Теорія цінностіЩо перетворює набір окремих частин у єдину систему? Наявність між усіма частинами визначеного роду зв’язку. При цьому усі зв’язки за своїм характером і дією підкоряються одному принципу. Такий принцип називається системоутворюючим. В системі Адама Сміта системоутворюючий принцип – це економія праці. У системі Рікардо – це витрати праці. Рікардо звертається до того місця у Сміта, де говориться про закон обміну у первісному суспільстві. Коли немає ще капіталу і розподілу праці, єдиним мотивом при встановленні обмінного співвідношення можуть бути витрати часу праці. Але коли вже існує капітал, а земля віддана у приватну власність, говоре Сміт, ціна товару повинна відшкодувати не тільки витрати праці, але і витрати капіталу (з прибутком), та ще і власник землі потребує своєї долі. Про ренту Сміт говоре, що вона не формує ціни, а визначається перевищенням ціни над сумою зарплати і прибутку. Рікардо розглядає ренту у цілому так же. Тому у нього рента не впливає на ціноутворення. Але він відійшов досить суттєво від концепції Сміта у іншому. Рікардо наполягав на тому, що витрата праці є єдиною передумовою ціни, причому не тільки у первісному суспільстві, а й у цивілізованому. Тут не треба спрощувати. Звісно Рікардо розумів, що ціна товарів повинна відшкодувати всі витрати виробництва, а не тільки витрати праці. Але його не цікавило з чого складається ціна, тобто не абсолютна величина ціни. Його цікавило саме формування мінового співвідношення. Наприклад чому пара сапог коштує 100 кг солі, а не 120 або 75 кг? Рікардо говоре що відносна цінність товарів визначається співвідношенням трудових витрат, які необхідні для виготовлення одного і другого видів товару. Рікардо не випускає з виду того, що в різних професіях праця може бути дуже різною за якісними ознаками. Яким же чином може порівнюватися, наприклад, праця ювеліра і звичайного робітника. Рікардо відповідає: на ринку вже сама собою встановилася оцінка різних видів праці і співвідношення між витратами на одиницю продукту кожного з них. Сам ринок визначає, що праця ювеліра дорожче праці звичайного робітника, і навіть визначає, на скільки дорожче. Тому Рікардо не звертає уваги на різницю. Ну є вона - і ладно. Ця різниця, говоре Рікардо, як константа, яку математик виносе за дужки. А далі все залежить від співвідношення кількостей витраченої праці. Якщо це співвідношення не змінюється, відносна цінність теж не змінюється. Коли ж співвідношення змінюється (з одного боку, або з другого, або з обох сторін разом), то відповідно у такій же пропорції змінюється відносна цінність товарів. Можна сказати, що згідно Ріікардо, відмінності у трудомісткості товарів формують масштабну шкалу цін. Ціну товарів, яка встановлюється у залежності від співвідношення витраченої праці, Рікардо називає природною ціною. Але він допускає, що коливання попиту і пропозиції на ринку не можуть не визначати відхилення від природної ціни. Так у Рікардо з’являється поняття ринкової ціни. А все ж таки, як бути з капіталом? Тут 2 окремих питання. 1.Якщо цінність куска сукна стала вимірюватися цінністю 4 кусків полотна, замість 2, як було 10 років тому, тільки витрати праці були тому причиною? Припустимо, що витрати праці не змінилися але полотно стали ткати на механічних станках, а не в ручну, як раніше. Іншими словами, чи впливають на відносну цінність зміни у застосовуємому капіталі? Рікардо відповідає: да. Бо капітал – це накопичена праця (термін придумав Рікардо). Створення механічних станків теж потребувало витрат праці. Значить, загальне правило зберігається. Тільки до витрат праці ткача додаються витрати праці механіка, що зробив станок. Спільна сума цих видів праці визначає, на яку кількість предметів буде обміняний кусок полотна, стверджує Рікардо. Неважко показати, що це дуже слабкі розмірковування. Станок робиться один раз, а ткач, працюючи на ньому, витрачає свою працю роками. Крім цього принципово слід розрізняти працю уречевлену і працю живу (оба терміна ми зустрічаємо у Маркса). Жива праця у виготовленні полотна – це сам трудовий процес. По відношенні до процесу ткацтва уречевлена праця – це просто річ. Очевидно, що витрати живої праці неможливо складати з витратами уречевленої праці. Рікардо намагається прийняти у розрахунок зниження витрат живої праці при застосуванні машин, зміни зарплати у зв’язку з цим та інше. Але помилка була закладена у самому початку. Тому, що відмінності у капіталах, впливають на співвідношення цін зовсім іншим образом, а не як відмінності у трудомісткості виготовленні капітальних благ. Відмінності у капіталах можуть спостерігатися по таким характеристикам як термін зносу основного капіталу, співвідношення між основним та зворотнім капіталом, період оберту зворотного капіталу. Все це впливає на відносну цінність товарів без видимого зв’язку з кількістю праці, яку уречевлено в обох капіталах. 2.Уявімо собі, що на ринкі зустрічаються 2 товару: шило і мило. У виробництві обох видів товара використовуються капітали однакової цінності, період зносу яких теж однаковий. З іншого боку, на виготовлення 1 шила уходе 10 люд-годин робочого часу, а на виготовлення і упаковку одного куска мила 2 години праці однієї людини. Тоді згідно Рікардо, співвідношення цін шила і мила повинно бути 10: 2, т.е. 5: 1. Тепер згадаємо модель вільної конкуренції і її формулу: “рівновеликі капітали приносять рівні прибутки”. Згідно такому уявленню шило не може бути вп’ятеро дорожче мила. Бо це б значило, що рівновеликі капітали приносять різні прибутки. Навпаки, якщо б капітал миловарного заводу був в п’ятеро більше капіталу, зайнятого на виготовлення шила, а живої праці на одиницю того і другого товару витрачалося б порівну, то по теорії Рікардо ціни їх повинні бути близькі по розміру. Але це знов таки суперечить моделі вільної конкуренції, по якій прибуток у миловарній промисловості повинен бути набагато більшим, щоб норма прибутку була однаковою. Рікардо старався, дуже старався доказати, що різниця у капіталі не визиває великих відхилень від правила формування цін пропорційно витратам праці. Очевидно, що і тут він пішов помилковим шляхом. Річ не в тім, великі відхилення чи маленькі. Річ у тім, що 2 теорії не сходяться. Зауважимо, що модель вільної конкуренції Рікардо приймав цілком. Поєднати ж 2 теорії йому не вдалося.
|
