Холодний подих щирості в віршах!

Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 700

Для контролю популяцій бур'янів застосовують мікогербіциди – спори патогенних грибів, які спрямовано вражають певні види бур’янів. Для контролю популяцій комах-шкідників використовують ентомофагів, розмножених у лабораторних умовах (наприклад, комах трихограму, криптолемуса), та ендобактерій, що викликають хвороби комах-шкідників.

Для залучення та дезорієнтації самців використовують сигнальні речовини – атрактанти і репеленти; ефективним виявляється також наповнення популяції стерильними самцями.

Особливістю дії Б.м. є спрямована дія препарату або біологічного агенту, який вражає певний вид бур'янів або певний вид комах, хоча в останні роки використовуються ентомофаги, здатні контролювати щільність популяцій кількох видів комах-шкідників. Можливим є поєднання Б.м. і помірного використання пестицидів у терміни, коли вони найменш небезпечні для ентомофагів.

В якості Б.м. розглядається також пригнічення бур'янів культурами з високою конкурентною здатністю (багаторічні трави, жито), використання полікультур і сортосумішей, в яких зменшується кількість вільних екологічних ніш для бур'янів.

Найефективнішою формою Б.м. є використання системи корисних симбіотичних зв'язків.

До Б.м. відноситься і контроль поширеності інтродукованих видів, які в нових умовах бурхливо розмножуються. Так, в Австралії для обмеження розмноження опунції був використаний метелик кактусова вогнівка, а для боротьби з сальвінією настирливою – довгоносик. Можливим є використання Б.м. для контролю паразитів тварин та інших небажаних організмів. Так, у 20-х роках розселення в водоймах Італії та Іспанії американської рибки гамбузії звело нанівець епідемію малярії: личинки малярійних комарів були знищені рибкою. Після цього гамбузія була розселена у країнах Близького Сходу, Гавайських островах і в Аргентині.

БІОЛОГІЧНІ СТАВКИ – ставки, що використовуються для біологічного очищення стічних вод. Діють за принципом самоочищення води організмами, що живуть в ній, в результаті чого накопичується мулоподібна маса, яку використовують у сільському господарстві як добриво або сировину.

БІОЕКОЛОГІЯ – дисципліна, що вивчає відношення організмів (особин, популяцій, біоценозів) між собою і навколишнім середовищем.

БІОЕНЕРГЕТИКА – спосіб видобування енергії за рахунок використання біопалива.

БІОМ [англ. biome від гр. bios - життя і лат. - Oma - закінчення, що означає сукупність] – великий регіональний або субконтинентальний підрозділ біосфери, що характеризується певним основним типом рослинності або іншою характерною особливістю ландшафту.

Б. має два значення: 1) поєднання видів живих організмів та довкілля, що складають екосистему чи сектор природного поясу, 2) сукупність екосистем однієї природно-кліматічної зони або підзони (біом тундри, біом степу).

БІОМАСА [від гр. bios - життя, massa - злиток, брила, шматок] або врожай на кореню – маса органічної речовини, що міститься у тілах живих організмів популяції, екосистеми, біосфери за конкретний проміжок часу, вираженої у одиницях маси на одиницю площі поверхні (об’єму).

Виділяють Б. консументів, продуцентів, редуцентів. Б. суходолу становить приблизно 10¹² – 10¹³ тон. Розрізняють фітомасу, зоомасу, масу мікроорганізмів.

Загальна Б. живої речовини – 1800-2500 млрд. тон (у середньому 2 000 млрд. тон). Більше 90% припадає на біомасу наземних рослин (фітомасу), 10% - водну рослинність та гетеротрофні організми. Таким чином, основна роль Б. суходолу належить автотрофним рослинам суходолу. Основні запаси фітомаси знаходяться у тропіках (більше 55% або 700-1000 т/га). На полярні області та пустелі припадає 1-2% Б. (1-2 т/га). Зоомаса (біомаса тварин) складає близько 5% всієї біомаси.

Б. Світового океану у декілька сотень разів менша за Б. суходолу. Тут спостерігається зворотнє співвідношення запасів біомаси рослин і тварин: фітомаса океану складає 0,2-0,3 млрд. тон, зоомаса – 5-6 млрд. тон.

БІОРИТМИ – циклічні коливання інтенсивності й характеру біологічних процесів і явищ, властиві всім живим організмам і спричинені циклічною зміною параметрів середовища. Б. відмічають на усіх рівнях організації: від клітинного до біосферного; вони закріплені спадково. Виділяють Б.р. екзогенні, що виникають в організмі як реакція на періодичні зміни у середовищі (напр., фотоперіодизм) та ендогенні, що генеруються самим організмом.

БІОСИНТЕЗ - процес утворення органічних речовин у живих організмах або в штучних умовах. Б. є складовою частиною метаболізму живих організмів.

БІОСФЕРА [від гр. bios - життя, sphaira - куля] - одна з оболонок (сфер) Землі, склад і енергетика якої в істотних своїх рисах визначені існуванням живої речовини.

Термін Б. ввів у науку Е. Зюсс (1875). Пізніше, завдяки працям В.І. Вернадського, цей термін став позначати всю зовнішню область планети Земля, в якій не тільки існує життя, але яка в тій чи іншій мірі видозмінена чи сформована життям: ”Жизнь захватывает значительную часть атомов, составляющих материю земной поверхности. Под ее влиянием эти атомы находятся в непрерывном, интенсивном движении. Из них все время создаются миллионы разнообразнейших соединений. И этот процесс длится без перерыва десятки миллионов лет, от древнейших археозойских эр до нашего времени. На земной поверхности нет химической силы, более постоянно действующей, а потому и более могущественной по своим конечным последствиям, чем живые организмы, взятые в целом” (Вернадський В.І. ”Біосфера”).

У складі Б. розрізняють необіосферу та палеобіосферу (поклади корисних копалин). Сучасна Б. – необіосфера – складна система, що складається з багатьох компонентів разом із живою та неживою (середовище помешкання) природою. Б. має потужність 30-40 км і включає частину атмосфери - тропосферу (до висоти 20-22 кілометри – спори деяких бактерій і пліснявих грибів), гідросферу (від поверхні до глибини 10-11 кілометрів), верхню частину літосфери (до глибини 5 кілометрів), взаємопов’язані біогеохімічними циклами міграції речовин та енергії. У межах біосфери виділяють біогеосферу – оболонку Землі, де сконцентрована жива речовина планети. На відміну від Б. біогеосфера – це тільки область високої концентрації живих організмів, розміщена на межі поверхні земної кори з атмосферою та у верхній частині водної оболонки, займаючи шар товщиною від декількох метрів (тундра, степ, пустеля) до сотень метрів (ліси, моря).

Стосовно ієрархії рівнів організації живої матерії і системного підходу Б. – сукупність всіх екосистем (біогеоценозів). Всі екологічні ніші, придатні для життя, зайняті Б., яка виникла одночасно з появою життя на Землі (близько 4 млрд. років тому) у вигляді примітивних протобіоценозів у первинному Світовому океані. Близько 450 млн. років тому живі організми почали заселяти сушу, де їх еволюція (можливо, в силу більш жорстких, ніж в океані, екологічних умов) прискорилася, і, в результаті, співвідношення числа видів тварин і рослин в Світовому океані та на суходолі складає приблизно 1: 5. Основними факторами еволюції Б. є абіотичні (геологічні, космічні), біотичні (мінливість завдяки виникненню мутацій, спадковість, природний добір), а також антропогенні. Синонім: Екосфера.

БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК – природоохоронна науково-дослідна установа міжнародного значення, створена з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Для Б.з. встановлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням.

БІОТА [від грецьк. biote - життя] - історично сформована сукупність організмів, об'єднаних загальною областю поширення; сукупність флори и фауни певної території.

БІОТЕСТУВАННЯ – оцінка (переважно в лабораторних умовах) якості об'єктів навколишнього середовища з використанням живих організмів.

БІОТЕХНОЛОГІЯ – будь-який вид технології, пов'язаний з використанням біологічних систем, живих організмів або їх похідних для виготовлення або поліпшення продуктів або процесів з метою їх конкретного використання (Конвенція про біологічне різноманіття).

БІОТИЧНИЙ – властивий живим організмам, вироблений або обумовлений живою істотою (фактор, вплив, зв'язок, середовище тощо).

Див. Фактор біотичний.

БІОТИЧНИЙ ЗВ'ЯЗОК – взаємини між різними організмами. Можуть бути прямими (безпосередній вплив) і непрямими (опосередкованими). Прямі зв'язки здійснюються при безпосередньому впливі одного організму на інший. Непрямі зв'язки виявляються через вплив на зовнішнє середовище або через інший вид.

БІОТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ – репродуктивний потенціал, умовний показник теоретично максимальної швидкості зростання чисельності особин популяцій даного виду при відсутності дії обмежуючих факторів. Характеризує потенційну плодючість популяції, генетично обумовлену якістю виду, яка ніколи у природі не реалізується. Адже на природні популяції завжди діють чинники середовища, що викликають зниження плодючості. Б.п. визначається: а) середньою величиною приплоду; б) швидкістю, з якою особини даного виду при умові неконтрольованого розмноження покриють Землю рівномірним шаром.

БІОТОП [від гр. bios - життя, topos - місце] - найменша просторова одиниця з однотипними умовами рельєфу, клімату та інших абіотичних факторів; ділянка території, однорідна за умовами життя для певних видів рослин або тварин або для формування певного біоценозу. Основні біотопи Землі: моря і океани - 71%; гори і пустелі - 16%; льодовики, джунглі, ліси - 8%; грунти, придатні для обробки - 5%. Синонім: Екотоп.

БІОФІЛЬТРИ – споруди для біологічної очистки стічних вод, в яких стічні води проходять через фільтруючий матеріал, покритий активною мікробіологічною плівкою.

БІОХІМІЧНЕ СПОЖИВАННЯ КИСНЮ (БСК) - показник забруднення води органічними сполуками; визначається кількістю кисню, витраченого на окиснення забруднюючих речовин, які містяться в одиниці об'єму води, за встановлений час (зазвичай 5 діб - БСК5) в аеробних умовах.

Як правило, протягом 5 діб при нормальних умовах відбувається окиснення ~ 70% легко окисних органічних речовин; практично повне окислення (БСК повне або БСК 20) досягається протягом 20 діб. Для джерел централізованого господарсько-питного водопостачання і водних об'єктів, що використовуються в рибогосподарських цілях, БСК повне не повинно перевищувати 3 мг кисню / л. Синонім: Біологічне споживання кисню.

БІОХОРОЛОГІЯ [від гр. bios - життя, chora - простір і logos - слово, вчення] - науковий напрямок, що вивчає просторову структуру біологічних спільнот та біосфери в цілому.

БІОЦЕНОЗ [от гр. bios - життя, koinos - спільний], або спільнота – група організмів різних видів рослин, грибів, тварин і мікроорганізмів, існуючих у тому ж самому місці помешкання та взаємодіючих через трофічні (харчові) та просторові взаємовідносини між собою та із середовищем. Термін введений в науку німецьким біологом К. Мебіусом (1877). Б. – комплекс організмів біогеоценозу, який формується як наслідок боротьби за існування, природного добору та інших факторів еволюції. За участю в біологічному кругообігу речовин у біоценозі розрізняють три групи організмів: продуценти, консументи, редуценти. За систематичною ознакою біоценоз складається з фітоценозу, зооценозу, мікоценозу, мікробоценозу.

БІОЦЕНОЗ НАСИЧЕНИЙ – біоценоз з повним, максимальним набором видів рослин і тварин, в якому немає місця для мігрантів (екваторіальні тропічні ліси, широколистяні ліси помірних широт, інші природні спільноти).

Б.Н. характеризується високим ступенем стабільності.

БІОЦЕНОЗ НЕНАСИЧЕНИЙ – біоценоз зі збідненим набором видів, в який, як правило, можуть безперешкодно проникати інші види організмів. Ненасиченість характерна для агроценозів, уразливих для шкідників і бур'янів.

БІОЦЕНТРИЗМ – науковий підхід у природоохоронній справі, що ставить понад усе інтереси живої природи (якими їх уявляє людина).

БІОЦИКЛ – найбільший ділянка біосфери. Розрізняють три Б.: суходіл, море і внутрішні водойми. У свою чергу Б. поділяються на біохори - сукупність подібних біотопів (наприклад, біохор пустель).

БІФУРКАЦІЯ В ПОПУЛЯЦІЇ [від лат. bifurcus - роздвоєний] – існування двох зон рівноваги в популяції при незмінних умовах середовища, які виникають в результаті сильної залежності властивостей самої популяції (фізіології, поведінки особин, відносин між поколіннями і статями) від її чисельності. Зазвичай перехід від однієї зони рівноваги до іншої відбувається стрибкоподібно в результаті малих випадкових змін її параметрів або малих за потужністю зовнішніх впливів.

БОНІТЕТ [від лат. bonitas - доброякісність] - економічно значуща характеристика господарсько-цінної групи об'єктів або угідь (Б. лісу, Б. ґрунту).

БОНІТУВАННЯ ГРУНТУ – порівняльна характеристика якості земельних угідь (у балах) на основі обстежень грунту. Необхідна для економічної оцінки земель, ведення земельного кадастру, меліорації і т.п.

БОТАНІЧНИЙ САД (Б.С.) - науково-дослідний, навчальний і культурно-просвітницький заклад, в якому проводиться накопичення колекцій видів живих рослин з метою збереження, вивчення, культивування, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах; пошук і добір видів рослин, перспективних для створення зелених насаджень і здійснення інших видів господарської діяльності; робота щодо збереження генофонду рослинного світу. У Б.с. створюються, поповнюються та зберігаються ботанічні колекції рідкісних і типових видів місцевої та світової флори, організована охорона рослин на популяційно-видовому рівні. Розрізняють б. с. державного та місцевого значення. В Україні налічується 31 ботанічний сад та близько 20 дендропарків.

БУЛЬБОЧКОВІ БАКТЕРІЇ – рід азотфіксуючих бактерій, здатних утворювати бульби на коренях багатьох бобових рослин. Поглинають атмосферний молекулярний азот і переводять його в азотні сполуки, що засвоюються рослинами.

"БУМЕРАНГ ЕКОЛОГІЧНИЙ" – вираз для позначення скрутної ситуації, викликаної недотриманням екологічних законів, у результаті чого вплив на природу, що здійснюється людиною, обертається проти неї.

БУРЯ ПИЛОВА – сильний (25-32 м / с) вітер, що несе величезну кількість твердих часток (ґрунту, піску), які видуваються в незахищених рослинністю місцях і переносяться в інші місця.

Б.П. характерна для аридних областей і розораних територій. В останньому випадку є показником неправильної агротехніки. Одинична Б.П. в середньому виносить з ґрунту 10 – 100 т/км² речовини, з піщаних масивів – 5 – 10 т/км², а з солончаків – 100-1000 т/км². Найбільша відома Б.П., що трапилася в США в 1934 р., забирала за добу в середньому по 100 т ґрунту з кожного км² розорених земель.

БУФЕРНА ЗДАТНІСТЬ ГРУНТУ – здатність ґрунту підтримувати сталий хімічний стан в умовах впливу на нього потоку хімічної речовини.

В

ВАЖКІ МЕТАЛИ – умовна назва металів, які мають щільність понад 6 г/см³, велику відносну атомну масу - 50 а.о.м.; більшість з них токсичні (цинк, кадмій, мідь, свинець, ртуть, нікель, кобальт, сурма, олово, вісмут, меркурій, хром, плюмбум та ін.). Важкі метали потрапляють у довкілля зі стічними водами та внаслідок процесів горіння. Вони порівняно легко накопичуються у ґрунтах, але повільно і важко видаляються з них. Період напіввидалення металів: цинку до 500 років, кадмію – до 1100 років, купруму – до 1500 років, плюмбуму – до кількох тисяч років. Деякі важкі метали- мікроелементи (цинк, залізо, марганець, мідь) необхідні в дуже малих кількостях для живих організмів, інші – токсичні для організму людини (ртуть, свинець, кадмій). Особливу проблему становить накопичення важких металів у трофічному ланцюгу та організмі людини.

ВАЛОВА ПЕРВИННА ПРОДУКЦІЯ – кількість речовини, створеної рослинами за одиницю часу при певній швидкості фотосинтезу. Саме валова первинна продукція є мірою інтенсивності фотосинтезу, оскільки дає уявлення про кількість речовини та енергії, що використовується в подальших перетвореннях органічної речовини.

ВЕГЕТАЦІЙНИЙ ПЕРІОД – період року, коли можливий ріст і розвиток (вегетація) рослинності в даних кліматичних умовах. В.п. - час активної життєдіяльності і найважливіший біокліматичний показник.

ВЕГЕТАЦІЙНИЙ ЦИКЛ – період, протягом якого рослина проходить повний цикл розвитку - від посіву насіння до дозрівання врожаю. Під час вегетаційного періоду рослина певного виду чи сорту проходить різні фенологічні фази розвитку. Тривалість вегетаційного циклу видів рослин є різною в залежності від природних (географічних) зон, біологічних груп рослин (однорічні, багаторічні, озимі, ярі форми), виду, сорту тощо. У помірному кліматі вегетаційний період починається весною та закінчується восени. В однорічних ярих рослин вегетаційний цикл співпадає з тривалістю їхнього життя. В озимих він починається восени, переривається взимку та поновлюється навесні. Важливий вплив на тривалість вегетаційного циклу має температура середовища.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ОРГАНІЗМІВ (В.О.) - прямий і опосередкований вплив організмів один на одного.

В.О. можуть бути внутрішньовидовими і міжвидовими, між організмами одного трофічного рівня (горизонтальні В.О.) і різних трофічних рівнів (вертикальні В.О.). В.О. одного трофічного рівня (як всередині виду, так і між видами), як правило, носять характер конкуренції, але можуть на деяких етапах життя організмів бути мутуалізмом (тобто взаємодопомогою). Між організмами різних трофічних рівнів розрізняють В.О. «хижак - жертва», «паразит – господар», мутуалізм і коменсалізм.

Крім матеріальних В.О. (конкуренція за ресурси або передачу речовини й енергії по харчових ланцюгах), значно поширені сигнальні (інформаційні) В.О. Поняття «корисні В.О.» і «шкідливі В.О.» в природних екосистемах досить відносні, тому що всі В.О. допомагають підтримувати екологічну рівновагу і врешті-решт є корисними для всіх видів екосистеми.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ «ПАРАЗИТ - ГОСПОДАР» (В. П. - Г.) – один з варіантів вертикальних взаємин організмів, при яких відбувається передача речовини і енергії з одного трофічного рівня на інший.

Оскільки існують надпаразити (тобто «паразити паразитів», розподілені по трофічному ланцюгу аж до четвертого порядку), то може формуватися особливий варіант паразитарного харчового ланцюга.

Є також приклади складних В. П. - Г. з посередником. Так, гетеротрофна рослина-паразит підялинник паразитує на грибах, що розкладають мертву органічну речовину, і, крім того, на гіфах мікоризного гриба, немов по шлангу, викачує поживні елементи з коріння ялини.

У природних екосистемах В. П. - Г. є одним з важливих чинників підтримання екологічної рівноваги, причому в процесі тривалої коеволюції паразитів і господарів виробляються спеціальні механізми, які дозволяють їм стійко співіснувати.

У господарів виробляється цілий ряд захисних реакцій, головні з яких:

- імунна відповідь, тобто виникнення біохімічних реакцій, які стримують масовий розвиток паразитів у тілі господаря;

- скидання заражених частин тіла (характерне для рослин-господарів, які скидають сильно заражені листя). У цьому випадку паразити продовжують жити вже як детритофаги;

- вироблення стійкості до впливу паразитів за рахунок швидкого росту здорових тканин замість уражених (це має місце при поїданні тканин рослин попелицями);

- ізоляція органів ураження як «зелених островів» (формування галлів у дуба, ліщини та інших рослин після того, як комаха-паразит відкладе яйце в тканини листка). У цьому випадку відповідь запрограмована: в генній пам'яті господаря записана реакція на поселення паразита;

- зменшення щільності популяцій господарів, що знижує ймовірність поширення паразита і зараження ним. Заражені тварини менш рухливі і стають більш легкою здобиччю хижаків, таким чином знижуючи частку заражених особин в популяції;

- формування гетерогенних популяцій господарів, у складі яких є екотипи, стійкі до паразитів. Ці екотипи є основою адаптивної селекції з підвищення стійкості популяцій культурних рослин до грибкових хвороб.

Для природних екосистем формування екологічної рівноваги між популяціями паразитів та їх господарів - нормальне явище. Внаслідок того, що паразити пов'язані з обмеженим колом господарів, цей зв'язок математично описується набагато простіше, ніж зв'язок між хижаками та їх жертвами. У багатьох випадках виявляється закономірність: щільність популяцій обох видів змінюється циклічно, але зростання щільності паразитів запізнюється відносно зростання щільності господарів.

Ситуація змінюється в антропогенних екосистемах (особливо в сільськогосподарських), де зараження паразитами може призвести до істотної загибелі худоби. Становлять небезпеку взаємини паразитів і людини, яка може захворіти гельмінтозами, спричиненими різними видами глистів, лямбліозом, хворобами бактеріальної та вірусної природи.

Катастрофічними є наслідки занесення паразитів у нові райони, де у потенційних господарів відсутні механізми зниження негативних ефектів впливу паразитів. Вже в ХХ столітті відбулися ботанічні катастрофи в Америці (загибель зубчастого каштана від занесеного туди з Китаю паразитичного гриба, що викликає «рак каштана») та в Європі, де від «голандської хвороби» майже повністю зник в'яз. Хворобу викликає гриб Ophiostomaulmi, який переноситься жуком-короїдом.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ «ФІТОФАГ – РОСЛИНА» (В. Ф. - Р.) – основний тип вертикальних взаємин організмів, при якому речовина й енергія, накопичені продуцентами, передаються гетеротрофам.

У процесі еволюції рослини виробляють засоби захисту від поїдання тваринами-фітофагами. Це можуть бути різні «механічні» пристосування (тверда щільна кора, товстий восковий наліт, всілякі шипи, колючки і волоски, в тому числі пекучі). Крім того, рослини використовують і «хімічні засоби захисту». Так, основна речовина клітинних стінок всіх рослин – целюлоза (клітковина) – дуже міцна сполука, практично не перетравлюється тваринами. У процесі еволюції тварини-фітофаги, в свою чергу, виробили пристосувальні механізми: головну роботу з розкладання целюлози в травному тракті жуйних тварин виконують бактерії, а в кишечнику термітів - найпростіші з класу джгутиконосців.

Крім целюлози і лігніну (складної органічної сполуки, що входить до складу деревини), захисну функцію виконують утворені рослинами танніни (в'яжучі речовини), а також спеціальна група отруйних речовин (наприклад, різних алкалоїдів і ціанідів), що ефективно і, зазвичай, вибірково впливають на тих чи інших тварин.

Отже, у В. Ф. - Р. простежується загальна закономірність: чим швидше росте рослина, тим гірше вона захищена від фітотрофів, і навпаки - краще захищені рослини, як правило, ростуть дуже повільно.

Аналогічно регулюється рівновага між популяціями фітопланктону і зоопланктону. Мікроскопічні водорості, яких активно поїдає зоопланктон, швидко розмножуються. Деякі водорості, навпаки, захищаються від поїдання спеціальними виростами на твердих панцирах (подібно діатомовим), або об'єднанням у великі колонії, які не можуть бути відфільтровані рачками. Колоніальними формами представлена більшість видів ціанобактерій, що викликають «цвітіння» води. Збереженню водоростей допомагає їх здатність входити до стадії спокою, що відіграє ту ж саму роль, що й у насіння рослин. Нарешті, деякі водорості заковтуються планктонними тваринами-фітофагами, але не перетравлюються і виділяються у живому стані з фекаліями.

Проте можливі періодичні спалахи щільності популяцій фітофагів і тимчасове пригнічення популяцій рослин. В агроекосистемах або лісах (особливо лісосмугах), що інтенсивно експлуатуються людиною, такі спалахи чисельності фітофагів можуть призводити до скорочення чисельності популяцій рослин. Подібні фітофаги називаються шкідниками.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ «ХИЖАК – ЖЕРТВА» (В. Х. - Ж.) - основний тип вертикальних взаємин організмів, при якому по харчових ланцюгах передаються речовина й енергія.

Рівновага В. Х. – Ж. легко досягається в тому випадку, якщо в харчовому ланцюзі є не менше трьох ланок (наприклад, трава – полівка – лисиця). При цьому щільність популяції фітофага регулюється взаємовідносинами як з нижньою, так і з верхньою ланкою харчового ланцюга.

У залежності від характеру жертви і типу хижака (справжній, пасовищний) можлива різна динаміка їхніх популяцій. При цьому картина ускладнюється тим, що хижаки дуже рідко бувають монофагами (тобто харчуються одним видом - жертвою). Найчастіше, коли виснажується популяція одного виду жертви та добування їжі вимагає занадто великих витрат сил, хижаки переключаються на інші види. Крім того, одну популяцію може експлуатувати декілька видів хижаків. З цієї причини часто описаний в екологічній літературі ефект збільшення чисельності популяції жертви, за яким з певним запізненням збільшується чисельність популяції хижака, в природі зустрічається вкрай рідко.

Рівновага між хижаками і жертвами у тварин підтримується спеціальними механізмами, що виключають повне винищення останньої. Так, жертви можуть:

- тікати від хижака (в цьому випадку в результаті змагання підвищується рухливість і жертв, і хижаків, що особливо характерно для степових тварин, яким ніде ховатися від переслідувачів);

- набувати захисного забарвлення («прикидатися» листям або гілками) або, навпаки, набувати яскравий (наприклад, червоний) колір, що попереджає хижака про гіркий смак;

- ховатися в укриття;

- переходити до заходів активної оборони (рогаті травоїдні, колючі риби), у тому числі спільної (самці оленів і сайгаків займають «кругову оборону» від вовків).

ВЗАЄМОДОПОМОГА У РОСЛИН (В.Р.) - мало вивчені варіанти коменсалізму і мутуалізму у рослин. У результаті взаємодопомоги рослини, висіяні групою, розвиваються краще, оскільки у них легше формується симбіоз з грибами і бактеріями. Частими є випадки зрощення коренів дерев, при цьому частина пластичних речовин переходить від більш сильної рослини до слабшої. Але при досягненні рослинами певного віку позитивний ефект групи змінюється конкуренцією і рослини в центрі групи розвиваються гірше, ніж розташовані обабіч.

Рослини, що ростуть групою, краще запилюються комахами, тому що підвищується ймовірність перенесення пилку з квіток однієї рослини на іншу. Крім того, яскрава кольорова пляма з декількох рослин, що квітнуть і виділяють ароматичні речовини, приваблює комах.

Явища В.Р. спостерігаються при «колективній обороні» від фітофагів, які виявляють надмірно високу активність і здатні серйозно зашкодити рослинам. Після початку активного поїдання фітофагами в рослинах тривають біохімічні реакції і підвищується концентрація ціанідів, які знижують їстівні якості рослин. При цьому рослини, що піддалися нападу фітофагів, виділяють летючі сигнальні речовини, здатні викликати посилене утворення ціанідів у тих особин, які ще не були пошкоджені.

У цілому, незважаючи на різноманіття форм прояву В.Р., їхня роль для функціонування природних екосистем незначна. Основним типом горизонтальних взаємин у рослин є конкуренція.

ВИБУХ ПОПУЛЯЦІЙНИЙ [від фр. population - населення] – різке, багаторазове збільшення чисельності особин будь-якого виду, пов'язане зі зміною звичайних механізмів її регуляції.

Часто вибух популяційний спостерігається при інтродукції видів. Прикладом В.п. є вибух демографічний.

ВИВІТРЮВАННЯ – процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералів земної поверхні та приповерхневих шарів атмосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності мікроорганізмів та продуктів їх розкладу. Розрізняють хімічне, фізичне та біологічне вивітрювання.

ВИДИ-ІНДИКАТОРИ (від лат. показник та вказую, визначаю) – рослинні та тваринні організми, за наявністю та станом яких можна зробити висновок про властивості середовища, про присутність і концентрацію забруднювачів, про зміни їх кількісного чи якісного стану у навколишньому середовищі. Вид-індикатор зазвичай присутній в біоценозі протягом багатьох поколінь і формує ядро біоценозу.

ВИДОВЕ БАГАТСТВО – кількість видів всієї біоти або певної її частини (судинних рослин, мохів, лишайників, водоростей, грибів, нематод, комах, птахів і т. д.) на певній площі; простий показник, що відображає біологічне різноманіття.

Для дрібних організмів (мохи, ґрунтові безхребетні) видове багатство оцінюється на площі від 0,01 до 1 м², для дерев і птахів - на площі від 100 м² до 1 км², для великих тварин (лев, тигр, слон, жираф) використовують площі обліку в десятки квадратних кілометрів.

ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ – див Різноманітність видова.

ВИДОВИЙ СКЛАД – сукупність видів, що входять до складу певної спільноти.

ВИДОУТВОРЕННЯ – поділ раніше єдиного виду на два або більшу кількість видів унаслідок географічної, екологічної чи генетичної ізоляції.

Відповідно цьому видоутворення може бути алопатричним (якщо ізоляція є географічною) або симпатричним (якщо ізоляція не є географічною).

ВИДИ-ДОМІНАНТИ – див Домінант, Індекс домінування.

ВИКИД – короткочасне або довготривале (протягом певного часу) надходження в навколишнє середовище будь-яких забруднювачів; потрапляння забруднюючих речовин в атмосферу.

ВИКИДИ ТОКСИЧНИХ РЕЧОВИН (токсини – від грец. отрута) – надходження в навколишнє середовище (воду, атмосферу, ґрунт) забруднюючих речовин від промислових, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів, перевищення концентрації яких створює небезпеку для здоров’я людини. В.т.р. нормуються гранично-допустимою концентрацією (ГДК) забруднювачів у середовищі.