.

Освіта – це процес і результат засвоєння людиною знань, умінь, навичок та пов’язаних з ними практичних і пізнавальних засобів діяльності.Освіта сприяє формуванню світогляду, що означає набуття певної суми знань з різних галузей науки. Традиційно освіта тлумачиться як складова частина виховання.

Усі ці категорії (виховання, навчання, освіта) між собою взаємопов’язані, взаємообумовлені і взаємозалежні, але не тотожні, тобто знаходяться у діалектичному взаємозв’язку. Ці погляди можна проілюструвати за допомогою так званої „педагогічної матрьошки”, ідея якої належить російській дослідниці В.С.Безруковій. Категорії „виховання”, „освіта”, „навчання” співвідносяться за принципом „матрьошки”: маленька матрьошка – це навчання, середня – освіта, велика – виховання. Уявити кожну з них окремо та описати можливо, але неможливо зрозуміти сутність однієї, не розглянувши інших. Внутрішня автономна побудова забезпечує збереження єдиної природної цілісності.

Проілюструвати названу залежність можна ї за допомогою логічної схеми співвідношення педагогічних понять. За основу беремо традиційний підхід до визначення змісту та обсягу визначених понять, а саме:

• „виховання”, у широкому його розумінні, є найбільш загальним поняттям, що охоплює всі сфери процесу формування особистості;

• „освіта” – відноситься до виховання як частина до цілого; проте ця категорія не є достатньо конкретною, щоб користуватися нею у повсякденній діяльності;

• „навчання” є ядром освіти, головним шляхом її набуття.

4. Галузі педагогіки. Зв’язки педагогіки з іншими науками.

До джерел педагогічної науки відносять: 1) науково-педагогічні дослідження; 2) педагогічну спадщину минулого; 3) народну педагогіку; 4) передовий педагогічний досвід; 5) інноваційні педагогічні дослідження.

У сучасній школі багато вчителів, які не задовольняються простим викладом навчального матеріалу, а шукають нові шляхи вдосконалення своєї діяльності. Такі педагоги постійно підвищують свою кваліфікацію, самовдосконалюються, необхідно вивчати систему роботи таких педагогів, щоб їх досвід не був втраченим, щоб їх знахідки здобули довге життя на користь підростаючого покоління. Проте, не можна забувати і педагогічної спадщини минулого. Належну увагу слід приділяти вивченню наукових праць видатних вчених-педагогів, звертатися до народної педагогіки, до народного мистецтва, до народної мудрості. За всю історію свого розвитку наш народ накопичував перлини народної мудрості, значна частина яких втрачена. Необхідно розкривати перед дітьми велич і красу рідного краю, національної культури, народних традицій, рідної природи.

Розвиваючись, кожна наука збагачує свою теорію, наповнює її новим змістом. Цей процес стосується і педагогіки.

В наш час поняття „педагогіка” охоплює цілу систему педагогічних наук.

Структура сучасної педагогіки відображає зв’язки і відносини, що склалися у ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль педагогічної практики. Сучасна педагогічна наука являє собою коло самостійних наук, серед яких:

1. Історія педагогіки, яка вивчає розвиток педагогічної думки, на різних їх історичного розвитку людського суспільства.

2. Загальна педагогіка – базова наукова дисципліна, яка вивчає загальні закономірності навчання і виховання, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу в освітніх закладах різного типу. Вона традиційно поділяється на чотири великі розділи: загальні основи, дидактику (теорію навчання), теорію і методику виховання, школознавство (систему управління школою і діяльність органів освіти).

Щодо поділу педагогічної науки за галузями, то їх нараховується вже близько двадцяти і кількість їх може зростати й надалі. Всі вони спираються на структуру і принципи загальної педагогіки і є її „дочірними”, хоча і самостійними науками. Їх умовно можна поділити на загальні і функціональні. До загальнопедагогічних наук відносять:

· вікову педагогіку (дошкільна педагогіка, педагогіка школи, педагогіка вищої школи тощо);

· корекційну педагогіку, яка розробляє питання виховання сліпих тифлопедагогіка) та глухих (сурдопедагогіка) дітей; розумово відсталих дітей олигофренопедагогіка), дітей з неправильно сформованою мовою (логопедія);

· соціальну педагогіку, яка вивчає механізми формування особистості у соціумі. Сюди ж можна віднести і сімейну педагогіку;

· народну педагогіку – сукупність ідей, прислів’їв, приказок, казок, в яких відображається ставлення народу до сутності та характеру виховання;

· етнопедагогіку, що вивчає здобуті народом знаннята уміння у галузі виховання та навчання, відображені у фольклорі, традиціях, обрядах.

До функціональних педагогічних наук відносять:

· професійну педагогіку;

· галузеві педагогіки (авіаційна, військова, медична, культуро-освітня тощо);

· педагогіку підвищення кваліфікації і перекваліфікації спеціалістів;

· часткові або предметні методики викладання, що допомагають вчителю-предметнику у підготовці та проведенні уроків та інших видів навчально-виховної діяльності.

Окремо виділяємо порівняльну педагогіку, яка займається порівняльним аналізом педагогічних систем у різних країнах ( порівняно з вітчизняною). Сукупність галузей педагогіки складає єдину систему педагогічних наук.

Педагогіка тісно пов’язана з багатьма іншими науками. Ідеї суміжних наук про людину дозволяють педагогіці більш глибоко і всебічно досліджувати закономірності виховання та освіти. Педагогіка має тісні зв’язки з такими наукам як філософія, історія, соціологія, психологія, етика, естетика, анатомія, фізіологія людини, гігієна, етнографія, математика, кібернетика та ін.

Педагогіка тісно пов’язана з філософією, яка є фундаментом педагогіки, відіграє роль історіологічної основи педагогіки. Особливе значення має філософія виховання, яка розглядає використання у процесі виховання ідей різноманітних філософських систем. Філософія допомагає визначити зміст і мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей для розуміння та буття людини.

Анатомія і фізіологія є основою для розуміння біологічної сутності людини, розвитку вищої нервової діяльності і типологічних особливостей нервової системи, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів почуттів, тощо. Особливо тісно педагогіка пов’язана з психологією, яка вивчає закономірності розвитку психіки людини. Педагогіка вивчає ефективність тих виховних дій, які можуть призвести до змін у внутрішньому світі і поведінці людини, а психологія дає педагогам своєрідний інструмент впливу на людину. Кожний розділ педагогіки має свою опору у відповідному розділі психології (дидактика – теорію пізнавальних процесів, теорія виховання – психологію особистості і т. ін.).

Педагогіка також пов’язана з соціологією, історією, літературою, антропологією, географією, медициною, екологією, економікою, археологією, тому що вивчення людини, її життя і умов розвитку допомагає досконало досліджувати закономірності виховання. Про це у свій час писав К.Ушинський: „Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то перш за все вона повинна вивчити її також у всіх відношеннях”.

Форми і типи зв’язків педагогіки з іншими науками різноманітні: творче використання наукових ідей інших наук; застосування методів інших наук – математичного моделювання і проектування, анкетування і соціологічного опитування тощо.

5. Основні методи педагогічного дослідження.

Науково-педагогічне дослідження – особлива форма процесу пізнання педагогічної дійсності, систематичне цілеспрямоване вивчення її явищ і процесів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт. Головною метою педагогічного дослідження є відкриття об’єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку особистості, свідоме і цілеспрямоване застосування вже ї відомих законів у практиці навчально-виховної роботи.

Методологічною основою дослідження педагогічної дійсності у вітчизняній педагогіці є теорія пізнання (гносеологія), саме вона становить загальний метод наукового пізнання, вимоги якого мають універсальний характер.

Наукові дослідження поділяються навиди: