Розрахунок маршу.

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 760

Проект трудового договору повинен відповідати законодавству держави працевлаштування та міжнародним договорам Украї­ни і містити основні реквізити роботодавця, професійні вимоги до працівника, відомості про характер роботи, умови праці, її

191

оплати та проживання на території країни працевлаштування, соціального захисту (зокрема страхування), термін дії договору, умови його поновлення та розірвання, порядок покриття транс­портних витрат тощо.

Документи, складені іноземною мовою, повинні бути перекладе­ні українською мовою та нотаріально засвідчені згідно з Інструк­цією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Украї­ни, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 14 черв­ня 1994 р. за №18/5.

Посередник під час надання клієнту послуг з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном зобов'язаний у письмовій формі укладати з ним договір, який повинен містити таку інформацію: дату, місце укладення договору; найменуван­ня посередника, номер та дату видачі ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, місцезнаходження посередника; відомості про клієнта; визначення предмета дого­вору: надання послуг з пошуку роботи за кордоном; місце підпи­сання трудового договору з роботодавцем; права, обов'язки та відповідальність сторін; умови змін, розірвання та анулювання договору; порядок вирішення спірних питань; визначення форс-мажорних обставин та дії сторін у разі їх настання; перелік додаткових послуг, що можуть бути надані посередником за плату; термін дії договору; реквізити сторін договору. Цей до­говір укладається у двох примірниках: один видається клієнту, а другий залишається у посередника.

Ліцензійні умови регламентують також інформаційно-рекламну діяльність посередника. Посередник повинен указувати в рекламі своє повне найменування, адресу, зазначену в ліцензії, номери те­лефонів, серію, номер і дату видачі ліцензії та орган ліцензуван­ня — Мінпраці. Рекламні оголошення посередника в засобах ма­сової інформації повинні відповідати вимогам Закону України "Про рекламу". Посередник несе відповідальність за недобросо­вісну рекламу, включаючи інформацію про неіснуючі робочі місця.

Під час провадження посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном посередник зобов'язаний виконувати такі спеціальні вимоги: до укладення договору з клієнтом надавати йому інформацію у письмовій формі (засвідчену цим посередни­ком) про характер майбутньої роботи, загальні умови праці та проживання у країні працевлаштування; зберігати конфіденцій-

192

ність інформації, пов'язаної з наданням послуг із посередництва у працевлаштуванні за кордоном; надавати громадянам достовір­ну інформацію щодо характеру роботи, умов праці та проживан­ня на території країни працевлаштування; не дискримінувати клієнтів за віком, статтю, походженням, за релігійними та полі­тичними переконаннями, національністю, місцем проживання та іншими ознаками; не стягувати будь-які види попередніх оплат за послуги з посередництва у працевлаштуванні на роботу за кор­доном до остаточного укладення клієнтом трудового договору з іноземним роботодавцем; не продавати клієнтам адреси інозем­них роботодавців, посередницьких фірм, державних органів зай­нятості інших країн, оприлюднені в засобах масової інформації (зокрема, у мережі Інтернет); не пропонувати посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном за видами діяльності, які заборонені або заняття якими тягне за собою відпо­відальність згідно з чинним законодавством України чи міжна­родними нормами.

7.5. Соціальний захист безробітного

У разі відсутності підходящої роботи за загальним правилом громадянинові надається статус безробітного.

Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. упер­ше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шука­ють роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних прий­мається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль­
ності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі
відмови їх від проходження професійної підготовки або від опла­
чуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не
потребує професійної підготовки;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з
моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають
роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства
України.

Громадяни, котрі зареєстровані на загальних підставах у дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмо­вилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм про­тягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані в державній службі зайнятості згідно з п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробіт­ного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на за­гальних підставах як таких, що шукають роботу.

Згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахо­ваних осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян (ст. 46 Конституції України).

Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах: надання державних гарантій реалізації застрахова­ними особами своїх прав; обов'язковості страхування на випа­док безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору

194

(контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю; цільового використання коштів страхування на ви­падок безробіття; солідарності та субсидування; паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, пред­ставників застрахованих осіб та роботодавців та ін.

Суб'єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи,) а у випадках, передбачених цим Законом, також члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застраховані особи — наймані працівники, а у випадках, пе­редбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випа­док безробіття. Особа набуває статусу застрахованої з дня укла­дення трудового договору.

Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово пра­цюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжна­родними договорами України, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України.

За загальним правилом, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим Закон також надає право на забезпечення за соціальним страхування на випадок безробіття й незастрахова-ним особам — військовослужбовцям Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ Ци­вільної оборони, інших військових формувань, утворених відпо­відно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнених з військової служби у зв'язку зі скороченням чисельності або штату без права на пен­сію, та особам, які вперше шукають роботу, іншим незастрахова-ним особам у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків.

195

Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески. Згідно із Законом України "Про розмір внесків на окремі види загаль­нообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січ­ня 2002 р. (із наступними змінами і доповненнями) (Офіційний вісник України. — 2001. — № 8. — С 309), на страхування на випадок безробіття у 2002 р. сплачують: роботодавці — 2,1 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; наймані працівники — 0,5 % суми оплати праці, яка підлягає обкладанню прибутковим податком з громадян.

Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного соці­ального страхування України на випадок безробіття (далі — Фонд).

Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок — подія, через яку застраховані особи втратили заро­бітну плату або інші передбачені законодавством України дохо­ди внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають ро­боту. Закон встановлює, що слід розуміти під "втратою роботи з незалежних від особи обставин". До таких обставин належать: припинення трудового договору за пунктами 1, 2, 3 статті 36; за статтею 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов ко­лективного договору чи трудового договору); статтею 39; стат­тею 40 (пункти 1, 2, 5, 6) КЗпП України.

Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою застраховані особи опинилися в стані часткового без­робіття. Під таким безробіттям розуміється втрата працівни­ками частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасо­вого скорочення нормальної чи встановленої відповідно до за­конодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв'яз­ку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання тру­дових відносин з причин економічного, технологічного та струк­турного характеру. Часткове безробіття може виникати внаслі­док таких обставин: простою на підприємстві або в цеху, дільниці з замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тим­часовий характер і триває не менше одного місяця, не переви-

196

щує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця; простою протягом місяця, що охопив не менше ЗО відсотків чи­сельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Перелік причин тимчасового припинення виробництва встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади — Міністерством праці та соціальної політики за пого­дженням з правлінням Фонду.

Закон передбачає такі види грошового забезпечення за соціаль­ним страхуванням на випадок безробіття: допомога по безробіт­тю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробіт­ним підприємницької діяльності; допомога по частковому без­робіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; ма­теріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допо­мога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні; допомога на поховання у разі смерті безробіт­ного або особи, яка перебувала на його утриманні. Безробітним також надаються такі соціальні послуги: професійна підготов­ка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнта­ція; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створен­ня додаткових робочих місць для працевлаштування безробіт­них та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних; інформаційні та консультаційні послуги, пов'я­зані з працевлаштуванням.

За загальним правилом застраховані особи, визнані у встанов­леному порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що пере­дували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по без­робіттю залежно від страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачу­вала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем, або була звільнена відповідно до Закону від спла­ти страхових внесків, або отримувала виплати за окремими ви­дами загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня, крім пенсій усіх видів.

197

Для певного кола осіб допомога призначається без урахуван­ня тривалості страхового стажу. До таких належать особи, ви­знані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 мі­сяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяль­ність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбаче­них статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 КЗпП України.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєст­рації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пен­сію) — 720 календарних днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) особи, визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціаль­ним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (Праця і зарплата. —

2001. — №37).

Залежно від страхового стажу розмір допомоги визначається: до 2 років — 50 %; від 2 до 6 років — 55; від 6 до 10 років — 60; понад 10 років — 70 %. Залежно від тривалості безробіття до­помога по безробіттю визначається у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100 % ; протягом наступ­них 90 календарних днів — 80; у подальшому — 70 %.

Допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, при­значається відповідно до наведеного вище порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня.

Важливим положенням Закону є те, що мінімальний розмір допомоги по безробіттю не може бути меншим прожиткового мінімуму. Проте до стабілізації економічного становища в Украї­ні цей мінімум у 2002 р. встановлено у 16 % прожиткового міні­муму для працездатної особи.

Право на допомогу по частковому безробіттю мають застрахо­вані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в

198

якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої станов­лять 20 і більше відсотків робочого часу.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, призначається матеріальна допомога по безробіттю, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом. Така допомога надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 % прожиткового мінімуму, але не менше ніж 16 % прожит­кового мінімуму для працездатної особи.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у таких випадках: працевлаштування безробітного; поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва; отримання права на пенсію відповідно до законо­давства України тощо.

Застраховані особи мають право брати участь в управлінні страхуванням на випадок безробіття; на судовий захист своїх прав.

Застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обста­вини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застра­хованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття створюється для управлін­ня страхуванням на випадок безробіття, провадження збирання та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомер-ційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпе­чення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Кошти Фонду не включаються до складу дер­жавного бюджету України. Усі застраховані особи є членами Фонду. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі

199

державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представниками застрахованих осіб визнаються профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники). Представниками роботодавців є об'єднан­ня та спілки роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники). Представниками держави є представники центральних органів виконавчої влади, які призначаються Кабі­нетом Міністрів України. Документи нормативного характеру, які стосуються прав і обов'язків страхувальників та застрахо­ваних осіб, підлягають державній реєстрації в порядку, встанов­леному для реєстрації нормативно-правових актів органів вико­навчої влади. Функції виконавчої дирекції покладено на Дер­жавний центр зайнятості, а її робочих органів — на центр зай­нятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Сева­стопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості. Нагляд за діяльністю Фонду здійснює наглядова рада з представників держави, застрахованих осіб і роботодавців, яка діє на громадських засадах.

Державний нагляд у сфері страхування на випадок безробіт­тя здійснює спеціально уповноважений центральний орган ви­конавчої влади — Міністерство праці та соціальної політики України, яке має право: скасовувати незаконне рішення з наступ­ним відшкодуванням збитків за рахунок страхувальника або страховика, які допустили порушення; вимагати скликання по­зачергового засідання правління Фонду або самостійно склика­ти та провести засідання правління Фонду; розпуску наглядо­вої ради у разі допущення порушень, передбачених положенням про наглядову раду; з ініціативи органу державного нагляду може призначатися проведення аудиторської перевірки діяль­ності Фонду.

Джерелами формування коштів Фонду є такі: страхові вне­ски страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами; асигнування державного бюджету та інші надходження. Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верхов­ною Радою України відповідно для роботодавців та застрахова­них осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету Украї­ни на поточний рік.