Адреси мережевих ресурсів з історії української культури

Дата добавления: 2015-10-18; просмотров: 542

Сучасна Україна сьогодні представляє суспільство, яке знаходиться в стадії безперервного реформування системи державного управління і різних сфер суспільного життя, особливо в сферах культури, економіки, політики і соціальній сфері. Рівень громадського спокою і задоволеності в більшій мірі залежить від ступеня особистої та громадської безпеки, які, в свою чергу, залежать, від підтримуваного державою соціального порядку.

Конституція України [1] в ст. 3 визначила, що забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Необхідною умовою для виконання цього обов’язку є забезпечення належного громадського порядку, що потребує його надійної охорони.

Так, у Конституції України визначені напрямки подальшого розвитку держави і зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава,яка будує громадянське суспільство. Основою функціонування громадянського суспільства являється повне дотримання прав і свобод людини, що можливе лише за відповідних умов, серед яких є належний стан громадського порядку в країні. З погляду на цю обставину актуальним є зосередження уваги на понятті громадського порядку та змісті його охорони, що є необхідною умовою нормального функціонування та розвитку суспільства і держави.

На жаль, сучасна українська наука не встановила досить чітке поняття про феномен «соціальний порядок», про його зміст, сутність та механізм регулювання.

Філософський енциклопедичний словник визначає поняття «порядок» як зрозумілу і чітку організацію певної сфери дійсності (у відношенні до людського існування) [87, c. 356]. В «Юридичній енциклопедії» термін «громадський порядок» – це урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, поважання честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі [93, c. 426].

На думку багатьох дослідників, соціальний порядок – це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальне становище громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства [78, c. 503].

Соціальний порядок можна також назвати і громадським порядком, так як суть їх полягає в одному – в збереженні і підтримці суспільства в стабільному стані. Соціальний порядок охоплює наступні такі елементи, як порядок у сфері праці, порядок в системі соціального захисту населення, майновий порядок, житловий порядок, екологічний порядок і т. д. Як ми бачимо, зміст соціального порядку досить об’ємний і цікавий. У повсякденному житті ми постійно стикаємося з тим чи іншим аспектом соціального порядку.

У загальній теорії права громадський порядок розглядається як соціальна категорія, що охоплює систему (стан) вольових, ідеологічних суспільних відносин, що зумовлюються економічним базисом і характеризуються відповідністю поведінки їх учасників пануючим у суспільстві соціальним нормам (правовим і неправовим). Сюди входять тільки соціально значущі суспільні відносини.

Під громадським порядком також розуміється «неухильне дотримання громадянами правил поведінки в громадських місцях (на вулицях, площах, стадіонах, в парках, гуртожитках, жилих будинках і т.п.), що забезпечує спокійні умови для суспільно-корисної діяльності, побуту та відпочинку людей» [34, c. 88].

А. М. Колодій, В. В. Копєйчіков, С. Л. Лисенков, розкриваючи зміст поняття громадського порядку, акцентують увагу на тому, що громадський порядок являє собою правильно налагоджений стан усієї сукупності суспільних відносин, урегульованих не тільки правовими, а й всіма іншими соціальними нормами [53, c. 91].

У доробках вітчизняних адміністративістів термін «громадський порядок» розглядається як система суспільних відносин, що складаються в результаті суворого виконання і дотримання норм права, моральних норм, правил звичаїв [29, c. 146].

Наведені вище визначення характеризують поняття громадського порядку в широкому розумінні. Однак у цьому випадку громадський порядок виступає не тільки як юридична, але й як соціальна категорія. Відсутність єдиного розуміння поняття громадського порядку сприяє різночитанням, смисловим підмінам, синонімізації різних за змістом понять, що призводить до нечіткості цілей і завдань, що стоять перед суб’єктами охорони громадського порядку.

Поняття громадського порядку у вузькому розумінні вперше обґрунтував французький вчений Деламар у «Трактаті про поліцію» (1707) Деламар характеризував поліцейську діяльність як важливу сферу державної діяльності, спрямовану на охорону порядку в громадських місцях і припинення проявів «кулачного» права, заснованого на насиллі сильнішого над більш слабким [25, c. 133].

Також, визначення громадського порядку у вузькому розумінні було запропоновано М. І. Єропкіним та А. П. Клюшніченко, які зазначали, що громадський порядок – це сукупність відносин, що забезпечують недоторканість громадян, захист їх прав, необхідні умови для спілкування людей, їх праці, відпочинку, для повсякденної діяльності державних та громадських організацій [50, c. 79].

Загальноюридичне визначення громадського порядку було запропоновано І. Н. Даньшиним: «Громадський порядок – це порядок вольових суспільних відносин, що складаються в процесі свідомого і добровільного дотримання громадянами встановлених в нормах права і інших нормах неюридичного характеру правил поведінки у сфері спілкування, які тим самим забезпечують злагоджене і стійке спільне життя людей в умовах розвинутого суспільства» [46, c. 68].

Також громадський порядок – це порядок у громадських місцях, таких як вулиці, парки, площі, місця розважальних заходів та ін. Такий підхід обґрунтований і служить вирішенню практичних завдань правоохоронними органами. Безсумнівно, все це потрібно для забезпечення спокою громадян, для праці та відпочинку. Про таке розуміння громадського порядку говориться в нормативно-правових актах, що визначають форми і методи діяльності органів внутрішніх справ.

Отже, громадський порядок у широкому розумінні – це урегульована правовими та соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, поважання честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі. У вузькому (спеціальному) розумінні громадський порядок – це частина загального поняття, якою є система врегульованих юридичними нормами відносин, що складаються у випадках, коли фізичні особи перебувають у громадських місцях, і захищаються від порушень заходами державного примусу.

Варто зазначити, що громадський порядок характеризується матеріальним, вольовим і правовим змістом (елементами).

Матеріальний елемент включає реально існуючі суспільні відносини. Матеріальною основою громадського порядку є: економічний лад суспільства; політичний лад державної влади; вид демократії; система суспільних відносин і потреба в їх впорядкуванні.

Вольовий зміст обумовлений поведінкою учасників суспільних відносин і їх волею. При цьому воля виступає у вигляді психічної реакції людини і суспільної волі. Носіями суспільної волі в нашому суспільстві є індивідуальні та колективні суб’єкти, представники різних соціальних груп, громадські об’єднання та інші організації, різного роду неформальні утворення і т.п.

Правовий зміст. Встановлені державою правові норми визначають належну поведінку людей у сфері громадського порядку.

Правові норми, що діють у сфері громадського порядку, регулюють поведінку людей шляхом: встановлення правил, що встановлюють належну або можливу поведінку; введення заборон вчинення шкідливих для суспільства дій; встановлення відповідальності за порушення заборон; за допомогою встановлення компетенції та регулювання діяльності суб’єктів охорони громадського порядку. Отже, правове регулювання охоплює досить широке коло суспільних відносин, що складаються у сфері громадського порядку [27, c. 145].

На жаль, необхідно констатувати, що нормативного визначення громадського порядку (як і такого утворюючого поняття, як громадське місце) немає, відсутній також повний їх перелік. Спроби усунути прогалини в цих питаннях здійснюються в межах відомчої нормотворчості МВС України. Так, у наказі МВС України від 21 червня 1996 р. № 438 «Про затвердження Інструкції щодо порядку обліку злочинів, вчинених у громадських місцях, на вулицях у стані алкогольного сп’яніння» наводиться визначення громадських місць [15].

Оновлене тлумачення поняття «громадське місце» знайшло в наказі МВС № 1394 від 19.12. 2003 р. «Про затвердження Інструкції з обліку злочинів, вчинених у громадських місцях» [16].

Спроба законодавчо закріпити термін «громадське місце» як «частину (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно чи за запрошенням, або за плату, постійно,періодично, час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони», на наш погляд, невдала. Площі, вулиці, дороги і ще багато чого не враховано. В Законі України «Про заходи про попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» такими вважаються місця, що використовуються громадянами для спільної роботи, відпочинку, пересування, проведення масових заходів та інших потреб [10].

Громадська безпека як соціально-правова категорія є об’єктом конституційного регулювання. У ст. 3 Конституції України записано: «Людина, її життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [1].

Розвиваючи цю ідею, російський дослідник В. С. Комісаров зауважує, що, по-перше, безпека є соціальним явищем з усіма притаманними йому властивостями, а по-друге, вона сприймається як істотно важливе соціальне благо, для збереження і підтримки якого держава та суспільство вживають усебічних заходів [34, c. 85].

Визначається вона як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від негативних наслідків явищ соціального, природного або технічного характеру, а також підтримка рівня цієї захищеності.

М. І. Панов та В. П. Тихий виділяють особливу роль цієї категорії у правознавстві, наголошуючи, що безпека (як соціально-правове явище) – це захищеність інтересів усього суспільства, усіх його структурних підрозділів (соціологічний підхід).

Водночас громадську безпеку слід розглядати як самостійне благо, котре, у свою чергу, покликане забезпечити безпечне існування інших благ [76, c. 13].

Так, Г. А. Туманов і В. І. Фрізько визначають це явище як сукупність опосередкованих джерелами підвищеної небезпеки відносин, врегульованих юридичними, технічними та організаційними нормами з метою запобігання й усунення загрози життю і здоров’ю людей, матеріальним цінностям і навколишньому середовищу [85, c. 21]. О. В. Ткаченко громадську безпеку розглядає як сукупність суспільних відносин, що забезпечують безпечне використання джерел підвищеної небезпеки, безпечне проведення розроблення надр землі, будівництва, безпечне і належне користування зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами [24, c. 195].

Як стан суспільних відносин, при якому відсутня небезпека для значної кількості людей і нормального функціонування основних інститутів суспільства (підприємств, організацій, установ тощо), розглядає поняття громадської безпеки Г. Ф. Фортуна [88, c. 14].

Частина вчених юристів визначають поняття громадської безпеки як сукупність нормальних суспільних відносин, встановлених нормативно-правовими актами, звичаями і традиціями, що забезпечують достатній рівень особистої безпеки членів суспільства і самого суспільства в цілому. Стан і рівень громадської безпеки характеризується питомим рівнем злочинів та правопорушень, що впливають на стан безпеки суспільства в цілому та окремих громадян зокрема.

У сучасній юридичній науці, громадська безпека визначається як юридична категорія для конкретизації сфер діяльності правоохоронних органів і виділяється в якості універсального об’єкта, що підлягає правовій охороні від протиправних посягань, а також інших загроз техногенного, природного, біологічного та іншого характеру.

Особливе місце в системі правових норм, що регулюють суспільні відносини у галузі громадської безпеки, як ми раніше відзначили, займають заборонні норми, які містяться в Кримінальному кодексі України [2] та Кодексі України про адміністративні правопорушення [4].

Громадська безпека має і специфічний характер правового регулювання. Слід погодитись із твердженням Є. В. Курінного про те, що відносини громадської безпеки підлягають особливому дворівневому правовому регулюванню. Перший (основний) рівень регулюється нормами адміністративного та кримінального права, другий (допоміжний) – переважно цивільно-правовими і фінансово-правовими нормами [62, c. 287].

Отже, громадську безпеку в сучасних умовах слід розглядати в широкому смислі слова як безпеку суспільства з урахуванням системного підходу та взаємозв’язку з усіма видами безпеки й існуючими загрозами безпеці. В такому разі громадська безпека тісно пов’язана з безпекою кожної людини як члена цього суспільства, є складовим елементом національної, колективної, міжнародної та глобальної безпеки.

Отже, громадська безпека – це стан захищеності духовних та матеріальних цінностей суспільства, встановленого порядку діяльності, майнових та немайнових прав, свобод кожної людини цього суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз, який забезпечує умови для їх нормальної життєдіяльності та розвитку.

Одна з перших спроб законодавчо визначити поняття «громадської безпеки» здійснена в проекті Закону України «Про Національну гвардію Міністерства внутрішніх справ України» [14], розробленому МВС України. Запропоновано таке визначення: громадська безпека – стан відносин у суспільстві та державі, що забезпечує безпечні умови життєдіяльності людини, функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Проте даний закон не був прийнятий, а в 2014 році був прийнятий інший закон «Про Національну гвардію України» [11], який оперує поняттями «громадський порядок» та «громадська безпека», хоча і не надає їм законодавчого визначення.

Говорячи про громадську безпеку як правовий інститут та об’єкт міліцейської охорони, слід відзначити наступне: закон, а не підзаконний акт стає основним джерелом правового регулювання відносин у галузі громадської безпеки, особливо в надзвичайних ситуаціях. У літературі та чинному законодавстві досить широко використовується термін «громадський порядок» поряд з поняттями «громадська безпека», «правопорядок», «публічний порядок», які не є тотожними категоріями. Складність у розмежуванні наведених вище понять полягає в тому, що стан впорядкованості вольових відносин досягається впливом цілої низки соціальних норм.

Багато вчених-адміністратівістів складовою частиною громадського порядку вважають громадську безпеку, чітко не розмежовуючи ці сфери правового регулювання.

Зокрема, І. І. Веремеєнко відносить громадську безпеку до громадського порядку, оскільки включає в його сферу відносини процесу виробництва, пов’язані з дотриманням правил боротьби з пожежами, стихійними лихами, правил безпеки руху транспорту та пішоходів, правил виробництва будівельних і ремонтних робіт в громадських місцях [42, c. 27].

Існують і діаметрально протилежні точки зору. Наприклад, В. В. Галунько стверджує, що «якщо громадський порядок – це забезпечення безпеки людей, то громадська безпека – це і збереження майна, і нормальна робота джерел підвищеної небезпеки, що становлять загрозу для людини і суспільства». Звідси випливає висновок, що поняття «громадська безпека» дещо ширше поняття «громадського порядку» [28, c. 201].

У літературі зустрічаються думки про тотожність визначень громадського порядку та громадської безпеки і вживання даних понять як синонімів.

Однак більшість дослідників все ж розмежовують ці сфери, вважаючи, що громадська безпека включає в себе відносини, пов’язані із запобіганням або ліквідацією шкідливих наслідків для життя і здоров’я людини, що викликаються небезпечним для оточуючих поведінкою людей або дією стихійних сил природи. Так, на думку Б. П. Кондрашова, до сфери громадської безпеки відносяться суспільні відносини, які пов’язані з проявом негативних властивостей джерел підвищеної небезпеки при неправильному користуванні ними [59, c. 94].

Аналогічні і погляди С. С. Яценко, що в основі відносин громадської безпеки та громадського порядку лежать специфічні соціальні потреби (інтереси). Якщо громадська безпека обумовлюється, насамперед, потребою в забезпеченні життя здоров’я членів суспільства при їх взаємодії і з джерелами підвищеної небезпеки, включаючи стихійні сили природи, то формування відносин громадського порядку визначається в першу чергу потребами забезпечення зовнішніх умов життєдіяльності людей, що включають громадський спокій, громадську моральність [95, c. 143].

Безумовно, громадський порядок та громадська безпека взаємопов’язані і взаємозумовлені. Внутрішній взаємозв’язок полягає в тому, що суворе дотримання правил, що регулюють відносини у сфері безпеки, є однією з необхідних умов забезпечення громадського порядку. Так, наприклад, дотримання правил безпеки на транспорті та протипожежних правил запобігає тим шкідливим наслідкам, які можуть викликати порушення громадського порядку.

У свою чергу, зміцнення громадського порядку має важливе значення для забезпечення громадської безпеки, оскільки при цьому складаються необхідні умови безпеки для життя і здоров’я населення.

Та все ж варто зазначити, що відмінності між громадською безпекою та громадським порядком полягають в тому, що порушення тільки громадського порядку не пов’язано з посяганням на життєво-важливі інтереси суспільства, тому що небезпекою для соціальної системи є лише те, що стримує або припиняє її розвиток.

Громадський порядок заснований на саморегулюючій системі соціальних зв’язків, і соціальне середовище в разі його порушення здатне нейтралізувати відхилення. Якщо ж внаслідок порушення порядку настали наслідки, що здатні викликати ланцюг нерегульованих соціальним середовищем змін, що загрожують життєво-важливим інтересам, мову необхідно вести про посягання на громадську безпеку.

Громадський порядок неминуче буде порушений, якщо є місце вчинення будь-якого правопорушення, це може бути і злочин, цивільно-правовий делікт, або просто аморальна поведінка.