Програми підвищення продуктивності

Програми підвищення продуктивності економічних систем представляють плановий системний підхід до упровадження позитивних змін. Ці програми мають різні цілі, масштаби, можуть мати різні назви. В рамках програми підвищення продуктивності організація (економічна система) і її керівна група самі визначають цілі і проблеми, а також розробляють плани і програми по вдосконаленню організації.

Найзагальнішою метою програм підвищення продуктивності є забезпечення зв'язку між створенням ефективної системи вимірювання продуктивності і задачею по підвищенню результатів діяльності організації за допомогою внесення змін у всі або деякі елементи організації – персонал, структуру, культуру і технологію.

Деякими більш специфічними цілями програми можуть бути:

· підвищення кваліфікації і практичного досвіду у області управління, планування і вирішення проблем;

· поліпшення відносин між членами колективу і підвищення ефективності діяльності груп;

· створення ефективної інформаційної системи з питань продуктивності;

· прорив на вищий рівень показників діяльності організації;

· пожвавлення організації і її соціально-психологічного клімату.

Серед вигод такого підходу можна назвати наступні:

ü зростання інформованості працівників і керівництва про чинники, що впливають на продуктивність;

ü створення зв'язків між існуючими методами бухгалтерського обліку, вимірюванням продуктивності і регулярним контролем за результатами діяльності;

ü встановлення нових конкурентних стандартів і норм;

ü стимулювання постійної уваги до підвищення продуктивності;

ü ширше і свідоміше використовування персоналом методів і техніки підвищення продуктивності.

Для того, щоб ефективно використовувати програми підвищення продуктивності, повинні існувати певні сприятливі умови. Серед них можна назвати наступні:

· гостра необхідність змін. Як усередині організації, так і в її зовнішньому оточенні повинна існувати усвідомлена необхідність змін;

· втручання на рівні вищого керівництва. Менеджери або консультанти на вищих рівнях ієрархії управління повинні брати участь в програмі;

· діагностика і участь. Активна участь керівного персоналу декількох адміністративних рівнів в діагностиці проблем і плануванні підвищення продуктивності;

· знаходження нових рішень. Потрібно стимулювати пошук і розвиток нових ідей, методів і рішень проблем;

· експериментування з новими рішеннями. Вище керівництво має бути готовим до ризику і проведенню експериментів з новими рішеннями у пошуках кращих результатів;

· закріплення позитивних результатів. Потрібно забезпечити контроль, перегляд і закріплення позитивних результатів на довгостроковій основі для того, щоб зробити короткочасні удосконалення постійними і гарантувати розповсюдження зусиль по введенню змін по всій організації.

З урахуванням цих положень, як вищому керівництву, так і консультантам не слід поспішати з упровадженням великомасштабних змін до тих пір, поки не буде упевненості у тому, що є досить позитивних чинників для досягнення успіху, що час вибраний правильно і умови загалом сприятливі.

Основними елементами успішної програми підвищення продуктивності є наступні:

ü вище керівництво повинне бути повністю віддано ідеї програми;

ü істотним є створення ефективної організаційної структури, очолюваної співробітником, відповідальним перед вищим керівництвом за програму;

ü на всіх організаційних рівнях потрібно повне розуміння задач програми. Дуже важливі хороші відносини між персоналом і менеджерами;

ü має існувати вільний обмін інформацією між різними структурними елементами організації;

ü вирішальним є визнання ключової ролі працівників, що визначається через чітку систему розподілу прибутків, одержаних завдяки підвищеній продуктивності;

ü програма повинна бути пов'язана з практичними і простими способами вимірювань. Цілі мають бути визначені на основі критеріїв здійсненності і бажаності;

ü методи підвищення продуктивності і ефективності виробництва, вибрані для програми, мають відповідати ситуації і потребам;

контроль, оцінка і зворотна інформація від споживачів дозволяють визначати результати і перешкоди підвищенню продуктивності і створюють основу для розробки удосконалень.

Контрольні питання і індивідуальні завдання

1. Комплексний підхід до проблем продуктивності праці.

2. Якість як чинник продуктивності.

3. Постановка цілей і задач. Лінійні і функціональні повноваження.

4. Функціональна і економічна поведінка працівника.

5. Відношення до праці, його суть, значущість і форми прояву.

6. Характеристика чинників, що визначають відношення до праці.

7. Мотиви трудової поведінки.

8. Інтереси як конкретні вирази усвідомлених потреб.

9. Цінності і ціннісні орієнтації як орієнтири в трудовій поведінці.

10. Мотиви і установки, їх функції і структура.

11. Задоволеність працею, її суть і значущість.

12. Загальна характеристика функції контролю.

13. Значення і суть попереднього контролю в організації.

14. Вміст і значущість поточного і завершального контролю в організації.

15. Етапи проведення контролю: вироблення стандартів.

16. Вимірювання і оцінка результатів в процесі контролю.

17. Коректування і зворотний зв'язок в процесі контролю.

18. Суть програм підвищення продуктивності.

19. Цілі програм підвищення продуктивності.

20. Умови реалізації програм підвищення продуктивності.