Функції і структура державної влади. Принцип поділу влади

Відповідно до свого призначення держава виконує певні функції – внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції держави: законодавча; правоохоронна; організаторська (створення й дотримання певного порядку в суспільстві, налагоджування господарських, транспортних та інших зв’язків, мобілізація населення і матеріальних засобів на здійснення громадських справ); політична (забезпечення домінуючого становища, гегемонії верств, які є носіями суспільної влади на цей час); економічна (формування бюджету, економічне керування або регулювання); фіскальна (від лат. fіscus – державна скарбниця), тобто оподаткування; соціальна (задоволення потреб населення в зайнятості, житлі, охороні здоров’я, соціальному захисті, соціальне страхування, пенсійне забезпечення); культурно-освітня (підтримка науково-дослідницької діяльності, створення й забезпечення умов для задоволення культурних потреб людей, надання можливості загальної освіти, забезпечення якості освіти). До зовнішніх функцій слід віднести дипломатичну, зовнішньоекономічну, оборонну та ін.

Державна влада, зберігаючи свою єдність та неподільність, для виконання покладених на неї функцій розподіляється між органами держави. Влада держави не належить цілком жодному державному органу, вона дорівнює сумі повноважень усіх її органів. Відповідно трьом головним завданням держави: встановлювати правові норми та імперативи, втілювати в життя встановлений порядок як належний шляхом застосування права, або шляхом керування, – існує три головних гілки державної влади: законодавча, судова, виконавча.

Втім, ці гілки можуть бути як роз’єднаними (тобто функції розподілені між різними органами), так і об’єднаними (напр., в абсолютних монархіях). Слід підкреслити, що сучасне розуміння принципу поділу влади підкреслює в першу чергу не стільки функціональний розподіл повноважень між органами влади, скільки механізм гарантій прав і свобод особистості, запобігання монополізму та абсолютизму влади. Він включає в себе дві сторони:

1) відокремлення виконавчої влади від законодавчої і незалежність судової влади;

2) система стримувань і противаг між гілками влади (принцип “ checks and balances ”).

Законодавчим органом у сучасних державах, як правило, є парламент, тобто орган народного представництва, або вищий представницький орган, який в першу чергу займається розробкою державних законів.

Вищі органи виконавчої влади можуть бути представлені або президентом та його адміністрацією, або кабінетом міністрів на чолі з прем’єр-міністром. Це вищі органи державного управління, які зайняті розробкою основних напрямків політики держави та їх здійсненням. Їм підпорядковуються органи підтримки правопорядку (поліція, внутрішні війська, установи позбавлення волі); органи державної безпеки; армія; органи господарського керівництва та економічного регулювання; органи розвитку культури, освіти; органи екологічної безпеки та ін.

Особливі різновиди виконавчої влади становлять контрольні органи та органи прокурорського нагляду.

Органи судової влади можуть бути як єдиною системою, так і поділені на різні види судів: органи конституційного нагляду; органи загального судочинства; органи арбітражу (господарські суди).

Єдність державної влади підкреслюється посадою голови держави, яка є верховним органом усіх трьох гілок влади. Глава держави – уособлення єдності нації, символ держави, гарант цілісності спільноти, об’єднаної державою, чинник гармонійної та ефективної взаємодії “гілок” державної влади між собою.

Слід мати на увазі, що державна влада розподіляється як “горизонтально” (за функціями різних вищих органів влади), так і “вертикально” (між вищими та місцевими органами державної влади). Крім того, вертикальний поділ державної влади доповнюється поділом між державною владою та місцевим самоврядуванням.